Рішення

від 13.07.2018 по справі 925/301/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2018 року м. Черкаси справа № 925/301/18

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Спаських Н.М., із секретарем судового засідання Буднік А.М., за участі представників сторін:

від прокуратури: ОСОБА_1 ;

від позивача: ОСОБА_2 - за довіреністю;

від відповідача: ОСОБА_3 - голова господарства; ОСОБА_4 - адвокат;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом виконуючого обов'язки керівника Золотоніської місцевої прокуратури (м. Золотоноша, Черкаська область) в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (м. Черкаси) до фермерського господарства "Надія" (с. Мицалівка, Золотоніський район, Черкаська область) про витребування майна з чужого незаконного володіння

ВСТАНОВИВ:

З урахуванням уточнень до позовних вимог, заявлено позов про витребування з незаконного володіння фермерського господарства "Надія" земельної ділянки площею 13,5 га, вартістю 675 000,00 грн. розташованої в адміністративних межах Ковтунівської сільської ради Золотоніського району, Черкаської області на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області. Прокурор вказав, що з 20.01.2003 відповідач, Фермерське господарство "Надія", користується спірною земельною ділянкою відповідно до державного акту на право постійного користування, виданого на ім'я особи, що померла (засновник ФГ ОСОБА_5В.), а тому ця ділянка підлягає поверненню державі.

Представники прокуратури та позивача свої позовні вимоги підтримали і просять суд їх задовольнити повністю.

Представники відповідача проти позову заперечили з підстав, що земельна ділянка для створення ФГ згідно вимог чинного законодавства оформлялася (і могла бути оформлена) лише на фізичну особу ОСОБА_5, який із своїм сином в подальшому стали співзасновниками фермерського господарства "Надія". Користування спірною земельною ділянкою з боку ФГ є безперервним з часу його створення і до сьогодні. Ця земельна ділянка є єдиною у фермерському господарстві і якщо її буде вилучено, то ФГ вимушено буде припинити свою діяльність, що не враховує прокурор і це не відповідає інтересам держави. Представники відповідача вважають, що вирішальне значення в оцінці правомірності користування земельною ділянкою з боку ФГ "Надія" є цільове використання спірної земельної ділянки, яка по сьогодні забезпечує діяльність Фермерського господарства, для створення якого її було виділено померлому ОСОБА_5 Одночасно відповідач просить суд застосувати строк позовної давності до заявлених позовних вимог.

У відповідності до ст. 13,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Заслухавши доводи і пояснення представників сторін і дослідивши наявні у справі докази, суд вважає, що у позові слід відмовити повністю за недоведеністю правової підстави позову і порушеного права держави, виходячи з такого:

З матеріалів справи вбачається, що 19.06.1998 року головою золотоніської РДА видано розпорядження про затвердження проекту відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_5 для ведення фермерського господарства площею 13,5 га ріллі зі земель запасу Ковтунівської сільської ради Золотоніського району (а.с. 25).

28.01.1999 року ОСОБА_5 видано державний акт на право постійного користування землею щодо земельної ділянки площею 13,5 га на території Ковтунівської сільської ради для ведення фермерського господарства (а.с. 24).

26.02.1999 року зареєстровано статут ФГ "Надія" (а.с. 36), засновниками якого виступили ОСОБА_5 (голова ФГ) та ОСОБА_6 (заступник голови). В статуті вказано, що Фермерське господарство базується на праві спільної сумісної власності на майно споживчого і виробничого призначення та постійного користування землею, яка виділена гр. ОСОБА_5 площею 13,5 га ріллі (п. 1.3, 1.4.).

Згідно запису акта про смерть № 1 від 20.01.2003 року (а.с. 41) ОСОБА_5 помер 19.01.2003 року.

Всі учасники судового процесу визнають, що ні до моменту смерті ОСОБА_5, ні після цього земельна ділянка площею 13,5 га не була переоформлена безпосередньо за Фермерським господарством на певних правах.

Згідно ч. 1 ст. 92 Земельного Кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Ч.2 ст. 92 ЗК у чинній редакції встановлює вичерпний перелік осіб, які набувають права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності. За весь період внесення змін до цієї норми нею не було передбачено, що Фермерські господарства набувають права постійного користування на земельні ділянки, які виділяються саме для ведення такого господарства.

Статтею 1225 ЦК України про спадкування права на земельну ділянку передбачено, що лише право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

З роз'яснення п. 10 постанови пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 "Про судову практику у справах про спадкування" вбачається, що відповідно до статті 1225 ЦК право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Прокурор справедливо зауважує і це не заперечено відповідачем, що між ФГ "Надія" та його засновником ОСОБА_5 не було укладено ніяких угод з приводу спірної земельної ділянки, які б давали можливість на спадкування права на неї.

Отже, спірна земельна ділянка не могла бути успадкована після смерті співзасновника ФГ "Надія", з чим погоджуються всі учасники судового процесу.

Згідно ст. 191 ЦК України Підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Права на земельну ділянку та інші об'єкти нерухомого майна, які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства, підлягають державній реєстрації в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно.

Прокурор вважає, що виходячи із системного аналізу чинного законодавства, право постійного користування земельною ділянкою, що виникло лише на підставі державного акту, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Зі свого боку відповідач зазначив, що слід врахувати той факт, що хоча державний акт на право постійного користування землею і видавався на фізичну особу (іншого законодавством на момент видачі акту взагалі не було передбачено), але ділянка отримувалася саме для створення Фермерського господарства і використовується ФГ "Надія" по даний час. Землекористувачем спірної ділянки в податковому обліку значиться саме ФГ "Надія" і сплачує за неї податки, що вбачається із податкової звітності, яку сам прокурор подав до позовної заяви (а.с. 43-62). За доводами адвоката відповідача оформлення правовстановлюючого документа на землю безпосередньо на фермерське господарство було неможливим, оскільки саме отримання державного акта його

засновником було необхідним етапом, передумовою створення фермерського господарства, набуття ним статусу юридичної особи

В матеріалах справи відсутні докази того, що ФГ "Надія" після смерті свого співзасновника ОСОБА_5 відмовлялося від права користування спірною земельною ділянкою чи його фактичне право користування було припинено за рішенням органу місцевої влади згідно правових підстав, передбачених нормами ЗК України.

На думку суду, чинним законодавством не було чітко врегульовано процедури визначення правового титулу правомірного володіння Фермерським господарством земельною ділянкою, яка до часу його створення і саме для його створення, надавалася на праві постійного користування майбутньому засновнику ФГ.

Законом "Про селянське (фермерське) господарство" від 20.12.1991 року. який втратив чинність згідно із Законом України від 19 червня 2003 року N 973-IV, передбачено, що у постійне користування земля надається громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебувають у державній власності (ч. 2 ст. 4). Згідно ст. 9 цього ж Закону, після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

При цьому ст. 11 вказаного закону передбачає чіткий перелік обов'язків селянського (фермерського) господарства як власника земельної ділянки і землекористувача. До них віднесено, зокрема, забезпечення використання землі за цільовим призначенням та відповідно до умов її надання; ефективне використання землі відповідно до проекту внутрігосподарського землеустрою, підвищення її родючості, застосування природоохоронних технологій виробництва, не допускати погіршення екологічної обстановки на території в результаті своєї господарської діяльності; здійснення комплексу заходів щодо охорони земель, передбачених статтею 84 Земельного кодексу України; своєчасне внесення земельного податку або орендної плати за землю та інші.

Таких же обов'язків для фізичної особи-громадянина, який отримав земельну ділянку на праві постійного користування для створення ФГ, вказаним Законом не передбачено.

Ст. 29 цього ж ЗУ "Про селянське (фермерське) господарство" від 20.12.1991 року визначено вичерпні підстави для припинення діяльності селянського (фермерського) господарства:

1) рішення членів селянського (фермерського) господарства про припинення його діяльності;

2) припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою у випадках, передбачених статтями 27 і 28 Земельного кодексу України;

3) визнання селянського (фермерського) господарства неплатоспроможним (банкрутом);

4) якщо не залишається жодного члена селянського (фермерського) господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства.

При цьому серед підстав припинення права користування земельною ділянкою для Фермерського господарства згідно ст.27 ЗК не передбачено смерть засновника селянського (фермерського) господарства, на якого оформлено державний акт на право постійного користування землею.

З 01.08.2013 року діє Закон України "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 року № 973-IV, яким припинено дію попереднього Закону "Про селянське (фермерське) господарство".

Новим Законом також передбачено, що ФГ створюється громадянами України, а Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Стаття 12 цього Закону визначає, що землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

До цих земель ділянки, які оформлені на праві постійного користування на засновників ФГ не віднесені.

Як вказано вище, змінами до ст. 92 ЗК України фермерські господарства не віднесено до суб'єктів, які мають право на отримання земельної ділянки у постійне користування згідно державного акту.

Пунктом 6 Перехідних положень до ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них. При переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову оренду строк оренди визначається селянським (фермерським) господарством відповідно до закону. При цьому розмір орендної плати за земельні ділянки не повинен перевищувати розміру земельного податку.

Механізм переоформлення цих прав законодавцем так і не був розроблений.

Слід врахувати, що в подальшому положення пункту 6 Розділу X перехідних положень ЗК України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 року N 5-рп/2005.

При цьому жодним нормативним актом прямо не передбачено, що державні акти на постійне користування земельною ділянкою втрачають чинність, якщо не було здійснено переоформлення права постійного користування землею на інше право.

Отже, слід констатувати, що державою не було чітко врегульовано питання про статус і права Фермерського господарства на земельну ділянку, яка була одержана його засновником для створення такого господарства.

При цьому немає чіткого нормативного врегулювання і наслідків смерті особи, на яку оформлено державний акт на постійне користування земельною ділянкою, але зі збереженням існування заснованого ним Фермерського господарства, яке продовжує користуватися земельною ділянкою та сплачувати за неї податки, маючи інших співзасновників.

Отже, враховуючи такі вади законодавчого врегулювання, спір між сторонами повинен бути вирішений базуючись на принципах справедливості, добросовісності та розумності, передбачених п.6 ч.1 ст. 6 ЦК України, ст. 2 ГПК України та на прецедентній практиці ЄСПЛ щодо права особи на мирне володіння майном.

Суд враховує, що матеріалами справи підтверджується і прокурором не спростовано, що весь період існування ФГ "Надія" воно здійснює безперервне користування земельною ділянкою площею 13,5 га, яку для створення цього ФГ отримав на праві постійного користування його співзасновник ОСОБА_5

Ця земельна ділянка за своїм цільовим призначенням забезпечувала правові підстави створення та подальшу господарську діяльність специфічного суб'єкта підприємництва -- селянського (фермерського) господарства, створення і діяльність якого врегульовані окремим законодавством.

Держава в особі податкових органів обліковує ФГ "Надія" як правомірного і законного та не обмеженого у часі користувача земельною ділянкою площею 13,5 га, приймає від нього звітність та плату за землю.

Право постійного користування земельної ділянки дійсно не спадкується. Однак немає чітких правових підстав вважати, що після смерті засновника ФГ, на якого було оформлено державний акт на право постійного користування землею, саме ФГ втрачає будь-які права на земельну ділянку і повинно припинити свою діяльність. Проаналізоване судом і наведене вище законодавством таких норм не містить і їх існування не довів прокурор та позивач.

Як вказано вище, ст. 11 попереднього закону про "Селянське (фермерське) господарство" прямо покладала обов"язки землекористувача на селянське (фермерське) господарство, а не на громадянина, на якого оформлено державний акт на право постійного користування землею.

Тобто, ОСОБА_5 як співзасновник ФГ "Надія" був лише суб'єктом речового права, а всі обов'язки, що випливають із землекористування, покладаються на ФГ згідно законодавства. При цьому саме ФГ є вигодонабувачем на доходи від діяльності Фермерського господарства.

Спір між сторонами виник саме через відсутність у законодавстві чітких положень про набуття Фермерським господарством речових прав на земельну ділянку після його створення, яка виділялася його засновнику на праві постійного користування, як вимагається законом. Також відсутні гарантії збереження Фермерським господарством своїх прав на землю у випадку сперті такого засновника чи його відмови від права постійного користування земельною ділянкою.

При цьому при прийнятті нової редакції ЗК законодавець не припинив право постійного користування земельною ділянкою, яке виникло до 2002 року у суб'єктів, не зазначених у ст. 92 ЗК України і воно продовжує існувати без обмеження у часі, навіть якщо не було переоформлено в інші речові права.

Отже, за відсутності чіткого регулювання спірного питання нормами законодавства, у суду немає підстав вважати, що у відповідача, як у Фермерського господарства припинилося правомірне право постійного користування земельною ділянкою площею 13,5 га після смерті співзасновника господарства ОСОБА_5

Для задоволення позовних вимог прокурор та позивач просять застосувати ст. 387 ЦК України, яка передбачає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

З огляду на обґрунтування позову саме цією нормою, суд відхиляє заперечення відповідача (а.с. 136) про неналежний спосіб захисту порушеного права, обраний прокурором. Позовна вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння прямо відповідає формулюванню цієї статті і її назві.

Прокурор та позивач вказують, що заявленим позовом захищається право держави на спірну земельну ділянку.

Суд погоджується із запереченнями відповідача про те, що на права держави як власника, ФГ "Надія" ніколи не посягало і визнає це право, бо спірною земельною ділянкою воно лише користується.

При цьому відповідач вказує, що немає підстав вважати, що ФГ "Надія" саме "заволоділо" спірною земельною ділянкою без належної правової підстави, оскільки отримання цієї ділянки гр-м ОСОБА_5 було передумовою створення ФГ і законність створення та існування ФГ прокурор не заперечує.

Ст. 387 ЦК України спрямована на захист права власності, яке відповідачем не порушено та не заперечується, отже ця норма не може бути застосована до спірних правовідносин.

Найближчою до застосування , на думку суду, до правовідносин сторін є положення ст. 1212,1213,1214 ЦК України, якими передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі, а також всі доходи, які він отримав або міг отримати за рахунок використання такого майна.

Однак на підставі аналізу вищевказаних норм чинного законодавства та доказів у справі суд приходить до висновку, що володіння і користування ФГ "Надія" спірною земельною ділянкою не можна вважати як "без достатньої правової підстави", оскільки суду не доведено існування норми чинного законодавства, яка б припинила у ФГ права користування на земельну ділянку, яка була отримана його померлим співзасновником саме для створення цього господарства.

Отже, суд приходить до висновку, що з моменту створення ФГ "Надія" і до сьогоднішнього дня, незважаючи на смерть співзасновника ФГ ОСОБА_5, відповідач правомірно користується спірною земельною ділянкою площею 13,5 га. При цьому ФГ реалізовує свої правомірні очікування

з прямого чи опосередкованого змісту чинного законодавства, що земельна ділянка, одержана громадянином для створення ФГ буде безперешкодно використовуватися господарством протягом всього періоду його існування.

У відповідності до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

ЄСПЛ неодноразово у своїй практиці висловлювався щодо принципів, які стосуються якості закону, що має відповідати принципу верховенства права. Для виконання обов'язку передбачуваності закон повинен бути сформульованим достатньо чітко для того, аби індивіди могли правильно встановити обставини та умови для набуття і реалізації своїх прав.

Суд констатує, що спірне питання між сторонами чіткого врегулювання у чинному законодавстві не містить. При цьому тягар наслідків такого неврегулювання не повинен перекладатися виключно на відповідача, який виконав всі вимоги чинного законодавства щодо створення ФГ, але не має ніяких чітких гарантій збереження права на земельну ділянку на випадок смерті свого співзасновника, на якого оформлено державний акт на право постійного користування землею.

Заявлений прокурором в інтересах держави позов до відповідача про витребування майна є втручанням у мирне володіння відповідачем спірною земельною ділянкою для здійснення його господарської діяльності. Прокурор не вказав на причини та на існування об'єктивних перешкод у пред'явленні даного позову у більш раніше періоди, а не через 15 років після смерті ОСОБА_5, з чим прокурором пов'язується початок порушення прав держави.

Таке втручання згідно усталеної практики ЄСПЛ повинно бути виправданим. Суд неодноразово наголошував на необхідності дотримання принципу рівноваги між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи. Необхідну рівновагу не буде забезпечено, якщо особа несе "особистий надмірний тягар".

Представником відповідача звернуто увагу суду і це підтверджується наявними у справі доказами про облік ділянки площею 13,5 га за відповідачем у податковій звітності, що ця ділянка є єдиною ділянкою, на якій ФГ "Надія" здійснює свою діяльність. При вилученні цієї ділянки ФГ вимушене буде ліквідуватися. При цьому прокурор і позивач не пояснюють вигоду для суспільства і держави від настання такого наслідку.

Спірна земельна ділянка має спеціальне призначення - для створення і ведення фермерського господарства і саме так вона і використовується відповідачем у даний час. Використання позивачем земельної ділянки на підставі Закону носить тривалий і відкритий характер (з 1999 року). Безстрокове право позивача на використання спірної ділянки саме для ведення фермерського господарства визнано державними фіскальними органами та не заперечується позивачем у справі. Таке цільове користування у відповідача не переривалося, а тому немає підстав вважати, що відповідач здійснює незаконне володіння і користування цією ділянкою у даний час.

Отже суд приходить до висновку, що правові підстави позову не доведені, а також не доведеним є і порушене право держави, на захист якого подано позов у даній справі.

З приводу заявленого клопотання відповідача про застосування строку позовної давності (а.с. 111) судом встановлено наступне:

У відповідності до ч. 3-5 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, якщо суду доведено порушене право і суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Якщо порушене право не доведено, то у позові суд відмовляє через недоведеність правової підстави позову, а не через застосування строку позовної давності.

З цих підстав, оскільки суд вже констатував відсутність порушеного права держави і недоведеність правомірності позовних вимог, то суд відмовляє в позові з цієї підстави і не застосовує позовну давність, про яку заявлено відповідачем.

Суд не погоджується із доводами прокурора про те, що у відповідача має місце триваюче порушення і тому строк позовної давності взагалі не підлягає до застосування.

Критеріїв триваючого порушення ЦК України, який просить застосувати прокурор до спірних відносин, не містить взагалі.

У відповідності до п. 5.1. Постанови ВГСУ від 29 травня 2013 року N 10

"Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" судам роз'яснено, що у статті 268 ЦК України наведено невичерпний перелік вимог, на які позовна давність не поширюється. У частині другій цієї статті передбачено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Але в деяких випадках позовна давність не може поширюватись і на інші категорії вимог, хоча про це прямо й не зазначено у законі. Так, позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення. Отже, власник може пред'явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав. Обов'язковою умовою негаторного позову є існування порушення прав власника на час пред'явлення такого позову. Водночас у відповідних випадках судам слід враховувати правила про набувальну давність, передбачені статтею 344 названого Кодексу.

Суд вважає, що у даному конкретному випадку та за обставинами цієї справи, для висновку про триваюче порушення повинні бути докази, що відповідач завжди, без належної правової підстави володів і користувався спірною земельною ділянкою. Однак прокурор вважає, що таке неправомірне користування у відповідача почалося лише з моменту смерті співзасновника ФГ ОСОБА_5 Натомість суд вже констатував, що відповідач протягом всього часу з моменту створення ФГ "Надія" і до сьогодні правомірно користується спірною земельною ділянкою, яка виділялася саме для створення Фермерського господарства.

На підставі викладеного, у позові слід відмовити повністю.

При відмові в позові судові витрати покладаються на прокурора та відшкодуванню за рахунок позивача чи відповідача не підлягають.

Керуючись ст. 238,240 ГПК України, -

ВИРІШИВ:

У позові виконуючого обов'язки керівника Золотоніської місцевої прокуратури (ідентифікаційний код 02911119, м. Золотоноша, вул. Шевченка, 153 Черкаська область) в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (ідентифікаційний код 39765890, м. Черкаси, вул. Смілянська, 131) до фермерського господарства "Надія" (ідентифікаційний код 30146004, с. Мицалівка, Золотоніський район, Черкаська область) про витребування майна з чужого незаконного володіння -- відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду протягом 20 днів.

Повне судове рішення складено 23 липня 2018 року.

Суддя Н.М. Спаських