Постанова

від 18.07.2018 по справі 926/1047/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" липня 2018 р. Справа № 926/1047/18

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кравчук Н.М.

суддів Бойко С.М.

ОСОБА_1

секретар судового засідання Шкребій А.В.

розглянувши апеляційну скаргу міського комунального підприємства «Чернівцітеплокомуненерго» за вих. № 884 від 29.05.2018 (вх. №ЛАГС 01-05/1690/18 від 05.06.2018)

на ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 14.05.2018 про відмову у видачі судового наказу, суддя Гушилик С.М., повний текст складено 14.05.2018

у справі № 926/1047/18

за заявою: міського комунального підприємства «Чернівцітеплокомуненерго» (надалі МКП Чернівцітеплокомуненерго ), м. Чернівці

до боржника: міське комунальне підприємство Харчування учнів шкіл міста Чернівці (надалі МКП Харчування учнів шкіл міста Чернівці), м. Чернівці

про видачу судового наказу про стягнення заборгованості

за участю учасників справи:

від заявника: ОСОБА_2 - адвокат

від боржника: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

08.05.2018 МКП «Чернівцітеплокомуненерго» звернулось до Господарського суду Чернівецької області із заявою про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з МКП Харчування учнів шкіл міста Чернівці грошової заборгованості за договором купівлі-продажу теплової енергії №0481 від 28.08.2014 в сумі 24 043,57 грн. з яких: 21 826,03 грн. - основна заборгованість, 582,97 грн. - пеня, 1 286,09 грн. - втрати від інфляції та 348,48 грн. - 3% річних (а.с. 6-8).

14.05.2018 Господарським судом Чернівецької області у справі № 926/1047/18 видано судовий наказ про стягнення з МКП Харчування учнів шкіл міста Чернівці на користь МКП «Чернівцітеплокомуненерго» заборгованості за договором купівлі-продажу теплової енергії №0481 від 28.08.2014 у розмірі 21 826,03 грн. та судових витрат в розмірі 176,20 грн. (а.с. 4-5).

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області у справі № 926/1047/18 від 14.05.2018 у видачі судового наказу МКП «Чернівцітеплокомуненерго» за вимогою про стягнення з МКП Харчування учнів шкіл міста Чернівці пені в сумі 582,97 грн., втрат від інфляції в сумі 1 286,09 грн. та 3% річних в сумі 348,48 грн. - відмовлено (а.с. 2-3).

Дана ухвала суду мотивована тим, що заявником, окрім суми основного боргу, заявлено до боржника вимогу щодо стягнення пені в сумі 582,97 грн., які є штрафними санкціями в розумінні приписів ч. 1 ст. 230 ГК України, та втрат від інфляції в сумі 1 286,09 грн., 3% річних в сумі 348,48 грн., які за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, тобто вимога заявника в цій частині не відповідає ч. 1 ст. 148 ГПК України, що є підставою для відмови у видачі судового наказу відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 152 ГПК України.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, МКП «Чернівцітеплокомуненерго» подало апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, а відтак просить її скасувати. Зокрема, скаржник вважає можливим заявляти до стягнення неустойки, річних та інфляційних у заяві про видачу судового наказу, оскільки такі вимоги передбачені умовами договору купівлі-продажу теплової енергії №0481 від 28.08.2014 і нараховується у випадку несвоєчасного виконання споживачем своїх зобов'язань. Відповідно, на переконання апелянта, ст. 148 ГПК України не обмежує право стягувача стягнути за судовим наказом лише заборгованість за основним боргом та не забороняє стягнення неустойки (пені), річних та інфляційних.

Представник заявника в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав повністю.

Боржник відзиву на апеляційну скаргу не подав, явку уповноваженого представника в судові засідання не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що в матеріалах справи містяться докази повідомлення всіх учасників справи, а також те, що явка сторін не визнавалася судом обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті.

Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши учасника справи, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне .

Як вбачається із змісту заяви МКП Чернівцітеплокомуненерго останній просить суд стягнути з МКП Харчування учнів шкіл міста Чернівці заборгованість в розмірі 24 043,57 грн., яка виникла на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії №0481 від 28.08.2014, укладеного між МКП «Чернівцітеплокомуненерго» та МКП Харчування учнів шкіл міста Чернівці, в зв'язку з неналежним виконанням договірних зобов'язань щодо своєчасної оплати за спожиту теплову енергію.

Відповідно до умов вказаного договору теплопостачальна організація зобов'язується постачати споживачу теплову енергію в потрібних обсягах, а споживач зобов'язується своєчасно оплатити одержану теплову енергію за встановленими тарифами у строк та на умовах, передбаченими даним договором.

Теплова енергія надавалася протягом опалювального періоду із жовтня по квітень місяці кожного року та оплачувалася боржником. Однак, з 01.10.2016 по 28.02.2018 МКП Харчування учнів шкіл міста Чернівці заборгувало оплату за спожиту теплову енергію перед МКП Чернівцітеплокомуненерго в сумі 21 826,03 грн.

Як стверджує заявник, у зв'язку із несвоєчасним виконанням МКП Харчування учнів шкіл міста Чернівці своїх договірних зобов'язань, МКП Чернівцітеплокомуненерго у відповідності до п.7.1.3, п.7.1.4 договору та ст. 625 ЦК України нарахував до стягнення пеню в розмірі 582,97 грн., інфляційні втрати в розмірі 1 286,09 грн. та 3% річних в розмірі 348,48 грн.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо (ч.2 ст. 12 ГПК України).

Згідно з ст. 147 ГПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги. Заявником та боржником в наказному провадженні можуть бути юридичні особи та фізичні особи - підприємці.

Відповідно до ч. 1 ст. 148 ГПК України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором , укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Проте, як вбачається з поданої заяви, до складу заявленої суми на стягнення крім суми основного боргу включено також пеню, інфляційні та 3% річних. В підтвердження заявлених сум заявником долучено звіт про нарахування та оплату за період з 01.10.2016 по 28.02.2018, розрахунок пені, інфляційних втрат та річних (а.с. 26-37).

Як зазначалося вище, суд першої інстанції, розглянувши подану заяву, дійшов висновку про видачу судового наказу в частині вимог МКП «Чернівцітеплокомуненерго» про стягнення з МКП Харчування учнів шкіл міста Чернівці основного боргу в сумі 21 826,03 грн. за договором № 0481 від 28.08.2014.

Грошовим, за змістом статей 524 , 533-535 , 625 ЦК України , є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому право кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу приписів ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Нормами ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Таким чином, пеня за своєю правовою природою не є заборгованістю за договором, а являється видом штрафних санкцій, яку сторона зобов'язання сплачує у разі невиконання/неналежного виконання зобов'язань та у випадку, якщо відповідальність у вигляді пені була передбачена договором.

Відтак, вимоги про сплату пені та передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю природою не є основним зобов'язанням.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що вимоги в частині стягнення річних та інфляційних не ґрунтуються на договорі, що виключає їх розгляд в порядку наказному проваджені.

Таким чином, вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат слід розглядати у позовному провадженні, з дослідженням та перевіркою судом нарахованих сум, підстав таких нарахувань, періодів тощо. Оскільки, долучені заявником до заяви звіт та розрахунки про нарахування пені інфляційних втрат та річних не є належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.76-79 ГПК України, які би підтверджували безспірність даних вимог, а є за своїм юридичним значенням лише односторонніми арифметичними розрахунками заявника, який не відображає фактичних і правових підстав для стягнення відповідних сум.

Отже, апеляційна інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки стягнення пені є заходом відповідальності за порушення зобов'язань, правовим наслідком порушення зобов'язання у разі прострочення його виконання, а також враховуючи можливість стягнення неоспорюваної заборгованості в порядку наказного провадження, вимоги про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних не підлягають розгляду в порядку наказного провадження.

Вказане вище спростовує доводи апеляційної скарги про те, що вимога про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат є вимогою про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій формі, та сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, в зв'язку з чим може бути виданий судовий наказ.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 152 ГПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу.

За змістом ч. ч. 3 ст. 152 ГПК України у разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог.

За таких обставин, суд першої дійшов правомірного висновку про відмову у видачі судового наказу в частині вимог щодо стягнення з МКП Харчування учнів шкіл міста Чернівці пені в сумі 582,97 грн., втрат від інфляції в сумі 1286,09 грн., 3% річних в сумі 348,48 грн., на підставі п. 3 ч. 1 ст. 152 ГПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 ГПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини 1 ст. 152 цього Кодексу , унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою.

При цьому суд апеляційної інстанції роз'яснює, що заявник не позбавлений права звернутися з тими самими вимогами до суду за правилами позовного провадження.

Доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно з ст.ст. 275-280 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваної ухвали, тому суд апеляційної інстанції вважає, що ухвалу місцевого господарського суду винесено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, тому її слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 255, 269, 271, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 14.05.2018 про відмову у видачі судового наказу у справі № 926/1047/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки передбаченні ст.288 ГПК України.

4. Справу повернути до Господарського суду Чернівецької області.

Головуючий суддя Н.М. Кравчук

судді С.М. Бойко

ОСОБА_1