Рішення

від 24.07.2018 по справі 286/1324/18

ОВРУЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 286/1324/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2018 року м. Овруч

Овруцький районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Невмержицького С. С.

з секретарем Аврамчук Л. В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін матеріали позовної заяви ОСОБА_1 в особі адвокатське бюро ОСОБА_2, до Бориспільського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, поліцейського роти №1 УПП м. Бориспіль ОСОБА_3 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення , -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_1, звернувся до Бориспільського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, поліцейського роти №1 УПП м. Бориспіль ОСОБА_3 з позовом, в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БР №237837 від 18 квітня 2018 року. Свої вимоги мотивую тим, що 18 квітня 2018 року в с.Гора Бориспільського району Київської області по вул..Бориспіль-7 поліцейський роти №1 УПП м.Бориспіль ОСОБА_4 спільно з напарником, якого не було внесено до постанови, склав постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серія бланку БР №237837. Як вбачається з тексту постанови, особа, щодо якої розглядалася справа - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, м. проживання (перебування) АДРЕСА_1, керуючи транспортним засобом КІА Спорптейдж, номерний знак НОМЕР_1, 18.04.2018 року 16-10 годині в Київській області, Бориспільській район, с. Гора, вул.Бориспіль-7, водій, керуючи ТЗ, здійснив зупинку в дії знаку 3.34, чим порушив (нерозбірливо) ПДР України, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП та застосовано стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255,00 грн. Постановою зазначено, що порушник від підпису відмовився.

Позивач вважає, що постанова про накладення адміністративного стягнення серії БР №237837 від 18.04.2017 року є протиправною, такою, що прийнята з грубим порушенням його прав та законних інтересів, без належних і достатніх доказів його винуватості, винесена з порушенням процесу розгляду та підлягає скасуванню, оскільки правил дорожнього руху, а саме вимог дорожнього знаку 3.34 зупинку заборонено він не порушував.

Крі того позивач зазначає, що ряд, в якому водій рухався, в подальшому по ходу руху був зайнятий іншими транспортними засобами, і він був змушений у відповідності до п.15 ПДР зупинитися без створення перешкод іншим учасникам дорожнього руху для виконання п.10.3 ПДР, та для перестроювання дати дорогу транспортним засобам, що рухаються в попутному напрямку по тій смузі, на яку водій мав намір перестроїтися. Зважаючи на перешкоду попереду в смузі руху, водій був вимушений зменшити швидкість руху та зупинитися. Зважаючи на довготривалу вимушену зупинку, водій був змушений вийити та дізнатися у водія попереду про можливість проїзду. В цей час підійшов поліцейський та зажадав надати документи у скаржника, а не у водія автомобіля, на що скаржник надав єдиний документ, який мав, для посвідчення особи - водійське посвідчення, при цьому поліцейський не здійснив жодних команд чи знаків щодо зупинки транспортного засобу. Скаржник заявляв про необхідність ознайомлення його з правами та необхідність надання правової допомоги фіхівцем у галузі права, що було проігноровано поліцейськими. На клопотання щодо відкладення розгляду справи поліцейські не відреагували. Відповідач зобов язаний був скласти протокол про адміністративне правопорушення, відповідно до статті 256 КУпАП, що не було зроблено. Однак, такий протокол останнім складено не було. Постанова не містить жодних документів, доказів,матеріалів, які б могли бути доказом та підставою складання постанови та притягнення скаржника до відповідальності.

Позивач просить стягнути з відповідача судові витрати.

Ухвалою суду від 08 травня 2018 року по справі відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь - яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Положеннями ч. 5 ст. 262 КАС України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь якої зі сторін про інше. За клопотання однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Позивач в судовий розгляд не зявився, подав суду заяву про розгляд справи у його відсутності, заявлений позов підтримує та просить його задовольнити.

Відповідач в судове засідання не зявився, про причини неявки суд не повідомив, хоч завчасно і належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відзиву на позовну заяву, клопотань чи заяв від відповідача до суду не надходило.

Оскільки розгляд справи відбувався у відсутності учасників справи на підставі наявних доказів, тому у відповідності до ч.4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши та оцінивши докази по справі, суд встановив такі факти.

Згідно ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

В силу ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Вивчивши надані матеріали справи суд встановив, що дійсно, 18 квітня 2018 року в с.Гора Бориспільського району Київської області по вул.Бориспіль-7 поліцейський роти №1 УПП м.Бориспіль ОСОБА_4 склав постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серія бланку БР №237837.

Як вбачається з тексту постанови, особа, щодо якої розглядалася справа - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, м. проживання (перебування) АДРЕСА_1, керуючи транспортним засобом КІА Спорптейдж, номерний знак НОМЕР_1, 18.04.2018 року 16-10 годині в Київській області, Бориспільській район, с. Гора, вул.Бориспіль-7, водій, керуючи ТЗ, здійснив зупинку в дії знаку 3.34, чим порушив (нерозбірливо) ПДР України, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП та застосовано стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255,00 грн.

Протокол про вчинення адміністративного правопорушення відносно нього, який є належним доказом у справі, інспекторам не складався, хоча він наполягав на цьому, оскільки оспорював допущене ним правопорушення. Просив відкласти розгляд справи, оскільки хоче скористатися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права.

Згідно п. 3,34 до. 2 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року, забороняються зупинка і стоянка транспортних засобів, крім таксі, що здійснює посадку або висадку пасажирів (розвантаження чи завантаження вантажу).

Відповідальність за вказане адміністративне правопорушення, передбачена ч.1 ст.122 КУпАП України, згідно якої за порушення водіями транспортних засобів вимог зупинки, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.

Позивач оспорює правомірність притягнення його до адміністративної відповідальності, посилаючись на те, що він не скоював даного адміністративного правопорушення, постанова винесена відносно нього з порушенням вимог ст. ст. 268, 280 КУпАП.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення передбачає низку визначених у законі послідовних дій відповідного органу (посадової особи).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 256 КУпАП за загальним правилом фіксація адміністративного правопорушення починається зі складення уповноваженою посадовою особою протоколу про його вчинення. У ньому зазначається: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами (частина друга статті 256 Кодексу).

Згідно з ч. 1 ст. 257 Кодексу протокол разом з іншими матеріалами справи, зокрема, процесуально оформленими доказами, перелік яких встановлено у статті 251 Кодексу, надсилається органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про адміністративне правопорушення.

Статтею 258 КУпАП зазначено випадки, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається.

З 08 серпня 2015 року вказану статтю Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху" № 596-VIII від 14 липня 2015 року, доповнено ч. 2, за змістом якої протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.

Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення визначено у главі 17 КпАП України.

У частині першій статті 277 даного Кодексу закріплено, що справа про адміністративне правопорушення розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.

З метою забезпечення дотримання прав особи щодо якої вирішується питання про притягнення до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КпАП України щодо своєчасного, всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, вирішення її у відповідності з законом уповноважений орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При накладенні стягнення необхідно враховувати характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність (частина друга статті 33 КпАП України).

Згідно з ч.1 ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. У наведених положеннях визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.

Однак, відповідачем доказів про дотримання положень чинного законодавства щодо дотримання прав особи, що притягується до відповідальності надано не було.

Відповідно до ст. 276 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення. Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 80, 81, 121-126, 127-1 - 129, частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 130 і статтею 139 (коли правопорушення вчинено водієм) цього Кодексу, можуть також розглядатися за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживання порушників.

Законами України може бути передбачено й інше місце розгляду справи про адміністративне правопорушення.

При цьому, термін "за місцем його вчинення" визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу. уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення

Правова позиція по даному питанню висловлена Конституційним Судом України в рішення від 26.05.2015 року № 5-рп/2015 У справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Проте, у наведених вище положеннях КУпАП визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.

При цьому, суд приймає до уваги, що вказані положення є законодавчими гарантіями об'єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише у разі, якщо між стадією складення протоколу про адміністративне правопорушення і стадією розгляду відповідної справи по суті існуватиме часовий інтервал, достатній для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що складання протоколу про адміністративне правопорушення (фіксування вчиненого правопорушення) та розгляд уповноваженим органом (посадовою особою) справи про таке правопорушення належать до різних стадій адміністративного провадження.

Проте, судом встановлено, що відповідачем в супереч ч. 2 ст. 258 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення не складався, а постанова в справі про адміністративне правопорушення відносно позивача складена на місці вчинення правопорушення, тією самою посадовою особою, яка виявила дане правопорушення.

З огляду на вищевказане суд зазначає про наступне.

Порядок оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції визначається Інструкцією з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2015 року № 1376.

Згідно з п. 3 зазначеної Інструкції протоколи про адміністративні правопорушення не складаються у випадках, передбачених статтею 258 КУпАП.

Відповідно до ч. 5 ст. 258 КУпАП якщо під час винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення й адміністративне стягнення, що на неї накладається, уповноважена посадова особа органу поліції зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до статті 256 КУпАП, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 КУпАП.

Тобто, орган поліції у випадку незгоди особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, має обов'язок скласти протокол про адміністративне правопорушення.

Судом на підставі наявних доказів у справі встановлено, що позивач не погоджувався зі спірними постановами відповідача під час їх винесення та з застосуванням адміністративного стягнення.

Таким чином, суд вважає, що вказане свідчить про наявність у відповідача обов'язку скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до статті 256 КУпАП.

Однак, такий протокол останнім складено не було.

Зазначена обставина свідчить про порушення відповідачем приписів вказаної вище Інструкції та ч. 5 ст. 258 КУпАП.

Крім цього, п. 18 Інструкції визначено, що протокол про адміністративне правопорушення та матеріали про вчинене адміністративне правопорушення відповідно до статті 257 КУпАП надсилаються (надаються) органу (посадовій особі), уповноваженому (їй) розглядати справи про адміністративні правопорушення.

Проте, справа була розглянута і спірна постанова була винесена відповідачем на місці вчинення правопорушення.

Виходячи зі змісту положень КУпАП суд зазначає, що перелік адміністративних правопорушень, визначених частиною першою статті 258, за які адміністративне стягнення накладається та стягується на місці вчинення правопорушення є вичерпним і може бути змінений лише законом.

Оскільки, на справи про адміністративні правопорушення за вчинення правопорушень, передбачених ч. 1 ст.121 КУпАП та ч. 2 ст. 122 КУпАП, дія положень статті 258 КУпАП поширюється, винесена уповноваженими на те особами без складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці вчинення правопорушення є неправомірним і призводить до порушення прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статті 268 КУпАП, зокрема, право користуватися юридичною допомогою адвоката, заявляти клопотання, подавати докази по справі тощо.

Правова позиція по даному питанню висловлена Науково-консультативною радою при Вищому адміністративному суді України в узагальненому науково-консультативному висновку Застосування положень ст. 258 КУпАП під час вирішення справ про оскарження постанов про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених статтею 122 КУпАП від 01.07.2015 року.

Таким чином, суд вважає, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відносно позивача безпосередньо на місці його вчинення, а не за місцезнаходженням органу, уповноваженого законом розглядати справу про таке правопорушення, призвело до порушення процесуальних прав позивача як особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статтях 257, 268, 277, 278, 279, 280 Кодексу.

Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

При розгляді справи про адміністративне правопорушення в порушення вимог ст. 245 КУпАП поліцийські не дотрималися вимог щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин. З урахуванням положень ст. 251 КУпАП зібраних поліцейським фактичних даних не було достатньо для встановлення наявності факту адміністративного правопорушення та винності позивача у його вчиненні.

Враховуючи, що з матеріалів справи вбачається, що позивач був не згоден з наявністю факту вчинення ним відповідного правопорушення, суд вважає, що сама по собі постанова про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вчинення адміністративного правопорушення позивачем.

Відповідач у справі будь яких доказів на підтвердження правомірності прийнятого ним рішення суду не надав.

Згідно ст. 62 ч. 3 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Стаття 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, до матеріалів справи про адміністративне правопорушення відносно позивача не було додано жодного доказу, на якому ґрунтувався висновок про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, не зазначено яким чином фіксувалось порушення ПДР України, не надано матеріали відео фіксації на вимогу суду, та не зазначено мотиви відхилення доказів та доводів позивача, наявність чи відсутність свідків правопорушення.

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб"кта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов висновку про те, позовні вимоги є законними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини , на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків,встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Суд вважає такими, що заслуговують на увагу доводи позивача і вважає за можливе покласти їх в основу рішення суду, оскільки відповідачем останні не спростовані.

За таких обставин, суд вважає, що оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.

Сторони звільнені від сплати судового збору.

Розглядаючи вимоги позивача про відшкодування йому судових витрат по справі суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Положеннями ст. 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, повязаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;

3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Позивачем не надано переконливих доказів з приводу стягнення з відповідача на його користь судових витрат, а тому заявлена вимога задоволенню не підлягає.

На підставі ПДР України, керуючись ч.2 ст.122 КУпАП, ст.ст. 244-246, 250,257-262 КАС України суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БР №237837 від 18.04.2018 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП з накладенням штрафу в розмірі 255,00 гривень - скасувати.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Житомирського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Уразі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: ОСОБА_5