Постанова

від 25.07.2018 по справі 489/5809/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №489/5809/17 25.07.2018

Провадження №22-ц/784/900/18

Головуючий суду першої інстанції - Тихонова Н.С.

Категорія - 27 Суддя-доповідач апеляційного суду - Локтіонова О.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 липня 2018 року м.Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого - Локтіонової О.В.,

суддів: Колосовського С.Ю., Ямкової О.О.,

із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В.,

за участі:

представника позивача - ОСОБА_3,

представника відповідача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_5

на рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 04 квітня 2018 року, ухвалене о 14 год.52 хв. під головуванням судді Тихонової Н.С. в приміщенні суду в м.Миколаєві, за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2017 року ОСОБА_6 пред'явив до ОСОБА_5 зазначений позов, який обґрунтовував наступним.

01 червня 2016 року позивач за договором позики передав у борг ОСОБА_5 кошти в сумі 13 000 доларів США, які останній зобов'язувався повернути до 31 грудня 2016 року, про що склав відповідну розписку.

Проте, відповідач своїх зобов'язань за договором не виконав, повернувши тільки 1 000 доларів США, хоча має таку можливість. Заборгованість станом на 16 листопада 2017 року становить 12 000 доларів США, що еквівалентно 317 786 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив стягнути з ОСОБА_5 вищезазначену заборгованість.

Не погодившись із зазначеним позовом ОСОБА_5 подав відзив, який обґрунтовував наступним.

Відповідач зазначав, що між сторонами не укладався договір позики. Розписка надавалася ним на підтвердження боргу за договором купівлі-продажу з відстроченням платежу, за яким на ім'я його матері ОСОБА_7 за його кошти у сумі 25 000 доларів США було придбано вантажний сідловий тягач та напівпричіп-самоскид. За домовленістю з позивачем він повинен був працювати на даному автомобілі і за кошти, отримані від його експлуатації, отримувати погашення боргу. Однак, згодом позивач відмовився працювати водієм на даному автомобілі. Його експлуатація виявила багато дефектів, про які позивач його не повідомив, що призвело до неодноразових ремонтів на загальну суму 163 855 грн.17 коп.

Крім того, ОСОБА_5 поставив у відзиві запитання до позивача щодо обставин справи.

У відповіді на відзив позивач вказував, що договір купівлі-продажу транспортного засобу мав місце. Однак 13 000 доларів США відповідач отримав в позику, які в обумовлений сторонами строк не повернув.

Відповідей на запитання відповідача позивач суду не надав.

Рішенням Ленінського районного суду м.Миколаєва від 04 квітня 2018 року позов ОСОБА_6 задоволено.

З ОСОБА_5 на користь позивача стягнуто заборгованість за договором позики в сумі 317 786 грн. та судовий збір в сумі 3 177 грн.86 коп.

Обґрунтовуючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами було укладено договір позики, за яким відповідач отримав від ОСОБА_6 13 000 доларів США, які зобов'язувався повернути в обумовлені строки. Оскільки ОСОБА_5 зобов'язань за договором не виконав, а доводи наведені у відзиві не спростовують позовних вимог, то позов є обгрунтованим.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Свою апеляційну скаргу відповідач обґрунтовував тим, що ним не було визнано позовні вимоги та поставлено позивачу запитання в порядку ст.93 ЦПК України. Однак, судом першої інстанції не було дотримано вимоги щодо зобов'язання позивача надати відповіді на вказані питання. Як наслідок, на думку відповідача, судом ухвалено судове рішення без дотримання вимог ст.263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції подано не було.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поняття договору позики визначено у ст.1046 ЦК України, згідно з якою за цим договором одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст.1046 ЦК України).

Частина 2 статті 640 ЦК України визначає, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Статтею 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Положення ст.205 ЦК України передбачають, що сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно із ч.1 ст.206 ЦК України усно можуть вчинятись правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

За ст.208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14, від 11 листопада 2015 року у справі №6-1967цс15, від 08 червня 2016 року у справі №6-1103цс16, досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Виходячи зі змісту статті 218, частини 2 статті 1047 та статті 1051 ЦК України рішення суду у позикових зобов'язаннях не може ґрунтуватись на свідченнях свідків, в тому числі і у разі заперечення факту вчинення правочину.

Відповідно до правил частини 2 статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За змістом ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження факту укладення 01 червня 2016 року договору позики з ОСОБА_5 позивачем ОСОБА_6 надана розписка, підписана ОСОБА_5, про отримання ним в позику від позивача 13 000 доларів США, які він зобов'язувався повернути до кінця 2016 року (а.с.13).

Написання вказаної розписки відповідач не заперечував.

Сторони підтвердили факт передачі позивачу відповідачем в рахунок погашення боргу 1000 доларів США.

Встановивши зазначені обставини, районний суд прийшов до правильного висновку про доведеність укладання між сторонами договору позики та необхідність його виконання відповідачем, оскільки відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України одностороння відмова від договору не допускається, а зобов'язання має виконуватись належним чином.

Твердження відповідача про незаконність рішення суду, оскільки воно було ухвалене без врахування положень ст.93 ЦПК України, колегія суддів вважає безпідставними.

Відповідно до правил вказаної статті учасник справи має право поставити в першій заяві по суті справи, що ним подається до суду, не більше десяти запитань іншому учаснику справи про обставини, що мають значення для справи.

Учасник справи, якому поставлено питання позивачем, зобов'язаний надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті.

Відповіді на запитання подаються до суду учасником справи - фізичною особою, керівником або іншою посадовою особою юридичної особи у формі заяви свідка не пізніш як за п'ять днів до підготовчого засідання, а у справі, що розглядається в порядку спрощеного провадження, - до першого судового засідання.

Копія такої заяви свідка у той самий строк надсилається учаснику справи, який поставив письмові запитання.

Учасник справи має право відмовитися від надання відповіді на поставлені запитання: 1) з підстав, визначених статтями 70, 71 цього Кодексу; 2) якщо поставлене запитання не стосується обставин, що мають значення для справи; 3) якщо учасником справи поставлено більше десяти запитань.

За наявності підстав для відмови від відповіді учасник справи повинен повідомити про відмову іншого учасника та суд у строк для надання відповіді на запитання. Суд за клопотанням іншого учасника справи може визнати підстави для відмови відсутніми та зобов'язати учасника справи надати відповідь.

Клопотання відповідача про зобов'язання судом позивача надати відповіді на його запитання матеріали справи не містять.

Отже, в діях суду не вбачається порушень норм процесуального права.

До того ж, як вже було зазначено вище, в силу статті 218, частини 2 статті 1047 та статті 1051 ЦК України рішення суду у позикових зобов'язаннях не може ґрунтуватись на свідченнях свідків, в тому числі і у разі заперечення факту вчинення правочину.

За такого, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду, оскільки воно є законним та обґрунтованим.

Керуючись ст.ст.374, 375, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 04 квітня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий О.В. Локтіонова

Судді С.Ю. Колосовський

О.О. Ямкова

Повний текст постанови складено 25 липня 2018 року.