Рішення

від 16.07.2018 по справі 915/253/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2018 року Справа № 915/253/18

м. Миколаїв

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОЛЬ ЛОГІСТІКС»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО ХОЛДИНГ»

про: стягнення 76679,29 грн.

Суддя: Смородінова О.Г.

Секретар судового засідання: Ковальжи А.І.

Представники учасників справи:

від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю б/н від 22.09.2018,

від відповідача: не з'явився.

Суть спору:

27 березня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКОЛЬ ЛОГІСТІКС» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою за вих. № 115 від 20.03.2018 (з урахуванням заяви за вих. № 176 від 17.04.2018 про уточнення позовних вимог) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО ХОЛДИНГ» загальної заборгованості в розмірі 76679,29 грн., яка складається з:

- основної суми боргу - 57458,29 грн., в т.ч. ПДВ;

- сума пені, нарахованої на підставі пп. 4.1, 4.3 Договору - 12869,08 грн.;

- інфляційного збільшення основної суми боргу, що дорівнює - 4935,14 грн.;

- сума 3-х відсотків, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України - 1416,78 грн.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: умов договору про надання послуг та перевезення вантажів № 1711/16 від 17.11.2016; СМR А № 0933471 від 13.04.2017; акту № Т788/4-2017 від 19.04.2017; рахунку-фактури № Т788/4 від 19.04.2017 на суму 57458,29 грн.; претензій № 17 від 17.01.2018 та № 46 від 05.02.2018; норм статей 11, 15, 16, 525, 526, 610, 611, 612, 625, 629, 651, 920 Цивільного кодексу України та статей 193, 216, 218, 230 Господарського кодексу України, та мотивовані тим, що відповідачем порушені умови договору в частині розрахунків за надані транспортно-експедиторські послуги, борг за які станом на 19.03.2018 складає в розмірі 57458, 29 грн.

Ухвалою суду від 27.04.2018, після усунення недоліків позовної заяви, останню було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/253/18, яка розглядається за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 15 травня 2018 року о 10 год. 00 хв.; встановлено відповідачу строк для надання суду відзиву.

15 травня 2018 року в судове засідання з'явився лише повноважний представник позивача, якого суд заслухав.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини нез'явлення суд не повідомив, хоча про час та місце проведення судового засідання вважався повідомленим належним чином.

Так, копія ухвали Господарського суду Миколаївської області від 27.04.2018 у справі № 915/253/18, направлена на адресу місцезнаходження відповідача, повернута до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» (поштове відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 5400133041687).

Судом перевірено відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо адреси місцезнаходження відповідача та встановлено, що процесуальний документ надіслано зазначеній юридичній особі в порядку, визначеному чинним процесуальним законодавством.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Судом здійснено усі заходи щодо повідомлення належним чином відповідача про дату, час та місце проведення судового засідання.

Отже, суд дійшов висновку, що відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду судом даної справи.

За результатами проведеного судового засідання 15.05.2018 суд постановив ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 14 червня 2018 року о 09 год. 30 хв.

14 червня 2018 року в судове засідання знову з'явилися лише представники позивача.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини нез'явлення суд не повідомив, хоча про час та місце проведення судового засідання вважається повідомленим належним чином, оскільки копія ухвали Господарського суду Миколаївської області від 15.05.2018 у справі № 915/253/18, направлена на адресу місцезнаходження відповідача, повернута до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» (поштове відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 5400133129924).

За результатами проведеного судового засідання 14.06.2018 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 915/253/18 до судового розгляду по суті на 16 липня 2018 року о 10 год. 00 хв.

Станом на момент проведення судового засідання будь-яких заяв як по суті справи, так і з процесуальних питань від учасників справи до суду не надходило.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини нез'явлення суд не повідомив, хоча про час та місце проведення судового засідання вважається повідомленим належним чином, оскільки копія ухвали Господарського суду Миколаївської області від 14.06.2018 у справі № 915/253/18, направлена на адресу місцезнаходження відповідача, повернута до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» (поштове відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 5400133478821).

При цьому, відповідач правом, передбаченим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України щодо оформлення відзиву на позовну заяву і документів, що підтверджують заперечення проти позову, так і не скористався, вимоги суду щодо надання відзиву не виконав, про причини невиконання вимог суду не повідомив.

Враховуючи відсутність відзиву по суті позову, згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України справу вирішено за наявними в ній матеріалами.

16.07.2018 за наслідками розгляду справи суд на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши представника позивача, дослідивши надані докази у їх сукупності, суд

В С Т А Н О В И В:

17 листопада 2016 року між сторонами був укладений договір № 1711/16 про надання послуг з організації та перевезення вантажів (далі - договір), згідно з предметом якого позивач, як виконавець, взяв на себе зобов'язання організувати та виконати перевезення вантажу автомобільним транспортом територією України та надавати послуги з перевезення вантажу та транспортного експедирування у міжнародному сполученні, а також надавати інші послуги, що пов'язанні з перевезенням вантажу та погоджені із замовником, а відповідач, як замовник, зобов'язався прийняти та оплатити надані послуги на умовах цього договору.

Вартість, вид та найменування вантажу, найменування вантажовідправника та вантажоодержувача, маршрут перевезення та інші суттєві умови, необхідні для надання послуг та виконання перевезень, зазначаються в додатках до цього договору або у заявках на перевезення вантажу, які є невід'ємними частинами договору (п. 1.2 договору).

Пункт 2.2 цього договору містить обов'язки замовника, зокрема - своєчасно прийняти надані виконавцем послуги та оплатити вартість наданих послуг у повному обсязі відповідно до умов договору та погоджених заявок (пп. 2.2.6).

Пункт 2.4 містить обов'язки виконавця, зокрема - забезпечити доставку вантажу у визначеній в заявці/додатку пункт призначення в термін, погоджений із замовником, та передати вантаж уповноваженій особі вантажоодержувача відповідно до кількості місць, зазначених в товаросупровідній документації (пп. 2.4.3).

Умовами пунктів 3.4 та 3.5 вищенаведеного договору сторони дійшли такої згоди: підставою для проведення розрахунків за цим договором є акт прийому-передачі наданих послуг та оригінали товарно-транспортних накладних (СМR, ТТН) з підписом вантажовідправника та вантажоодержувача, а також копії інших документів, що підтверджують виконання перевезення та надання інших послуг. Замовник зобов'язаний підписати акт прийому-передачі наданих послуг та оплатити виконавцю повну вартість наданих послуг протягом п'яти банківських днів з моменту його пред'явлення виконавцем, або у такий саме термін повідомити виконавця про свої заперечення. В разі неповідомлення в зазначений термін про обґрунтовані зауваження щодо наданих виконавцем послуг, послуги вважаються наданими належним чином та підлягають оплаті замовником в повному обсязі.

Ціною договору є сума вартості всіх послуг, наданих протягом строку його дії (п. 3.6 договору).

За умовами п. 7.1 цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє протягом одного року, з правом подальшої пролонгації.

Договір скріплений підписами та печатками обох сторін.

Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача про стягнення з відповідача як основного боргу, так і господарських санкцій за неналежне виконання умов договору про надання послуг з перевезення вантажів.

Підставою виступають умови договору № 1711/16 від 17.11.2016, акт надання послуг та норми статті 920 Цивільного кодексу України.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши обставини справи відносно норм чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення пред'явлених позовних вимог, виходячи з наступного:

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 909 ЦК України довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

У відповідності до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать, що виконуючи умови вищенаведеного договору № 1711/16, відповідно до поданої відповідачем заявки № 03 від 11.04.2017 на надання транспортно-експедиторських послуг, позивачем 13.04.2017 було здійснено міжнародне перевезення вантажу (брікет деревновугільний - 20000 кг) автомобільним транспортом та надання відповідачу послуг із транспортного експедирування у міжнародному сполученні, а також надання інших послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу за маршрутом: Дніпро-Порубне-Капікулє-Сакарья-Стамбул.

Зазначені обставини підтверджуються оформленою міжнародною товарно-транспортною накладною СМR № 0933471 від 13.04.2017 з підписами як вантажовідправника і вантажоодержувача, так і перевізника.

Вартість перевезення вантажу за заявкою № 03 становила еквівалент 2000 доларів США в гривнях за курсом НБУ.

З наданих суду доказів вбачається, що позивач 19 квітня 2017 року оформив акт № Т788/4-2017, яким підтвердив факт надання за замовленням відповідача, згідно договору № 1711/16 від 17.11.2016, транспортних послуг з міжнародного перевезення вантажів на загальну суму 57458,29 грн.

Згідно пояснень позивача, вказаний акт було направлено відповідачу кур'єрською поштою та вручено 16.05.2017. Разом із тим доказів, які свідчать про направлення відповідної кореспонденції адресату, позивач суду не надав.

Водночас, позивач надав суду претензії № 17 від 17.01.2018 та № 46 від 05.02.2018 з належними поштовими доказами їх скерування відповідачу, текст яких містить посилання на направлення відповідачу акту прийому-передачі наданих послуг № Т788/4-2017 від 19.04.2017 на суму 57458,29 грн. До речі, слід вказати, що наведені претензії були залишені відповідачем без відповіді, а отже - без належного реагування.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 ГПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідач не надав суду як заперечень, так і жодних доказів, які вказують на неправомірність заявлених позивачем вимог. Також відповідач не спростував обставини стосовно одержання ним акту № Т788/4-2017 від 19.04.2017, на які в обґрунтування позову посилається позивач.

Виходячи з наведеного аналізу вказаних доказів у сукупності, суд констатує факт пред'явлення позивачем відповідачу акту № Т788/4-2017 від 19.04.2017 та відсутність повідомлень замовника про зауваження щодо наданих виконавцем послуг на загальну суму 57458,29 грн.

Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, відповідач не виконуючи взяті на себе зобов'язання, зокрема - за умовами пунктів 3.4, 3.5 договору, порушив як господарські відносини між сторонами, так і права та законні інтереси позивача по справі.

За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідач по справі не надав суду жодного доказу в обґрунтування своїх заперечень, не спростував вищенаведені факти та обставини, не навів обґрунтованих причин, за яких суду слід відмовити позивачу у задоволенні позову.

Отже, за наслідками розгляду справи судом встановлено, що відповідачем не виконано умови договору № 1711/16 від 17.11.2016 щодо оплати наданих позивачем послуг за актом № Т788/4-2017 від 19.04.2017 на загальну суму 57458,29 грн.

Судом перевірено розрахунок основної заборгованості та встановлено, що позивачем суму заборгованості зазначено арифметично вірно.

Отже, в цій частині позовні вимоги є обґрунтованими, заявленими позивачем відповідно до вимог чинного законодавства, матеріалами справи підтвердженими, а тому підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі статтею 920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Статтею 216 Господарського кодексу України закріплено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

У відповідності до статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Як вказувалось судом вище, відповідач довів суду належного виконання ним взятого на себе зобов'язання, як не довів і неможливості його належного виконання.

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

На підставі статті 549 ЦК України та статті 230 ГК України позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню.

Водночас, перевіривши розрахунки позивача в частині нарахування пені в розмірі 12869,08 грн., який заявляє позивач, суд встановив, що нарахування позивача здійснені за період з 24.05.2017 по 19.03.2018, тобто з порушенням ч. 6 ст. 232 ГК України.

Так, частина 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 4.3 договору № 1711/16 від 17.11.2016 сторони узгодили, що за несвоєчасну оплату послуг замовник на письмову вимогу виконавця сплачує йому пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, що нараховується на суму боргу за кожен день прострочення платежу.

Отже, сторони в договорі не обумовили період нарахування пені, а тому застосуванню підлягає ч. 6 ст. 232 ГК України.

Судом, у відповідності до ч. 6 ст. 232 ГК України, здійснено перерахунок розміру пені за допомогою програми «Законодавство» за період з 24.05.2017 по 24.11.2017 та встановлено, що обґрунтованою сумою пені є 7375,13 грн., яка і підлягає стягненню з відповідача.

З огляду на викладене, суд відмовляє позивачу в стягненні з відповідача пені в сумі 5493,95 грн.

За приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов'язання).

Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв'язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.

Стаття 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язання.

На підставі статті 625 ЦК України позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.

Перевіривши розрахунки позивача в частині нарахування інфляційних втрат та 3% річних, суд встановив, що вони узгоджуються зі здійсненими судом за допомогою програми «Законодавство» розрахунком, а тому сума до стягнення складає: 1416,78 грн. - 3% річних, 4935,14 грн. - інфляційні.

З аналізу вищенаведених норм та обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення пред'явлених позовних вимог.

Судовий збір, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 11, 73, 74, 86, 129, 201, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО ХОЛДИНГ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОЛЬ ЛОГІСТІКС» 57458,29 грн. - основного боргу, 7375,13 грн. - пені, 1416,78 грн. - 3% річних, 4935,14 грн. - інфляційних та 1679,60 грн. - судового збору.

3. В задоволенні позову щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 5493,95 грн. відмовити позивачу.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи :

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКОЛЬ ЛОГІСТІКС» (03115, м. Київ, вул. Краснова, 27; ідентифікаційний код 31280577);

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКО ХОЛДИНГ» (54001, м. Миколаїв, вул. Шевченка, 59 А; ідентифікаційний код 39721743).

Повне рішення складено та підписано 26 липня 2018 року.

Суддя О.Г. Смородінова