Рішення

від 16.07.2018 по справі 922/2751/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2018 р.м. ХарківСправа № 922/2751/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

при секретарі судового засідання Яковенко Ю.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовомКерівника Харківської місцевої прокуратури № 1 Харківської області, м. Харків до 1 - Харківської міської ради, м. Харків, 2 - Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Резиденція", м. Харків 3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державна інспекція сільського господарства в Харківській області, м. Харків про скасування рішення за участю:

прокурора - Чирик В.Г. (посв. № 047938 від 13.09.2017),

1 відповідача - не з`явився

2 відповідача - не з`явився

третьої особи - не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Керівник Харківської місцевої прокуратури №1 звернувся з позовом до Харківської міської ради та Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Резиденція", в якому просив визнати незаконним та скасувати пункт 5 додатку 2 до рішення 33 сесії Харківської міської ради від 23.04.2014 №1551/14 "Про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів".

В обґрунтування позовних вимог прокурор вказував на те, що Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Резиденція" за організаційно-правовою формою не відноситься до житлово-будівельного кооперативу, оскільки його створено без додержання вимог статті 137 Житлового кодексу ОСОБА_2 РСР та розділу І Примірного статуту ЖБК, затвердженого постановою ОСОБА_3 Міністрів УРСР від 30.04.1985 №86. Прокурор наголошував на тому, що оспорюваним рішенням міськради було незаконно надано Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Резиденція" право власності на земельну ділянку загальною площею 3,0 га з посиланням на положення статті 41 Земельного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 25.10.2016, ухваленим суддею Погорєловою О.В., у позові відмовлено. Вмотивовуючи рішення місцевий господарський суд виходив з того, що створення і діяльність житлово-будівельних кооперативів врегульовані Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, ОСОБА_4 України "Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців", а також спеціальним ОСОБА_4 України "Про кооперацію", тоді як правові норми, на які посилався керівник Харківської місцевої прокуратури №1, а саме статті 133, 135, 137 Житлового кодексу ОСОБА_2 РСР та приписи Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу можуть бути застосовані до спірних правовідносин лише в частині, яка узгоджується з нормами діючого законодавства України. При цьому суд керувався приписами статей 2, 5 - 8 ОСОБА_4 України "Про кооперацію", статей 18, 20, 21, 25, 27 ОСОБА_4 України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

Харківський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: ОСОБА_5 - головуючий, ОСОБА_6, ОСОБА_7, постановою від 16.01.2017 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

ОСОБА_3 Вищого господарського суду від 20 квітня 2017 року касаційну скаргу задоволено частково. ОСОБА_3 Харківського апеляційного господарського суду від 16.01.2017 у справі № 922/2751/16 Господарського суду Харківської області та рішення Господарського суду Харківської області від 25.10.2016 скасовані, матеріали справи скеровані для нового розгляду до Господарського суду Харківської області.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.06.2017 справу №922/2751/16 було передано до розгляду судді Прохорову С.А.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.03.2018 по справі № 922/2751/16 позов керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 до Харківської області Харківської міської ради та до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Резиденція" залишено без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

ОСОБА_3 Харківського апеляційного господарського суду від 02.05.2018 ухвалу Господарського суду Харківської області від 06.03.2018 по справі № 922/2751/16 скасовано, справу № 922/2751/16 передано на розгляд Господарського суду Харківської області.

16.05.2018 матеріали справи № 922/2751/16 повернулися до господарського суду Харківської області.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.05.2018 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 922/2751/16 до 17 червня 2018 р. та призначено підготовче засідання.

29.05.2018 було перенесено підготовче засідання на 07.06.2018.

07.06.2018 було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 18.06.2018.

18.06.2018 судом було розпочато розгляд справи по суті.

В судовому засіданні було оголошено перерву до 02.07.2018.

З 02.07.2018 судове засідання було перенесено на 16.07.2018.

Прокурор підтримував вимоги, викладені в позовній заяві.

Представники відповідачів в судове засідання 16.07.2018 не з"явилися.

В попередніх судових засіданнях проти задоволення позовних вимог заперечували в повному обсязі.

Представник третьої особи до суду не з'явився.

Згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка набула чинності 15.12.2017р.) встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. Викладене вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представників відповідачів та третьої особи.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 16.07.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, враховуючи вказівки, викладені в постанові Вищого господарського суду від 20 квітня 2017 року, суд

ВСТАНОВИВ:

На підставі рішення 33-ї сесії 6-го скликання Харківської міської ради від 23.04.2014 №1551/14 "Про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів", зокрема, пункту 5 додатку 2 до цього рішення, Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Резиденція" надано у власність земельну ділянку площею 3,0000 га (кадастровий номер 63101366000:10:001:0200), яка належить територіальній громаді м. Харкова, за рахунок земель житлової та громадської забудови, для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови по Білгородському шосе, 34 у місті Харкові.

Як зазначає прокурор у позові, в ході вивчення правомірності передачі у приватну власність земельних ділянок, розташованих на території м. Харкова прокуратурою встановлено, що п. 5 додатку 2 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів» від 23.04.2014 № 1551/14 Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Резиденція» (код ЄДРПОУ 36816423) (далі - ОК «ЖБК «Резиденція» ) надано у власність земельну ділянку, площею 3,0 га, (кадастровий номер 6310136600:10:001:0200), яка належить територіальній громаді м. Харкова за рахунок земель житлової та громадської забудови, для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови по Білгородському шосе, 34.

Прокурор вважає, що вказане рішення Харківської міської ради про передачу у власність ОК «ЖБК «Резиденція» прийнято у порушення вимог ст. 41 Земельного кодексу України (далі - ЗКУ), ст. ст. 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР (далі - ЖК) та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою ОСОБА_3 Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186 (далі - Примірний статут).

Зокрема, прокурор вказує на те, що всупереч ч. 6 ст. 137 ЖК та абз. 2 п. 4 Примірного статуту, рішення про створення ОК «ЖБК «Резиденція» (протокол загальних зборів засновників від 12.04.2012) та список членів кооперативу не затверджено виконавчим комітетом Харківської міської ради, при тому що статут кооперативу зареєстровано саме у цій місцевій раді; всупереч ст. 135 ЖК та абз. 1 п. 8 Примірного статуту члени кооперативу (на момент створення), а саме: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, не потребували поліпшення житлових умов та на момент прийняття зазначеного рішення Харківської міської ради вказані особи на обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов не перебували, що підтверджується самим Статутом ОК «ЖБК «Резиденція» ; пункт 5.1. статуту кооперативу всупереч ст. ст. 133, 135 ЖК та абз. 1 п. 8 Примірного статуту передбачає можливість юридичних осіб бути членами кооперативу, п. 5.2. статуту кооперативу всупереч абз. 1 п. 45 Примірного статуту передбачає можливість членів кооперативу бути членами кількох кооперативів. Крім того, в статуті ОК «ЖБК «Резиденція» всупереч ст. 135 ЖК та абз. 1 п. 8 Примірного статуту не зазначено, що члени кооперативу повинні постійно проживати у місті Харкові і потребувати поліпшення житлових умов (перебувати на відповідному обліку); всупереч абз. 2 п. 7 Примірного статуту, на момент створення ОК «ЖБК «Резиденція» його члени - фізичні особи були у віці понад 30 років; ОК «ЖБК «Резиденція» фактично не є житлово-будівельним кооперативом в розумінні вимог глави 5 ЖК та ст. 41 ЗКУ, вказаний кооператив фактично є обслуговуючим, його мета, порядок створення, організації та діяльності не відповідає вимогам до житлово-будівельного кооперативу. Члени кооперативу не мають права на поліпшення житлових умов.

На думку прокурора, спірне рішення міської ради прийнято усупереч вимогами 41 Земельного кодексу України, статтей 133, 134, 135 та 137 ЖК УРСР та пунктів 1, 2, 3, 4, 5, 7, 8 Примірного статуту житлового-будівельного кооперативу, затвердженого постановою ОСОБА_3 Міністрів УРСР № 186 від 30 квітня 1985 року.

Відповідно до статті 41 Земельного кодексу України, житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Нормами статті 133 ЖК УРСР закріплено, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру.

У відповідності до статті 137 ЖК УРСР, житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих ОСОБА_3 народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях.

Рішення про організацію кооперативів при підприємствах, установах, організаціях тримаються з урахуванням пропозицій трудових колективів.

Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом, Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства ОСОБА_2 РСР.

Примірний статут житлово-будівельного кооперативу затверджується ОСОБА_3 Міністрів ОСОБА_2 РСР.

Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, і зареєстрованого в установленому порядку.

Згідно частини 1 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого ОСОБА_3 Міністрів УРСР № 186 від 30 квітня 1985 року житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих ОСОБА_3 народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Рішення про організацію кооперативів при підприємствах, установах, організаціях приймаються з урахуванням пропозицій трудових колективів.

До кооперативів, що організуються при виконавчих комітетах місцевих ОСОБА_3 народних депутатів, приймаються громадяни, які перебувають у відповідному виконавчому комітеті на обліку бажаючих вступити до кооперативу (у списку осіб, які користуються правом на вступ до кооперативу поза чергою).

Рішення зборів про організацію кооперативу, список громадян, які вступають до кооперативу, і членів їх сімей, що виявили бажання оселитися в будинку кооперативу, затверджуються виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті ОСОБА_3 народних депутатів.

Суд, вважає зазначені твердження прокурора необґрунтованими виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, ОСОБА_4 України "Про міжнародне приватне право", ОСОБА_4 України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_3 України.

Так, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва по адміністративній справі № 826/15758/16 від 21 грудня 2016 року , яка була залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2017 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2017 року, постановлено наступне: визнано протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо не здійснення підготовки та подання на розгляд Верховної ОСОБА_3 України пропозицій щодо приведення Житлового кодексу ОСОБА_2 РСР від 30 червня 1983 року № 5464-Х у відповідність до ОСОБА_4 України "Про кооперацію" від 10 липня 2003 року № 1087-IV; визнано протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо не приведення Примірного Статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого ОСОБА_3 Міністрів ОСОБА_2 РСР № 186 від 30 квітня 1985 року, у відповідність до ОСОБА_4 України "Про кооперацію" від 10 липня 2003 року № 1087-IV; зобов'язано Кабінет Міністрів України підготувати та подати на розгляд до Верховної ОСОБА_3 України пропозиції щодо приведення Житлового кодексу ОСОБА_2 РСР від 30 червня 1983 року № 5464-Х у відповідність до ОСОБА_4 України "Про кооперацію" від 10 липня 2003 року №10087-IV; зобов'язано Кабінет Міністрів України привести Примірний Статут житлово-будівельного кооперативу, затверджений ОСОБА_3 Міністрів ОСОБА_2 РСР від 30 квітня 1985 року № 186, у відповідність до ОСОБА_4 України "Про кооперацію" від 10 липня 2003 року № 1087-IV.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду України по справі №826/15758/16 від 30 березня 2017 року апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року - без змін.

Вказаними судовими рішеннями, що набрали законної сили, встановлено, що вимоги Примірного Статуту житлово-будівельного кооперативу та статті 137 ЖК Української РСР щодо встановлення порядку організації та створення кооперативу та затвердження списку громадян, які вступають до нього, і членів їх сімей виконавчим комітетом ради народних депутатів не відповідають приписам статті 7 ОСОБА_4 України "Про кооперацію", який набув чинності пізніше, і, відповідно, підлягає застосуванню. При вирішенні даної справи суд звертав увагу на правову позицію Вищого адміністративного суду України, викладену в ухвалі від 11 березня 2016 року по справі № К/800/6225/16, згідно якої питання про створення і діяльність житлово-будівельних кооперативів врегульовані ОСОБА_4 України "Про кооперацію", який є спеціальним, ЦК України, ГК України, ОСОБА_4 України "Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців", а тому відсутні правові підстави для застосування статей 133, 135, ЖК УРСР та Примірного Статуту житлово-будівельного кооперативу.

ОСОБА_3 Верховної ОСОБА_3 України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" №1545-ХІІ від 12 вересня 1991 року встановлено, що дo прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Наведена ОСОБА_3 Верховної ОСОБА_3 України, передбачає можливість застосування норм ЖК УРСР та інших актів Союзу РСР на території України обмежуючи їх дію: у часі - до прийняття відповідних актів законодавства України; за колом відносин - які не врегульовано законодавством України: за ознакою відповідності - виключно у частині, що не суперечить Конституції і законам України.

Враховуючи обмеження передбачені ОСОБА_3 Верховної ОСОБА_3 України, норми ЖК УРСР та Примірного статуту можуть застосовуватися у сфері регулювання житлових відносин та відносин щодо створення кооперативів лише у частині, що не суперечить вимогам чинної Конституції та законам України, проте норми, на які посилається прокурор до порядку організації кооперативів (статті 133, 134, 135 та 137 ЖК УРСР і пункти 1, 2, 3, 4, 5, 7, 8 Примірного статуту) суперечать вимогам чинної Конституції та ОСОБА_4 України.

Статті 133 та 134 ЖК УРСР, обмежуючи право громадян на добровільне об'єднання для ведення спільної господарської діяльності, з метою задоволення соціальних потреб, встановлюють, що вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру можуть лише громадяни, які потребують поліпшення житлових умов та перебувають на відповідному обліку. Статті 135 та 136 ЖК УРСР, встановлюючи умови прийому громадян до членів житлово-будівельного кооперативу, дискримінаційно обмежують коло таких громадян тими, хто постійно проживає у певному населеному пункті, і запроваджують черговість прийому членів до кооперативу. У статті 137 ЖК УРСР закріплено обов'язок виконавчих комітетів ОСОБА_3 народних депутатів організовувати житлово-будівельні кооперативи, затверджувати списки осіб, що вступають до нього, витребувати рекомендації комітетів комсомолу та трудових колективів для прийняття осіб у члени таких кооперативів. Примірний статут повторює вказані нормативні приписи, додатково передбачаючи обов'язок виконавчих комітетів ОСОБА_3 народних депутатів реєструвати статути кооперативів та встановлює в якості часу набуття кооперативом прав юридичної особи дату реєстрації її статуту (пункти 1 - 10).

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виконавчі органи місцевого самоврядування діють на підставі ОСОБА_4 України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР, з дня прийняття якого втратив чинність ОСОБА_2 РСР "Про місцеві ОСОБА_3 народних депутатів ОСОБА_2 РСР та місцеве самоврядування" від 07 грудня 1990 року № 533-ХІІ.

Так, відповідно до пункту 9 частини 2 статті 42 ОСОБА_2 УРСР "Про місцеві ОСОБА_3 народних депутатів ОСОБА_2 РСР та місцеве самоврядування" до повноважень Виконавчого комітету міської (міста обласного підпорядкування) ОСОБА_3, крім повноважень, перелічених у пункті 1 цієї статті, зокрема, відносилось прийняття рішень про організацію житлово-будівельних і гаражних кооперативів, здійснення контролю за їх діяльністю.

Відповідних повноважень виконавчим органам відповідно до закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" надано не було.

Починаючи з 2003 року, правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні, як системи кооперативних організацій, до яких відносяться кооперативи та кооперативні об'єднання, регулюються ОСОБА_4 України "Про кооперацію" №1087-IV від 10 липня 2003 року.

Таким чином, у 2003 році прийнято акт законодавства України, який регулює відносини, які раніше були врегульовані законодавством УРСР. Прийняттям ОСОБА_4 України "Про кооперацію" було встановлено нові норми, що регулюють відносини створення і організації діяльності кооперативів різних типів, та виключено низку обмежень та додаткових дискримінаційних вимог, встановлених актами законодавства УРСР. Із прийняттям ОСОБА_4 України "Про кооперацію" правові акти законодавства УРСР діють лише в тій частині, що не суперечить Конституції і цьому закону України.

Статтею 5 ОСОБА_4 України "Про кооперацію" до законодавства про кооперацію віднесено норми Конституції України, ЦК України, цього закону та інших нормативно-правових актів з питань кооперації.

Пунктом 2 розділу VII "Прикінцеві положення" вказаного ОСОБА_4 закріплено імперативну вимогу усім кооперативам, створеними до набрання чинності цим ОСОБА_4, привести свої статути у відповідність із ним.

На період до приведення кооперативів своїх статутів у відповідність із цим ОСОБА_4, надано можливість кооперативам керуватися положеннями діючих статутів у частині, що не суперечить ОСОБА_4 України "Про кооперацію" (пункт 3).

Преамбулою ОСОБА_4 України "Про кооперацію" визначено, що цей ОСОБА_2 визначає правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні.

Статтею 2 ОСОБА_4 України "Про кооперацію" визначено термін "обслуговуючий кооператив". Так, обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності.

Статтею 5 ОСОБА_4 України "Про кооперацію" визначено, що законодавство про кооперацію базується на нормах Конституції України і ЦК України, цього ОСОБА_4, інших нормативно - правових актів з питань кооперації.

Отже законом передбачено ієрархію законодавчих актів, що регулюють діяльність кооперативів.

Статтею 7 ОСОБА_4 України "Про кооперацію" врегульовані правовідносини щодо створення кооперативу.

Відповідно до частини 1 статті 7 ОСОБА_4 України "Про кооперацію" кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах.

Згідно частини 2 статті 7 ОСОБА_4 України "Про кооперацію" засновниками кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи України та іноземних держав, які беруть участь у діяльності кооперативів через своїх представників. Таким чином, юридичні особи теж можуть бути засновниками кооперативу.

Враховуючи вказані норми ОСОБА_4 України "Про кооперацію" можна зробити висновок, що юридична особа, яка може бути засновником кооперативу не може перебувати на квартирному обліку та потребувати поліпшення житлових умов, а, відповідно, вимоги статті 133, 134, 135 ЖК УРСР та Примірного статуту ЖБК в цій частині суперечать нормам прийнятого пізніше ОСОБА_4 України "Про кооперацію".

ОСОБА_4 України "Про кооперацію" розрізняє такі поняття як "засновник кооперативу" і "член кооперативу", які за своїм правовим статусом є різними: перші необхідні для створення суб'єкта, інші - для його діяльності, як суб'єкта права (статті 7 та 10 ОСОБА_4).

Відповідно до частини 2 статті 7 ОСОБА_4 України "Про кооперацію" кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах.

Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи. Жодних вимог до чисельності засновників ОСОБА_2 України "Про кооперацію" не встановлює.

Згідно частини 3 статті 7 ОСОБА_4 України "Про кооперацію" рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами.

Відповідно до частини 5 статті 7 ОСОБА_4 України "Про кооперацію" чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи.

Згідно частини 6 статті 7 ОСОБА_4 України "Про кооперацію" при створенні кооперативу складається список членів та асоційованих членів кооперативу, який затверджується загальними зборами.

Відповідно до частини 2 статті 134 ЖК УРСР на облік бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу беруться громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і ОСОБА_2 РСР) і потребують поліпшення житлових умов.

Згідно частини 2 статті 134 ЖК УРСР потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни, які мають право бути взятими на облік для одержання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду (стаття 34 ЖК УРСР), а також громадяни, забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається ОСОБА_3 Міністрів ОСОБА_2 РСР і ОСОБА_2 республіканською радою професійних спілок.

Враховуючи вказані положення норм статті 134 ЖК УРСР потребуючими поліпшення житлових умов визнаються не тільки громадяни, що вже перебувають на обліку для одержання жилих приміщень, а й громадяни, які мають право бути взятими на облік для одержання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду, а також громадяни, забезпечені жилою площею нижче за визначений рівень.

Таким чином, не перебування особи на обліку не є доказом того, що особа не потребує поліпшення житлових умов.

Статтею 8 ОСОБА_4 України "Про кооперацію" передбачені вимоги до статуту кооперативу, та визначено, що статут є правовим документом, що регулює його діяльність.

Статтею 19-1 ОСОБА_4 України "Про кооперацію" врегульовано права членів кооперативу на його майно.

З огляду на приписи статей 2, 6, 19-1, 41 ОСОБА_4 України "Про кооперацію" вбачається, що цей закон регулює, в тому числі, діяльність житлово-будівельних кооперативів. З огляду на приписи частин 2, 3 статті 41 ОСОБА_4 України "Про кооперацію" статути кооперативів мають відповідати вимогам цього ОСОБА_4.

Примірний статут не має юридичної сили закону, в той час як статути кооперативів, які були раніше прийняті у відповідності з Примірним статутом, мають бути приведені у відповідність до вимог саме ОСОБА_4 України "Про кооперацію".

ОСОБА_4 України "Про кооперацію", на відміну від норм ЖК УРСР, по-іншому врегулювали правовідносини щодо створення та діяльності кооперативів, зокрема, обслуговуючих, що за напрямами діяльності віднесено до типу житлово-будівельних. Право створювати споживчі, виробничі та обслуговуючі кооперативи із певним напрямком діяльності, як-то, дачний, туристичний, медичний чи житлово-будівельний, на добровільних засадах. ОСОБА_4 України "Про кооперацію" надає не тільки громадянам України, а й іноземцям, особам без громадянства, юридичним особам України і навіть іноземним державам (стаття 7). При цьому, право на створення кооперативу ОСОБА_2 не пов'язує ані з певним місцем проживання чи переважного перебування особи, ані із необхідністю поліпшення власних житлових умов, усуваючи такі критерій дискримінаційного характеру, як місце проживання, віковий та майновий ценз, що закріплювалися у нормах статей 133, 134, 135, 136 ЖК УРСР.

Таким чином, норми Примірного статуту суперечать нормам ОСОБА_4 України "Про кооперацію" отже суд вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати саме норми ОСОБА_4 України "Про кооперацію".

На сьогодні, місцеві ОСОБА_3 народних депутатів, як органи місцевого самоврядування, не існують та припинили свою діяльність без жодного правонаступництва у зв'язку із втратою чинності ОСОБА_4 ОСОБА_2 РСР "Про місцеві ОСОБА_3 народних депутатів та місцеве -самоврядування" у 1997 році. Таким чином, місцеві ради, створені згідно із ОСОБА_4 України "Про місцеве самоврядування в Україні", не можна ототожнювати із Радами народних депутатів, які діяли раніше.

Отже, Харківська міська рада, при прийнятті рішення про надання земельної ділянки у власність кооперативу, врахувала те, що питання створення та організації діяльності кооперативів, метою яких є забезпечення економічних, соціальних та інших потреб їх членів, що частково, регулювалися ЖК УРСР та Примірним статутом, вже врегульовано чинним законодавством України, зокрема, шляхом прийняття як кодифікованих нормативно-правових актів, таких як Цивільний кодекс України (2003), так і законів України, зокрема, ОСОБА_4 України "Про кооперацію" (2003) та ОСОБА_4 України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (2003).

Норми ЖК УРСР та Примірного статуту в частині створення житлово-будівельних кооперативів суперечать не тільки ОСОБА_4 України "Про кооперацію", але і спеціальному нормативно-правовому, акту який вже був чинним на дату реєстрації кооперативу та на дату прийняття Харківською міською радою рішення про надання земельної ділянки у власність - ОСОБА_2 України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" № 755-IV від 15 травня 2003 року, який є спеціальним, прийнятий пізніше в часі та повинен застосовуватися до правовідносин, пов'язаних з реєстрацією будь-якої юридичної особи, в тому числі житлово-будівельних кооперативів, та який не передбачає обмежень, що встановлені ЖК УРСР та Примірним статутом.

Така позиція також підтверджується науковими висновками провідних наукових установ України юридичного профілю, а саме: Науковим висновком Національної академії правових наук України від 07 липня 2017 року № 639 щодо відповідності Конституції України та законодавству України окремих положень Житлового кодексу ОСОБА_2 РСР (від 30 червня 1983 року № 5464-Х); Висновком науково-правової експертизи Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України від 27 червня 2017 року № 126/69-е, виконаної на запит Харківської міської ради у відповідності із ОСОБА_4 України "Про наукову і науково-технічну експертизу"; Науковим висновком за результатами питань, порушених у листі щодо застосування окремих нормативно-правових актів УРСР на території України та інших питань, які потребують з'ясування у зв'язку із цим, підготовленим к.ю.н., професором кафедри цивільного права № 1 Національного юридичного університету імені ОСОБА_11 ОСОБА_12 та к.ю.н., доцентом кафедри цивільного права Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого № 1 ОСОБА_13 на лист Харківського міського голови від 30 жовтня 2015 року № 08-11-40432-15.

Фахівці у галузі права Національної академії правових наук України у науковому висновку від 07 липня 2017 року № 639 дійшли висновків про наявність суперечностей між нормами ЖК УРСР, що регулюють порядок створення ЖБК, та нормами Цивільного і Господарського кодексів України, ОСОБА_4 України "Про кооперацію", ОСОБА_4 України "Про місцеве самоврядування в Україні", прийнятих після ухвалення Конституції України. На сьогодні бракує системності правового регулювання відносин у сфері кооперативного будівництва житла в Україні, а тому створення в сучасних умовах ЖБК на підставі норм ЖК УРСР та Примірного статуту ЖБК є практично неможливим.

Суперечливий характер законодавства у цій сфері порушує принцип правової визначеності, який є одним з елементів верховенства права, що у свою чергу є одним із принципів основ конституційного ладу (статті 8 Конституції України).

Така позиція давно сприйнята органом конституційної юрисдикції: "Із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі" (другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення КСУ вересня 2005 № 5-рп/2005).

Як зазначає Конституційний Суд України, "конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована одно предметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується одно предметний акт, який діяв у часі раніше" (абзац 5 пункту 3 Рішення КСУ від жовтня 1997 року № 4-зп).

Таким чином, норми Цивільного та Господарського кодексів України, ОСОБА_4 України "Про кооперацію", ОСОБА_4 України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", ОСОБА_4 України "Про місцеве самоврядування в Україні" у питанні організації, створення та діяльності ЖБК мають пріоритет (юридичне верховенство) перед нормами статей 133, 135, 137 ЖК УРСР та відповідними нормами Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу.

Формулювання частини 2 статті 135 ЖК УРСР встановлюють відповідні преференції (переваги, привілеї) за ознаками місця проживання, а тому встановлюють привілеї для одних і обмеження для інших, суд вважає, що це не відповідає статті 24 Конституції України. Суд звертає увагу на те, що пунктом 8 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу встановлені ліберальніші правила для реалізації права на утворення ЖБК, які не пов'язують його реалізацію виключно з постійним проживанням у населеному пункті. Однак вони за юридичною силою поступаються нормам ЖК.

Встановлення зазначених привілеїв лише для громадян України не дає можливості іноземцям та особам без громадянства реалізувати свої права, які надає їм стаття 26 Конституції України, згідно з якою вони користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України.

Зазначені обмеження не відповідають статті 47 Конституції України, відповідно до якої кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Отже фахівці Національної академії правових наук України дійшли висновків, що є достатні підстави вважати норми частини 2 статті 135 ЖК УРСР від 30 червня 1983 року № 5464-Х такими, що не відповідають переліченим вище статтям Конституції України.

Досліджуючи питання відповідності та застосування норм статей 133, 135, 137 ЖК УРСР та Примірного статуту ЖБК Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за результатами проведеної науково-правової експертизи (висновок від 27 червня 2017 року № 126/69-е) дійшов наступних висновків: положення статті 137, 138 ЖК УРСР та пункту 2 Примірного статуту ЖБК щодо порядку створення ЖБК та скасування рішень загальних зборів чи правління кооперативу суперечать статтям 19,26,47 та 146 Конституції України; створення, державна реєстрація та діяльність ЖБК в Україні регулюється Цивільним та Господарським кодексами України, ОСОБА_4 України "Про кооперацію", ОСОБА_4 України "Про державну реєстрацію юридичних осіб фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", та іншими нормативно - правовими актами, прийнятими в розвиток положень цих ОСОБА_4 на підставі Конституції України; організація і створення житлово-будівельних кооперативів в порядку передбаченому статтями 133, 135, 137 ЖК УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого ОСОБА_3 Міністрів ОСОБА_2 РСР від 30 квітня 1985 року № 186 не відповідає Конституції України.

Вищевикладене також підтверджується і судовою практикою.

За результатами розгляду справи № 638/20557/15-а Дзержинським районним судом м. Харкова 11 січня 2016 року була прийнята постанова, яку ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року залишеною без змін, та ухвалою ВАС України від 11 березня 2016 року № К/800/6225/16 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою відмовлено.

У вказаній постанові Дзержинський районний суд м. Харкова дійшов наступних висновків: норми ЖК УРСР та Примірного статуту в частині створення житлово-будівельних кооперативів суперечать ОСОБА_4 України "Про кооперацію" та ОСОБА_4 України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" № 755-IV від 15 травня 2003 року, який повинен застосовуватися до правовідносин, пов'язаних з реєстрацією будь-якої юридичної особи, в тому числі житлово-будівельного кооперативу; норми ОСОБА_4 України "Про кооперацію", на відміну від норм ЖК УРСР, по-іншому врегулювали правовідносини щодо створення та діяльності кооперативів, зокрема, обслуговуючих, що за напрямами діяльності віднесено до типу житлово-будівельних; відповідно до пункту 9 частини 2 статті 42 ОСОБА_4 УРСР "Про місцеві ОСОБА_3 народних депутатів ОСОБА_2 РСР та місцеве самоврядування" до повноважень Виконавчого комітету міської (міста обласного підпорядкування) ОСОБА_3, крім повноважень, перелічених у пункті 1 цієї статті, зокрема, відносилось прийняття рішень про організацію житлово-будівельних і гаражних кооперативів, здійснення контролю за їх діяльністю.

Вказаних повноважень виконавчим органам ОСОБА_4 України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР не надано; згідно статті 2 ОСОБА_4 України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" № 755-IV від 15 травня 2003 року (далі - ОСОБА_2 № 755) (в редакції, чинній на момент звернення позивача до відповідача) його дія поширюється на відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, та регулюються Конституцією України, цим ОСОБА_4 та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього ОСОБА_4. Стаття 3 цього ж ОСОБА_4 поширює сферу його дії на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб - підприємців. Отже, саме ОСОБА_2 № 755 є спеціальним законом, який врегульовує порядок засвідчення фактів створення юридичних осіб, за результатами перевірки порядку їх створення вимогам чинного законодавства; питання створення та діяльності кооперативів, метою яких є забезпечення економічних, соціальних та інших потреб їх членів, що, регулювалися ЖК УРСР та Примірним Статутом, вже врегульовано чинним законодавством України, зокрема, шляхом прийняття ЦК України (2003), ОСОБА_4 України "Про кооперацію" та ОСОБА_4 України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців"; норми статтей 133, 135, 137 ЖК УРСР та Примірного статуту, згідно з ОСОБА_3 Верховної ОСОБА_3 України від 12 вересня 1991 року № 1545-ХІІ "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР", можуть застосовуватись лише з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Суд зазначає, що акти законодавства Союзу PCP можуть бути застосовані лише за наявності наступних умов: 1. правовідносини не врегульовані законодавством України; 2. акти не суперечать Конституції і законам України.

Отже, при розгляді цієї справи, суд зобов'язаний застосовувати акти, їх окремі норми (ЖК та Примірний статут), які не суперечать законодавству України.

Як вбачається з матеріалів справи, датою державної реєстрації ОК 'ЖБК "Резиденція" є 09.11.2009 року.

При цьому створення ОК "ЖБК "Резиденція", як зазначено в його Статуті, відбулося не лише на підставі норм ЖК УРСР, а й відповідно до положень - ОСОБА_4 України "Про кооперацію", нормами якого визначено іншу процедуру організації діяльності і створення житлово-будівельних кооперативів.

Відповідно із роз'ясненням Міністерства юстиції України від 05.05.2015 р. №К- 6462/8.1 щодо застосування чинного законодавства України стосовно діяльності житлово- будівельного кооперативу, де, окрім іншого, зазначено наступне.

Житловий кодекс ОСОБА_2 PCP (далі кодекс) - це чинний законодавчий акт, який є основним актом законодавства і містить загальні положення, які регулюють відповідні правовідносини. Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу і зареєстрованого в установленому порядку. При цьому примірний статут житлово-будівельного кооперативу має рекомендаційний характер, оскільки у примірних статутах відповідні уповноважені органи виконавчої влади можуть саме рекомендувати їх орієнтовні умови. У свою чергу, 10.07.2003 року набрав чинності ОСОБА_2 України "Про кооперацію", який є спеціальним, що визначає правові організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні.

Відповідно до ст. 41 ОСОБА_4 України "Про кооперацію" кооперативи та кооперативні об'єднання, які створено до набрання чинності цим ОСОБА_4, зобов'язані протягом року з дня набрання чинності цим ОСОБА_4 привести свої статути у відповідності із цим ОСОБА_4. До приведення статутів у відповідність із цим ОСОБА_4 кооперативи та кооперативні об'єднання керуються положеннями чинних статутів у частині, що не суперечить цьому ОСОБА_4. Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців, регулює ОСОБА_2 України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".

Отже, на час створення ОК "ЖБК "Резиденція" діяли такі законодавчі акти, що регулюють питання створення кооперативів, а саме: ОСОБА_2 України "Про кооперацію" та ОСОБА_2 України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".

Положення даних законодавчих актів не містять вказівок на обов'язкове дотримання 2-м відповідачем умов, викладених у статтях 133,135,137 Житлового кодексу УРСР та Примірному статуті, на які посилається прокурор.

В преамбулі ОСОБА_4 України "Про кооперацію" визначено, що ОСОБА_2 визначає правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні.

Відповідно до ст. 1 ОСОБА_4 України "Про кооперацію" кооперація - система кооперативних організацій, створених з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів.

Статтею 2 ОСОБА_4 "Про кооперацію" визначено термін обслуговуючий кооператив. Так, обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу.

Згідно з ч. 1 ст. 6 ОСОБА_4 України "Про кооперацію" кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об'єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану.

Стаття 7 ОСОБА_4 України "Про кооперацію" передбачає, що кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах. Засновниками кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи України та іноземних держав, які беруть участь у діяльності кооперативів через своїх представників. Рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами. Рішення установчих зборів оформляється протоколом, який підписують головуючий та секретар зборів. Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи.

Згідно зі ст. 8 ОСОБА_4 України "Про кооперацію" статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність. Статут кооперативу повинен містити такі відомості: найменування кооперативу, його тип та місцезнаходження; мета створення кооперативу і вичерпний перелік видів його діяльності; склад його засновників; умови і порядок вступу до кооперативу та виходу чи виключення з нього; права і обов'язки членів та асоційованих членів кооперативу; порядок внесення змін до статуту кооперативу; порядок встановлення розмірів і сплати внесків та паїв членами кооперативу та відповідальність за порушення зобов'язань щодо їх сплати; форми участі членів кооперативу в його діяльності; порядок формування, склад і компетенція органів управління та органів контролю кооперативу, а також порядок прийняття ними рішень, у тому числі з питань, рішення з яких приймається одноголосно чи кваліфікованою більшістю голосів членів кооперативу, які беруть участь у загальних зборах; порядок формування, використання та розпорядження майном кооперативу; порядок розподілу його доходу та покриття збитків; порядок обліку і звітності у кооперативі; порядок реорганізації і ліквідації кооперативу та вирішення пов'язаних з цим майнових питань; порядок скликання загальних зборів; умови і порядок повернення паю. Статут може містити інші пов'язані з особливостями діяльності кооперативу положення, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ст. 10 ОСОБА_4 України "Про кооперацію" членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу. Членом кооперативу може бути фізична особа, яка досягла 16- річного віку і виявила бажання брати участь у його діяльності.

Відповідно до ст. 19-1. ОСОБА_4 України "Про кооперацію" член житлово- будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно.

У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна. Право власності на таке майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.

Отже, вищевказані положення містять інші вимоги до кооперативу, ніж ті які були викладені у ЖК УРСР та Примірному статуті, відповідно, з моменту набрання чинності ОСОБА_4 України "Про кооперацію" кооперативи мають керуватися саме цими положеннями.

Крім того, відповідно до статті 9 ОСОБА_4 України "Про кооперацію" державна реєстрація кооперативу проводиться в порядку, передбаченому законом.

Спеціальним ОСОБА_4 який регулює здійснення державної реєстрації юридичних осіб, у тому числі і кооперативів, є ОСОБА_2 України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

Згідно із п. З Прикінцевих положень цього ОСОБА_4 закони, нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим ОСОБА_4, діють у частині, що не суперечить цьому ОСОБА_4.

Статтею 1 ОСОБА_4 України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" визначено, зокрема, термін модельний статут - типовий установчий документ, затверджений Кабінетом Міністрів України, який використовується для створення та провадження діяльності юридичних осіб відповідних організаційно-правових форм, містить встановлені законом правила, що регулюють правовий статус, права, обов'язки та відносини, які пов'язані із створенням, управлінням та провадженням господарської діяльності відповідних юридичних осіб.

Згідно з ч. 4 ст. 56 ГК України суб'єкт господарювання може створюватися та діяти на підставі модельного статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України, що після його прийняття учасниками стає установчим документом.

Відповідно до ч. 5 ст. 56 ГК України якщо суб'єкт господарювання створюється та діє на підставі модельного статуту в рішенні про його створення, яке підписується усіма засновниками, зазначаються відомості про його найменування, мету і предмет господарської діяльності, а також інформація про провадження діяльності на основі модельного статуту.

Згідно ч. 1 ст. 87 ЦК України для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України, що після його прийняття учасниками стає установчим документом.

Засновники (учасники) юридичної особи, утвореної на підставі модельного статуту, можуть у встановленому законом порядку затвердити статут, який є установчим документом, та провадити діяльність на його підставі.

Кабінетом Міністрів України не приймалось рішення про затвердження модельного статуту житлово-будівельного кооперативу.

До того ж, прийняття модельного статуту, його застосування у діяльності певного кооперативу віднесено до компетенції засновників юридичної особи і не є обов'язковим.

У зв'язку з цим, застосування Примірного статуту не може бути визнано обов'язковим, а його положення повинні відповідати нормам діючого законодавства України.

Відповідно до ст. 137 ЖК Житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих ОСОБА_3 народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях.

Рішення про організацію кооперативів при підприємствах, установах, організаціях приймаються з урахуванням пропозицій трудових колективів.

Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється законодавством Союзу PCP, цим Кодексом, Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства ОСОБА_2 PCP.

Примірний статут житлово-будівельного кооперативу затверджується ОСОБА_3 Міністрів ОСОБА_2 PCP.

Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, і зареєстрованого в установленому порядку.

Громадяни, яких включено до затвердженого виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті ОСОБА_3 народних депутатів списку осіб, що вступають до організовуваного житлово-будівельного кооперативу, вважаються членами цього кооперативу з дня реєстрації статуту, а громадяни, яких прийнято до діючого житлово- будівельного кооперативу, - з дня затвердження виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті ОСОБА_3 народних депутатів рішення загальних зборів членів кооперативу про прийом до кооперативу.

Відповідно до п. 2. Примірного статуту Житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих ОСОБА_3 народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Рішення про організацію кооперативів при підприємствах, установах, організаціях приймаються з урахуванням пропозицій трудових колективів.

При виконавчих комітетах місцевих ОСОБА_3 народних депутатів за пропозиціями районних (міських) комітетів комсомолу, а при підприємствах, установах і організаціях - за пропозиціями трудових підприємств, установ, організацій організуються молодіжні житлово-будівельні кооперативи.

До кооперативів, що організуються при виконавчих комітетах місцевих ОСОБА_3 народних депутатів, приймаються громадяни, які перебувають у відповідному виконавчому комітеті на обліку бажаючих вступити до кооперативу (у списку осіб, які користуються правом на вступ до кооперативу поза чергою).

Аналізуючи ці норми актів законодавства УРСР можна дійти висновків, стосовно того, що їх реалізація неможлива з точки зору додержання процедури їх реалізації, в зв'язку із відсутністю виконавчих органів місцевих ОСОБА_3 народних депутатів, та комітетів комсомолу, а також відсутністю повноважень у існуючих органів місцевого самоврядування на виконання процедур передбачених цими актами за часів СРСР.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виконавчі органи місцевого самоврядування діють на підставі ОСОБА_4 України Про місцеве самоврядування в Україні 21 травня 1997 року N 280/97-ВР (далі ОСОБА_2 N 280/97- ВР), з дня прийняття якого втратив чинність ОСОБА_2 PCP "Про місцеві ОСОБА_3 народних депутатів ОСОБА_2 PCP та місцеве самоврядування" 7 грудня 1990 року N 533-ХІІ (далі ОСОБА_2 N 533-ХІІ)

Так у відповідності до п. 9 ч. 2 ст. 42 ОСОБА_4 N 533-ХІІ до повноважень Виконавчого комітету міської (міста обласного підпорядкування) ОСОБА_3, крім повноважень, перелічених у пункті 1 цієї статті, зокрема, відносилось:

- прийняття рішень про організацію житлово-будівельних і гаражних кооперативів, здійснення контролю за їх діяльністю.

Відповідних повноважень виконавчим органам відповідно до ОСОБА_4 N 280/97-ВР надано не було.

Крім цього, норми ст.ст.133,135, 137 ЖК УРСР суперечать нормам Конституції, які є нормами прямої дії. Оскільки відповідно до ст. 24 Основного закону не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками, а відповідно до ст. 47 кожен має право на житло. Тобто передумова участі у створенні житлово-будівельного кооперативу, в якості отримання статусу особи потребуючої поліпшення житлових умов, наявність вікового цензу, обмеження на участь у кооперативах залежно від місця постійного проживання, суперечать Конституції, тому до спірних відносин мають застосовуватись саме норми ст. 24,47 Конституції України.

Згідно зі ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Частиною 1 ст. 10 ОСОБА_4 України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Положеннями ч. 1 ст. 27 ОСОБА_4 України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" передбачено підстави та порядок відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, серед яких, зокрема, вказано невідповідність установчих документів вимогам частини третьої статті 8 цього ОСОБА_4 (установчі документи (установчий аюг, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом).

ОСОБА_4 України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців 15 травня 2003 року N 755-ІV не містить у собі заборон або обмежень, або умов щодо реєстрації ЖБК наявністю житлових потреб засновників або його членів, вікового цензу тощо.

Зокрема, це знаходить своє підтвердження у змісті норм ст. З де зазначено, що дія цього ОСОБА_4 поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб - підприємців. ОСОБА_4 можуть бути встановлені особливості державної реєстрації об'єднань громадян (у тому числі професійних спілок, організацій роботодавців, їх об'єднань), політичних партій, державних органів та органів місцевого самоврядування, асоціацій органів місцевого самоврядування, банків, торгово-промислових палат, фінансових установ (у тому числі кредитних спілок), бірж, а також інших установ та організацій.

Об'єднання громадян, політичні партії, державні органи та органи місцевого самоврядування, асоціації органів місцевого самоврядування, банки, торгово-промислові палати, фінансові установи (у тому числі кредитні спілки), біржі, інші установи та організації, для яких законом встановлені особливості державної реєстрації, набувають статусу юридичної особи лише з моменту їх державної реєстрації у порядку, встановленому цим ОСОБА_4.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, здійснює реєстрацію (легалізацію) об'єднань громадян (у тому числі професійних спілок та їх об'єднань), благодійних організацій, політичних партій, творчих спілок та їх територіальних осередків, адвокатських об'єднань, торгово промислових палат, асоціацій органів місцевого самоврядування, інших установ та організацій, визначених законом, та видає виписку з Єдиного державного реєстру, оформлену державним реєстратором відповідного центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за місцезнаходженням юридичної особи.

ОСОБА_4 про реєстрацію набрав чинності до моменту вступу у дію ОСОБА_4 України Про кооперацію .

До цього, ст.ст. 24, 27, 29, 30 ОСОБА_4 про реєстрацію також не містить будь-яких особливих вимог до державної реєстрації ЖБК, так само як і не містить їх ст.ст. 7, 8 та 9 ОСОБА_4.

Таким чином, посилання позивача щодо недотримання першим відповідачем законодавства України під час прийняття рішення ґрунтуються на довільному тлумаченні норм права, а зазначені прокурором обставини не підтвердженні нормами чинного закону та не знаходять свого документального відображення.

Суд вважає, що оскільки питання щодо створення і діяльності житлово-будівельних кооперативів врегульовані ОСОБА_4 України "Про кооперацію", який є спеціальним, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, ОСОБА_4 України "Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців", норми статтей 133, 135, 137 ЖК УРСР та Примірного статуту ЖБК, на які посилається прокурор у позові не можуть застосовуватися до спірних взаємовідносин.

Крім того, положеннями ч. 1 ст. 27 ОСОБА_4 №755-ІV передбачено підстави та порядок відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, серед яких, зокрема, вказано невідповідність установчих документів вимогам частини третьої статті 8 цього ОСОБА_4(установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом).

Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. Підстави для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи встановлюються законом. Відмова у проведенні державної реєстрації юридичної особи з інших підстав, ніж встановлені законом, не допускається (ст. 89 ЦК України), а відмова у державній реєстрації, а також зволікання з її проведенням можуть бути оскаржені до суду.

Державна реєстрація ОК "ЖБК "Резиденція" на час розгляду справи не скасована та не визнана недійсною у встановленому законом порядку, тому посилання прокурора про незаконність створення ОК "ЖБК "Резиденція" є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах діючого законодавства України.

Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази скасування державної реєстрації ОК "ЖБК "Резиденція" під час прийняття оспорюваного рішення Харківською міською радою, тому вважаю, що у міської ради не було правових підстав для відмови у прийняття рішення про передачу у власність 2-му відповідачу земельної ділянки.

Виконавчі органи місцевого самоврядування діють на підставі ОСОБА_4 України Про місцеве самоврядування в Україні 21 травня 1997 року N 280/97-ВР (далі ОСОБА_2 N 280/97- ВР), з дня прийняття якого втратив чинність ОСОБА_2 PCP "Про місцеві ОСОБА_3 народних депутатів ОСОБА_2 PCP та місцеве самоврядування" 7 грудня 1990 року N 533-ХІІ.

Предметом позову у даній справі є вимога керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 про визнання незаконним та скасування п. 5 додатку 2 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам ділянок для будівництва об'єктів» від 23.04.2014 № 1551/14.

Втім, як встановлено судом, оскаржуване рішення, як ненормативний акт було реалізовано ОК "ЖБК "Резиденція", а тому вичерпало свою дію, що робить неможливим задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року, справа № 3-514гс16, відповідно до якої ВСУ зазначив наступне.

Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Частиною 1 статті 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Згідно з частиною 1 статті 59 ОСОБА_4 України «Про місцеве самоврядування» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

За змістом пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

Так, у зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, у сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

Отже, розпорядження РДА, згідно з яким зазначеним підприємствам передано в оренду земельні ділянки, є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання.

Враховуючи викладене, позов, предметом якого є визнання недійсним розпорядження органу місцевого самоврядування, яким вирішено питання про передачу в оренду земельних ділянок, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволено, оскільки таке розпорядження органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію внаслідок виконання, а відтак його скасування не породжує наслідків для орендарів земельних ділянок, оскільки у таких осіб виникло право володіння земельною ділянкою, і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_3 України, є частиною національного законодавства України.

Згідно з нормами ч.ч. 1, 4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

ОСОБА_4 України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 р. Ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 р., Перший протокол та протоколи № 2,4, 7,11 до Конвенції.

Згідно положень ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 17 ОСОБА_4 України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30.06.2006 р. визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003 р. майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Суду в зазначеній справі "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".

Застосовуючи практику Європейського суду з прав людини при вирішенні питання щодо припинення права власності приватної особи на майно внаслідок певних порушень, допущених з боку органу публічної влади при прийнятті рішення про передачу майна у власність, слід виходити з того, що дії 1-го відповідача (органу місцевого самоврядування) при прийнятті рішення про передачу у власність спірної земельної ділянки 2-му відповідачу в ніякому разі не можуть бути підставою для позбавлення 2-го відповідача - приватної особи, яка не вчиняла жодних правопорушень та не знала і не могла знати про наявність певних імовірних порушень (навіть, якщо допустити, що вони були) з боку 1-го відповідача при прийнятті рішення про передачу у власність земельної ділянки 2-му відповідачу.

Вказане узгоджується з правовою позицією, яка викладена Вищим господарським судом України в постанові від 12 березня 2015 року по справі № 922/3183/13.

Таким чином, враховуючи практику Європейського суду з прав людини при вирішенні питання щодо припинення права власності приватної особи на майно внаслідок певних порушень (навіть, якщо допустити, що вони були), допущених з боку органу публічної влади при прийнятті рішення про передачу майна у власність, обґрунтованим є висновок про те, що імовірні порушення допущені 1-м відповідачем при прийнятті рішення про передачу у власність спірної земельної ділянки 2-му відповідачу не можуть бути підставою для позбавлення його - приватної особи, яка не вчиняла жодних правопорушень та не знала і не могла знати про наявність певних імовірних порушень з боку 1-го відповідача при прийнятті рішення про передачу у власність земельної ділянки 2-му відповідачу.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що п. 5 додатку 2 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 6 скликання Про надання юридичним та фізичним особам ділянок для будівництва об'єктів від 23.04.2014 № 1551/14 про передачу у власність ОК ЖБК Резиденція земельної ділянки прийнятий у встановленому законом порядку, з додержанням усіх вимог чинного законодавства України, при прийнятті оскаржуваного рішення не порушено норм ст. 41 Земельного кодексу України, у зв'язку із чим, у суду відсутні підстави для визнання його незаконним та скасування.

Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов"язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судовий збір покладається на прокурора.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1-5, 10, 11, 12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 183, 194, 195, 196, 201, 208-210, 217, 218, 219, 220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Витрати по сплаті судового збору залишити за прокуратурою.

Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Позивач - Керівник Харківської місцевої прокуратури № 1 Харківської області (м. Харків м. Харків, вул. Тобольська, 55-а, 61017, код 02910108)

Перший Відповідач - Харківська міська рада (м. Харків, 61003, м-н Конституції, 7, код 04059243)

Другий Відповідач - Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Резиденція" (м. Харків, вул. Котлова 216, 61017, код 36816423)

Третя особа - Державна інспекція сільського господарства в Харківській області (61022, м. Харків, м-н Свободи, 5, Держпром, 1 під., 7 пов.)

Повне рішення складено 25.07.2018 р.

Суддя ОСОБА_1