Рішення

від 20.07.2018 по справі 335/15212/17

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

1Справа № 335/15212/17 2/335/621/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2018 р. Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя в складі:

головуючого судді Шалагінової А.В.,

за участю секретаря судового засідання Войтович Г.В.,

позивача-1, представника позивача-2 ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 5 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 107Б, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Запорізька міська рада, про припинення права користування частиною земельної ділянки, визнання права власності на частину земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулись до суду із позовом до ОСОБА_4 про припинення права користування частиною земельної ділянки, визнання права власності на частину земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог зазначали, що рішенням Апеляційного суду Запорізької області за позивачами визнано право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 на 13/160 частин житлового будинку № 12 по вулиці Ужгородській в місті Запоріжжі за кожною. Співвласником будинку є відповідач ОСОБА_4 Позивачі у встановленому законом порядку зареєстрували своє право власності на належні ним частини будинку.

Даний житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 0,1000 га, яка рішенням двадцять першої сесії п'ятого скликання Запорізької міської ради від 23 квітня 2008 р. № 33/126 передана у власність відповідачу для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).

Позивачі, посилаючись на вимоги ст. 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ст. 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вважають, що до них у зв'язку із набуттям права власності на частини будинку перейшло й право власності на відповідні частини земельної ділянки.

Відповідачем не визнається право власності позивачів на частини земельної ділянки, тому вони змушені звернутися до суду із даним позовом.

Просили припинити ОСОБА_4 право користування 26/160 частинами земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Ужгородська, 12, визнати за ОСОБА_1 право власності на 13/160 частин цієї земельної ділянки та за ОСОБА_3 право власності на 13/160 частин цієї ж земельної ділянки (а.с. 2- 3).

Ухвалою судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22.12.2017 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у даній цивільній справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження, залучити до участі в даній цивільній справі Запорізьку міську раду як третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи (а.с. 71).

22.01.2018 до суду надійшли письмові пояснення Запорізької міської ради в особі представника ОСОБА_6, згідно з якими представник зазначила, що Запорізькою міською радою за рішенням від 23.04.2008 № 33/126 Про передачу гр. ОСОБА_7 у власність земельної ділянки по вул. Ужгородській, 12 було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, затверджено площу 0,1000 га та встановлено зовнішні межі, передано ОСОБА_7 земельну ділянку по вул. Ужгородській, 12 (кадастровий номер 23101:05:001:0579) площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд. Передача спірної земельної ділянки у власність була здійснена відповідно до діючого законодавства. На той час власником будинку була ОСОБА_8 Запорізька місцева рада є органом місцевого самоврядування, який працює колегіально у сесійному порядку, а рішення приймаються шляхом голосування більшістю голосів. Способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені територіальної громади щодо регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесії. Просила врахувати дані пояснення та вирішити спір на розсуд суду без участі представника Запорізької міської ради (а.с. 77).

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 4 квітня 2018 р. задоволено частково клопотання представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2, внаслідок чого надано ОСОБА_3 строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання суду документа, що підтверджує повноваження її представника на ведення даної цивільної справи в суді від її імені - 10 днів з дня вручення даної ухвали (а.с. 108).

Недолік позовної заяви усунуто позивачем у встановлений в ухвалі строк (а.с. 110).

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2018 р. закрито підготовче провадження у справі та справа призначена до судового розгляду по суті на 9 липня 2018 р. (а.с. 141).

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1, яка водночас є представником позивача ОСОБА_3, позовні вимоги підтримала та просила позов задовольнити з підстав, викладених у ньому.

Представник відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову з тих підстав, що позовна вимога про припинення ОСОБА_4 права користування 26/160 частин земельної ділянки не може бути задоволена, оскільки відповідач є власником земельної ділянки, а не її користувачем. Посилання позивачів на ст. 377 ЦК України та на ст. 120 ЗК України є неправомірним, оскільки вказані норми передбачають врегулювання земельних відносин у випадку набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, тобто на цілий об'єкт нерухомості. При цьому, законодавцем мається на увазі договірний перехід права власності на об'єкт нерухомості, і право власності на землю переходить до нового власника в тому ж обсязі, що був у попереднього власника. ОСОБА_4 не відчужувала на користь позивачів жодних об'єктів нерухомості. Спадкодавець ОСОБА_5 не був ні власником, ні користувачем земельної ділянки, тому жодних прав від нього до позивачів перейти не може. Крім того, вказувала, що наведені у позовній заяві висновки Верховного Суду України не можуть застосовуватись до спірних правовідносин. Просила в задоволенні позову відмовити повністю.

Представник третьої особи Запорізької міської ради у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив. Відповідно до письмових пояснень представника, він просив розглянути справу за його відсутності. Враховуючи викладене, а також положення ст. 223 ЦПК України суд вважав за можливе розглянути справу за відсутності представника третьої особи.

Заслухавши учасників справи, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

Рішенням двадцять першої сесії п'ятого скликання Запорізької міської ради від 23 квітня 2008 р. № 33/126 Про передачу гр. ОСОБА_7 у власність земельної ділянки по вул. Ужгородська, 12 вирішено затвердити технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку по вул. Ужгородській, 12, гр. ОСОБА_7, затверджено розмір земельної ділянки площею 0,1000 га та встановлено зовнішні межі згідно з планом, передано ОСОБА_7 (нині ОСОБА_4) ОСОБА_9 земельну ділянку по вул. Ужгородській, 12 (кадастровий номер 2310100000:05:001:0579) площею 0,1000 га для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (а.с. 79- 80).

10 жовтня 2008 р. ОСОБА_7 (нині ОСОБА_4) В.О. отримала державний акт на право власності на земельну ділянку (а.с. 33).

Ринкова вартість вказаної земельної ділянки станом на 5 грудня 2017 р. складала 125 000 грн., що підтверджується звітом про експертну грошову оцінку земельної ділянки ПП Геополіс від 5 грудня 2017 р. (а.с. 46- 55).

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 11.02.2014 визнано за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом після смерті 26 квітня 2008 року спадкодавця ОСОБА_5 на 13/160 частин житлового будинку № 12 по вулиці Ужгородській у м. Запоріжжі, визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті 26 квітня 2008 року спадкодавця ОСОБА_5 на 13/160 частин житлового будинку № 12 по вулиці Ужгородській у м. Запоріжжі (а.с. 19- 26).

Позивач ОСОБА_3 зареєструвала право власності на 13/160 частин вказаного будинку 5 лютого 2015 р. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою з цього та інших Реєстрів № 88165897 від 26 травня 2017 р., витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 33386048 від 10 лютого 2015 р. (а.с. 27- 29, 30).

Позивач ОСОБА_1 зареєструвала право власності на 13/160 частин вказаного будинку 29 січня 2015 р. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 33082895 від 3 лютого 2015 р. (а.с. 31).

Позивачі в якості підстави позову посилаються на норми, закріплені у ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України, та вважають, що у зв'язку із визнанням за ними права власності на 13/160 частин житлового будинку за кожною підлягає припиненню право користування відповідача 26/160 частин земельної ділянки, на якій розташований будинок, та за ними підлягає визнанню право власності на відповідні частини земельної ділянки.

Суд з вказаними доводами позивачів не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів.

За нормою, закріпленою у частині другій цієї ж статті право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як встановлено в судовому засіданні, відповідач ОСОБА_4 набула право власності на спірну земельну ділянку на підставі рішення двадцять першої сесії п'ятого скликання Запорізької міської ради від 23 квітня 2008 р. № 33/126 та здійснює своє право власності з моменту отримання державного акта 10 жовтня 2008 р.

Позивачі набули право власності на 13/160 частин будинку кожна на підставі рішення Апеляційного суду Запорізької області від 11 лютого 2014 р., а зареєстрували своє право власності у 2015 році. При цьому, дане право позивачі набули в порядку спадкування за законом після смерті 26 квітня 2008 р. спадкодавця ОСОБА_5.

Отже, набуття відповідачем права власності на земельну ділянку відбулось вже після смерті спадкодавця. При цьому, виходячи зі змісту рішення Апеляційного суду Запорізької області від 11 лютого 2014 р. дана земельна ділянка до складу спадщини не входила.

Незаконність набуття відповідачем права власності на земельну ділянку не встановлена, жодних рішень як органу місцевого самоврядування, так і суду з цього приводу не ухвалювалось. Позивачі в межах розгляду даної справи також не ставили перед судом вимоги про визнання незаконним рішення Запорізької міської ради, яким виділена ОСОБА_4 у власність дана земельна ділянка, а також про визнання недійсним державного акта на цю земельну ділянку.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

За вимогами ч. 1 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності , право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

При цьому, частиною четвертою цієї ж статті ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Отже, виходячи із наведених вимог, законодавцем перехід права власності на земельну ділянку пов'язується із припиненням права власності на таку ділянку попереднього землевласника.

При цьому, ст. 378 ЦК України визначено, що право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках встановлених законом.

Відповідно до статті 140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Разом із тим, позивачі за змістом позовних вимог не просять припинити право власності ОСОБА_4 на 26/160 частин земельної ділянки, а визначили спосіб захисту порушеного права шляхом припинення ОСОБА_4 права користування вказаною частиною земельної ділянки.

Крім того, позивачами не враховано, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню спеціальна норма, а саме ч. 2 ст. 1225 ЦК України, за якою до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. Тобто якщо земельна ділянка, де знаходиться успадкований будинок, належала спадкодавцю на праві власності, то й у спадкоємця будинку виникає право власності на цю ділянку. Якщо ж у спадкодавця - власника будинку було лише право користування земельною ділянкою, на якій споруджено будинок, то й спадкоємці можуть набути лише право користування цією ділянкою.

В даному випадку позивачами не зазначалось, чи належала спадкодавцеві дана земельна ділянка, і якщо так, то чи перебувала вона у його користуванні або у власності. На ці обставини позивачі не посилалися в обґрунтування своїх позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За вимогами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, виходячи зі змісту позовних вимог, суд вважає, що позивачі невірно обрали спосіб захисту порушеного права шляхом припинення права користування ОСОБА_4 частиною земельної ділянки, що унеможливлює й визнання за позивачами права власності на вказані ними частини цієї ділянки.

За таких обставин суд доходить висновку, що законні підстави для задоволення позовних вимог відсутні, з огляду на що доходить висновку про необхідність відмови у задоволенні позову в повному обсязі.

На підставі ст. 141 ЦПК України судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. ст.ст. 5, 12, 13, 19, 76- 80, 89, 141, 142, 259, 265, 273 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відмовити повністю.

Вступна та резолютивна частини рішення постановлені в нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 20 липня 2018 р.

Повне судове рішення складене 24 липня 2018 р.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Запорізької області шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А.В. Шалагінова