Постанова

від 14.09.2020 по справі 335/15212/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 335/15212/17

провадження № 61-5129 св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі - ОСОБА_3 ,

третя особа - Запорізька міська рада,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 липня 2018 року в складі судді Шалагінової О. В. та на постанову Запорізького апеляційного суду від 06 лютого 2019 року в складі колегії суддів Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Кочеткової І. В.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися в суд із позовом до ОСОБА_3 та просили:

- припинити право користування відповідача 26/160 частинами земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати за позивачами право власності на 26/160 частин вказаної земельної ділянки, по 13/160 за кожною.

В обґрунтування своїх вимог позивачі зазначали, що на підставі рішення суду за ними в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 визнане право власності на 13/160 частин за кожною житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 Позивачі в установленому законом порядку зареєстрували своє право власності на належні їм частини будинку.

Співвласником цього будинку є ОСОБА_5 .

Даний житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 0,1000 га, яка рішенням двадцять першої сесії п`ятого скликання Запорізької міської ради від 23 квітня 2008 року № 33/126 передана у власність відповідача для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).

Позивачі, посилаючись на вимоги статті 120 ЗК України статті 377 ЦК України вважали, що до них у зв`язку з набуттям права власності на частини будинку перейшло право власності на відповідні частини земельної ділянки, яке не визнається відповідачем.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 липня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що незаконність набуття відповідачем права власності на земельну ділянку не встановлена, жодних рішень як органу місцевого самоврядування, так і суду з цього приводу не ухвалювалось. Позивачі в межах розгляду даної справи також не ставили перед судом вимоги про визнання незаконним рішення Запорізької міської ради, яким виділена ОСОБА_3 у власність дана земельна ділянка.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою Запорізького апеляційного суду від 06 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 липня 2018 року- без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи та на підставі належних і допустимих доказів дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, а доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

06 березня 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 липня 2018 року та на постанову Запорізького апеляційного суду від 06 лютого 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2019 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі позивачі просять скасувати оскаржувані судові рішення як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 вказують, що оскільки вони успадкували після смерті ОСОБА_4 право власності на будинок, то спірна земельна ділянка, на якій він розташований, також переходить у власність позивачів у частках, пропорційних до часток у праві власності на цей будинок.

Позивачі вказують, що на момент розгляду справи № 2-39/11 та прийняття рішення апеляційного суду Запорізької області від 11 лютого 2014 року в них не було відомостей про земельну ділянку, а тому вимогу про її розподіл у порядку спадкування вони не пред`являли. В зв`язку з цим позовна давність не пропущена.

Відзив на касаційну скаргу

У квітні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив відповідача на дану касаційну скаргу, в якому вона просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відповідач зазначає, що земельна ділянка за життя спадкодавця належала ОСОБА_3 , а тому не входила до складу спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_4 , що також підтверджується рішенням апеляційного суду Запорізької області від 11 лютого 2014 року в справі № 2-39/11, відповідно до якого до складу спадкового майна входить лише будинок, розташований на спірній земельній ділянці.

Указує, що даний позов поданий із пропуском позовної давності, оскільки про порушення своїх прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дізналися 11 лютого 2014 року, а до суду звернулися лише 07 грудня 2017 року.

ОСОБА_3 вважає, що оскільки вона є власником спірної земельної ділянки, а не її користувачем, то позовна вимога про припинення права користування частиною земельної ділянкои не може бути задоволена.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Запорізької міської ради від 23 квітня 2008 року № 33/126 затверджено технічну документацію з землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , затверджено розмір земельної ділянки, встановлено зовнішні межі згідно з планом і передано ОСОБА_7 земельну ділянку по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 2310100000:05:001:0579) площею 0,1000 га для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

10 жовтня 2008 року ОСОБА_7 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 11 лютого 2014 року в справі № 2-39/11 визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавця ОСОБА_4 на 13/160 частин житлового будинку АДРЕСА_1 (далі - будинок) за кожною.

29 січня 2015 року ОСОБА_1 зареєструвала право власності на 13/160 частин будинку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 33082895 від 03 лютого 2015 року.

05 лютого 2015 року ОСОБА_2 зареєструвала право власності на 13/160 частин будинку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою з цього та інших Реєстрів № 88165897 від 26 травня 2017 року, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 33386048 від 10 лютого 2015 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ , тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України(тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вимогам закону.

Частиною першою статті 377 ЦК України (в редакції Закону № 1702-VI від 05 листопада 2009 року) передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно з частиною першою статті 120 ЗК України в разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до частини другої цієї статті якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває в користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Виходячи зі змісту вказаних норм, до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка, з урахуванням нормативів, була виділена спадкодавцю для будівництва та обслуговування житлового будинку, інших будівель та споруд.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 16 березня 2020 року в справі № 675/2372/16 (провадження № 61-29813сво18).

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Земельна ділянка, щодо частини якої виник спір, не перебувала у власності ОСОБА_4 і не входила до складу спадщини після його смерті.

Відповідач набула право приватної власності на спірну земельну ділянку 23 квітня 2008 року на підставі рішення Запорізької міської ради.

З`ясувавши, що рішенням суду в іншій справі встановлено, що спірна частина земельної ділянки не входила до складу спадщини після смерті ОСОБА_4 , суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтований висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову в даній справі.

Із урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій правильно дійшли висновку, що правові підстави для застосування позовної давності відсутні, оскільки вона застосовується лише в разі обґрунтованості позовних вимог.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин і незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 липня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді : Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

М. М. Русинчук