ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"23" липня 2018 р. Справа № 917/2040/17
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Барбашова С.В., суддя Гребенюк Н. В.
при секретарі Бєлкіній О.М.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився,
відповідач - не з'явився,
розглянувши матеріали апеляційної скарги відповідача (вх.809П/3-38) на рішення господарського суду Полтавської області, ухвалене 29.03.2018 року об 11:22 год. у приміщенні вказаного суду, суддею Киричук О.А., повний текст якого складено 05.04.2018 року у справі №917/2040/17
за позовом Приватного підприємства "Плодінвест", вул. М.Бірюзова, 48/2, кв. 50, м. Полтава, 36007
до Приватного акціонерного товариства "Аграрно-промислова фірма "Полтавасадвинмаркет", вул. Половка, 62а, м. Полтава, 36000
про стягнення 25 427,20 грн.
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 25 427,20 грн., з яких: 24100 грн. - помилково перераховані кошти, 327 грн. - 3% річних та 1000,2 грн. - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що у червні 2017, після розірвання сторонами договорів поставки №12 від 21.10.2013 та №20/40 від 20.04.2017, позивачем було помилково перераховано відповідачу грошові кошти в загальній сумі 24100 грн., за відсутності будь-яких домовленостей на поставку товару. Як зазначає позивач, на його вимогу від 23.06.2017, відповідач помилково перераховані кошти не повернув, що стало підставою для звернення до суду із позовом про стягнення з відповідача 24100 грн. на підставі статтей 1212-1214 Цивільного кодексу України, а також 3% річних в сумі 327 грн. та інфляційних втрат в розмірі 1000,2 грн. на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 29.03.2018 року у справі №917/2040/17 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Аграрно-промислова фірма Полтавасадвинмаркет на користь Приватного підприємства "Плодінвест" 24100 грн. помилково перерахованих коштів. В іншій частині позову відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався статтями 1212-1214 Цивільного кодексу України та виходив з того, що вказані грошові кошти отримані відповідачем поза договорами, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача після розірвання договорів поставки, за відсутності замовлень від ПП "Плодінвест" на поставку товару в рамках договорів чи інших домовленостей щодо поставки товару.
В задоволенні позовних вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат суд першої інстанції відмовив, посилаючись на те, що у разі набуття або збереження грошових коштів без достатньої правової підстави, на них нараховуються відсотки згідно зі статтею 536 ЦК України з того часу, коли набувач дізнався або повинен був дізнатися про безпідставність набуття або збереження грошових коштів, що унеможливлює стягнення 3 % річних та інфляційних від простроченої суми, відповідно до частини другої статті 625 цього Кодексу.
Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, просить вказане рішення скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки боргові зобов'язання відповідача перед позивачем на даний час є предметом досудового розслідування у кримінальному провадженні за фактом вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.190 Кримінального кодексу України. Як зазначає відповідач, судом першої інстанції не встановлені всі обставини правовідносин між позивачем та відповідачем, не досліджено наявність усних домовленостей на поставку товару, зокрема, за договором №1 від 01.12.2013, зі строком дії до 30.12.2018р. Крім того, апелянт зазначає про те, що сторонами договору не підписано обов'язкові додатки до нього, посилання на які містяться в договорі. У зв'язку з цим, на підставі ч.8 ст.181 Господарського кодексу України, договір є неукладеним. Відповідач вважає, що судом першої інстанції не досліджено всі наявні в матеріалах справи документи, неправильно визначено характер спірних правовідносин, не застосовано закон, який підлягає застосуванню, зокрема, ст.638 Цивільного кодексу України, ст.181 Господарського кодексу України.
Позивач надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому, зокрема, зазначає про те, що відповідачем не спростовано факт наявності заборгованості перед ПП Плодінвест , а його посилання на наявність кримінального провадження не впливає на вирішення цього спору. Позивач вважає рішення суду першої інстанції законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.
В судове засідання 23.07.2018 сторони не з'явились.
09.07.2018, у зв'язку із відрядженням судді Медуниці О.Є., на адресу відповідача направлялось повідомлення про перенесення судового засідання на 23.07.2018 о 11:30 год.
Однак, вказане поштове відправлення повернуто підприємством зв'язку з довідкою про невручення за закінченням терміну зберігання .
Судова колегія враховує, що 18.06.2018, за клопотанням відповідача, розгляд справи вже відкладався на 09.07.2018.
Поштова кореспонденція, яка направлялась судом апеляційної інстанції на належну адресу відповідача, поверталась підприємством зв'язку з довідкою про невручення за закінченням терміну зберігання .
Згідно ч.7 ст.120 ГПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає
Відповідач не повідомляв суд про зміну свого місцезнаходження під час розгляду справи.
За таких обставин, судом апеляційної інстанції виконано вимоги статті 242 ГПК України щодо повідомлення відповідача про дату, час та місце судового засідання.
Позивач також не з'явився в судове засідання 23.07.2018, однак надіслав суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із участю його представника в іншому судовому засіданні та неможливістю прибуття до Харківського апеляційного господарського суду.
Відповідно до ч. 11 ст. 270 ГПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Отже, підставою для відкладення розгляду справи за клопотанням учасника справи у випадку неможливості його явки у судове засідання є наявність обґрунтованих причин такої неявки.
Позивачем не надано суду доказів в підтвердження обставин, на які він посилається в клопотанні.
Судова колегія приймає до уваги, що відповідно до статті 56 ГПК України, сторона може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.
Враховуючи викладене, участь представника в іншому судовому засіданні не може бути визнано поважною причиною неявки в судове засідання, оскільки позивач не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні іншого свого представника у разі неможливості самостійного прибуття в судове засідання.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.
Відкладення розгляду справи є правом суду, яке реалізується у разі неможливості вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
Враховуючи викладене та з метою недопущення порушення процесуальних строків, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи.
Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників позивача та відповідача.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
ДП Аграрно-Промислова Фірма Полтавасадвинмаркет , правонаступником якого є ПАТ Полтавасадвинмаркет (постачальник) та ПП Плодінвест (покупець) укладено договори поставки:
№12 від 21.10.2013 (а.с.10-12);
№20/04 від 20.04.2017 (а.с.16-18).
Відповідно до п.1.1 вказаних договорів, постачальник зобов'язався передавати у власність покупця фрукти, овочі, інші продовольчі та (або) непродовольчі товари, відповідно до переданої постачальником комерційної пропозиції або замовлень покупця окремими партіями за цінами, в асортименті та кількості, що остаточно погоджується сторонами в накладних та (або) специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього грошову суму відповідно до умов, передбачених договором.
Згідно п.п 2.1-2.3 договорів поставки, поставка товару здійснюється відповідно до узгоджених з постачальником замовлень покупця, зроблених протягом строку дії договору. Замовлення передається постачальнику у будь-якій зрозумілій сторонами формі (шляхом заповнення бланку замовлення, електронною поштою. Факсимільним, телефонним зв'язком, усно, тощо). Про узгодження замовлення і можливість його виконання свідчить оформлення накладних (чи інших документів) про приймання-передачу товару.
Оплата товару покупцем здійснюється за договірною ціною за кожну отриману ним партію товару протягом п'яти банківських днів з дати здійснення поставки, шляхом перерахування повної вартості партії товару на розрахунковий рахунок постачальника. Можлива також попередня оплата товару (п.4.3 договорів поставки).
05.06.2017 між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду про розірвання договору поставки №12 від 21.10.2013 (а.с.13).
Також 05.06.2017 сторони підписали додаткову угоду про розірвання договору поставки №20/04 від 20.04.2017 (а.с.15).
Відповідно до п.2 вказаних додаткових угод, з моменту набрання чинності цією угодою зобов'язання сторін, що виникли з договору, припиняються і сторони не вважають себе пов'язаними будь-якими правами та обов'язками, що виникли з договору.
Угода вважається укладеною і набирає чинності з моменту її підписання та скріплення її печатками сторін (п.5 додаткових угод).
06.06.2017 позивач перерахував відповідачу 12000 грн., що підтверджується платіжним дорученням №643 (а.с.19).
Як вказано в платіжному дорученні, призначення платежу: за товар по рахунку б/н згідно договору №12 від 21.10.2013 .
22.06.2017 позивач перерахував відповідачу 12100 грн., про що свідчить платіжне доручення №663 (а.с.18).
В призначенні платежу позивачем було вказано: за товар по рахунку б/н згідно договору №20/40 від 20.04.2017 .
Позивач зазначає, що за вказаними платіжними дорученнями грошові кошти були перераховані помилково, після розірвання укладених між сторонами договорів поставки та за відсутності будь-яких домовленостей на поставку товару.
07.06.2017 відповідач отримав вимогу позивача про повернення помилково перерахованих за платіжним дорученням №643 від 06.06.2017 грошових коштів в розмірі 12000 грн. (а.с.9).
23.06.2017 відповідач отримав вимогу позивача про повернення помилково перерахованих за платіжним дорученням №663 від 22.06.2017 грошових коштів в розмірі 12100 грн. (а.с.14).
Позивач посилається на те, що відповідач його вимогу в 7-ми денний строк не виконав, в добровільному порядку грошові кошти позивачу не повернув, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Колегія суддів враховує наступне.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач, обгрунтовуючи свої позовні вимоги, містить загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, зокрема: особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
За змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Отже, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того , як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №910/13192/17.
З матеріалів справи вбачається, що в платіжних дорученнях №643 від 06.06.2017 та №663 від 22.06.2017, якими позивач перерахував грошові кошти відповідачу, в призначенні платежу містяться посилання на договори поставки №12 від 21.10.2013 та №20/40 від 20.04.2017.
Станом на день перерахування позивачем грошових коштів вказані договори були розірвані, що підтверджується додатковими угодами від 05.06.2017, які підписані позивачем та відповідачем та скріплені печатками підприємств (а.с.13,15).
В додаткових угодах (п.2) сторони дійшли згоди, що з моменту набрання чинності цією угодою зобов'язання сторін, що виникли з договору, припиняються і сторони не вважають себе пов'язаними будь-якими правами та обов'язками, що виникли з договору.
Відповідно до частин другої і третьої статті 653 ЦК України в разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором.
Разом із тим, зі змісту цих норм випливає, що домовленість сторін про розірвання договору не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання договору.
Матеріали справи не містять доказів наявності у позивача заборгованості за зобов'язаннями, що виникли до розірвання договорів поставки.
Також відсутні докази існування між сторонами будь-яких домовленостей щодо поставки товару після розірвання договорів №12 від 21.10.2013 та №20/40 від 20.04.2017.
Відповідачем не доведено факт поставки ним товару позивачу після перерахування позивачем грошових коштів.
Таким чином, будь-які договірні (в тому числі в усній формі) відносини між сторонами відсутні.
Враховуючи, що на час перерахування позивачем грошових коштів відповідачу зобов'язання сторін за договорами поставки є припиненими, в матеріалах справи відсутні докази існування між сторонами інших зобов'язальних відносин, на виконання яких могли бути перераховані вказані грошові кошти, правова підстава для утримання відповідачем коштів, які були перераховані позивачем, відсутня.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що набуття відповідачем грошових коштів в сумі 24100 грн. є безпідставним.
Відповідач не надав суду доказів повернення безпідставно отриманих коштів, доводи позивача не спростував.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що судом першої інстанції не встановлені всі обставини правовідносин між позивачем та відповідачем, не досліджено наявність усних домовленостей на поставку товару. Також відповідач зазначає про наявність між сторонами укладеного договору поставки №1 від 01.12.2013, зі строком дії до 30.12.2018р., який додано відповідачем до апеляційної скарги.
За приписами статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно статті 74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно статті 14 ГПК України, суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, саме на відповідача господарським процесуальним законодавством покладено обов'язок надати докази в підтвердження чи спростування обставин, на які він посилається.
Відповідачем, у відповідності до вищезазначених приписів процесуального закону, не спростовано належними та допустимими доказами викладені позивачем у позові обставини щодо відсутності правових підстав для перерахування позивачем грошових коштів у розмірі 24100 грн. та факту помилкового перерахування позивачем вказаних грошових коштів. Жодних документальних доказів на підтвердження існування між сторонами договірних відносин відповідачем також не надано.
Відповідно до п.3 ст.80 ГПК України, відповідач повинен подати суду докази разом із поданням відзиву.
Як визначено в п.8 вказаної статті ГПК України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обгрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Як свідчать матеріали справи, у відзиві на позов відповідач не вказував на наявність домовленостей з позивачем на поставку товару. Будь-яких доказів в підтвердження таких обставин суду не надавав.
Судова колегія також враховує, що під час розгляду справи судом першої інстанції підготовче засідання у цій справі неодноразово відкладалось.
Ухвалою суду від 19.12.2017 сторонам встановлено строк для подання додаткових доказів (за їх наявності) до 11.01.2018 (а.с.32-33).
Також ухвалою суду від 25.01.2018 сторонам встановлено строк для подання додаткових доказів (за їх наявності) до 06.02.2018 (а.с.93).
Таким чином, судом першої інстанції було створено належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав, зокрема, шляхом подання доказів.
У визначені судом строки (до 06.02.2018) сторонами додаткові докази суду першої інстанції не було надано.
14.02.2018, тобто після закінчення встановлених судом строків, відповідач звернувся до суду з клопотанням про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме: видаткових накладних та виписок з банківського рахунку відповідача (а.с.105-128).
В клопотанні відповідач не обгрунтував поважності причин неподання вказаних доказів у визначені судом строки.
22.02.2018 позивач також подав суду додаткові докази (а.с.130-151).
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 22.02.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті (а.с.153).
В наведеній ухвалі суд вказав про те, що, враховуючи пропуск сторонами строку, встановленого для подання доказів, докази подані сторонами 14.02.2018 та 22.02.2018 до розгляду судом не приймаються.
Неприйняття господарським судом Полтавської області доказів, поданих за межами встановленого строку та за відсутності клопотання сторони про визнання поважними причин пропуску такого строку, здійснено у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, зазначає про те, що між сторонами укладено також договір поставки №1 від 01.12.2013, зі строком дії до 31.12.2018р.
Разом із тим, вказаний договір не надавався суду першої інстанції, та відповідно, не був предметом дослідження суду.
Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідачем, у відповідності до ГПК України, не доведено суду апеляційної інстанції неможливості подання доданих до апеляційної скарги доказів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Судова колегія також вважає за необхідне зазначити, що в платіжних дорученнях, за якими позивач перераховував грошові кошти відповідачу, містяться посилання саме на договори поставки №12 від 21.10.2013 та №20/40 від 20.04.2017, які є розірваними, а не на договір №1 від 01.12.2013.
В платіжних дорученнях не вказано таку підставу платежу, як договір №1 від 01.12.2013.
Докази виконання сторонами договору №1 від 01.12.2013 матеріали справи не містять.
За таких обставин, відсутні підстави вважати, що грошові кошти, стягнення яких є предметом спору у цій справі, були перераховані позивачем на виконання договору №1 від 01.12.2013.
З огляду на наведене, доводи відповідача про неповне з'ясування судом обставин справи та не дослідження всіх доказів є безпідставними.
У відзиві на позов та в апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що боргові зобов'язання відповідача перед позивачем на даний час є предметом досудового розслідування у кримінальному провадженні за фактом вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.190 Кримінального кодексу України.
Судова колегія приймає до уваги, що за приписами п.6 ст.75 ГПК України, преюдиційне значення надається обставинам, які встановлені вироком суду в кримінальному провадженні.
Наявність досудового розслідування з приводу ведення господарської діяльності директором ПАТ Полтавасадвинмаркет не впливає на оцінку доказів у цій справі, не підтверджує та спростовує обставин, які є предметом дослідження суду.
Враховуючи наведене, доводи відповідача є необгрунтованими.
В апеляційні скарзі відповідач також зазначає про те, що сторонами договору не підписано обов'язкові додатки до нього, посилання на які містяться в договорі , у зв'язку з чим в розумінні ч.8 ст.181 Господарського кодексу України, договір є неукладеним.
Втім, відповідачем не конкретизовано, який саме договір він має на увазі.
Водночас, додані позивачем до позовної заяви договори поставки №12 від 21.10.2013 та №20/40 від 20.04.2017 на даний час розірвано за згодою сторін (шляхом укладення додаткових угод), що спростовує доводи відповідача щодо їх неукладеності.
Крім того, в своїх поясненнях суду першої інстанції (а.с.105) відповідач визнає факт поставки позивачу товару за договором №12 від 21.10.2013.
Також слід зазначити, що вказані доводи відповідача не є способом захисту його інтересів, оскільки неукладеність договору є підставою для застосування статті 1212 Цивільного кодексу України.
Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 327 грн. та інфляційних втрат в розмірі 1000,2 грн. на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.
Стаття 625 Цивільного кодексу України передбачає наслідки порушення стороною своїх грошових зобов'язань ( в тому числі, за відсутності вини).
Отже, обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.
Таким чином, якщо без достатньої правової підстави набуваються або зберігаються гроші (як готівкові, так і безготівкові), на них нараховуються відсотки згідно зі статтею 536 ЦК України з того часу, коли набувач дізнався або повинен був дізнатися про безпідставність набуття або збереження грошових коштів.
У такому випадку, відсутні підстави для стягнення 3 % річних та інфляційних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 цього Кодексу.
Вказану правову позицію висловив Верховний суд України в постанові від 02.03.2016 у справі №6-2491цс15.
З огляду на наведене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про необгрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.
Разом із тим, рішення суду першої інстанції в цій частині сторонами не оскаржувалось.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності правових підстав перерахування позивачем грошових коштів відповідачу, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 24100 грн., на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Слід зазначити, що аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у рамках конкретних обставин справи.
У цій справі апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.
Приймаючи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, а рішення господарського суду Полтавської області від 29.03.2018 у справі №917/2040/17- без змін.
З урахуванням приписів статті 129 ГПК України, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись ст.270, п.1 ч.1 ст. 275, ст.ст.276, 282, Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення
Рішення господарського суду Полтавської області від 29.03.2018 у справі №917/2040/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 20 днів.
Повний текст постанови складено 30.07.2018.
Головуючий суддя Медуниця О.Є.
Суддя Барбашова С.В.
Суддя Гребенюк Н.В.
Суд | Харківський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 23.07.2018 |
Оприлюднено | 30.07.2018 |
Номер документу | 75559170 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Харківський апеляційний господарський суд
Медуниця О.Є.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні