Постанова

від 24.07.2018 по справі 507/1413/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/5066/18

Номер справи місцевого суду: 507/1413/17

Головуючий у першій інстанції Вужиловський О. В.

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.07.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області, у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гірняк Л.А.,

Кононенко Н.А.,

за участю:

секретаря Ющак А.Ю.,

представника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4,

представника ФГ Стрілець та ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 22 березня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, фермерського господарства Стрілець Любашівського району Одеської області про визнання договору оренди землі недійсним, застосування наслідків його недійсності, визнання недійсним рішення про реєстрацію договору оренди та його скасування, зобов'язання повернути земельну ділянку та не перешкоджання в її використанні,

встановив:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до Любашівського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_5, Фермерського господарства Стрілець Любашівського району Одеської області (далі - ФГ Стрілець ) про визнання договору оренди землі недійсним, застосування наслідків його недійсності.

Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 22 березня 2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ФГ Стрілець про визнання договору оренди землі від 23 листопада 2015 року, укладеного між ОСОБА_3 та ФГ Стрілець недійсним, застосування наслідків його недійсності, про визнання недійсним рішення № 2684679 від 08.12.2015 року про реєстрацію договору оренди землі між ОСОБА_3 та ФГ Стрілець та його скасування, зобов'язання повернути земельну ділянку та не перешкоджання в її використанні, було відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами був укладений спірний договір оренди земельної ділянки, а тому підстав для визнання його недійсним матеріали справи не містять.

З таким висновком суду погоджується колегія суддів, з огляду на наступні обставини.

У відповідності до ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ч. 1 ст. 14 Закону України Про оренду землі , договір оренди укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Згідно зі ст. 203 та ч. 2 ст. 207 ЦК України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати обсяг необхідної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У відповідності до ст. 215 ЦПК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Таким чином, сторони договору, дійшовши згоди щодо істотних умов договору оренди землі, скріплюють його своїми підписами, що і є моментом укладення договору.

Разом із тим цивільні права та обов'язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін договору оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Правове значення має наявність такої волі на момент досягнення сторонами договору згоди в належній формі з усіх істотних умов договору, а не на момент його державної реєстрації. Одностороння незгода сторони з реєстрацією раніше підписаного нею договору не є передбаченою ч.3 ст. 202 та ч.1 ст. 215 ЦК підставою для визнання договору недійсним.

Згідно зі ст. 125 ЗК України, право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав.

Як вбачається з матеріалів справи і не заперечується її учасниками, позивачу ОСОБА_3 на праві власності належить земельна ділянка площею 4,85 га, яка розташована на території Бобрицької сільської ради Любашівського району Одеської області, масив № 6, ділянка № 5, цільове призначення (використання) земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 6).

07 грудня 2015 року державним реєстратором Любашівського районного управління юстиції було зареєстровано за № 12475153 договір оренди землі, укладений між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем - ФГ Стрілець , в особі голови ОСОБА_5 від 23.11.2015 р., предметом якого є вказана земельна ділянка (а.с. 10).

На виконання ухвали суду про витребування доказів Любашівською районною державною адміністрацією була надіслана до суду копія зазначеного договору оренди та копія акту приймання передачі земельної ділянки від 24.11.2015 року, з вказівкою на те, що оригінал договору оренди земельної ділянки площею 4,85 га, укладеного між ОСОБА_7 та ФГ Стрілець , в особі голови ОСОБА_5 23.11.2015 р. в Любашівській районній державній адміністрації, відсутній (а.с. 81-83).

Із вказаної копії договору видно, що його укладено між сторонами 23 листопада 2015 року строком на 49 років. В договорі передбачено сплату орендної плати в розмірі не менше 3% від нормативної грошової оцінки землі, зазначена нормативно грошова оцінка землі, умови використання та повернення земельної ділянки та інші умови.

Згідно виписки із довідки № 47/4976 від 23.05.2016 р. Любашівського ВП ГУНП в Одеській області вбачається, що голова ФГ Стрілець ОСОБА_5 звертався 11.05.2016 р. до Любашівського ВП з заявою про втрату договорів оренди земельних ділянок пайщиків ФГ Стрілець у кількості 64 договорів, серед яких був договір оренди, укладений між ФГ Стрілець та ОСОБА_3 від 23.11.2015 р. (а.с. 61).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_3 посилався на те, що вищевказаний договір оренди земельної ділянки він не укладав і не підписував, а тому вказаний договір має бути визнаний недійсним.

Разом з тим, відмовляючи в задоволенні вказаних позовних вимог, суд першої інстанції виходив із необгрунтованості позовних вимог та із того, що його доводи спростовуються наявними у справі доказами.

Так, як видно з постанови про закриття кримінального провадження від 23 жовтня 2016 року, 12 серпня 2016 року до Любашівського ВП надійшла заява ОСОБА_3 про те, що 12 серпня 2016 року йому стало відомо, що ОСОБА_5 підробив його підпис в договорі оренди його земельної ділянки. За результатами досудового розслідування 23.10.2016 р. була винесена постанова про закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення (а.с.111).

Що стосується доводів заявника апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що про недійсність договору оренди земельної ділянки свідчить відсутність його оригіналу, то колегія суддів зазначає наступне.

Так, в реєстраційній службі вказаний договір оренди зареєстрований, в реєстраційній справі зберігається його копія, як це передбачено Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р. № 868, який діяв на час виникнення спірних правовідносин. Реєстрація вказаного договору у реєстраційній службі вказує на те, що волевиявлення сторін було, вказаний договір було укладено та підписано сторонами. Згідно вказаної копії договору оренди землі можливо визначити всі істотні умови договору, а також дослідити виконання сторонами взятих на себе обов'язків.

Із відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДФС України про суми виплачених доходів, вбачається, що ФГ Стрілець було проведено нарахування орендної плати ОСОБА_3 та сплачено до бюджету податок з доходів фізичних осіб за ОСОБА_3

Так, в 2015 році нараховано плати - 3125 грн. 00 коп. (перераховано 468 грн. 75 коп. податку); в 2016 році - 4126 грн. 00 коп. (перераховано 742 грн. 68 коп. податку) (а.с.68).

Вищенаведені обставини свідчать про те, що фактично між сторонами було укладено договір оренди земельної ділянки, позивач передав вказану ділянку відповідачу, який її використовує та відповідно до умов договору нараховує орендну плату та сплачує податки.

Що стосується доводів заявника апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що він жодного разу не отримував орендної плати, то колегія суддів зазначає, що вказана орендна плата нараховувалась позивачу ОСОБА_3, що підтверджується вищезазначеними обставинами, а також копіями відомостей про нарахування орендної плати, яка надана суду апеляційної інстанції (а.с.167-171).

Так, із вказаних відомостей слідує, що позивачу ОСОБА_3 у 2017 році було нараховано 500 кг ячменя, 500 кг пшениці, 200 кг соняшника, 500 кукурудзи, однак останній не звертався за отриманням вказаної сільгосппродукції, у зв'язку з чим складались акти про відмову в отриманні орендної плати за договором (а.с.170, 172).

При цьому, представник відповідача в суді апеляційної інстанції пояснив, що позивач не звертався за отриманням орендної плати, хоча вправі це зробити в будь-який момент і йому буде видана орендна плата, як і всім іншим пайовикам.

Згідно вказаних відомостей, всі орендодавці отримували орендну плату за передачу в оренду земельних ділянок, окрім позивача ОСОБА_3, який відмовився від отримання цієї орендної плати.

Більше того, в суді апеляційної інстанції заявник апеляційної скарги ОСОБА_3 заявив, що його не влаштовував розмір цієї орендної плати, враховуючи, що всім нараховувалась орендна плата в розмірі 2 тисяч кг, а йому - лише в розмірі 2 центнерів, тобто 200 кг.

Однак, зазначені обставини повністю спростовують доводи заявника апеляційної скарги ОСОБА_3 про неукладення ним договору оренди земельної ділянки з ФГ Стрілець , а свідчать лише про його незгоду з розміром орендної плати.

Крім того, в суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 неодноразово пояснював, що ніяких правовідносин з відповідачем - ФГ Стрілець з приводу передачі останньому в оренду земельної ділянки ніколи не було. Однак тут ж ОСОБА_3 пояснював, що його не влаштовував розмір орендної плати, чим додатково були підтверджені ті обставини що існування договору оренди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_3 і ФГ Стрілець має місце, однак ОСОБА_3 не погоджується з розміром орендної плати.

Проте, на глибоке переконання колегії суддів, зазначені обставини не можуть бути підставою для визнання договору земельної ділянки недійсним, а можуть бути підставою для розірвання договору оренди, при наявності для того необхідних підстав та при звернення ОСОБА_3 з відповідним позовом до суду.

Таким чином, враховуючи, що інших належних та допустимих доказів того, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки не укладався, позивачем не надано, суд дійшов правильного і обгрунтованого висновку про те, що в задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним договору оренди земельної ділянки з підстав його не підписання належить відмовити. Крім того, у зв'язку з викладеним також суд правомірно відмовив у задоволенні вимог про застосування наслідків недійсного правочину, про зобов'язання повернути земельну ділянку та не перешкоджати у її використанні.

Також, судом першої інстанції обгрунтовано не прийнято до уваги як доказ того, що позивач не підписував договір оренди землі, надання відповідачем до реєстраційної служби копії паспорту позивача, виданого в 2008 році, хоча він у 2012 році отримав новий паспорт, виходячи з наступного.

Так, відповідно до Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р. № 868 для проведення державної реєстрації речових прав, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає копію документа, що посвідчує його особу (крім документа, що посвідчує посадову особу органу державної влади або органу місцевого самоврядування).

У разі подання заяви особисто заінтересованою особою, крім документа, що зазначений в абзаці першому цього пункту, подається копія реєстраційного номера облікової картки платника податку згідно з Державним реєстром фізичних осіб - платників податків (далі - реєстраційний номер облікової картки платника податку), крім випадків, коли фізична особа через свої релігійні або інші переконання відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податку, офіційно повідомила про це відповідним органам державної влади та має відмітку в паспорті громадянина України.

Суд першої інстанції в судовому засіданні встановив, що в реєстраційну службу для реєстрації договору оренди землі звернувся відповідач, який надав необхідні для реєстрації документи. Реєстраційна служба провела ідентифікацію особи (орендодавця) по ідентифікаційному податковому номеру (реєстраційному номеру облікової картки платника податку), про що свідчить відповідний запис у ОСОБА_7 з реєстру прав на нерухоме майно (а.с. 76). Договір оренди укладався між сторонами на підставі наданої ними ж інформації (надання копій документів сторонами).

З цих підстав, відповідач - ФГ Стрілець міг не знати про недійсність наданої позивачем копії його паспорту.

Будь-яких інших порушень під час реєстрації оспорюваного договору оренди землі, який укладено між сторонами, в ході судового розгляду не встановлено, у зв'язку з чим суд дійшов правильного висновку про необхідність відмови в задоволенні вимог про визнання недійсною реєстрації договору оренди та її скасування.

Що стосується доводів заявника апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що він не укладав з відповідачем спірний договір земельної ділянки, а лише взяв у нього в борг 20 000 грн., та передав останньому Державний акт на право приватної власності не земельну ділянку в якості застави, то суд обгрунтовано не взяв їх до уваги, оскільки вказані твердження взагалі не підтвердженні матеріалами справи, а припущення не можуть бути покладені в основу судового рішення, як то передбачено ч. 6 ст. 81 ЦПК України. При цьому колегія суддів виходить із того, що позивачем не надано суду ні розписок, ні договорів чи будь-яких інших доказів зазначених доводів.

Інших підстав для визнання договору оренди земельної ділянки від 23.11.2015 року, укладеного між ОСОБА_3 та ФГ Стрілець позивачем до суду не надано.

Що стосується доводів заявника апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що договір оренди земельної ділянки мав бути зареєстрованим у відповідності до Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та її обтяження, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 р. №1127, то така позиція є хибною, оскільки Договір був підписаний 23.11.2015 р. та зареєстрований 07.12.2015 p., тобто до ухвалення вказаної постанови КМУ.

Таким чином, реєстрація Договору відбулась у відповідності до чинного на момент реєстрації Договору законодавства, а саме Порядку державної реєстрації, затвердженого постановою КМУ №868 від 17 жовтня 2013 р.

Відповідно до п.15 Порядку під час розгляду заяви і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо: 1) обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у встановлених законом випадках); 2) повноважень заявника; 3) відомостей про нерухоме майно, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; 4) наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону; 5) наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Згідно п. 35 Порядку передбачається, що під час проведення державної реєстрації речових прав заінтересованою особою є власник, інший правонабувач або сторона правочину, відповідно до якого виникли речові права.

За змістом ч.1 п. 37 Порядку документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є в тому числі, укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат.

У відповідності до п. 38 Порядку для проведення державної реєстрації речових прав заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає копію документа, що посвідчує його особу.

Відповідно абз. 2 п. 38 Порядку у разі подання заяви особисто заінтересованою особою, крім документа, що зазначений в абзаці першому цього пункту, подається копія реєстраційного номера облікової картки платника податку згідно з Державним реєстром фізичних осіб - платників податків (далі - реєстраційний номер облікової картки платника податку), крім випадків, коли фізична особа через свої релігійні або інші переконання відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податку, офіційно повідомила про це відповідним органам державної влади та має відмітку в паспорті громадянина України.

Варто зазначити, що у відповідності до п.26 Порядку у разі коли заявник виявив бажання отримати витяг за результатами державної реєстрації в паперовому вигляді та зазначив про це в заяві, орган державної реєстрації прав, нотаріус не пізніше наступного робочого дня з моменту прийняття рішення про державну реєстрацію прав видає особисто заявникові або надсилає поштою з описом вкладення витяг з Державного реєстру прав, свідоцтво (в разі його формування) та документи, що подавалися заявником для проведення державної реєстрації прав, з використанням одного із способів, зазначених у заяві.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 22 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 31.07.2018 року.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

Л.А. Гірняк

Н.А. Кононенко