Постанова

від 11.07.2018 по справі 910/22379/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" липня 2018 р. Справа№ 910/22379/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Тарасенко К.В.

Куксова В.В.

при секретарі судового засідання Яремі Н.С.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 11.07.2018 року,

розглянувши апеляційну скаргу комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" на рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2018 (повний текст складено 22.02.2018)

у справі №910/22379/17 (суддя - Турчин С.О.)

за позовом малого приватного підприємства "Рада"

до комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс"

про розірвання договору, стягнення заборгованості та штрафу.

в с т а н о в и в:

У грудні 2017 року мале приватне підприємство "Рада" звернулося до господарського суду міста Києва з позовною заявою до комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" про стягнення заборгованості у розмірі 515 932,35 грн., штрафу у розмірі 51 593,24 грн. та розірвання договору суборенди окремого індивідуально визначеного рухомого майна, що належить до державної власності від 15.02.2016 №15022016.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказав на те, що відповідач неналежним чином виконував свої зобов'язання за договором суборенди окремого індивідуально визначеного рухомого майна, що належить до державної власності від 15.02.2016 № 15022016 в частині повної та своєчасної сплати суборендної плати.

У свою чергу відповідач заперечив проти позову вказавши на те, що позивачем заявлено заборгованість за період з лютого 2017 по листопад 2017, однак, за твердженням відповідача, заборгованість за лютий 2017 стягнена у справі № 910/2729/17. Суборендна плата за майно здійснювалась до 13.09.2017, з 14.09.2017 суборендна плата не здійснювалась, а акти за вересень та жовтень були направлені позивачу. Послуги суборенди у жовтні та листопаді 2017 взагалі не надавались. 28.12.2017 відповідачем здійснено остаточний розрахунок у розмірі 344 494,05 грн. При цьому, відповідач зазначив, що 27.07.2017 на адресу скаржника надійшла позовна заява позивача про розірвання спірного договору та відповідач прийняв пропозицію позивача про розірвання договору, про що повідомив позивача письмово листом від 04.09.2017 та повідомлено про час та місце повернення орендованого майна. Таким чином, за твердженням відповідача, станом на дату звернення позивача з даним позовом до суду, спірний договір вже є розірваним.

На вказані доводи відповідача, позивач зазначив, що у справі № 910/2729/17 заборгованість стягнено за період з лютого 2016 по січень 2017. При цьому, позивачем надсилались відповідачу Акти здачі-прийняття робіт, однак за період з травня 2017 по серпень 2017 та листопад і грудень 2017 від відповідача підписані акти не надходили. Також позивач відхиляє твердження відповідача про те, що договір є розірваним з 14.09.2017, оскільки позивач не направляв пропозиції про розірвання договору та між сторонами не було погоджено та підписано угоду про розірвання спірного договору.

У додаткових поясненнях відповідач зазначив, що заборгованість за лютий 2017 включена до розрахунку заборгованості у справі № 910/2729/17 та оскільки відповідачем було прийнято пропозицію позивача про розірвання договору, відповідно до умов договору майно повернуто позивачу, а тому відсутні підстави для нарахування орендної плати з 14.09.2017.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.02.2018 у справі №910/22379/17 позов задоволено частково. Стягнуто з комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" на користь малого приватного підприємства "Рада" 171 438,30 грн. основного боргу, 51 593,24 грн. штрафу та 4 945,48 грн. витрат зі сплати судового збору. Закрито провадження у справі в частині стягнення 344 494,05 грн. основного боргу. Розірвано договір суборенди окремого індивідуально визначеного рухомого майна, що належить до державної власності від 15.02.2016 № 15022016, укладений між малим приватним підприємством "Рада" та комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс".

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2018 у справі №910/22379/17 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Разом з апеляційною скаргою комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2018 у справі №910/22379/17, яке мотивовано тим, що копію оскаржуваного рішення отримано відповідачем 27.02.2018.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/22379/17 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В, суддів: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2018 апеляційну скаргу комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" на рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2018 у справі у справі №910/22379/17 залишено без руху та надано апелянту час для усунення недоліків апеляційної скарги.

На виконання вимог ухвали суду, скаржником надано докази усунення недоліків, а саме - про сплату судового збору в розмірі 15 169,32 грн. за подання апеляційної скарги та докази щодо дати отримання копії оскаржуваного рішення: копію конверта про направлення копії оскаржуваного рішення та витяг з офіційного сайту Укрпошти про відстеження пересилання поштового відправлення №0103046138795.

У зв'язку з перебуванням суддів Іоннікової І.А. та Тарасенко К.В., які входять до складу колегії суддів і не є суддями-доповідачами, у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено новий склад суду: головуючий суддя - Тищенко О.В, судді: Коротун О.М., Куксов В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.05.2018 поновлено комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2018 у справі №910/22379/17, відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 24.05.2018, запропоновано учасникам справи до 17.05.2018 подати через канцелярію суду письмові пояснення, заперечення, відзив на апеляційну скаргу та/або інші заяви/клопотання (з урахуванням вимог ст.ст. 167, 263 ГПК України), зупинено дію рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2018 у справі №910/22379/17 до закінчення розгляду справи судом апеляційної інстанції.

При цьому, у зв'язку з перебуванням судді Коротун О.М., яка входять до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відрядженні, судове засідання, призначене на 24.05.2018, не відбулося.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.05.2018 визначено новий склад суду: головуючий суддя - Тищенко О.В, судді: Тарасенко К.В., Куксов В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" на рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2018 у справі №910/22379/17 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В, судді: Тарасенко К.В., Куксов В.В, справу призначено до розгляду.

У відзиві на апеляційну скаргу МПП "Рада" вважає подану апеляційну скаргу відповідача безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, позивач просить суд апеляційної інстанції залишити оскаржуване рішення суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У судових засіданнях суду апеляційної інстанції представник комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" надав суду свої пояснення по справі в яких, підтримав подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та просив апеляційний господарський суд скаргу задовольнити рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник МПП "Рада" у судових засіданнях також надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, заперечили проти задоволення апеляційної скарги на підставі доводів зазначених у відзиві на скаргу. Представник вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Просив відмовити в задоволенні скарги, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 15.02.2016 року між малим приватним підприємством "Рада" (далі - орендар) та комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської держаної адміністрації) "Київкомунсервіс" (далі - суборендар) укладено договір суборенди окремого індивідуально визначеного рухомого майна, що належить до державної власності №15022016 (далі - договір), відповідно п. 1.2 якого орендар передає, а суборендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене рухоме майно, що перебуває на балансі Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (ДП "Укрекоресурси"), вартість якого визначена згідно із звітом про оцінку майна та висновком про вартість об'єкта оцінки проведеного ТОВ з ІК "Верітекс" станом на 05.10.2015 року і становить за незалежною оцінкою 2037619 грн. 00 коп. без ПДВ. Перелік майна, яке передається в оренду, зазначається в додатку №1 до цього договору.

Відповідно до п.2.1 договору, суборендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, який підписується разом з Актом приймання-передачі майна.

Згідно з п.3.1 договору, суборендна плата визначена за результатами конкурсу на право суборенди державного майна і становить за базовий місяць розрахунку 52000 грн. 00 коп. без ПДВ.

Нарахування ПДВ на суму суборендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством (п.3.2 договору).

Розмір суборендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом корегування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п.3.3 договору).

Пунктом 3.4 договору встановлено, що суборендна плата сплачується на умовах попередньої оплати на підставі виставлених рахунків в безготівковому порядку на банківський рахунок орендаря не пізніше 10 числа кожного місяця. Рахунок на оплату орендної плати орендар направляє суборендарю щомісяця.

У разі, якщо на дату сплати суборендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, суборендар сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості (п.3.11 договору).

Пунктами 6.2, 6.9 договору встановлений обов'язок суборендаря своєчасно й у повному обсязі сплачувати суборендну плату орендарю; протягом місяця після укладення договору застрахувати суборендовне майно не менше, ніж на його вартість за висновком про вартість/актом оцінки на користь орендодавця (ДП "Укрекоресурси"), який несе ризик випадкової загибелі чи пошкодження об'єкта суборенди, у порядку, визначеному законодавством, і надати копії страхового полісу і платіжного доручення орендодавцю через орендаря.

Відповідно до п.13.1 договору, останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Цей договір укладено строком на 4 роки, що діє з 15.02.2016 року до 14.02.2020 року включно. Керуючись частиною 3 статті 631 Цивільного кодексу України Сторони домовились про те, що умови договору застосовуються до відносин між ними, що виникли до його укладення, а саме - з 01.02.2016 року.

Додатком №1 до договору суборенди окремого індивідуально визначеного рухомого майна, що належить до державної власності №15022016 від 15.02.2016 року сторони узгодили перелік переданого майна.

Як вбачається з матеріалів справи, та вірно встановлено судом першої інстанції на виконання умов договору суборенди окремого індивідуально визначеного рухомого майна, що належить до державної власності №15022016 від 15.02.2016 року орендар передав, а суборендар прийняв в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене рухоме майно, що перебуває на балансі Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (ДП "Укрекоресурси"), що підтверджується Актом приймання-передачі індивідуально визначеного рухомого майна від 01.02.2016 року.

24.03.2017 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору, відповідно до якої суборендар повернув орендарю частину майна, про що сторонами складено відповідний Акт приймання-передачі індивідуально визначеного рухомого майна від 24.03.2017.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач вказував, що внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором суборенди окремого індивідуально визначеного рухомого майна, що належить до державної власності №15022016 у відповідача виникла заборгованість за період з лютого 2017 по листопад 2017 у розмірі 515 932,35 грн. На підставі п. 3.1 договору позивачем також заявлені вимоги про стягнення штрафу у розмірі 51 593,24 грн. Крім того, у зв'язку з несвоєчасною сплатою відповідачем орендних платежів, а також порушенням обов'язку щодо страхування рухомого майна, позивачем заявлено вимоги про розірвання договору.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічні норми містяться в положеннях ст. 283 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4 статті 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

На відносини, пов'язані із орендою державного майна поширюється дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 2269-XII від 10.04.1992.

Статтею 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

У відповідності до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно із ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, позивач виконав свої зобов'язання за договором суборенди окремого індивідуально визначеного рухомого майна, що належить до державної власності №15022016 та надав відповідачу в суборенду державне окреме індивідуально визначене рухоме майно, що перебуває на балансі ДП "Укрекоресурси", що підтверджується Актом приймання-передачі індивідуально визначеного рухомого майна від 01.02.2016 року, який оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку.

З матеріалів справи вбачається, що згідно із актом приймання-передачі майна від 24.03.2017 відповідач повернув частину орендованого майна.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до господарського суду міста Києва із позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості зі сплати суборендної плати.

Так, рішенням господарського суду міста Києва від 26.04.2017 у справі № 910/2729/17, що залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2017, стягнуто з відповідача на користь позивача 165 626 грн. боргу, пеню у розмірі 3 755,28 грн., штраф у розмірі 18 562,60 грн., та штраф у розмірі подвійної місячної суборендної плати у розмірі 124 800 грн.

Проаналізувавши судове рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2017 та постанову суду апеляційної інстанції від 20.06.2017 у справі № 910/2729/17, колегія суддів погоджується з доводами позивача, що у справі № 910/2729/17 було вирішено питання про стягнення з відповідача заборгованості за період з 01.11.2016 року по 31.01.2017.

Як зазначає позивач, відповідач у період з лютого 2017 по листопад 2017 продовжував користуватись орендованим майном та заборгованість відповідача становить 515 932,35 грн.

На підтвердження вказаних обставин позивачем долучені до матеріалів справи Акти здачі-прийняття робіт № ОУ-000039 від 28.02.2017, № ОУ-00042 від 31.03.2017, № ОУ-0045 від 28.04.2017, № ОУ-0000036 від 31.05.2017, № ОУ-000030 від 30.06.2017, № ОУ-00046 від 31.07.2017, № ОУ-067 від 31.07.2017, № ОУ-28 від 29.09.2017, № ОУ-049 від 31.10.2017, № ОП-0092 від 30.11.2017.

Заперечуючи проти факту користування приміщенням з 14.09.2017, відповідач, як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції зазначає, що з 14.09.2017 договір є розірваним, а майно повернено позивачу у встановленому договором порядку.

Однак, колегія суддів вважає вказані доводи скаржника безпідставними та необґрунтованими, оскільки, у відповідності до п. 3.13 договору, у разі припинення (розірвання) договору суборенди суборендар сплачує суборендну плату до дня повернення майна за Актом приймання-передачі включно.

Отже, умовами договору чітко встановлений обов'язок суборендаря сплачувати орендну плату до дня підписання між сторонами Акта приймання-передачі майна з суборенди.

Разом з тим, матеріали справи не місять доказів підписання між сторонами Акту приймання-передачі майна з суборенди, який би підтверджував повернення майна, а тому відповідач зобов'язаний був вносити суборенду плату за період з лютого 2017 по листопад 2017.

Надсилання відповідачем позивачу підписаного в односторонньому порядку Акту приймання-передачі майна не свідчить про таке повернення, оскільки Акт повинен бути підписаний обома сторонами.

Щодо твердження скаржника про несвоєчасне виставлення відповідачу рахунків, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що за своєю правовою природою рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати та ніяким чином не засвідчує обсяг виконаних робіт. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст.212 Цивільного кодексу України, відповідно до ч. 1 якої особи, що вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина) та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 вказаного нормативно-правового акту, яка передбачає, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. При цьому, платіжні реквізити орендаря зазначені у розділі 15 договору, а щомісячна суборендна плата узгоджена сторонами у п. 3.1 договору.

Також колегія суддів відхиляє твердження скаржника про те, що у справі № 910/2729/17 вже стягнено заборгованість за лютий 2017, оскільки в мотивувальній частині рішення від 26.04.2017 чітко встановлено, що заборгованість виникла за період з 01.11.2016 року по 31.01.2017.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджено, що у період лютого 2017 року по листопад 2017 відповідач користувався об'єктом оренди, колегія суддів вважає, що позивачем правомірно нарахована суборендна плата за період з лютого 2017 по листопад 2017 року у розмірі 667 332,34 грн.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що до звернення позивача з даним позовом до суду, відповідачем частково сплачено суборенду плату за період з лютого 2017 по листопад 2017 року, у зв'язку з чим позивачем правомірно заявлено до стягнення 515 932,35 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.4 договору передбачено, що суборендна плата сплачується на умовах попередньої оплати на підставі виставлених рахунків в безготівковому порядку на банківський рахунок орендаря не пізніше 10 числа кожного місяця.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, після порушення провадження у справі №910/22379/17, відповідачем було сплачено на користь позивача грошові кошти у загальному розмірі 344 494,05 грн., що підтверджується виписками по рахунку позивача, а також платіжним дорученням № 2807 від 27.12.2017, яке проведене банком 28.12.2017.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Таким чином, оскільки заборгованість у розмірі 344 494,05 грн. погашена відповідачем після звернення позивача до суду з даним позовом, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, про закриття провадження у справі згідно із п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення 344 494,05 грн.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем за період з лютого 2017 по листопад 2017 за договором суборенди окремого індивідуально визначеного рухомого майна, що належить до державної власності №15022016 від 15.02.2016 року по суборендній платі становить 171 438,30 грн. (515 932,35 грн. - 344 494,05 грн. =171 438,30 грн.).

Оскільки вказана заборгованість підтверджується матеріалами справи, та відповідачем, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було надано доказів її оплати, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 171 438,30 грн.

Крім стягнення суми основного боргу за договором оренди, позивач на підставі п. 3.11 договору також просив стягнути з відповідача штраф у розмірі 51 593,24 грн.

У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч.1 ст. 611 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до п. 3.11 договору, у разі, якщо на дату сплати суборендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, суборендар сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

Так, здійснивши перевірку розрахунку штрафу, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та стягнення з відповідача штрафу на підставі п.3.11 договору в розмірі 51 593,24 грн., оскільки на час звернення позивача до суду з вказаним позовом заборгованість відповідача по суборендній платі становила більше ніж 3 місяці.

Щодо вимоги про розірвання договору суборенди окремого індивідуально визначеного рухомого майна, що належить до державної власності №15022016 від 15.02.2016, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 статті 651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно з ч. 3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" передбачено, що договір може бути розірвано достроково на вимогу однієї із сторін за рішенням суду у разі порушення однією із сторін умов цього договору.

Як вірно вказав суд першої інстанції, факт невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором оренди в частині повної та своєчасної сплати суборендної плати підтверджується доводами, викладеними вище, а також тим, що позивач звертався до відповідача в судовому порядку про стягнення простроченої заборгованості.

Частиною 1 ст. 180 Господарського кодексу України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України).

На переконання колегії суддів, укладаючи договір суборенди окремого індивідуально визначеного рухомого майна, що належить до державної власності №15022016 від 15.02.2016, позивач мав на меті та розраховував отримати плату за користування відповідачем рухомим майном, наданими в оренду.

Крім того, п. 6.9 договору встановлений обов'язок суборендаря протягом місяця після укладення договору застрахувати суборендовне майно не менше, ніж на його вартість за висновком про вартість/актом оцінки на користь орендодавця (ДП "Укрекоресурси"), який несе ризик випадкової загибелі чи пошкодження об'єкта суборенди, у порядку, визначеному законодавством, і надати копії страхового полісу і платіжного доручення орендодавцю через орендаря.

Колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем умов п. 6.9 договору щодо страхування рухомого майна, переданого в суборенду. Таких доказів не було надано суду і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, що не виконавши своїх зобов'язань, відповідач істотно порушив умови договору суборенди, оскільки таке порушення призвело до позбавлення позивача того, на що він розраховував при укладенні договору, а саме, отримання грошових коштів за користування відповідачем рухомим майном та страхування майна. За таких обставин судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги позивача в частині розірвання договору суборенди окремого індивідуально визначеного рухомого майна, що належить до державної власності №15022016 від 15.02.2016.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника, що договір є розірваним з 14.09.2017. На думку скаржника, договір є розірваним, оскільки відповідач прийняв пропозицію позивача про розірвання договору, яка викладена у позовній заяві, що розглядається у даній справі про що повідомив позивача письмово листом від 04.09.2017 та повідомив про час та місце повернення орендованого майна, таким чином скаржник вважає, договір є розірваним за згодою сторін.

Судова колегія звертає увагу на те, що п. 13.3 договору встановлено, що зміни до умов його договору або його розірвання допускаються за взаємної згоди сторін. Зміни, що пропонуються внести, розглядаються протягом 20 календарних днів з дати їх подання до розгляду іншою стороною.

Однак, позивачем направлено відповідачу не пропозицію про розірвання договору, а копію позовної заяви на виконання вимог Господарського процесуального кодексу України. Направлення копії позовної заяви, яка містить вимогу про розірвання договору, не свідчить про направлення пропозиції про розірвання договору та не є такою пропозицією.

Матеріали справи не містять доказів розірвання спірного договору за взаємною згодою сторін, та таких доказів не було надано і суду апеляційної інстанції. Судом апеляційної інстанції встановлено, що орендоване відповідачем майно, позивачу не повернуте.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача 171 438,30 грн. основного боргу та 51 593,24 грн. штрафу. Крім того місцевим господарським судом правомірно закрито провадження у справі в частині стягнення 344 494,05 грн. основного боргу та розірвано договір суборенди окремого індивідуально визначеного рухомого майна, що належить до державної власності від 15.02.2016 № 15022016, укладений між малим приватним підприємством "Рада" та комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс".

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2018 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2018 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 129, 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" на рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2018 по справі № 910/22379/17 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2018 по справі № 910/22379/17 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс".

4. Матеріали справи № 910/22379/17 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді К.В. Тарасенко

В.В. Куксов

Дата складання повного тексту постанови 20.07.2018 року