Постанова

від 26.07.2018 по справі 914/212/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" липня 2018 р. Справа № 914/212/18

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії :

головуючого-судді Кордюк Г.Т.

суддів Гриців В.М.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання Андреюк Х.В. ,

розглянувши апеляційну скаргу б/н від 11.06.2018р. Акціонерного товариства ВТБ Банк , м.Київ

на рішення господарського суду Львівської області від 07.05.2018р.

у справі № 914/212/18

за позовом: Публічного акціонерного товариства ВТБ Банк , м. Київ

до відповідача: Публічного акціонерного товариства Дрогобицький машинобудівний завод , м. Дрогобич, Львівська область

про стягнення 1 467 522,88 грн.

за участю представників:

від позивача : ОСОБА_2 - адвокат;

від відповідача : ОСОБА_3 - адвокат

Автоматизованою системою документообігу суду справу №914/212/18 розподілено до розгляду судді - доповідачу Кордюк Г.Т., введено до складу судової колегії суддів Зварич О.В., Давид Л.Л.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 13.06.2018р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства ВТБ Банк на рішення господарського суду Львівської області від 07.05.2018р. у справі № 914/212/18.

Згідно розпорядження керівника апарату Львівського апеляційного господарського суду №221 від 27 червня 2018 року щодо проведення автоматизованої зміни складу колегії суддів, у зв'язку з перебуванням у відрядженні судді-члена колегії ОСОБА_4, проведено автоматизовану заміну складу колегії суддів у справі №914/212/18. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.06.2018р. до складу колегії замість судді Зварич О.В. введено суддю Гриців В.М.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 27.06.2018р. розгляд справи призначено на 26.07.2018р.

Публічне акціонерне товариство ВТБ Банк звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Публічного акціонерного товариства Дрогобицький машинобудівний завод про стягнення 1467522,88грн. заборгованості за кредитним договором від 02.07.2008р. № ВКЛ 23/08.

Рішенням господарського суду Львівської області від 07.05.2018р. (повний текст складено 16.05.2018р.) у справі №914/212/18 (суддя Мазовіта А.Б.) позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Дрогобицький машинобудівний завод на користь Публічного акціонерного товариства ВТБ Банк - 336 825,84грн. заборгованості по сплаті процентів, 11 229,93грн. пені за несвоєчасну сплату процентів, 69 791,28грн. інфляційних за несвоєчасну сплату процентів, 6 267,05грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції з урахуванням заяви відповідача про застосування строків позовної давності та вимог ст.ст. 256, 258, ст. 267 ЦК України визначив, що 25.10.2010р. позивач пред`явив позов (справа № 5015/6251/11) про стягнення заборгованості, в тому числі заборгованості по кредиту, чим в силу ч. 2 ст. 264 ЦК України перервана позовна давність.

Позовна давність по вимогам про стягнення кредиту розпочала свій перебіг з 26.10.2010р. та 26.10.2013р. спливла щодо вимоги про стягнення суми кредиту у розмірі 474 000,00грн. (основної вимоги), то позовна давність щодо 3 % річних та інфляційних (які є додатковими) за несвоєчасне повернення вищевказаної суми кредиту також спливла 26.10.2013р. Оскільки пред`явлено позов 01.02.2018р., тому вимога про стягнення 3 % річних за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 83 481,86грн., інфляційних за несвоєчасне повернення кредиту 390 328,77грн. до задоволення не підлягає. По вимозі позивача про стягнення процентів за користування коштами, враховуючи неповернення відповідачем отриманого кредиту станом на дату розгляду даної справи та щомісячне нарахування процентів на суму кредиту, проценти підлягають стягненню за кожен місяць прострочення виконання зобов`язання з урахуванням того, що позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного місяця окремо за попередніх три роки до дня подання позову, відповідно розмір процентів визначено судом у сумі 336 825,84грн., нарахування яких розпочинається з 01.02.2015р. Відповідно з цієї дати суд вирахував інфляційні за несвоєчасну сплату процентів в межах заявлених позивачем вимог, тобто по 30.11.2017р. в розмірі 69 791,28грн. Пеня за несвоєчасну сплату відсотків, судом нарахована та стягнена з 01.02.2017р. по 09.01.2018р. у розмірі 11 229,93грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій рішення суду першої інстанції вважає прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 07.05.2018р. у даній справі та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Зокрема, скаржник зазначає, що наявність рішення господарського суду Львівської області від 13.01.2012р.у справі № 5015/625/11 про стягнення суми боргу за кредитним договором від 02.07.2008р. № ВКЛ 23/08, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за час прострочення.

Правовий аналіз норм ст.ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання господарського зобов`язання та не позбавляє кредитора на отримання сум передбачених ст. 625 ЦК України.

Скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції зазначив, що 26.10.2013р. спливла позовна давність щодо вимоги про стягнення суми кредиту в розмірі 474 000,00грн. (основної вимоги) , однак на думку скаржника даний висновок місцевого господарського суду зроблений з порушенням положень ч. 2 ст. 237 ГПК України , оскільки вимога про стягнення основної суми боргу Банком не заявлялась.

Окрім того, скаржник у поданій апеляційній скарзі зазначає, що новою назвою Банку є Акціонерне товариством ВТБ Банк (Статут Акціонерного товариства ВТБ Банк (нова редакція)) (том ІІ - а.с. 21-44).

Представник позивача в судовому засіданні доводи наведені в апеляційній скарзі підтримав, просить апеляційну скаргу задоволити .

Представник відповідача в судовому засіданні та у поданому відзиві на апеляційну скаргу, проти доводів наведених скаржником заперечує, апеляційну скаргу вважає необґрунтованою та безпідставною та зазначає, що незважаючи на те, що відповідачем не оскаржувалося в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, однак останній вважає, що в даному випадку має місце фактично прострочення у зобов`язанні з боку кредитора - позивача, оскільки кредитор не вчинив активних дій щодо погашення заборгованості ще в 2012р. при наявності рішення господарського суду Львівської області від 13.01.2012р. у справі № 5015/6251/11 про стягнення з ПАТ Дрогобицький машинобудівний завод на користь ПАТ ВТБ Банк - 474 000,00грн. заборгованості. Відтак просить залишити без задоволення апеляційну скаргу АТ ВТБ Банк , а рішення господарського суду Львівської області від 07.05.2018р. залишити без змін.

В судовому засіданні представник позивача усно надав заперечення на відзив на апеляційну скаргу, вважаючи, що доводи викладені у відзиві щодо прострочення кредитора - АТ ВТБ Банк є безпідставними, оскільки має місце прострочення боржника по невиконанні рішення суду у справі № 5015/6251/11.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Львівський апеляційний господарський суд, встановив наступне .

Як вбачається з матеріалів справи, 02 липня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством ВТБ Банк , правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство ВТБ Банк , перейменовано в Акціонерне товариством ВТБ Банк (п. 1.1. Статуту Акціонерного товариства ВТБ Банк (нова редакція) (Банк) та Відкритим акціонерним товариством Дрогобицький машинобудівний завод , правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Дрогобицький машинобудівний завод (Позичальник) укладено кредитний договір №ВКЛ /23/08 (том I - а.с. 22-26).

Відповідно з п. 1.1. вказаного кредитного договору його предметом є надання Банком Позичальникові грошових коштів (кредит) у вигляді відкличної відновлювальної кредитної лінії на таких умовах: - ліміт кредитування: 780 000,00 грн. 00 коп.; - строк користування: до 1 липня 2009 року; - плата за користування кредитом: 18% річних; - плата за управління зобов'язаннями по кредиту в розмірі 1% річних від розміру невикористаного ліміту.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи на виконання умов вищевказаного договору, позивач надав відповідачу обумовлену суму грошових коштів.

1 липня 2009 року між сторонами укладено Додаткову угоду №1 до кредитного договору, відповідно до умов якої предметом кредитного договору є надання Банком Позичальникові грошових коштів (кредит) у вигляді відкличної невідновлювальної кредитної лінії на таких умовах: - ліміт кредитування: 708 000,00 грн. 00 коп.; - строк користування: до 1 липня 2010 року; - плата за користування кредитом: 24,0% річних; - плата за управління зобов'язаннями по кредиту в розмірі 1% річних - в період з 02.07.2008 по 01.07.2009 ( том І - а.с. 27-30).

Окрім того, 21 грудня 2009 року між сторонами укладено Додаткову угоду №2 до кредитного договору № ВКЛ 23\08 від 02.07.2008р., відповідно до умов якої Позичальнику встановлено новий графік повернення кредиту (том І - а.с. 31-32).

Згідно з п.8.1. спірного кредитного договору перерахування Банку плати за користування кредитом в розмірі, встановленому п. 1.1. кредитного договору здійснюється щомісячно в строк з 25 числа по останній робочий день поточного місяця за винятком останнього місяця, коли сума нарахованих процентів сплачується разом з основною сумою кредиту.

Проте, як встановлено судом, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за кредитним договором, позивач 25.10.2011 року звернувся до господарського суду Львівської області із позовом про стягнення з відповідача заборгованості.

Рішенням господарського суду Львівської області від 13.01.2012 року у справі №5015/6251/11 за позовом Публічного акціонерного товариства ВТБ Банк до Відкритого акціонерного товариства Дрогобицький машинобудівний завод про стягнення 562 315,48 грн. позов задоволено, стягнуто з Відкритого акціонерного товариства Дрогобицький машинобудівний завод на користь Публічного акціонерного товариства ВТБ Банк - 474 000 грн. 00 коп. заборгованості по кредиту, 22 972 грн. 76 коп. заборгованості по процентах, 37 036 грн. 93 коп. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 2 468 грн. 42 коп. пені за несвоєчасну сплату процентів, 20 221 грн. 48 коп. 3% за несвоєчасне повернення кредиту, 720 грн. 05 коп. 3% за несвоєчасну сплату процентів, 5 623 грн. 16 коп. державного мита та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (том І - а.с. 33-42).

Однак, як встановлено судом, відповідачем вищезазначене рішення суду виконано не було.

Вказані обставини стали підставою звернення ПАТ ВТБ Банк з позовом про стягнення з відповідача на користь позивача загальної суми заборгованості за кредитним договором № ВКЛ 23/08 від 02.07.2008р. в сумі 1 467 522,88грн., яка складається: заборгованість по сплаті процентів в розмір 659 906 грн. 57 коп., пені за несвоєчасну сплату процентів у розмірі 11 918 грн. 61 коп., 3% річних за прострочення повернення кредиту в розмірі 83 481 грн. 86 коп., інфляційні витрати за несвоєчасну сплату кредиту в розмірі 390 328 грн. 77 коп., інфляційні витрати за несвоєчасну сплату процентів в розмірі 321 887 грн. 07 коп., що нараховані за період з 13.01.2012р. по 09.01.2018р. (включно).

При винесенні постанови, колегія суддів керувалась наступним.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 ЦК України , зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України , договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Відповідно до ст. 530 ЦК України , якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно з ст. 526 ЦК України , зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України .

Згідно з приписами ст. 610 ЦК України , порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України ).

Як встановлено судом та про що зазначалось вище, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за спірним кредитним договором, позивач 25.10.2011р. звернувся до господарського суду Львівської області із позовом про стягнення з відповідача заборгованості.

Рішенням господарського суду Львівської області від 13.01.2012 року у справі №5015/6251/11 позовні вимоги ПАТ ВТБ Банк задоволено повністю та стягнуто з ВАТ Дрогобицький машинобудівний завод - 474 000 грн. 00 коп. заборгованості по кредиту, 22 972 грн. 76 коп. заборгованості по процентах, 37 036 грн. 93 коп. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 2 468 грн. 42 коп. пені за несвоєчасну сплату процентів, 20 221 грн. 48 коп. 3% за несвоєчасне повернення кредиту, 720 грн. 05 коп. 3% за несвоєчасну сплату процентів, 5 623 грн. 16 коп. державного мита та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. ОСОБА_1 рішення набрало законної сили.

Таким чином, факт видачі кредиту відповідачу та розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів ПАТ Дрогобицький машинобудівний завод на користь ПАТ ВТБ Банк підтверджується вищезазначеним рішенням господарського суду Львівської області.

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Проте, судом апеляційної інстанції встановлено, що жодних дій, спрямованих на виконання рішення господарського суду Львівської області від 13.01.2012р. у справі № 5015/6251/11, відповідачем вчинено не було.

З врахуванням того, що в подальшому відповідачем рішення суду не було виконано, позивач звернувся до суду з позовом (відправлено поштовим зв`язком 01.02.2018р.) про стягнення з відповідача заборгованості по процентах за період часу з 13.01.2012р. по 09.01.2018р. в розмірі 659 906 грн. 57 коп., пені за несвоєчасну сплату процентів за період часу з 10.01.2017р. по 09.01.2018р. у розмірі 11 918 грн. 61 коп., 3% річних за несвоєчасне повернення кредиту за період часу 13.01.2012р. по 09.01.2018р. в розмірі 83 481 грн. 86 коп., інфляційних за несвоєчасне повернення кредиту за період часу 13.01.2012р. по 30.11.2017р. в розмірі 390 328 грн. 77 коп., інфляційних за несвоєчасну сплату процентів за період часу 01.03.2012р. по 30.11.2017р. в розмірі 321 887 грн. 07 коп. (згідно поданих розрахунків (том І - а.с. 45-54).

У відповідності до ч. 1 ст. 598 ЦК України , зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України , боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

В силу ст. 611 ЦК України , у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

У відповідності до ч. 1 ст. 230 ГК України , штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пунктом 9.1. кредитного договору № ВКЛ 23/08 від 02.07.2008р.сторони передбачили, що у разі несвоєчасного повернення кредиту Позичальник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також пеню в розмірі, подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення виконання. У разі несвоєчасної (неналежної) сплати за користування кредитом, а також плати за управління зобов`язаннями по кредиту Позичальник сплачує Банку пеню в розмірі подвійної облікової НБУ від суми боргу за кожен день прострочення виконання (п.9.2.договору).

Приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що ухвалення господарським судом Львівської області рішення від 13.01.2012р. у справі № 5015/6251/11 про задоволення вимог кредитора не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України , однак в межах позовної давності , яка підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, що відображено у постанові Пленуму від 17.12.2013р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань (п. 7 постанови Пленуму), а також Верховний Суд, що відображено, зокрема у постанові від 10.04.2018р. у справі № 910/16945/14

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції подано заяву (вх. № 14448/18 від 24.04.2018р.) про застосування строків позовної давності (том І - а.с. 182-183).

Відповідно до ст. 256 ЦК України , позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Приписами ч. 2 ст. 258 ЦК України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України ).

З матеріалів справи вбачається, що прострочення відповідачем зобов'язання щодо повернення суми кредиту у розмірі 474 000 грн. 00 коп. виникло з 02.07.2010 (дата повернення кредитних коштів, визначена умовами кредитного договору). Таким чином, позовна давність щодо заборгованості по кредиту у розмірі 474 000 грн. 00 коп. розпочала свій перебіг з 02.07.2010 та мала припинитися 02.07.2013.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

25.10.2011р. позивач пред'явив позов (справа №5015/6251/11) про стягнення заборгованості по кредиту, в тому числі і заборгованості по відсотках, пені за порушення строків повернення кредиту, пені за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом, 3 % річних за порушення строку повернення кредиту та 3 % річних за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом, чим відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України , позовна давність перервалась.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч. 3 ст. 264 ЦК України ). Відтак, позовна давність щодо вимоги про стягнення кредиту після переривання розпочала свій перебіг з 26.10.2011р. та припинилася 26.10.2014р.

Місцевий господарський суд в рішенні помилково зазначив, що позивач у справі №5015/6251/11 пред`явив позов 25.10.2010р., оскільки із рішення суду у даній справі вбачається, що такий пред`явлено 25.10.2011р. та 26.10.2011р. порушено провадження у справі та помилково визначено початок перебігу та закінчення строку позовної давності після переривання.

Враховуючи вимоги ч. 3 ст. 264 ЦК України позовна давність щодо вимог про стягнення кредиту, відсотків та додаткових вимог розпочалась 26.10.2011р. та припинилась 26.10.2014р.

У відповідності до ч. 1 ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно, тощо) .

Оскільки банк заявив вимогу про стягнення інфляційних та 3 % річних по неповерненню тіла кредиту згідно кредитного договору № ВКЛ 23/08 від 02.07.2008р., а не боргу за рішенням суду у справі № 5015/6251/11. За таких обставин, включення для обрахування прострочених платежів, які мали місце поза межами позовної давності до основної вимоги є помилковим.

Оскільки позов позивачем пред`явлено 01.02.2018р. згідно штемпеля органу зв`язку на конверті (том І а.с. 156) тому місцевим господарським судом вірно зроблено висновок, що спливла позовна давність і по додаткових вимогах, а тому підставно відмовлено в стягненні інфляційних та 3 % річних за несплату тіла кредиту.

Апеляційна інстанція зазначає, що місцевим господарським судом помилково визначено початок та припинення перебігу строку позовної давності, однак висновок суду щодо спливу такої є вірним, а тому на думку апеляційної інстанції відсутні підстави для скасування рішення в цій частині вимог.

Задовільняючи вимоги позивача про стягнення процентів за користування кредитом, місцевим господарським судом зроблено висновок, що такі підлягають задоволенню в сумі 336 825,84грн. в межах троьохрічного строку позовної давності, нарахованих за період з 01.02.2015р. по 09.01.2018р. (в межах періоду, який вказано в розрахунку (том І а.с. 46-47), виходячи з того, що обов`язок відповідача сплачувати проценти до дня фактичного повернення заборгованості за кредитом передбачені умовами кредитного договору (п. 4.2, розділ 7 кредитного договору) та те, що позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного місяця окремо за попередні три роки до дня подання позову.

З таким висновком господарського суду, колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Умовами кредитного договору, а саме пунктом 7.2. розділу 7 договору, сторони передбачили, що плата за користування кредитом нараховується щомісячно з 25 числа по останній робочий день поточного місяця, виходячи із календарної кількості днів і суми отриманих коштів.

Відповідно до п. 8.1. кредитного договору № ВКЛ 23/08 від 02.07.2008р. перерахування Банку плати за користування кредитом на рахунок № 20682301009180.980.1 в розмірі, встановленим п. 1.1. кредитного договору. здійснюється щомісячно в строк з 25 числа по останній робочий день поточного місяця за винятком останнього місяця, коли сума нарахованих процентів сплачується разом з основною сумою кредиту.

Отже аналізуючи умови кредитного договору про те, що сплата процентів повинна здійснюватися Позичальником щомісячно до 25 числа по останній робочий день, то суд приходить до висновку. що початок перебігу позовної давності для стягнення відсотків необхідно обчислювати з моменту закінчення останнього робочого дня поточного місяця (п.8.1. договору). (Постанова Верховного Суду від 19.11.2014р. у справі № 6-160 гк 14).

Як вбачається із розрахунку поданого позивачем (том І а.с. 46-47), останній здійснив нарахування відсотків з 13.01.2012р. по 09.01.2018р.

Як зазначалось вище, позов пред`явлено 01.02.2018р. Отже трьохрічний термін позовної давності по стягненню відсотків почався 01.02.2015р. та закінчився 01.02.2018р.

Враховуючи вищенаведене, висновок місцевого господарського суду про стягнення відсотків за користування тілом кредиту з 01.02.2015р. по період зазначений в розрахунку до позовної заяви є 09.01.2018р. в сумі 336 825,84грн. є вірним.

Також апеляційна інстанція погоджується із висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача інфляційних за несвоєчасну сплату процентів в сумі 69 791,28грн. за період з 01.02.2015р. по 30.11.2017р. (в межах заявленого періоду) (том І - а.с. 53-54),

Також апеляційна інстанція погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення з відповідача пені, за прострочення сплати відсотків за період з 01.02.2017р. по 09.01.2018р. в розмірі 11 229, 93грн. виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) .

Позивач заявив до стягнення пеню в сумі 11 918,61грн. за несвоєчасну сплату процентів за період з 10.10.2017р. по 09.01.2018р. (том І - а.с. 48-49).

Як зазначалось вище, позов пред`явлено 01.02.2018р., тому за період до 01.02.2017р., а саме з 10.01.2017р. до 01.02.2018р. позовна давність щодо стягнення пені спливла, про що вірно встановлено місцевим господарським судом. А тому, судом першої інстанції вірно стягнуто пеню за прострочення відсотків за період з 01.02.2017р. по 09.01.2018р.( який вказано позивачем у розрахунку) в сумі 11 229,93грн.

Безпідставними на думку суду апеляційної інстанції є твердження скаржника наведені в апеляційній скарзі стосовно того, що приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції в порушення вимог ч. 2 ст. 237 ГПК України вийшов за межі позовних вимог, зазначивши, що 26.10.2013р. спливла позовна давність щодо вимоги про стягнення суми кредиту в розмірі 474 000,00грн. (основної вимоги) , оскільки з резолютивної частини рішення суду у даній справі вбачається, що з відповідача стягнуто на користь позивача не основну суму боргу (тіло кредиту), а заборгованість по сплаті процентів, пеню та інфляційні витрати. Тобто задоволено вимоги, які заявлено в позовній заяві з врахуванням заяви про застосування строків позовної давності.

Апеляційна інстанція не погоджується із доводами викладеними у відзиві на апеляційну скаргу про те, що має місце прострочення з боку кредитора АТ ВТБ Банк , оскільки останній не вжив дій щодо погашення заборгованості ще в 2012 році при наявності рішення суду про стягнення з ВАТ Дрогобицький машинобудівний завод 474 000,00грн. заборгованості та останній не вчинив активних дій, як кредитор по виконанню виконавчого напису нотаріуса від 20.10.2011р. Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 на іпотечному договорі.

Відповідно до ст. 613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Відповідачем належними та допустимими доказами не доведено, що він належно виконав своє зобов`язання по поверненню кредиту, а кредитор відмовився його прийняти, як і не доведено, що боржник не міг виконати свого обов`язку до вчинення кредиторм дій щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.

Беручи до уваги все вищенаведене, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що оскільки позивачем не було наведено поважних причин пропуску строку позовної давності, а відповідачем заявлено про застосування позовної давності, відтак місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про необхідність застосування наслідків пропуску позовної давності та про часткове задоволення позовних вимог ПАТ ВТБ Банк про стягнення з ПАТ Дрогобицький машинобудівний завод 336 825,84 грн. заборгованості по сплаті процентів , 11 229,93 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів, 69 791,28грн. інфляційних за несвоєчасну сплату процентів за кредитним договором від 02.07.2008р. № ВКЛ 23/08.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, відтак рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати за розгляд справи покласти на скаржника, відповідно до вимог ст. ст. 129, 282 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Рішення господарського суду Львівської області від 07.05.2018р. у справі №

914/212/18 залишити без змін, апеляційну скаргу Акціонерного товариства ВТБ

Банк - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції в порядку і строки встановлені ст. ст. 288, 289 ГПК України.

3. Справу повернути до господарського суду Львівської області.

Головуючий суддя Кордюк Г.Т.

судді Гриців В.М.

ОСОБА_1.