Постанова

від 18.07.2018 по справі 297/672/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 297/672/16-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

18 липня 2018 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів КУШТАНА Б.П., БИСАГИ Т.Ю.

при секретарі МИКУЛЯК Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 297/672/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Батівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області та Управління Держгеокадастру у Берегівському районі Закарпатській області про визнання незаконним і скасування рішення, свідоцтва, зобов'язання вчинити дії та визнання права на завершення приватизації земельної ділянки, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Берегівського районного суду від 11 жовтня 2017 року, головуючий суддя Фейір О.О., -

встановив:

24.03.2016 ОСОБА_2 звернулася із зазначеним позовом до ОСОБА_3, Батівської селищної ради Берегівського району та Управління Держгеокадастру у Берегівському районі мотивуючи таким.

11.09.2013 ОСОБА_2 звернулася до Батівської селищної ради по дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,3818 га по АДРЕСА_1. Рішенням Батівської селищної ради від 11.09.2013 № 503 такий дозвіл був наданий.

Після цього позивач звернувся до Управління Держгеокадастру у Берегівському районі для внесення відомостей до Державного земельного кадастру. Однак, рішенням державного кадастрового реєстратора від 14.01.2016 № РВ-2100080952016 у цьому позивачу було відмовлено у зв'язку з тим, що в межах земельної цієї ділянки знаходиться інша земельна ділянка чи її частина.

З довідки Управління Держгеокадастру у Берегівському районі від 14.01.2016 № 31-702-99.1-36/2-16 убачається, що запланована до реєстрації земельна ділянка площею 0,2700 га по АДРЕСА_1 накладається на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 0,1500 га, що знаходиться по АДРЕСА_1. З'ясувалося що рішенням Батівської селищної ради від 11.09.2013 № 504 Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр-ну ОСОБА_3 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,1500 га по АДРЕСА_1. Указана земельна ділянка належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 08.12.2014 № НОМЕР_2, виданого реєстраційною службою Берегівського райуправління юстиції Закарпатської області.

Рішення Батівської селищної ради від 11.09.2013 № 504 і свідоцтво від 08.12.2014 № НОМЕР_2 є незаконними.

Так, рішенням Вузлівської селищної ради народних депутатів Берегівського району від 29.12.1993 батькові позивача ОСОБА_5 була передана безоплатно у приватну власність земельна ділянка площею 0,42 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Із урахуванням зупинення Декретом КМ України від 26.12.1992 Про приватизацію земельних ділянок дії статті 23 ЗК України (1990 р.), право приватної власності на земельні ділянки, надані відповідно до статті 1 цього Декрету, посвідчується відповідною радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акту на право приватної власності на землю. Рішення про надання такої земельної ділянки є підставою для реєстрації права власності на земельну ділянку відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (абз. 2 п. 1, п. 7 Розділу Х Перехідні положення ЗК України (2001 р.)).

Відтак, до спадкоємців переходить право отримати державний акт на право власності на земельну ділянку, такий порядок установлений у разі набуття права власності на земельну ділянку шляхом її приватизації (ст. 116 ч. 3 ЗК України (2001 р.)). Коли ж сукупності відповідних умов немає (прийняття рішення, виготовлення технічної документації, визначення меж ділянки в натурі, погодження їх із суміжними власниками (користувачами), одержання державного акту, реєстрація права власності на ділянку), то право власності на конкретну ділянку не виникає і до спадкоємців не переходить.

Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку, але розпочав процедуру її приватизації, а органами місцевого самоврядування йому відмовлено у завершенні цієї процедури, то спадкоємець управі пред'явити позов про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акту на землю на своє ім'я.

Виходячи з наведеного та враховуючи, що ОСОБА_5 отримав у приватну власність у порядку безоплатної приватизації земельну ділянку площею 0,42 га, розпочав процедуру приватизації, але не встиг її завершити у зв'язку зі смертю, до позивача ОСОБА_2 як до спадкоємця перейшло в порядку спадкування право на завершення приватизації земельної ділянки.

Це право позивач не може реалізувати, позаяк рішеннями Батівської селищної ради від 11.09.2013 № 503 і № 504 цю ділянку фактично поділено на дві частини (площею 0,2700 га, яку вирішено надати позивачу, і площею 0,1500 га, яку вирішено надати відповідачу). Тобто, земельна ділянка площею 0,1500 га є частиною земельної ділянки, яка у 1993 році була надана у власність ОСОБА_5, відповідним рішенням Батівська селищна рада позбавила позивача можливості завершити процедуру приватизації земельної ділянки та порушила встановлені законом гарантії прав на землю.

На порушення вимог ст.ст. 116, 118, 198 ЗК України (2001 р.), земельна ділянка була надана відповідачу ОСОБА_3 без погодження її меж позивачем ОСОБА_2 Для відновлення порушеного права позивача слід відповідно до встановленого порядку зобов'язати Управління Держгеокадастру у Берегівському районі скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки із кадастровим номером НОМЕР_1.

Посилаючись на ці обставини, на положення ст.ст. 15, 16, 21 ЦК України, ст.ст. 152, 155, 158 ЗК України, на інші норми законодавства, позивач ОСОБА_2 просила:

визнати незаконними та скасувати:

рішення 22-ї сесії 6-го скликання Батівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області від 11.09.2013 № 504 Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ;

свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 08.12.2014 № НОМЕР_2, видане реєстраційною службою Берегівського районного управління юстиції Закарпатської області;

зобов'язати Управління Держгеокадастру у Берегівському районі Закарпатської області скасувати державну реєстрацію земельної ділянки із кадастровим номером НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;

визнати за нею право на завершення приватизації земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,40 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка рішенням Вузлівської селищної ради народних депутатів Берегівського району від 29.12.1993 була передана у приватну власність ОСОБА_5.

Заочним рішенням Берегівського районного суду від 11.10.2017 позов задоволено:

визнано незаконними та скасовано:

рішення 22-ї сесії 6-го скликання Батівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області від 11.09.2013 № 504 Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ;

свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 08.12.2014 № НОМЕР_2, видане реєстраційною службою Берегівського районного управління юстиції Закарпатської області;

зобов'язано Управління Держгеокадастру у Берегівському районі Закарпатської області скасувати державну реєстрацію земельної ділянки із кадастровим номером НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;

визнано за ОСОБА_2 право на завершення приватизації земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,40 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка рішенням Вузлівської селищної ради народних депутатів Берегівського району від 29.12.1993 була передана у приватну власність ОСОБА_5.

Ухвалою Берегівського районного суду від 20.12.2017 заяву відповідача ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення суду залишено без задоволення.

Відповідач ОСОБА_3 оскаржив рішення суду першої інстанції, вважає його незаконним та необґрунтованим. Наводить у скарзі такі доводи.

Надаючи відповідачу земельну ділянку у власність, орган місцевого самоврядування діяв у відповідності до положень чинного ЗК України (2001 р.) і в межах своїх повноважень, зокрема, затвердив відповідний проект землеустрою і підстав для відмови в наданні ділянки не мав. Земельною ділянкою по АДРЕСА_1 відповідач користується фактично з 1973 року, коли її було надано рішенням зборів колгоспників.

Суд неправильно витлумачив правову позицію Верховного Суду України щодо відповідного питання, оскільки у справі відсутнє прийняте органом місцевого самоврядування 29.12.1993 рішення про надання безоплатно ОСОБА_5 у приватну власність земельної ділянки по АДРЕСА_1. Документів, які б посвідчували факт перебування такої земельної ділянки в користуванні ОСОБА_5 (запис у поземельній книзі, рішення про надання в користування, запис БТІ тощо), немає. Крім того, законодавство не передбачає обов'язку надання особі ділянки саме заявленої площі.

Законних підстав для припинення права власності відповідача на землю немає. Оспорений акт органу місцевого самоврядування є актом індивідуальної дії, що вичерпав свою дію фактом виконання і скасуванню не підлягає.

Відповідач просить рішення суду скасувати, у позові - відмовити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_6, який апеляцію не визнав, розглянувши справу за правилами ст. 372 ч. 2 ЦПК України за відсутності інших учасників процесу, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності, з наявності підстав для висновку про виникнення у позивача права на завершення процесу приватизації земельної ділянки, а відтак і підстав для скасування рішення органу місцевого самоврядування, реєстрації права на земельну ділянку та позбавлення відповідача права власності на землю. Проте, погодитись із таким рішенням не можна, оскільки своїх висновків суд дійшов унаслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Спірні правовідносини регулюються нормами законодавства щодо права власності на землю в редакції, чинній на час виникнення відповідних юридичних фактів.

Право власності, у т.ч., на землю, набувається і реалізується громадянами відповідно до закону, це право гарантується, є непорушним, підлягає захисту, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, випадки позбавлення, обмеження права власності, припинення права власності та діяльності власника встановлюються Конституцією та законами України; правомірність набуття права власності на землю презюмується; земельне законодавство базується на принципах, зокрема, забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом, забезпечення гарантій прав на землю (ст. 14 ч. 2, ст. 41 ч. 4 Конституції України, ст. 3 ч. 1 п.п. 2, 5, ст.ст. 15, 16, ст. 319 ч. 7, ст. 321 ч.ч. 1, 2, ст.ст. 328, 386 ЦК України, ст. 1 ч. 2, ст. 5 ч. 1 п.п. б , в , ґ , ст. 78 ч.ч. 1, 2, ст.ст. 79, 81, ст. 90 ч. 2, ст. 152, ст. 153 ч. 1 ЗК України).

Законодавство щодо права власності на землю станом на грудень 1993 року відповідні питання регулювало загалом аналогічно та передбачало, зокрема, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає в порядку її відведення, після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право, приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється; право власності на землю посвідчується державним актом, який видається і реєструється, зокрема, сільською радою (ст.ст. 4, 6, 86 ЦК Української РСР (1963 р.), ст.ст. 2, 4, 8, 12-14, 19, 48, 49, 51, 55 Закону України Про власність , ст.ст. 3, 6, 7, 17, 19, 22-24, 39, 43, 44 ЗК України (1990 р.)).

Декрет КМ України від 26.12.1992 № 15-92 Про приватизацію земельних ділянок установлював, що право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених ст. 1 Декрету (наданих, зокрема, для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), у межах норм, установлених ЗК України), посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю (п. 3). Пунктом 6 Декрету було зупинено дію частини 2 ст. 17 і ст. 23 ЗК України щодо власників земельних ділянок, визначених ст. 1 Декрету. Тобто, було зупинено дію положення частини 1 ст. 23 ЗК України (1990 р.), якою передбачалося, що право власності на землю посвідчується державним актом, який видається і реєструється сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Чинні рішення органу місцевого самоврядування є обов'язковими до виконання на відповідній території, їх правомірність, оскільки не встановлено протилежне, презюмується (ст.ст. 140, 144, 145 Конституції України, ст.ст. 2, 4, 10, 11, 24, 59, 71, 73 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Особа діє у цивільних відносинах вільно, здійснює свої права на власний розсуд, а також виконує цивільні обов'язки у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства і повинна діяти добросовісно; цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які на свій розсуд розпоряджаються цивільними та процесуальними правами, реалізують право на судовий захист; кожна сторона зобов'язана належно довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, обов'язок доказування позову лежить на позивачеві; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 3 ч. 1 п. 6, ст. 11, ст. 12 ч. 1, ст.ст. 13, 14, ст. 20 ч. 1 ЦК України, ст.ст. 8, 10, 11, 57-61 ЦПК України в редакції, що була чинною на час розгляду справи судом першої інстанції, ст.ст. 10, 12, 13, 76-81 цього Кодексу в редакції, чинній на час апеляційного розгляду справи). Про задоволення позову рішення може бути прийняте за умови обґрунтованості та доведеності позовних вимог (ст.ст. 212-215 і ст.ст. 89, 263-265 відповідних редакцій ЦПК України).

Встановлено, що рішенням Батівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області від 11.09.2013 № 503 Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,2700 га по АДРЕСА_1, призначеної для ведення особистого селянського господарства (а.с. 12 т. 1).

Довідкою, виданою ОСОБА_2 Управлінням Держгеокадастру у Берегівському районі 14.01.2016 за вих. № 31-702-99.1-36/2-16, стверджується, що запланована до реєстрації у Державному земельному кадастрі земельна ділянка площею 0,2700 га по АДРЕСА_1 накладається на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 0,1500 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 (а.с. 17 т. 1). У зв'язку з цим, рішенням державного кадастрового реєстратора від 14.01.2016 № РВ-2100080952016 було відмовлено ОСОБА_2 у внесенні відомостей щодо земельної ділянки до Державного земельного кадастру (а.с. 15 т. 1).

ОСОБА_2 є спадкоємцем ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, їй 09.12.2008 державним нотаріусом Берегівської державної нотаріальної контори видано за реєстровим № 1-6057 свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частку майна спадкодавця, що складається з житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 14 т. 1).

Відповідач ОСОБА_3 є власником призначеної для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки із кадастровим номером НОМЕР_1 площею 0,1500 га, що знаходиться по АДРЕСА_1, право власності зареєстровано 03.12.2014, Свідоцтво про право власності на нерухоме майно видано державним реєстратором реєстраційної служби Берегівського райуправління юстиції 08.12.2014 (індексний номер НОМЕР_2) (а.с. 20-21, 87, 88 т. 1). ОСОБА_3 у 2014 році був виготовлений проект землеустрою щодо відведення вищевказаної земельної ділянки, 18.11.2014 запис про ділянку із кадастровим номером НОМЕР_1 був внесений до Державного земельного кадастру (а.с. 79-86 т. 1).

Земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_1 площею 0,1500 га, що знаходиться по АДРЕСА_1, призначену для ведення особистого селянського господарства, надано у власність ОСОБА_3 рішенням Батівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області від 21.11.2014 № 664 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність , цим рішенням затверджено відповідний проект землеустрою (а.с. 81 т. 1).

Наявною в справі довідкою архівного відділу Берегівської РДА від 20.05.2013 № Д-23/137 підтверджується факт надання ОСОБА_3 присадибної земельної ділянки площею 0,25 га шляхом затвердження рішенням загальних зборів уповноважених колгоспників колгоспу ім. ХХІ з'їзду КРПС с. Свобода Берегівського району від 30.06.1973 (протокол № 4) відповідного рішення правління колгоспу від 05.02.1973 (протокол № 2) (а.с. 82 т. 1). Рішенням Виконкому Батівської селищної ради від 26.09.2014 № 23 земельній ділянці, розташованій в смт. Батьово, присвоєно адресу: АДРЕСА_1 (а.с. 5 т. 2).

Таким чином, право власності на земельну ділянку виникло у ОСОБА_3 на підставі рішення Батівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області від 21.11.2014 № 664, прийнятого відповідно до положень ст.ст. 116, 118 ЗК України, інших норм земельного та законодавства про місцеве самоврядування. З урахуванням зазначеного рішення були вчинені похідні реєстраційні дії, необхідні для оформлення права власності. Рішення Батівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області від 21.11.2014 № 664 позивачем не оспорювалося, тож не оспорювалася підстава виникнення права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку.

Пред'являючи позов, ОСОБА_2 виходила з того, що рішенням Вузлівської селищної ради народних депутатів Берегівського району від 29.12.1993 (зараз - Батівської селищної ради) її батькові ОСОБА_5 була передана безоплатно у приватну власність земельна ділянка площею 0,42 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, право приватної власності на неї посвідчується з урахуванням зупинення Декретом КМ України від 26.12.1992 № 15-92 дії відповідних положень ЗК України (1990 р.), рішення про надання земельної ділянки є підставою для реєстрації права власності на неї, а її батько розпочав процедуру приватизації ділянки, але не встиг її завершити у зв'язку зі смертю. Якщо органами місцевого самоврядування особі відмовлено у завершенні цієї процедури, то спадкоємець управі пред'явити позов про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акту на землю на своє ім'я. Оформлення права власності на землю відповідачем порушує право позивача на завершення процедури приватизації земельної ділянки, розпочатої батьком.

Однак, така правова позиція не підтверджується доказами. Так, у справі немає рішення Вузлівської селищної ради народних депутатів Берегівського району від 29.12.1993 про надання ОСОБА_5 безоплатно у приватну власність земельної ділянки площею 0,42 га по АДРЕСА_1. Лист Батівської селищної ради від 03.03.2015 № 72, яким на запит адвоката повідомлено, що земельна ділянка площею 0,42 га по АДРЕСА_1, що знаходилася в користуванні, була передана ОСОБА_8 Вузлівською селищною радою народних депутатів 21 сесією ХХІ скликання від 29.12.1993 р. , не є таким рішенням (а.с. 19 т. 1). Лист не підтверджує належним чином факт прийняття відповідного рішення, не містить його реквізитів, підстав прийняття тощо. У справі немає інших даних чи матеріалів, які б підтверджували факт існування такого рішення, параметри наданої ділянки і т.ін., даних про відведення ділянки на підставі цього рішення в натурі, визначення її меж, інших параметрів, теж немає. Представник позивача апеляційному суду пояснив, що в позивача такого рішення немає.

Відтак, у справі немає даних ані про початок ОСОБА_5 процедури приватизації земельної ділянки на підставі рішення органу місцевого самоврядування від 29.12.1993, про вчинення ним будь-яких дій щодо цього (а з часу, на який сторона посилається як на дату прийняття відповідного рішення, до моменту смерті ОСОБА_5 пройшло сім років), ані про відмову органу місцевого самоврядування у завершенні процедури.

Поза цим, у справі немає й ніяких об'єктивних даних, які б встановлювали параметри накладання в плані земельних ділянок одна на одну. Тому по суті немає даних про дійсне порушення права позивача на набуття у власність земельної ділянки у запланованих параметрах або порушення його законного майнового інтересу, як про це зазначає позивач, унаслідок конкретних дій відповідачів.

Поставивши питання про визнання незаконними та скасування рішення органу місцевого самоврядування про надання ОСОБА_3 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, про зобов'язання Управління Держгеокадастру у Берегівському районі Закарпатської області скасувати державну реєстрацію земельної ділянки і в результаті - про визнання за позивачем права на завершення приватизації земельної ділянки, ОСОБА_2 не врахувала наявності чинного рішення органу місцевого самоврядування про надання ОСОБА_3 у власність земельної ділянки, права щодо якої вона заявляє. За наявності чинного рішення про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність немає підстав для скасування рішення, яким лише надавався попередньо дозвіл на розроблення відповідного проекту і яким не вирішувалося питання про право власності на землю по суті. Так само, за наявності чинного рішення про надання земельної ділянки у власність немає належних і доведених позивачем підстав для визнання недійсними та скасування похідних від такого рішення документів, актів, реєстраційних дій тощо.

Вищенаведене виключає можливість визнання за позивачем ОСОБА_2 права на завершення приватизації земельної ділянки з наведених нею в позовній заяві підстав.

Насамкінець. Позивач пред'явив вимогу про зобов'язання вчинити певні дії до Управління Держгеокадастру у Берегівському районі Закарпатської області. На час розгляду справи судом першої інстанції Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області повідомляло суд здійснення процедури ліквідації Управління Держгеокадастру у Берегівському районі Закарпатської області, відповідне звернення надійшло 27.06.2017 (а.с. 193 т. 1). Суд ці відомості залишив поза увагою і в порядку заочного розгляду справи задовольнив 11.10.2017 і вимогу, пред'явлену до Управління Держгеокадастру у Берегівському районі Закарпатської області (а.с. 223-228 т. 1).

Тим часом, з наявних на час апеляційного розгляду справи матеріалів (а.с. 92-93, 109-130 т. 2 та ін.) випливає, що юридичну особу Управління Держгеокадастру у Берегівському районі Закарпатської області припинено 04.10.2017, а її правонаступником з урахуванням положень ст.ст. 104, 105, 110, 111 ЦК України, ст.ст. 5, 13 Закону України Про центральні органи виконавчої влади , інших пов'язаних норм законодавства, є Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, до якого загальним порядком перейшло майно ліквідованого державного органу.

Відповідно до ст. 2 ч.ч. 1, 3, ст. 3 ч. 1, ст.ст. 10, 11, 27, 31 ЦПК України в редакції, що була чинною до 15.12.2017, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів і на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета спору. Сторонами у справах позовного провадження є позивач - особа, яка вважає, що її право порушене і яка пред'явила вимогу про захист порушеного права, і відповідач - особа, яку відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу визначає позивач і яка, виходячи із заявленої тим правової позиції, порушує (не визнає, оспорює, заперечує) його право та має відповідати за позовом (ст. 26 ч. 1, ст.ст. 30, 33 ЦПК України). Аналогічно ці питання регулюються нормами ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 (ст. 3 ч.ч. 1, 3, ст. 4 ч. 1, ст.ст. 12, 13, ст. 42 ч. 1, ст.ст. 43, 48, 49, 51).

Розгляд справи покладається на суд першої інстанції, а в апеляційному порядку здійснюється перевірка судового рішення, яким закінчено провадження в справі, під час апеляційного розгляду справи позивач не вправі змінювати позовні вимоги шляхом їх збільшення, апеляційний суд не може залучати до участі в справі іншого чи додаткового відповідача, зміни у складі учасників процесу можуть мати місце на відповідній стадії процесу лише у прямо передбачених цивільним процесуальним законом випадках, зокрема, при правонаступництві (ст.ст. 27, 31-34, ст. 37 ч. 1, ст. 45 ч.ч. 2, 3, ст.ст. 107, 291, 292, ст. 304 ч. 1 і ст. 23 ч. 1, ст. 24 ч. 1, ст.ст. 43, 49-52, ст. 55 ч. 1, ст. 56 ч.ч. 2, 3, 6, ст.ст. 351, 352, ст. 368 ч. 1 відповідних редакцій ЦПК України).

Таким чином, по захист своїх порушених прав особа може звернутися до суду не в будь-який спосіб, а в той, що передбачений законом, правомірній вимозі відповідає обов'язок належного відповідача усунути порушення права.

За конкретних обставин, які мають місце під час судового розгляду, може виникати питання правонаступництва у разі припинення юридичної особи, яка була стороною в справі, залучення до участі у справі правонаступника відповідної сторони є обов'язком суду саме на тій стадії цивільного процесу, на якій дане питання виникає, усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив (ст. 37 ч.ч. 1, 2, ст. 201 ч. 1 п. 1, ст. 203 ч. 1 п. 1 і ст. 55 ч.ч. 1, 2, ст. 251 ч. 1, ст. 253 ч. 1 п. 1 відповідних редакцій ЦПК України). Крім того, за клопотанням позивача суд замінює відповідача належним, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (ст. 33 і ст. 51 відповідних редакцій ЦПК України).

Тож ідеться про залучення до участі в справі правонаступника юридичної особи, яка була стороною в справі і припинилася під час здійснення провадження в справі. Залучення на стадії апеляційного розгляду справи до участі в ній за правилами правонаступництва особи, яка є правонаступником юридичної особи, яка була відповідачем, брала участь у справі, але припинилася під час провадження в справі в суді першої інстанції і суд не залучив правонаступника, в якості відповідача - недопустиме. Щодо такої особи справа не розглядалася і рішення судом першої інстанції не ухвалювалося, залучення її в якості відповідача вже лиш на стадії апеляційного розгляду справи мало б наслідками фактичне позбавлення такого відповідача реального права на апеляційне оскарження рішення суду, а також можливості реалізувати цивільні і процесуальні права, заявити відповідні клопотання тощо, здійснення яких у змагальному процесі є можливим саме і тільки на стадії розгляду справи судом першої, а не апеляційної інстанції.

З припиненням Управління Держгеокадастру у Берегівському районі Закарпатської області припинилися його цивільна та процесуальна право- і дієздатність (ст.ст. 80, 91, 92 ЦК України, ст.ст. 26, 28-30 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції). Суд першої інстанції задовольнив вимогу, пред'явлену до відповідача - юридичної особи, яка припинилася і не могла відповідати за такою вимогою.

Отже, суд першої інстанції не врахував вимог закону, особливостей правовідносин, щодо яких постановив рішення, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права. Рішення суду не відповідає вимогам ст.ст. 212-215 і ст.ст. 89, 263-265 відповідних редакцій ЦПК України, для задоволення позову, визнання відповідного права позивача за рахунок позбавленням відповідача права власності на землю суд законних підстав не мав, натомість право власності відповідача на землю підлягає захисту.

Виходячи з наведеного, апеляцію на підставі ст. 376 ч. 1 п.п. 1, 2, 4 ЦПК України слід задовольнити, рішення суду скасувати, у позові - відмовити.

Керуючись ст. 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п.п. 1, 2, 4, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити, заочне рішення Берегівського районного суду від 11 жовтня 2017 року скасувати, у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Батівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області та Управління Держгеокадастру у Берегівському районі Закарпатській області про визнання незаконним і скасування рішення, свідоцтва, зобов'язання вчинити дії та визнання права на завершення приватизації земельної ділянки відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 3160,45 грн у рахунок відшкодування витрат із оплати судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 1 серпня 2018 року .

Судді