Постанова

від 13.12.2019 по справі 297/672/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

13 грудня 2019 року

м. Київ

справа №297/672/16-ц

провадження №61-43752св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

відповідач - Батівська селищна рада Берегівського району Закарпатської області,

відповідач - Управління Держгеокадастру у Берегівському районі Закарпатській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Закарпатської області від 18 липня 2018 року у складі колегії суддів Кондора Р. Ю., Куштана Б. П., Бисаги Т. Ю.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду до ОСОБА_2 , Батівської селищної ради Берегівського району, Управління Держгеокадастру в Берегівському районі, з позовом, в якому просила:

- визнати незаконними та скасуватирішення Батівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області від 11 вересня 2013 року 504 Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ;

- визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 08 грудня 2014 року, видане реєстраційною службою Берегівського районного управління юстиції Закарпатської області;

- зобов`язати Управління Держгеокадастру у Берегівському районі Закарпатської області скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати за нею право на завершення приватизації земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,40 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка рішенням Вузлівської селищної ради народних депутатів Берегівського району від 29 грудня 1993 року була передана у приватну власність ОСОБА_3 .

Позов мотивовано тим, що 11 вересня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до Батівської селищної ради за отриманням дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,3818 га по АДРЕСА_1 . Рішенням Батівської селищної ради від 11 вересня 2013 року № 503 такий дозвіл був наданий.

Рішенням Батівської селищної ради Берегівського району від 11 вересня 2013 року № 503 Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 0,2700 га за адресою: АДРЕСА_1 , для ведення особистого селянського господарства.

Рішенням державного реєстратора управління Держгеокадастру у Берегівському районі Закарпатської області від 14 січня 2016 року позивачу відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру в зв`язку з знаходженням в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Так, рішенням Батівської селищної ради Берегівського району від 11 вересня 2013 року № 504 Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 0,1500 га за адресою: АДРЕСА_1 , для ведення особистого селянського господарства.

Вказана земельна ділянка належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 08 грудня 2014 року, виданого реєстраційною службою Берегівського районного управління юстиції Закарпатської області.

На підставі рішення Вузлівської селищної Ради народних депутатів Берегівського району від 29 грудня 1993 року батько позивача - ОСОБА_3 отримав у приватну власність земельну ділянку площею 0,42 га, що знаходиться в АДРЕСА_1 , та розпочав процедуру її приватизації, проте не встиг її завершити у зв`язку зі смертю, а до позивача перейшло в порядку спадкування право на завершення приватизації вищевказаної земельної ділянки та отримання правовстановлюючого документа на неї.

Разом з тим, позивач не може реалізувати право на завершення приватизації, оскільки у 2013 році Батівська селищна рада Берегівського району рішеннями від 11 вересня 2013 року № 503 та № 504 фактично поділила вказану земельну ділянку на дві окремі земельні ділянки: одна площею 0,2700 га, яку вирішено передати в приватну власність позивача, а інша площею 0,1500 га, яку передано у приватну власність ОСОБА_2 .

У зв`язку з наведеним, позивач вважає, що оспорювані рішення та відповідно свідоцтво є незаконними і такими, що підлягають скасуванню.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Берегівського районного суду від 11 жовтня 2017 року позов задоволено.

Визнано незаконними та скасовано рішення Батівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області від 11 вересня 2013 року № 504 Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність , свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 08 грудня 2014 року, видане реєстраційною службою Берегівського районного управління юстиції Закарпатської області.

Зобов`язано Управління Держгеокадастру у Берегівському районі Закарпатської області скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право на завершення приватизації земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,40 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка рішенням Вузлівської селищної ради народних депутатів Берегівського району від 29 грудня 1993 року була передана у приватну власність ОСОБА_3 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у позивача виникло право на завершення процесу приватизації земельної ділянки, а відтак є підстава для скасування рішення органу місцевого самоврядування, реєстрації права на земельну ділянку та позбавлення відповідача права власності на землю.

Постановою апеляційного суду Закарпатської області від 18 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що право власності на земельну ділянку виникло у ОСОБА_2 на підставі рішення Батівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області від 21 листопада 2014 року, прийнятого відповідно до положень статей 116, 118 ЗК України, інших норм земельного та законодавства про місцеве самоврядування. З урахуванням зазначеного рішення були вчинені похідні реєстраційні дії, необхідні для оформлення права власності. Рішення Батівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області від 21 листопада 2014 року позивачем не оспорювалося, а отже не оспорювалася підстава виникнення права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку.

Позивачем не доведено належними і допустимими доказами початок ОСОБА_3 процедури приватизації земельної ділянки на підставі рішення органу місцевого самоврядування від 29 грудня 1993 року, вчинення ним будь-яких дій щодо цього, також наявність відмови органу місцевого самоврядування у завершенні процедури приватизації. У справі немає об`єктивних даних, які б встановлювали параметри накладання в плані земельних ділянок одна на одну. Тому по суті немає даних про дійсне порушення права позивача на набуття у власність земельної ділянки у запланованих параметрах або порушення його законного майнового інтересу, як про це зазначає позивач, унаслідок конкретних дій відповідачів.

Позивач не врахувала наявності чинного рішення органу місцевого самоврядування про надання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки, права щодо якої вона заявляє.

За наявності чинного рішення про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність немає підстав для скасування рішення, яким лише надавався попередньо дозвіл на розроблення відповідного проекту і яким не вирішувалося питання про право власності на землю по суті. Так само, за наявності чинного рішення про надання земельної ділянки у власність немає належних і доведених позивачем підстав для визнання недійсними та скасування похідних від такого рішення документів, актів, реєстраційних дій тощо.

Вказані обставини виключають можливість визнання за позивачем ОСОБА_1 права на завершення приватизації земельної ділянки з наведених нею в позовній заяві підстав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалене ним рішення із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції не врахував, що у випадку, коли видача державного акта про право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року Про приватизацію земельних ділянок , до спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку. Зазначений порядок встановлений законодавством у разі набуття права власності на земельні ділянки шляхом їх приватизації громадянами (частина третя статті 116 ЗК України).

Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

Отже, на підставі рішення Вузлівської селищної Ради народних депутатів Берегівського району Закарпатської області від 29 грудня 1993 року батько позивача - ОСОБА_3 отримав у приватну власність земельну ділянку в межах норм безоплатної приватизації площею 0,42 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та розпочав процедуру її приватизації, проте не встиг її завершити у зв`язку зі смертю, у зв`язку з чим до позивача, яка є спадкоємцем померлого ОСОБА_3 , відповідно до пункту 1 розділу X Перехідні положення ЗК України, статті 1216 ЦК України перейшло в порядку спадкування право на завершення приватизації вищевказаної земельної ділянки та отримання правовстановлюючого документа на неї.

Разом з тим, позивач не може реалізувати таке право, оскільки у 2013 році Батівська селищна рада Берегівського району Закарпатської області рішеннями від 11 вересня 2013 року № 503 га № 504 фактично поділила вищевказану земельну ділянку на дві окремі земельні ділянки: одна площею 0,2700 га, яку вирішено передати у приватну власність позивача, інша площею 0,1500 та яку вирішено передати в приватну власність ОСОБА_2 .

Таким чином, спірна земельна ділянка, яку у 2013 році Батівська селищна рада Берегівського району Закарпатської області передала у власність ОСОБА_2 , є частиною земельної ділянки, яка ще в 1993 році була передана у власність батька позивача.

Прийнявши оспорюване рішення, Батівська селищна рада Берегівського району Закарпатської області фактично позбавила позивача можливості завершити приватизацію земельної ділянки, яка у встановленому законом порядку була передана у приватну власність її батька.

Крім того, позивач не погоджувала межі спірної земельної ділянки ОСОБА_2 Внаслідок цього в технічній документації на вищевказану земельну ділянку та на місцевості (в натурі) позивача було фактично позбавлено права на частину земельної ділянки, право на завершення приватизації якої вона успадкувала від свого батька.

Для відновлення порушених прав позивача необхідно зобов`язати управління Держгеокадастру у Берегівському районі Закарпатської області скасувати державну реєстрацію спірної земельної ділянки.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (ч. 1 ст. 155 ЗК України).

В даному випадку Батівською селищною радою Берегівського району Закарпатської області порушено один із основних принципів, на яких базується земельне законодавство, - принцип забезпечення гарантій прав на землю (п. ґ ч. 1 ст. 5 ЗК України).

Вирішуючи даний спір, суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення суду першої інстанції, який в повній мірі з`ясував як обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, так і обставини якими такі заперечувалися, належним чином встановив обставини, що мають значення для справи, та застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, у результаті чого дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Висновки суду апеляційної інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та зібраним у справі доказам, не узгоджуються з нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Фактичні обставини, встановлені судами

Рішенням Батівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області від 11 вересня 2013 № 503 Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,2700 га по АДРЕСА_1 , призначеної для ведення особистого селянського господарства.

Рішенням державного кадастрового реєстратора від 14 січня 2016 року відмовлено ОСОБА_1 у внесенні відомостей щодо земельної ділянки до Державного земельного кадастру, оскільки запланована до реєстрації у Державному земельному кадастрі земельна ділянка площею 0,2700 га по АДРЕСА_1 накладається на земельну ділянку, площею 0,1500 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 є спадкоємцем ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , їй 09 грудня 2008 року державним нотаріусом Берегівської державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частку майна спадкодавця, що складається з житлового будинку АДРЕСА_1 .

Нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_6 та ОСОБА_7 від 11 січня 2013 року, останні надали згоду на одержання державних актів на право власності на земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , на ім`я одного з співвласників будинку ОСОБА_1 та не мають претензій з приводу приватизації нею земельних ділянок за вказаною адресою.

Відповідач ОСОБА_2 є власником призначеної для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 0,1500 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

У 2014 році ОСОБА_2 виготовлено проект землеустрою щодо відведення вищевказаної земельної ділянки, 18 листопада 2014 року запис про ділянку внесено до Державного земельного кадастру.

Земельну ділянку площею 0,1500 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 , призначену для ведення особистого селянського господарства, надано у власність ОСОБА_2 . рішенням Батівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області від 21 листопада 2014 року Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність , цим рішенням затверджено відповідний проект землеустрою.

Довідкою архівного відділу Берегівської РДА від 20 травня 2013 року підтверджується факт надання ОСОБА_2 присадибної земельної ділянки площею 0,25 га шляхом затвердження рішенням загальних зборів уповноважених колгоспників колгоспу ім. ХХІ з`їзду КРПС с. Свобода Берегівського району від 30 червня 1973 року (протокол № 4) відповідного рішення правління колгоспу від 05 лютого 1973 року (протокол № 2). Рішенням виконавчого комітету Батівської селищної ради від 26 вересня 2014 року земельній ділянці, розташованій в смт Батьово, АДРЕСА_2 адресу: АДРЕСА_1 .

Право власності на земельну ділянку виникло у ОСОБА_2 на підставі рішення Батівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області від 21 листопада 2014 року, та на підставі вказаного рішення вчинені похідні реєстраційні дії, необхідні для оформлення права власності.

Рішення Батівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області від 21 листопада 2014 року позивачем у встановленому порядку не оспорювалося, не скасовано та недійсним не визнано. Тобто підстава виникнення права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку є чинною.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що рішенням Вузлівської селищної ради народних депутатів Берегівського району від 29 грудня 1993 (на даний час - Батівська селищна рада) її батьку ОСОБА_3 була передана безоплатно у приватну власність земельна ділянка площею 0,42 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , право приватної власності на неї посвідчується з урахуванням зупинення Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року дії відповідних положень ЗК України (1990 року). Рішення про надання земельної ділянки є підставою для реєстрації права власності на неї, а її батько розпочав процедуру приватизації ділянки, але не встиг її завершити у зв`язку зі смертю. У зв`язку з чим, позивач має право на завершення приватизації та одержання державного акту на землю на своє ім`я. Оформлення права власності на землю відповідачем порушує її право на завершення процедури приватизації земельної ділянки, розпочатої батьком.

Право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає в порядку її відведення, після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право, приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється; право власності на землю посвідчується державним актом, який видається і реєструється, зокрема, сільською радою (статті 4, 6, 86 ЦК Української РСР (1963 року), статті 2, 4, 8, 12-14, 19, 48, 49, 51, 55 Закону України Про власність , статті 3, 6, 7, 17, 19, 22-24, 39, 43, 44 ЗК України 1990 року).

Положеннями статей 6, 67 ЗК України 1990 року передбачено, що громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок, зокрема, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка). Громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються у власність земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків, господарських споруд у розмірі не більше: у сільських населених пунктах - 0,25 га.

Статтею 23 ЗК України 1990 року (у відповідній редакції) визначено, що право власності на землю посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Приватизація земельних ділянок передбачена постановою Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200-ХІІ Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі та Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 Про приватизацію земельних ділянок .

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 Про приватизацію земельних ділянок (далі - Декрет) право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 Декрету (наданих, зокрема, для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), у межах норм, установлених ЗК України), посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю (п. 3).

Пунктом 6 Декрету було зупинено дію частини другої статті 17 і статтю 23 ЗК України щодо власників земельних ділянок, визначених статтею 1 Декрету.

Законом України від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ прийнято нову редакцію ЗК України, який набрав чинності 01 січня 2002 року.

Відповідно до пункту 1 розділу Х Перехідні положення ЗК України 2002 року рішення про надання в користування земельних ділянок, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу. Установлено, що рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету, є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку. У разі прийняття відповідними органами рішення про погодження місця розташування об`єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки до 01 січня 2008 року передача в оренду таких земельних ділянок із земель державної та комунальної власності здійснюється без проведення земельних торгів (аукціонів).

ЗК України у редакції, чинній до 01 січня 2013 року, встановлював, що набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження меж земельної ділянки із власниками чи користувачами суміжних земельних ділянок; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; державна реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до статті 1216 ЦК України не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія пункту 1 розділу Х Перехідні положення ЗК України.

Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України , проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

Якщо видача державного акта про право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування, до спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку.

Зазначений висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18).

На підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність позивачем наявності у неї права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на земельну ділянку, площею 0,42 га по АДРЕСА_1 , оскільки належними і допустимими доказами не підтверджується, що ОСОБА_3 розпочав процедуру приватизації земельної ділянки на підставі рішення органу місцевого самоврядування від 29 грудня 1993 року, а також, що ним вчинялись будь-які дії щодо цього. Рішення Вузлівської селищної ради народних депутатів Берегівського району від 29 грудня 1993 року про надання ОСОБА_3 безоплатно у приватну власність земельної ділянки площею 0,42 га по АДРЕСА_1 в матеріалах справи відсутнє і під час розгляду справи позивачем суду не надано. Факт існування такого рішення належними доказами не підтверджено, в матеріалах справи відсутні відомості про параметри наданої ділянки, а також дані про її відведення на підставі цього рішення в натурі, визначення її меж, тощо.

Надаючи оцінку посиланням позивача на те, що земельна ділянка площею 0,42 га по АДРЕСА_1 , що знаходилася в користуванні, була передана ОСОБА_3 Вузлівською селищною радою народних депутатів від 29 грудня 1993 року, суд апеляційної інстанції врахував, що таке рішення органу місцевого самоврядування у матеріалах справи відсутнє, а лист Батівської селищної ради від 03 березня 2015 року, на який посилається позивач, таким рішенням не є, та виходячи з засад належності і допустимості доказів не підтверджує належним чином факт прийняття відповідного рішення, не містить його реквізитів, підстав прийняття тощо.

Документи, які б посвідчували факт перебування такої земельної ділянки (0,42 га) в користуванні ОСОБА_3 (запис у поземельній книзі, рішення про надання в користування, запис БТІ тощо), суду не надано і в матеріалах справи такі докази відсутні.

Так, рішенням Батівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області від 11 вересня 2013 року № 503 Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,2700 га по АДРЕСА_1 , призначеної для ведення особистого селянського господарства.

Право власності на земельну ділянку у ОСОБА_2 виникло на підставі рішення Батівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області від 21 листопада 2014 року № 664, яке позивачем у встановленому порядку не оспорювалось та є чинним, у судовому порядку недійсним не визнано, а отже підстава виникнення права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку є чинною.

Надаючи відповідачу земельну ділянку у власність, орган місцевого самоврядування затвердив відповідний проект землеустрою і підстав для відмови в наданні ділянки не мав. Земельною ділянкою по АДРЕСА_3 відповідач користується фактично з 1973 року, з моменту її надання рішенням загальних зборів уповноважених колгоспників колгоспу і м. ХХІ з`їзду КРПС с. Свобода Берегівського району від 30 червня 1973 року (протокол № 4) відповідного рішення правління колгоспу від 05 лютого 1973 року (протокол № 2).

Суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що за наявності чинного рішення про затвердження проекту землеустрою та надання відповідачу земельної ділянки у власність відсутні підстави для скасування рішення, яким лише надавався попередньо дозвіл на розроблення відповідного проекту і яким не вирішувалось питання про право власності на землю по суті.

Доводи касаційної скарги ґрунтуються на обставинах і висновках суду першої інстанції, з яких суд виходив, задовольняючи позов, разом з тим, які у повній мірі були перевірені і спростовані під час апеляційного розгляду справи, обґрунтовані висновки щодо яких викладено в мотивувальній частині ухваленого апеляційним судом рішення.

Доводи, викладені у касаційній скарзі, висновків апеляційного суду не спростовують, на законність ухваленого ним рішення не впливають, та фактично зводяться до необхідності переоцінки наявних у справі доказів і встановлених на їх підставі обставин, зокрема, які на думку позивача, свідчать про наявність у неї права на завершення приватизації земельної ділянки саме у розмірі 0,42 га, а також про незаконність рішення органу місцевого самоврядування про надання відповідачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою і виданого відповідачу свідоцтва про право власності.

В силу вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вдається до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Закарпатської області від 18 липня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення апеляційного суду Одеської області від 07 листопада 2017 року, зупиненого ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2018 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська