Постанова

від 31.07.2018 по справі 13/634-ап

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 липня 2018 року

м. Київ

справа №13/634-АП

адміністративне провадження №К/9901/4958/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Гончарової І.А., Шипуліної Т.М.,

розглянув у порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні без виклику сторін касаційну скаргу ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2) на постанову Господарського суду Запорізької області від 29.12.2005 (суддя - Серкіз В.Г.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративно суду від 14.12.2017 (судді - Чсенова Т.І., Суховаров А.В., Головко О.В.) у справі за адміністративним позовом Енергодарської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - ДПІ) до Відкритого акціонерного товариства "Кам'янсько-Дніпровський молокозавод" (далі - ВАТ "Кам'янсько-Дніпровський молокозавод") про припинення державної реєстрації юридичної особи,

У С Т А Н О В И В:

У листопаді 2005 року ДПІ звернулася до суду з позовом про припинення юридичної особи ВАТ "Кам'янсько-Дніпровський молокозавод".

У позовній заяві ДПІ посилалась на те, що юридична особа - ВАТ "Кам'янсько-Дніпровський молокозавод" перебуває на обліку як платник податків, проте більше одного року органам державної податкової служби податкових декларацій не подає, що згідно з частиною 2 статті 38 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" є підставою для припинення юридичної особи.

Господарський суд Запорізької області постановою від 29.12.2005, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративно суду від 14.12.2017, позов задовольнив: скасував державну реєстрацію юридичної особи ВАТ "Кам'янсько-Дніпровський молокозавод".

Судові рішення обґрунтовані посиланням на те, що позовні вимоги ДПІ про припинення юридичної особи відповідають повноваженням податкового органу, передбаченим пунктом статтею 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 № 509-XII, а доводи, якими позивач обґрунтовував вказані вимоги, знайшли своє підтвердження у судовому процесі. Також, залишаючи без змін судове рішення першої інстанції, суд апеляційної інстанції, зазначив, що зміст суб'єктивного права, про порушення якого стверджується в апеляційній скарзі, характер правовідносин, які апелянт визначає як порушення її права на майно, дає підстави для висновку, що захист заявленого апелянтом права знаходиться поза межами правовідносин, які виникли у зв'язку із припиненням державної реєстрації товариства за ініціативою податкового органа та підлягає захисту в порядку господарського судочинства.

ОСОБА_2 подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, ОСОБА_2 посилається на те, що вона є акціонером юридичної особи ВАТ "Кам'янсько-Дніпровський молокозавод" та відповідно особою, на права, свободи та інтереси якої впливає судове рішення. Однак справа була розглянута за її відсутністю та без дослідження будь-яких доказів.

Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2106 № 1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 № 2 "Про визначення дня початку роботи Верховного Суду" днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.

Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства України викладено в новій редакції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 16.02.2018 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 та ухвалою від 26.07.2018 призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомленням сторін на 31.07.2018.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просив залишити її без задоволення як безпідставну.

На обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги ДПІ зазначає, що відповідно до положень статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, яка діяла станом на 29.12.2005) треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача у будь-який час до закінчення судового розгляду, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо адміністративний суд при прийнятті позовної заяви, підготовці справи до судового розгляду або під час судового розгляду справи встановить, що судове рішення може вплинути на права і обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Питання про залучення до участі у справі акціонерів товариства у якості третіх осіб сторони під час судового розгляду не порушувалось. Крім того, ДПІ зазначає, що: чинним законодавством не передбачено право акціонера звертатися до суду за захистом прав акціонерного товариства, крім випадків, коли він уповноважений на це відповідним акціонерним товариством, або якщо таке право надається йому статутом акціонерного товариства; порушення прав заявника, як акціонера ВАТ "Кам'янсько-Дніпровський молокозавод" щодо права на майно товариства, підлягає захисту в порядку господарського судочинства; обставини, які відповідно до частини 2 статті 38 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" є підставами для припинення юридичної особи, були встановлені в судовому процесі на підставі доказів, копії яких бісяться в матеріалах справи.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі, здійсненого у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Хохуляка В.В., визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Гончарова І.А. , Шипуліна Т.М.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Випадки, коли податковий орган, вправі звернутися до суду з адміністративним позовом, до 01.01.2011 (дата набрання чинності Податковим кодексом України) були встановлені, зокрема статтями 10, 11 і 11-1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 № 509-XII. В інших, не передбачених законом випадках, підстави для порушення судового провадження у справі по спору з приводу реалізації податковим органом компетенції, ініційованому цим органом, відсутні.

Згідно з пунктом 17 статті 11 вказаного Закону органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право звертатися у передбачених законом випадках до судових органів із заявою (позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

Це повноваження з врахуванням норм Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.2003 755-IV, який є спеціальним законом з питань державної реєстрації, припинення суб'єктів підприємницької діяльності, слід розуміти як повноваження на звернення до адміністративного суду з позовом про припинення юридичної особи чи підприємницької діяльності фізичної особи підприємця.

Згідно з частиною 1 статті 33 Закону № 755-ІV юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Частиною 2 статті 38 цього Закону встановлено, що підставами для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, зокрема є неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону.

Обставини, які відповідно до цієї норми є підставами для припинення юридичної особи, підлягають встановленню в судовому процесі як підстава для прийняття рішення про припинення юридичної особи та не є предметом самостійних позовних вимог.

Встановивши факт неподання товариством протягом 2004 року та січня-вересня 2005 року до ДПІ за місцем податкового обліку податкової звітності, що підтверджено довідкою ДПІ від 10.11.2005 № 2097 (а.с. 3), та не спростовано відповідачем належними та допустимими доказами, суд дійшов юридично правильного висновку про наявність підстав для скасування державної реєстрації юридичної особи.

Стосовно доводів скаржника про порушення її прав, суд зазначає наступне.

Відповідно до завдання, яке сформульоване в частині першій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, чинного на час розгляду і вирішення справи) адміністративне судочинство спрямовано на захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Термін "публічно правові - відносини", який міститься у частині першій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тісно пов'язаний з терміном "публічне право" (публічний віл лат. Publicus - суспільний, народний) - сукупність галузей права, що регулюють відносини, які забезпечують загальнодержавні інтереси домінуючої сатини суспільства. На відміну від інших галузей права, що захищають приватні інтереси (приватне право), у публічному праві однією із сторін є орган держави.

Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом. Ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи в адміністративному суді будь-якої інстанції. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що і громадяни та юридичні особи України.

Загальне правило, яке сформульоване в статті 6 Кодексу, полягає в тому, що кожному гарантується право на захист його прав, свобод і інтересів в суді.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Право на захист має особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність.

У Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

При цьому особа на власний розсуд визначає, чи порушені її права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки цієї особи у сфері публічно-правових відносин.

З цього випливає, що звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав.

Права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами є корпоративними правами (стаття 167 Господарського кодексу України).

Спори про визнання недійсними установчих документів господарського товариства та припинення юридичної особи, які порушуються за позовами органів Державної податкової служби України та інших суб'єктів владних повноважень, що здійснюють контроль за діяльністю товариства, а також органів, що здійснюють державну реєстрацію юридичних осіб не є корпоративними. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені спори віднесено до компетенції адміністративних судів як публічно-правові за зверненням суб'єкта владних повноважень.

Зміст суб'єктивного матеріального права та законного інтересу, про порушення якого зазначає скаржник у касаційній скарзі, дає підстави для висновку, що захист такого права знаходиться поза межами правовідносин, які виникли внаслідок звернення ДПІ про припинення юридичної особи, та підлягає захисту в порядку господарського судочинства.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок щодо правової природи порушеного права скаржника та правомірно апеляційну скаргу залишив без задоволення.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 349, статті 350, частинами 1, 5 статті 355, статтями 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Запорізької області від 29.12.2005 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративно суду від 14.12.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Л.І. Бившева

І.А. Гончарова

Т.М. Шипуліна