Постанова

від 31.07.2018 по справі 820/12725/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 липня 2018 року

Київ

справа №820/12725/13-а

касаційне провадження №К/9901/4131/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Олендера І.Я.

розглянув у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2014 (головуючий суддя Єгупенко В.В. ) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2014 (головуючий суддя Русанова В.Б., судді Присяжнюк О.В., Курило Л.В.) у справі №820/12725/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Ресін ЛТД до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Ресін ЛТД звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.09.2013 №0000992201, №0001002201.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2014, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2014 позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 24.09.2013 №0000992201, №0001002201.

Державна податкова інспекція у Дзержинському районі міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області подала касаційну скаргу, в якій просила постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2014 скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема підпункту 153.2.2 пункту 153.2 статті 153, пункту 198.3 статі 198 Податкового кодексу України.

Зокрема, зазначає, що позивачем завищено витрати по придбанню товарів у пов'язаної особи за цінами, що вищі за рівень звичайних цін понад 20%.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Ресін ЛТД з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 06.04.2012 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт перевірки від 09.09.2013 №489/20-30-22-01/38161166.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 153.2.2 пункту 153.2 статті 153, пункту 198.3 статі 198 Податкового кодексу України, підпунктів 1.20.2 та1.20.5 пункту 1.20 статті 1 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 29716,00грн. та до завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у сумі 51622,00грн.

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 24.09.2013 №0001002201, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток всього на суму 37145,00грн.; №0000992201, яким позивачу зменшено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 51622,00грн.

Задовольняючи позов суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем не доведено порушення товариством вимог податкового законодавства.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Згідно з підпунктом 153.2.2 пункту 153.2 статті 153 Податкового кодексу України витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи, визначаються виходячи з договірних цін, але не вищих за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання, у разі якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), утому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до положень пункту 8 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України передбачено, що до 01.01.2013 для визначення звичайної ціни застосовується пункт 1.20. статті 1 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств .

Судами встановлено, що 20.04.2012 між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий Дім Ресін укладено договір №12, за умовами якого позивач придбав товар , асортимент та вартість якого визначається на підставі прайс-листа, кількість та якість відображається в заявці та видаткових накладних. Відповідно до видаткових накладних позивачем придбано скломат емульсійний, клей, смолу поліефірну, гранули полієстрові, дисковий , лопасний прокаточний валик, тощо.

Позивач та його контрагент Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий Дім Ресін є пов'язаними особами, оскільки мають одного засновника - фізичну особу ОСОБА_1.

Вартість ТМЦ, отриманих від Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий Дім Ресін , відображено позивачем в бухгалтерському та податковому обліку по витратах 2-3 кварталів 2012 року, ПДВ сплачений в ціні товару віднесено до податкового кредиту відповідних періодів.

Згідно з підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Згідно з підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що при визначенні рівня звичайних цін на товар податковий орган виходив із митної вартості такого товару, тобто діяв не у межах наведених норм Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , оскільки не звертався до позивача із запитом про обґрунтування рівня договірних цін; укладений позивачем з контрагентом не досліджувався та не аналізувався; механізми ціноутворення, застосований у договорі не досліджувався; податковий орган не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах; не порівняв митну вартість товару, задекларовану при ввезенні товарів на митну територію України, з цінами, що діяли на такі товари на внутрішньому ринку на момент їх придбання позивачем.

Таким чином, суди попередніх інстанцій правомірно виходили з того, що посилання податкового органу про купівлю позивачем товарів за цінами, вищими за звичайні, є необґрунтованими.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2014 у справі №820/12725/13-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

............................

...........................

...........................

Т.М.Шипуліна,

Л.І.Бившева,

І.Я.Олендер,

Судді Верховного Суду