Рішення

від 31.07.2018 по справі 914/305/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.07.2018р. Справа №914/305/18

місто Львів

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Горецької З.В. за участю секретаря судового засідання Хороз І.Б., розглянув у судовому засіданні справу

за позовом: Бібрського сільського споживчого товариства, м.Бібрка Перемишлянського району

до відповідача: Бібрської міської ради, м.Бібрка Перемишлянського району

про:

- визнання недійсним Рішення №346 від 09.09.2016 року Бібрської міської ради Перемишлянського району Львівської області VIII-ї сесії Бібрської міської ради VIІ-го демократичного скликання «Про взяття на облік безхазяйної нерухомої речі на території Бібрської міської ради» ;

- визнання за Бібрським сільським споживчим товариством право власності на будівлю магазину, що розташована за адресою: Львівська область, Перемишлянський район, с.Шпильчина, вулиця Залісся, 7.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1- представник (довіреність № 58 від 18.12.17р.)

від відповідача: ОСОБА_2- представник (довіреність № б/н від 01.06.18р).

Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 38, 42, 43 ГПК України. Заяв про відвід судді не надходило. Проводилася технічна фіксація судового засідання.

ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Бібрського сільського споживчого товариства до відповідача ОСОБА_3 міської ради про: -визнання недійсним Рішення №346 від 09.09.2016 року Бібрської міської ради Перемишлянського району Львівської області VIII-ї сесії Бібрської міської ради VIІ-го демократичного скликання «Про взяття на облік безхазяйної нерухомої речі на території Бібрської міської ради» ; визнання за Бібрським сільським споживчим товариством право власності на будівлю магазину, що розташована за адресою: Львівська область, Перемишлянський район, с.Шпильчина, вулиця Залісся, 7.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.02.2018р. суд залишив без руху позовну заяву Бібрського сільського споживчого товариства та надав строк для усунення недоліків. У зв'язку з усуненням допущених недоліків, ухвалою від 03.04.2018р. суд роз'єднав вимоги, зазначені у позовній заяві та виділив їх у самостійні провадження:

- позовні вимоги про визнання недійсним Рішення №346 від 09.09.2016 року Бібрської міської ради Перемишлянського району Львівської області VIII-ї сесії Бібрської міської ради VIІ-го демократичного скликання «Про взяття на облік безхазяйної нерухомої речі на території Бібрської міської ради» та визнання за Бібрським сільським споживчим товариством права власності на будівлю магазину, що розташована за адресою: Львівська область, Перемишлянський район, с.Шпильчина, вулиця Залісся, 7 - розглядати у межах справи №914/305/18;

- позовні вимоги, про визнання недійсним Рішення №347 від 09.09.2016 року Бібрської міської ради Перемишлянського району Львівської області VIII-ї сесії Бібрської міської ради VIІ-го демократичного скликання «Про взяття на облік безхазяйної нерухомої речі на території Бібрської міської ради» та визнання за Бібрським сільським споживчим товариством права власності на будівлю магазину, що розташована за адресою: Львівська область, Перемишлянського району, с.Шпильчина, вулиця Львівська, 41 - виділити у самостійне провадження з наступним присвоєнням йому окремого номеру.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.04.2018р. суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі та призначив підготовче засідання на 07.05.2018р. У підготовчому судовому засіданні 07.05.2018р. судом оголошено перерву до 30.05.2018р. У підготовчому судовому засіданні 07.05.2018р. суд в порядку статей 120-121 ГПК України виніс ухвалу про виклик у підготовче судове засідання на 30.05.2018р. Бібрського сільського споживчого товариства та Бібрської міської ради. Ухвалою суду від 30.05.2018р. продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено підготовче судове засідання на 18.06.2018р. Ухвалою суду від 18.06.2018р. закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.07.2018р. Крім того, ухвалою суду від 18.06.2018р. задоволено клопотання Бібрського сільського споживчого товариства від 18.06.2018р. (вх.№22468/18) про витребування доказів та витребувано в КП ЛОР «Золочівське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» матеріали інвентаризаційної справи щодо об'єкта нерухомого майна, що знаходиться за адресою: Львівська область, Перемишлянський район, с. Шпильчина, вул. Залісся, 7.

16.07.18р за вх. № 26314/18 в канцелярію суду поступили копії інвентаризаційної справи щодо об'єкта нерухомого майна, що знаходиться за адресою: Львівська область, Перемишлянський район, с. Шпильчина, вул. Залісся, 7.

Ухвалою суду від 02.07.18р. відкладено розгляд справи по суті та призначено до розгляду на 16.07.18р. В судовому засіданні 16.07.18р. розгляд справи відкладався на 25.07.18р.

Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання 31.07.2018 року забезпечив, позовні вимоги підтримав, просить суд задоволити позов.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання 31.07.2018р. по розгляду справи по суті забезпечив, заперечив проти позовних вимог, просить суд відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд в судовому засіданні оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

АРГУМЕНТИ СТОРІН:

Аргументи позивача.

Позовні вимоги обґрунтовуються наступним.

Бібрське сільське споживче товариство вважає, що будівля магазину розташована за адресою Львівська область, Перемишлянський район, с. Шпильчина, вулиця Залісся, будинок 7 належить Бібрському Сільському Споживчому Товариству з 09.01.1970 року. На підтвердження наведеного керується Довідкою Стрілківської сільської ради депутатів трудящих Перемишлянського району Львівської області від 09.01.1970 року №7.

Позивач зазначає, що відповідно до Довідки №477 від 05.08.2017 року, виданою Комунальним підприємством Львівської обласної ради "Золочівське міжрайонне Бюро Технічної інвентаризації" вбачається, що згідно рішення виконавчого комітету Бібрської міської ради від 11.03.2009 року №25, присвоєно номера будинко-володіння та іншому нерухомому майну в с.Шпильчина Перемишлянського району Львівської області, відповідно до найменувань вулиць, затверджених рішенням ІІІ сесії V-го демократичного скликання Бібрської міської ради від 30.01.2009 року №400. Відповідно до п/п №46, додатку №1 вищезазначеного рішення виконавчого комітету, будівлі магазину було присвоєно адресу село Шпильчина, вулиця Залісся, буд.7 (стара адреса с.Залісся Перемишлянського району Львівської області, станом на 1970 рік с. Залісся входило до складу Стрілківської сільської ради народних депутатів).

Відтак позивач вважає, що з 1970 року будівля магазину розташована за адресою Львівська область, Перемишлянський район, с. Шпильчина, вулиця Залісся, 7 належить Бібрському Сільському Споживчому Товариству, яке входить до Перемишлянської райспоживспілки.

Крім того, позивач наголошує, що додатково, документами, які підтверджують належне володіння і користування приміщенням магазину є Лист №6 від 26.02.1996 року Бібрського сільського споживчого товариства, сплата земельного податку за користування земельною ділянкою, на якій розташований вищезазначений об'єкт нерухомого майна, що підтверджується витягами з технічної документації про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки 30.01.2015 року, 04.04.2017 року, копіями платіжних доручень за 2002, 2003, 2005, 2009, 2014, 2017 років, копією довідки від 28.01.2008 року №290 про правовий статус, кількісний склад земель станом на 01.01.2008 року, копією довідки від 29.01.2009 року №534 про правовий статус, кількісний склад земель станом на 01.01.2009 року, копією довідки від 25.01.2011 року №86 про правовий статус, кількісний склад земель станом на 01.01.2011 року, копією довідки від 07.02.2014 року №051653 про кількісні характеристики земельної ділянки за даними експлікації земельних угідь згідно з формою 6-ЗЕМ, копією договору здачі в оперативну оренду основних фондів від 05 квітня 1999 року, копією договору здачі в операційну оренду основних фондів від 09 серпня 2006 року., копією Відповіді від 17.07.2018 року №90/03-17 від Спілки споживчих товариств Львівської області.

Всі вищенаведені документи в сукупності, на думку позивача, підтверджують те, що Бібрське сільське споживче товариство є належним власником будівлі магазину, яка розташована за адресою Львівська область, Перемишлянський район, с. Шпильчина, вулиця Залісся, 7, правомірно і добросовісно протягом багатьох років користується і розпоряджається вищезазначеним майном.

Також позивач вважає, що Бібрська міська рада неправомірно прийняла оскаржуване Рішення №346 від 09.09.2016 року, оскільки, на думку позивача, не було дотримано порядку взяття на облік та порядку оформлення права власності як на безхазяйну річ, оскільки Бібрською міською радою не був здійснений пошук власника даного майна, не розміщено у встановленому законом порядку ологошення у друкованому засобі масової інформації та порушено процедуру державної реєстрації як безхазяйного майна.

На думку позивача, Бібрська міська рада при прийнятті оскаржуваного рішення вийшла за межі своєї компетенції та порушила процедуру прийняття безхазяйного майна в комунальну власність, оскільки прийняла об'єкт нерухомості до комунальної власності за відсутності належного оголошення у друкованих засобах масової інформації про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік та без відповідного рішення суду.

Позивач зазначає, що спірний об'єкт нерухомого майна існував та набув статусу завершеного будівництва з 09.01.1970 року та відкрито використовувався і використовується Бібрським сільським споживчим товариством, та що за період з часу як і з 1970 року, так і з 2006 року і до внесення відомостей за заявою органу відповідача про взяття на облік як безхазяйного майна, Бібрська міська рада не мала претензій щодо незаконності володіння спірного нерухомого майна. Бібрське сільське споживче товариство фактично володіє цим майном та використовувало його в господарській діяльності. Тривалий строк відкритого володіння спірним об'єктом нерухомого майна, а саме більш як 45 років, Бібрським сільським споживчим товарисвтом свідчить про право власності на нього у позивача.

Крім того позивач зазначає, що Бібрській міській раді було відомо про те, що власником вищезазначеного майна є Бібрське сільське споживче товариство, оскільки Бібрське сільське споживче товариство сплачувало земельний податок за землю, на якій розташована будівля магазину, що підтверджується платіжними дорученнями.

Тому, посилаючись на Конституцію України, Цивільний кодекс України, а саме на ст. 15,16, 21,181,182, 316, 328 , 335, 344, 392, 393, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод , Рішення Європейського суду з прав людини позивач звернувся з даним позовом про визнання недійним рішення №346 від 09.09.2016 року Бібрської міської ради та визнанням права власності на будівля магазину розташована за адресою Львівська область, Перемишлянський район, с. Шпильчина, вулиця Залісся, 7.

Аргументи відповідача .

Відповідач заперечив наявність підстав для задоволення позову та виклав відповідні обгрунтування у Відзиві, зазначаючи, що міською радою дотримано процедури взяття безхазяйної речі на облік, встановленої законом. Відповідач вважає, що право позивача не порушене, оскільки позивач не є власником і ніколи не був належним власником майна, та у позивача немає жодного підтверджуючого документу щодо права власності на це майно, адже не проводилася державна реєстрація спірного майна, відтак у Бібрського ССТ відсутнє речове право на будівлю магазину.

Позивач не має права на позов (не має права на задоволення позову), оскільки він не є, і ніколи не був належним власником майна, та у позивача немає жодного підтверджуючого документу щодо права власності на це майно.

Своїми діями відповідач жодним чином не порушив права та інтереси позивача, оскільки позивач та відповідач не перебували в жодних правовідносинах з приводу предмету спору - нерухомого майна.

Зазначає, що мешканці села звернулися до Бібрської міської ради з проханням взяти у комунальну власність приміщення у селі Залісся, який був побудований на кошти жертводавців методом народної побудови в 1934 році та являється народним домом. Відтак, Відповідач в межах чинного законодавства у визначеному порядку виніс рішення №346 від 09.09.2016 року та взяв на баланс як безхазяйне майно приміщення, яке розташоване за адресою Львівська область, Перемишлянський район, с. Шпильчина, вулиця Залісся, 7.

Вважає, що Рішення №346 від 09.09.2016 року прийняте у встановленому законодавством порядку, в межах повноважень, підстав для задоволення позовних вимог позивача - немає, а тому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Відповідно до довідки Стрілківської сільської ради депутатів трудящих Перемишлянського району Львівської області від 09.01.1970 року №7 вбачається. що будинок в с. Залісся, де розміщений магазин змішаних товарів побудований з цегли, критий черепицею розміром 9х12 м. являється власністю Бібрського споживчого товариства Перемишлянської райспоживпілки. Оригінал даної довідки №7 від 09.01.1970 року знаходиться у позивача, копія також наявна в матеріалах інвентаризаційної справи.

Згідно з Довідкою №477 від 05.08.2017 року, виданою Комунальним підприємством Львівської обласної ради "Золочівське міжрайонне Бюро Технічної інвентаризації" рішенням виконавчого комітету Бібрської міської ради від 11.03.2009 року №25, присвоєно номера будинко-володіння та іншому нерухомому майну в с.Шпильчина Перемишлянського району Львівської області, відповідно до найменувань вулиць, затверджених рішенням ІІІ сесії V-го демократичного скликання Бібрської міської ради від 30.01.2009 року №400. Відповідно до п/п №46, додатку №1 вищезазначеного рішення виконавчого комітету, будівлі магазину було присвоєно адресу село Шпильчина, вулиця Залісся, буд.7 (стара адреса с.Залісся Перемишлянського району Львівської області, станом на 1970 рік с. Залісся Входило до складу Стрілківської сільської ради народних депутатів).

Як вбачається з листа №6 від 26.02.1996 року Бібрського сільського споживчого товариства зазначено що правління Бібрського сільського споживчого товариства зверталося до Бібрської міської ради з проханням закріпити землі за споживчим товариством, на яких збудовані магазини, серед яких наявний магазин у с. Залісся на земельній ділянці площею 0,02 га.

Відповідно до витягу з технічної документації про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки 30.01.2015 року, 04.04.2017 року, вбачається що власником (користувачем) земельної ділянки і платником є Бібрське Сільське Споживче Товариство.

З представлених копій платіжних доручень за 2002, 2003, 2005, 2009, 2014, 2017 років, вбачається що платником за земельну ділянку, яка не ідентифікованою, по вищезазначеній адресі є Бібрське Сільське Споживче Товариство, яке сплачувало податок за нерухоме майно.

Згідно з довідкою від 28.01.2008 року №290 про правовий статус, кількісний склад земель станом на 01.01.2008 року, які закріплені за Бібрським сільським споживчим товариством в селі Залісся за Бібрським Сільським Споживчим Товариством закріплено землі 0,02 га.

Відповідно до довідки від 29.01.2009 року №534 про правовий статус, кількісний склад земель станом на 01.01.2009 року, які закріплені за Бібрським сільським споживчим товариством, вбачається, що в селі Залісся за Бібрським Сільським Споживчим Товариством закріплено землі 0,02 га.

Як вбачається з довідки від 25.01.2011 року №86 про правовий статус, кількісний склад земель станом на 01.01.2011 року, які закріплені за Бібрським сільським споживчим товариством, в селі Залісся за Бібрським Сільським Споживчим Товариством закріплено землі 0,02 га.

З довідки від 07.02.2014 року №051653 про кількісні характеристики земельної ділянки за даними експлікації земельних угідь згідно з формою 6-ЗЕМ Бібрське сільське споживче товариство на території Перемишлянського району Львівської області станом на 01.01.2014 року, вбачається що в селі Залісся за Бібрським Сільським Споживчим Товариством закріплено землі 0,02 га.

Також судом встановлено, що Бібрське сільське споживче товариство передавало в оренду будівлю магазину, яка розташована за адресою Львівська область, Перемишлянський район, с. Шпильчина, вулиця Залісся, 7, що підтверджується договором здачі в оперативну оренду основних фондів від 05 квітня 1999 року, договором здачі в операційну оренду основних фондів від 09 серпня 2006 року.

Відповідно до Відповіді №90/03-17 від 17.07.2018 року Споживспілки Львівської області повідомлено, що будівля магазину в с. Шпильчино Перемишлянського району Львівської області по по вул. Залісся 7, яка введена в дію в 1954 році, є власністю Бібрського сільського споживчого товариства Перемишлянської райспоживспілки Спілки споживчих товариств Львівської області, про що свідчить запис в Електронному реєстрі майна Всеукраїнської центральної спілки споживчих товариств (Укркоопспілки) за інвентарним номером 18.

З Рішення №346 від 09.09.2016 року вбачається, що таке було прийнято відповідно до ст.335 ЦК України, відповіді на запит Бібрської міської ради Регіонального фонду державного майна України по Львівській області, КП ЛОР "Золочівського міжрайонного бюро технічної інвентаризації" та ін. Відповіддю Регіонального фонду державного майна України по Львівській області №05-13-03000 від 17.05.2016 року було повідомлено Бібрську міську раду про те, що станом на момент звернення інформація про об`єкт нерухомості , а саме вул. Залісся, 7 с. Шпильчина в Єдиному реєстрі об`єктів державної власності відсутня, об`єкт у державній власності не перебуває.

З листа КП ЛОР "Золочівського міжрайонного бюро технічної інвентаризації" №185 від 21.03.2016 року вбачається, що даною відповіддю КП ЛОР "Золочівське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" надало інформацію про те, що державна реєстрація права власності нерухомого майна в с. Шпильчина по вул. Залісся, буд. №7 не проводилася.

ОЦІНКА СУДУ.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України , суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з положеннями ст.ст. 10, 12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє відповідну територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Частиною 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" встановлена виключна компетенція сільських, селищних, міських рад.

Положеннями статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 335 ЦК України, безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення в друкованому ЗМІ. Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомомї речі, вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду в комунальну власність.

Як встановлено судом на початку 2016 року Бібрською міською радою Перемишлянського району Львівської області на території Бібрської міської ради було виявлено безхазяйне нерухоме майно, а саме нежитлову будівлю (будівля магазину) загальною площею 72,6 кв.м., яка знаходиться за адресою вулиця Залісся, будинок 7, с.Шпильчина Перемишлянського району Львівської області.

Бібрська міська рада звернулася із запитом (02-13/299 від 06.04.2016 року) до Регіонального відділення фонду державного майна України по Львівській області. У відповіді Фонду (№05-13-03000 від 17.05.2016 року) зазначено, що на момент звернення із інформацією про зазначені об єкти нерухомості в єдиному Реєстрі об єктів державної власності відсутня, об єкти у державній власності не перебувають.

Аналогічний лист було скеровано комунальному підприємству Львівської обласної ради Золочівське міжрайонне бюро технічної інвентаризації (№02-13/234 від 14.03.2016 року, на що отримано відповідь (№185 від 31.03.2016 року) про те, що державна реєстрація права власності нерухомого майна в с.Шпильчина, вулиця Залісся, будинок 7 не проводилася.

Враховуючі вказані відповіді на запити, своїм рішенням №346 від 09.09.2016 року Про взяття на облік безхазяйної нерухомої речі на території Бібрської міської ради Бібрська міська рада підтвердила необхідність взяття на облік будівлю магазину, що знаходиться за адресою: вулиця Залісся, будинок 7, с.Шпильчина Перемишлянського району Львівської області.

09.11.2016 року ПП БТІ Експрес-Сервіс виготовило технічний паспорт на будівлю магазину, що знаходиться за адресою: вулиця Залісся, будинок 7, с.Шпильчина Перемишлянського району Львівської області.

16.12.2016 року державним реєстратором Перемишлянської районної державної адміністрації ОСОБА_4 внесено запис №9302 в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, який підтвердив законність дій Бібрської міської ради щодо взяття на облік безхазяйного майна. Дане рішення реєстртора є чинним.

29.12.2016 року в газеті за №51 Перемишлянської районної ради Перемишлянський край опубліковано оголошення про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна - будівлю магазину, що знаходиться за адресою: вулиця Залісся, будинок 7 у селі Шпильчина Перемишлянського району Львівської області.

Проте, суд звертає увагу, що в матеріалах інвентаризаційної справи міститься довідка Стрілківської сільської ради депутатів трудящих Перемишлянського району Львівської області від 09.01.1970 року №7 про те, що будинок в с. Залісся, де розміщений магазин змішаних товарів побудований з цегли, критий черепицею розміром 9х12 м. являється власністю Бібрського споживчого товариства Перемишлянської райспоживспілки.

Отже, зважаючи на вищевикладене, суд дійшов до висновку, що Бібрська міська рада при прийнятті оскаржуваного рішення вийшла за межі своєї компетенції та прийняла об'єкт нерухомості на облік, як безхазяйної нерухомої речі безпідставно.

Крім того, відповідно до Постанови Правління Перемишлянської райспоживспілки №17 від 17 березня 1998 року "Про реорганізацію Бібрського споживчого товариства" Бібрське споживче товариство реорганізовано на Бібрське сільське споживче товариство.

Бібрське сільське споживче товариство - це організація громадян, які об'єдналися для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб. Сільське споживче товариство на добровільних засадах входить до складу Перемишлянської райспоживспілки, виконує зобов'язання членів спілки визначених її Статутом, має право вільного виходу з неї.

Бібрське сільське споживче товариство є споживчим товариством і у своїй діяльності керується Конституцією України, Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України Про кооперацію , Законом України Про споживчу кооперацію , іншими чинними нормативно-правовими актами України, нормативними актами Центральної спілки споживчих товариств України, Статутом Бібрського СТ та внутрішніми документами.

Так, Законом України Про споживчу кооперацію встановлено, що власністю споживчих товариств є засоби виробництва, вироблена продукція та інше майно, що належать їм і необхідні для здійснення статутних завдань. Споживчим товариствам та їх спілкам можуть належати будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, машини, товари, кошти та інше майно відповідно до цілей їх діяльності.

Власність спілок споживчих товариств утворюється з майна, переданого їх членами, коштів, одержаних від господарської діяльності підприємств і організацій спілки, реалізації цінних паперів та іншої діяльності. Об єкти права власності споживчої кооперації можуть перебувати у спільному володінні споживчих товариств та спілок. Їх частка у власності визначається взаємними угодами.

Частиною 2 статті 10 Закону України Про споживчу кооперацію передбачено, що майно споживчих товариств та їх спілок може бути продано, передано, здано в оренду, надано в позичку і безплатне тимчасове користування членам споживчих товариств, державним, кооперативним та іншим організаціям, трудовим колективам, окремим громадянам тільки за рішенням загальних зборів, конференцій та з їздів відповідних спілок або уповноважених ними органів.

Згідно із частиною 1 статті 15 Закону України Про споживчу кооперацію споживчі товариства та їх спілки зобов`язані вести облік результатів своєї діяльності, складати статистичну інформацію та адміністративні дані у порядку, встановленому законодавством, і несуть відповідальність за їх достовірність.

Отже, беручи до уваги довідку 1970 року, а також реорганізацію у 1998 році в результаті якої Бібрсбке споживче товариство реорганізовано на сільське Бібрське і Бібрське споживчі товариства, із наявних доказів суд не може з ясувати, чи було саме спірне майно передано позивачу.

Як встановлено у статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа мас право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії. яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення: 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) Шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу.

Статтею 41 Конституції України гарантовано непорушність права приватної власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. (ч.ч. 1, 3 ст. 319 ЦК).

Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Стаття 392 ЦК України передбачає, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом наведеної норми права, позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.

Передумовою для застосування ст. 392 Цивільного кодексу України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.

Позивачем у такому позові може бути лише особа, яка вже є власником майна, а відповідачем - особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги якого звернені до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Предметом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача. Підставою позову є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна.

Вказаний спосіб захисту права власності в порядку пов'язаний з тим, що право власності має спиратись на певний титул, щоб бути доведеним перед іншими особами. Саме суд в разі виникнення спору здійснює це доведення.

Рішення суду про визнання права власності, яке прийнято за результатами розгляду позову, поданого в порядку ст. 392 Цивільного кодексу України, є правозахисним актом і спрямоване на захист наявного у позивача права власності.

У зв'язку із цим, момент виникнення права не залежить від набрання рішенням суду законної сили, оскільки підставою для прийняття рішення є наявність у позивача до звернення до суду тих матеріально-правових фактів, з якими закон пов'язує виникнення права власності.

Підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності, згідно зі ст. 392 Цивільного кодексу України, є оспорювання або не визнання існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.

За змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача, а також - належності обраного способу судового захисту.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. При цьому, особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Загальний перелік способів захисту цивільних прав, зокрема, прав суб'єктів господарювання, визначений частиною 2статті 16 ЦК України та частиною 2 статті 20 ГК України, однак, не є вичерпним і суд може захистити цивільне право іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права (частина 2 статті 16 ЦК України та частина 2 статті 20 ГК України) підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, що є частиною національного законодавства з 1997 року, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом, тобто такий, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Зазначена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України відповідно до Постанов від 21.05.2012 у справі №6-20цс11 та від 15.04.2015 у справі №6-55цс15.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

З огляду на обраний позивачем спосіб захисту свого права, в контексті приписів ст. 392 Цивільного кодексу України, предметом доказування, а відповідно і судової оцінки у справі є як наявність у позивача права власності на спірне майно, так і порушення (невизнання) такого права відповідачем.

Отже, аналізуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позивачем не надано суду доказів того, що останній являється власником спірного майна для звернення до суду з позовом в порядку статті 392 ЦК України.

Документи, які позивач надає на підтвердження даних обставин, є рішення виконкому Перемишлянської районної ради депутатів трудящих від 04.04.1974 року №88 та архітектурно-планувальним завданням від 23.05.1974 року, проте, на думку суду, не є належним та допустими доказом наявності речового права у товариства. В даних документах є лише посилання про надання дозволу Перемишлянській райспоживспілці, в яку входить Бібрське споживче товариство на будівництво сільмагу в с.Шпильчина.

Інші документи, подані позивачем, а саме, договори на виконання будівельних робіт від 1974 року не підтверджують вимог позивача. Дані обставини мають бути підтверджені актом державної приймальної комісії про прийом в експлуатацію закінченого будівництвом об єкта, актом робочої комісії про приймання магазину, гарнтійним паспортом об єкта, тощо.

Також позивачем надано лист №6 від 26.02.1996 року, що скерований голові Бібрської міської ради, в якому міститься звернення позивача про закріплення за товариством земельної ділянки, в тому числі і за спірним магазином та посилається на те, що будівництво такого велося Львівським ОСС, що також свідчить про те, що право Бібрського ССТ не порушено та підстав для задоволення позову в порядку ст.392 ЦК України немає, оскільки відстуні такі обставини для застосування даної норми.

Щодо твердження позивача про те, що останнє сплачує Бібрській міській раді плату за користування земельною ділянкою, на якій знаходиться спірний об єкт. Позивач в підтвердження цього надав копії платіжних доручень, в призначенні платежу яких зазначено - оренда землі за певний період, проте, не вказано за яку саме, адже як зазначає сам позивач, в його користуванні знаходиться значна кількість земель, на підтвердження чого надає довідку від 07.02.2014 року. Жодного договору оренди відповідно до ст.7 Закону України Про оренду землі зазначеної землі між позивачем та відповідачем не укладено, а відтак усі інші подані документи не мають доказового значення у даній справі, тобто є неналежними та недопустимими.

Позивач вважає себе власником спірного об єкта, оскільки ним було укладено договори оренди спірного майна із ОСОБА_5, проте з даного договору не ідентифікується, який саме магазин здається в оренду, а також ці договори не є правовстановлюючим документом, що підтверджує право власності позивача на спірне майно.

Проаналізувавши вищевикладене, суд дійшов до висновку, що позивачем не доведено належними та допустими доказами права власності на спірне майно.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відповідно до частини 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. З наведеного слідує, що порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінивши усі докази всукупності, керуючись нормами чинного законодавства суд дійшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити, у зв язку з його недоведеністю та необгрунтованістю, оскільки позивачем не доведено, що останній являється власником спірного майна.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір в розмірі 1 762,00 грн., відповідно до ст. 129 ГПК України, слід покласти на відповідача за одну вимогу немайнового характеру .

Виходячи з наведеного та керуючись нормами статей 2, 12-14, 20, 73-80, 86, 91, 129, 201, 232, 233, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

УХВАЛИВ:

1 . Позов Бібрського сільського споживчого товариства до відповідача ОСОБА_3 міської ради про визнання недійсним Рішення №346 від 09.09.2016 року Бібрської міської ради Перемишлянського району Львівської області VIII-ї сесії Бібрської міської ради VIІ-го демократичного скликання «Про взяття на облік безхазяйної нерухомої речі на території Бібрської міської ради» ; визнання за Бібрським сільським споживчим товариством право власності на будівлю магазину, що розташована за адресою: Львівська область, Перемишлянський район, с.Шпильчина, вулиця Залісся, 7 - задоволити частково .

2 . Визнати недійсним Рішення №346 від 09.09.2016 року Бібрської міської ради Перемишлянського району Львівської області VIII-ї сесії Бібрської міської ради VIІ-го демократичного скликання «Про взяття на облік безхазяйної нерухомої речі на території Бібрської міської ради» .

3. В задоволенні позовної вимоги щодо визнання за Бібрським сільським споживчим товариством (Код ЄДРПОУ 25549885; Адреса: 81220, Львівська обл., Перемишлянський район, місто Бібрка, вул. Львівська, будинок 2) право власності на будівлю магазину, що розташована за адресою: Львівська область, Перемишлянський район, с.Шпильчина, вулиця Залісся, 7 - відмовити .

4. Стягнути із Бібрської міської ради (вул.Тарнавського,22, м.Бібрка, Перемишлянський район, Львівська область, код ЄДРПОУ 04056183) на користь Бібрського сільського споживчого товариства (код ЄДРПОУ 25549885; адреса: 81220, Львівська обл., Перемишлянський район, м. Бібрка, вул. Львівська, будинок 2) судовий збір в розмірі 1 762,00 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дві грн. 00 коп.).

5. Наказ видати в порядку статті 327 ГПК України після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 03 серпня 2018 р.

Суддя Горецька З. В.