Постанова

від 01.08.2018 по справі 127/25720/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/25720/17

Провадження № 22-ц/772/1325/2018

Категорія: 30

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач:ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2018 рокуСправа № 127/25720/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів:

головуючого Медяного В.М.,

суддів: Денишенко Т.О., Сопруна В.В.,

з участю секретаря судового засідання Торбасюк О.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

треті особи: ОСОБА_5, ОСББ Порика-5А ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 4 апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 квітня 2018 року, ухвалене у приміщенні Вінницького міського суду Вінницької області о 16:54 (головуючий суддя Федчишен С.А.), повне судове рішення складено 16 квітня 2018 року, на додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 квітня 2018 року, ухвалене в приміщенні Вінницького міського суду Вінницької області о 10:48, повне судове рішення складено 20 квітня 2018 року,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_5, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку ОСОБА_6 - 5А про стягнення матеріальної шкоди, спричиненої залиттям квартири,

встановив:

Відповідно до абз. 3 п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Згідно п.8 ч.1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду Апеляційним судом Вінницької області.

У листопаді 2017 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4 про стягнення матеріальної шкоди, спричиненої залиттям квартири, в якому просила стягнути з відповідача на її користь 12152 грн. завданої матеріальної шкоди та 3600 грн. на відшкодування витрат за проведення експертного дослідження, а також судові витрати, пов'язані із сплатою нею судового збору за подання позовної заяви.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона є співвласником квартири, яка знаходиться за адресою: м. Вінниця, ОСОБА_6, 5А, кв.2 (1/2 частина квартири).

03 червня 2017 року відповідач ОСОБА_4 допустив залиття вказаної квартири.

В зв'язку із залиттям квартири відбулися наступні пошкодження: у приміщенні коридору було виявлено сліди залиття у вигляді плям на поверхні стелі та стін, пошкодження шпалер та відставання їх від основи, пошкодження покриття підлоги. На підтвердження залиття квартири було складено Акт ОСББ ПОРИКА-5А про залиття квартири АДРЕСА_1 від 03 червня 2017 р. Також було виявлено причину затоплення квартири, нею виявилась те, що в квартирі №6, яка знаходиться поверхом вище, вийшов з ладу клапан унітазу. Вартість ремонтно-будівельних робіт, які необхідно провести в приміщені квартири становить 12 152,02 грн. Позивач вважає, що відповідач, як власник своєї квартири мав би ставитись добросовісно щодо свого майна, і виявити порушення та усунути їх шляхом проведення ремонтних робіт, з метою уникнення ситуації пов'язаної із залиттям її квартири, а тому просила стягнути з відповідача на її користь завдану їй залиттям квартири матеріальну шкоду та понесені нею витрати за проведення експертного дослідження.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 02 лютого 2018 року до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимоги щодо предмета спору залучено ОСОБА_5 та ОСББ ОСОБА_6 - 5А .

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 квітня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_5, ОСББ Порика-5А , відмовлено. Судові витрати залишено за позивачем.

Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 квітня 2018 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 2643,00 грн. у відшкодування витрат на правову допомогу.

Не погодившись з рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення від 11 квітня 2018 року та додаткове рішення від 20 квітня 2018 року, задовольнити її позовні вимоги та відмовити відповідачу у стягненні судових витрат по справі, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції за своїм змістом не відповідає вимогам ст. 265 ЦПК України. Крім того, вважає, що обставини, на які посилається відповідач не є достовірними та не відповідають дійсним обставинам, які мали місце насправді. Також, позивач не погоджується із додатковим рішенням суду щодо стягнення з неї судових витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оскільки вважає, що відповідач не навів поважних причин, які зумовили неможливість подати розрахунок понесених витрат у зв'язку із розглядом справи та доказів, що їх підтверджують, до початку судових дебатів.

У відзиві на апеляційну скаргу Відповідач ОСОБА_4 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на безпідставність скарги, оскільки на його думку оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_7 апеляційну скаргу повністю підтримав та просив її задовольнити, посилаючись на викладені у ній доводи.

Відповідач ОСОБА_4 та його представник - ОСОБА_8 заперечували проти задоволення апеляційної скарги, вважають її безпідставною та необґрунтованою, просили рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_5 та представник ОСББ ОСОБА_6 - 5А у судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце слухання справи, тому відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України справа розглянута за їх відсутності.

Відповідно до вимог статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилася очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, суд апеляційної інстанції переглядає справу в повному обсязі.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18.12.2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Апеляційний суд переконаний, що таким вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції повністю відповідає, оскільки ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності, через доведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, відповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, правильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до вимог статті 129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Основними засадами судочинства є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обов'язковість рішень суду.

Згідно ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно вимог ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Разом з тим, згідно вимог ч. 3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог статей 12, 76, 79, 81 ЦПК України суд вирішує цивільно-правовий спір на засадах змагальності, кожна сторона зобов'язана доказами довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показання свідків.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що акт про залиття квартири позивача від 06 червня 2017 року не може бути визнаний належним доказом неправомірних дій відповідача щодо пошкодження внутрішнього оздоблення належної позивачу квартири, оскільки не відповідає вимогам, викладеним у Правилах утримання жилих будинків та прибудинкових територій , затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76. Крім того, суд першої інстанції не взяв до уваги висновок експертизи № ОС-300 від 21 вересня 2017 року, оскільки даним висновком не досліджувався факт залиття квартири відповідача гарячою водою, що стався 10 червня 2017 року.

Апеляційний суд повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Так, зокрема, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_3 є власником ? частки квартири АДРЕСА_2, що підтверджується договором купівлі-продажу від 29 вересня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_9, зареєстрований в реєстрі за № 3899. Інша ? частина даної квартири належить ОСОБА_5, який є третьою особою у справі.

Квартира № 6, яка знаходиться поверхом вище, належить відповідачу ОСОБА_4

Із змісту позовної заяви убачається що 03 червня 2017 року мало місце залиття належної позивачу частки квартири, в зв'язку із чим вона звернулася із відповідною заявою до ОСББ ОСОБА_6 - 5А .

В подальшому було складено Акт про залиття від 03 червня 2018 року, з якого убачається, що комісією у складі голови ОСББ ОСОБА_6 - 5А ОСОБА_10 та двох осіб: ОСОБА_11 (кв. № 13) та ОСОБА_12 (кв. № 4) встановлено затоплення: коридору (потолок, підлога, лінолеум) шпалери), прихожа: потолок, шпалери, підлога (лінолеум)) Причиною залиття, що трапилось є те, що у квартирі № 6, яка знаходиться поверхом вище, вийшов з ладу клапан унітазу. За висновком комісії затоплення сталося по вині мешканців квартири АДРЕСА_3 (а.с. 19).

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв цей доказ на підтвердження позовних вимог позивача, оскільки за Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005р. № 76, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 р. № 927/11207, передбачено, що у разі залиття квартири складається відповідний акт (п. 2.3.6 Правил). У даних Правилах наведено форму такого акту, а саме додаток № 4.

Суд першої інстанції також вірно взяв до уваги роз'яснення надане Міністерством з питань житлово-комунального господарства України у Листі від 29.12.2009 р. №12/20-11-1975, відповідно до якого факт залиття квартири та його наслідків фіксується актом комісійного обстеження квартири за участю представників організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди є виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, представників організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди обслуговує внутрішньобудинкові системи опалення, водопостачання та водовідведення, представника (власника) будинку, будинкового комітету та затверджується начальником організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди надає послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Присутність зацікавлених осіб як від потерпілої, так і від винної сторін є обов'язковою. В акті повинно бути відображено: дата складання акта; прізвища, ініціали та займані посади членів комісії; прізвище, ім'я, по батькові власника, наймача, орендаря, квартири, що зазнала шкоди; адреса квартири, поверх, форма власності; прізвище, ім'я, по батькові власника, наймача, орендаря квартири, з вини якого сталося залиття; адреса квартири, поверх, форма власності; характер залиття та його причини; завдана матеріальна шкода, обсяги необхідного ремонту приміщень квартири, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей та їх орієнтовна вартість; висновок комісії щодо встановлення вини особи, яка вчинила залиття. Акт обов'язково має бути підписаний всіма членами комісії. Відмова від підпису складеного акта присутніми особами від потерпілої сторони та з боку винної не впливає на його чинність: у такому випадку в акті має бути зазначено що згадані особи (прізвище ім'я по батькові) підписувати складений акт відмовилися з тих чи інших причин.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку, що наданий суду акт від 03 червня 2017 року не відповідає вимогам, викладеним в Правилах, складений головою ОСББ ОСОБА_6 - 5А та двома фізичними особами із зазначенням лише номерів ймовірно їх квартир та без участі обслуговуючої організації а також за відсутності самого відповідача, що позбавляє його можливості подання доказів на його спростування. У документі також відсутня інформація щодо власника квартири, з вини якого сталося залиття а також щодо проведення огляду квартири, з якої, за твердженням позивача, відбулося залиття, а тому не може бути належними та допустимим доказом заподіяння відповідачем майнової шкоди позивачу, оскільки інформація, яку він містить, є недостатньою для ухвалення беззаперечних висновків в справі.

Суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий суд також правильно не взяв до уваги і висновок експерта за результатами проведення експертного будівельно-технічного дослідження № ОС-300, складений 21 вересня 2017 року, яким визначено вартість відновлювального ремонту квартири АДРЕСА_4, необхідність проведення якого виникла внаслідок залиття даної квартири, що сталось 03 червня 2017 року, в розмірі 12 152,02 грн., оскільки дане експертне дослідження проведено на підставі звернення позивача із заявою 07 вересня 2017 року і як зазначено у висновку експерта, натурне обстеження об'єкта дослідження було проведено лише 14 вересня 2017 року, в той час як за твердженням позивача залиття мало місце 03 червня 2017 року.

Крім того, заперечуючи позовні вимоги, відповідач вказував на залиття його квартири гарячою водою, що мало місце 10 червня 2017 року внаслідок виходу з ладу стояка гарячої води в ніші квартири № 10, що знаходиться поверхом вище над квартирою відповідача. В матеріалах справи містяться копія листа МКП Аварійно-диспетчерська служба від 21 грудня 2017 року № 712, лист МКП Аварійно-диспетчерська служба від 27 лютого 2018 року вих. № 190 (а.с. 56, 99, 143), з якого убачається, що згідно із даними журналу реєстрації аварійних заявок та бази даних Диспетчер МКП Аварійно-диспетчерська служба 10 червня 2017 року о 05 год. 20 хв. зареєстровано звернення мешканця ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо течії гарячої води по стояку. В зв'язку з цим аварійною бригадою МКП Аварійно-диспетчерська служба було здійснено виїзд та перекрито гарячу воду по стояку.

Однак, як убачається із змісту експертного висновку, даний факт експертом не досліджувався, натомість зазначено, що вихідними даними для проведення експертного дослідження є результати проведеного натурного обстеження квартири АДРЕСА_5 та акт ОСББ ОСОБА_6 - 5А про залиття квартири АДРЕСА_6 від 02 червня 2017 року.

Таким чином, висновок експерта щодо вартості відновлювального ремонту не є належним доказом того, що дана шкода є такою, що спричинена позивачеві лише внаслідок затоплення 03 червня 2017 року.

За загальним правилом статті 1166 ЦК України шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 2 Постанови від 27.03.1992 року № 6 Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо заподіювач шкоди не був уповноважений на такі дії. Під майновою шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди .

Таким чином, деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Згідно зі статтею 151 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов'язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати у порядку придомову територію. Безгосподарне утримання громадянином належного йому будинку (квартири) тягне за собою наслідки, передбачені Цивільним кодексом України.

Частиною 3 статті 386 ЦК України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин суд першої інстанції, на підставі наданих сторонами доказів правильно встановив, що позивачем ОСОБА_3 не доведено факт спричинення їй вказаної нею матеріальної шкоди внаслідок залиття квартири саме відповідачем і саме 03 червня 2017 року.

Висновки суду першої інстанції щодо недоведеності позовних вимог є законними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи і не спростовані позивачем.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції необґрунтовано визнано неналежним доказом акт про залиття від 03 червня 2017 року суд відхиляє, оскільки встановлено, що всупереч вимогам Правил акт складено без участі обслуговуючої організації та за відсутності самого відповідача. При цьому в акті не зафіксовані відомості щодо потерпілої та винної сторони.

Посилання апелянта на презумпцію вини, яка на його думку не спростована в процесі розгляду справи, а тому є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача, апеляційний суд відхиляє, оскільки сам лише факт затоплення квартири не може бути підставою для покладення відповідальності на відповідача, а достовірної причини пошкоджень, виявлених у квартирі позивача не встановлено, належних доказів наявності причинного зв'язку між діями чи бездіяльністю відповідача та спричиненням вказаної матеріальної шкоди не надано.

Доводи апеляційної скарги щодо невідповідності судового рішення суду першої інстанції вимогам ст. 265 ЦПК України суд апеляційної інстанції також відхиляє та звертає увагу, що у вступній частині рішення судом першої інстанції вказано назву справи, яка містить повне ім'я (найменування) сторін та третіх осіб. Згідно із ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, незазначення у вступній частині судового рішення прізвища та ініціалів представників учасників справи жодним чином не вплинуло на правильність вирішення судом справи, водночас не є обов'язковою підставою для скасування відповідного судового рішення в розумінні ч. 3 ст. 376 ЦПК України. Крім того, суд першої інстанції, при складенні повного судового рішення вказав дату його складення та відомості щодо учасників справи.

Щодо вмотивованості судового рішення апеляційний суд звертає увагу, що згідно із усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Torija v. Spain) від 09 грудня 1994).

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

В апеляційній скарзі позивач також посилається на недотримання судом вимог ч. 5 ст. 12 ЦПК України, зокрема незабезпечення належним чином виконання ухвали суду про витребування доказів.

Так, ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 20 лютого 2018 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів з МКП Аварійно-диспетчерська служба . На виконання даної ухвали суду МКП Аварійно-диспетчерська служба двічі надсилали суду інформацію щодо зареєстрованої у них 10 червня 2018 року аварійної заявки мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2 в зв'язку із течією гарячої води по стояку.

Відповідно до ч. ч. 1, 10 ст. 84 ЦПК України, учасники справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, також залишити позовну заяву без розгляду.

Суд критично оцінює посилання апелянта на помилковість висновків суду першої інстанції про те, що залиття квартири мало місце 10 червня 2017 року, оскільки такий випадок не зазначений в книзі обліку ОСББ Порика-5А та звертає увагу, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог, дійшовши висновку, що акт про залиття від 03 червня 2017 року не є належним доказом факту залиття квартири відповідачем, оскільки оформлений не у відповідності до вимог Правил, а щодо аварійного звернення відповідача з приводу протікання стояка гарячої води в ніші квартири, розташованої поверхом вище, то суд вказав на те, що даний випадок не був досліджений експертом при визначенні вартості відновлювального ремонту на предмет можливого впливу характер пошкоджень в квартирі позивача. Водночас відсутність запису у книзі обліку ОСББ не є підтвердженням того, що дана аварійна ситуація взагалі не мала місця.

Крім того, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції щодо оцінки як неналежного доказу наданої представником ОСББ ОСОБА_6 - 5А книги обліку та також звертає увагу, що згідно із пунктом 1 розділу І Статуту ОСББ ОСОБА_6 - 5А об'єднання набуває статусу юридичної особи з моменту його державної реєстрації у порядку, встановленому Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань . Згідно із даними Єдиного державного реєстру реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань датою запису про проведення державної реєстрації ОСББ ОСОБА_6 - 5А є 02 липня 2016 року, в той час як акт про залиття складено та зареєстровано у зазначеній книзі 03 червня 2017 року. При цьому всі зазначені документи скріплено печаткою ОСББ ОСОБА_6 - 5А , на якій зазначено ідентифікаційний код юридичної особи, присвоєння якого відповідно до п. 5 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України здійснюється державними реєстраторами, що також ставить під сумнів достовірність дати складення вказаного документа.

Таким чином, апеляційний суд повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції та переконаний, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів підтвердження своїх вимог, в тому числі і того, що діями відповідача їй завдано матеріальної шкоди, а тому за викладених обставин справи та підстав для відмови місцевим судом у задоволенні даного позову, вважає, що оскаржуване рішення є правильним, законним та обґрунтованим .

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин, апеляційний суд приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який повно встановивши фактичні обставини справи, вірно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, ухвалив обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам закону, а тому передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для його скасування, не вбачається.

Згідно вимог п. 3 ч. 1, ч. 4 статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: судом не вирішено питання про судові витрати.

Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, а згідно з частиною третьою вказаної статті до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Разом з тим, згідно з вимогами статті 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність .

З матеріалів справи убачається, що представництво інтересів відповідача ОСОБА_4 під час розгляду справи у суді першої інстанції здійснював ОСОБА_8 на підставі довіреності від 11 січня 2018 року, посвідченої приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_13 та зареєстрованої в реєстрі за № 31 (а.с. 62). Він же був присутній у судових засіданнях 12.01.2018 р., 02.02.2018 р., 20.02.2018 р., 27.03.2018 р., 11.04.2018 р. Однак, в матеріалах справи відсутні відомості про те, що ОСОБА_8 здійснює представництво ОСОБА_4 як адвокат. Таким чином, витрати, пов'язані з оплатою послуг представника, який не є адвокатом, не підлягають розподілу між сторонами.

В той же час, акт виконаних робіт (а.с. 160), наданий на підтвердження розміру витрат відповідача ОСОБА_4 на професійну правничу допомогу адвоката ОСОБА_14 не може бути належним підтвердженням понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, оскільки у ньому зазначено про те, що він складений на виконання усного договору про надання правничої допомоги між адвокатом ОСОБА_14 та клієнтом ОСОБА_15, хоча і був підписаний адвокатом ОСОБА_14 і ОСОБА_4 Крім того, у ньому не вказана дата його складання. Інших доказів щодо визначення обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті ОСОБА_4 матеріали справи не містять.

Окрім того, також заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції доводи апеляційної скарги про те, що представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_8 у заяві про надання остаточного розрахунку судових витрат від 16.04.2018 року (а.с.159) не навів жодних поважних причин, які були б зумовлені не можливістю подати їх у судовому засіданні до початку судових дебатів у справі, на що не була звернута увага судом першої інстанції.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 1,3,4 ч. 1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Відтак, апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність достатніх правових підстав для стягнення з позивача на користь відповідача 2643,00 грн. відшкодування витрат на правову допомогу. З огляду на викладене апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а додаткове рішення від 20 квітня 2018 року підлягає скасуванню з ухваленням нового додаткового рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_4 про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 5, 12, 76, 81, 133, 137, 263, 270, 374, 375, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 квітня 2018 року - залишити без змін.

Додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 квітня 2018 року скасувати і ухвалити нове рішення.

У відшкодуванні з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий : /підпис/ ОСОБА_2

Судді : /підпис/ ОСОБА_16

/підпис/ ОСОБА_17

Згідно з оригіналом: