Постанова

від 03.08.2018 по справі 540/52/18

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 540/52/18 Номер провадження 22-ц/786/1694/18Головуючий у 1-й інстанції Косик С. М. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2018 року м. Полтава

Апеляційний суд Полтавської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді: Панченка О.О.,

суддів: Одринської Т.В., Пікуля В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 10 травня 2018 року , ухваленого під головуванням судді Косик С.М.. в смт. Машівка Полтавської області зі складанням повного тексту рішення 21 травня 2018 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Андріївська сільська рада Машівського району Полтавської області, Михайлівська сільська рада Машівського району Полтавської області, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, -

В С Т А Н О В И В :

У січні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що з початку 2005 року у його володінні перебуває виробничий будинок майстерня, розташований у с. Андріївка Машівського району Полтавської області, який належав приватній агрофірмі Хлібороб . Він відремонтував цей будинок, привів у придатний для використання стан і вважав, що це майно є безхазяйним. Однак у жовтні 2017 року відповідач почав вимагати у нього звільнити майстерню або сплатити йому 80 000 грн. та надав на підтвердження своїх прав договір купівлі-продажу на відкритих торгах ліквідаційної маси від 25.09.2006 року, в якості активів якої є будівля майстерні. Про факт відкритих торгів ліквідаційної маси приватної агрофірми Хлібороб він не знав, а тому участі в них не приймав. До звернення відповідача, він був упевнений, що майно є безхазяйним, уважає, що він більше 10 років добросовісно, відкрито і безперервно володіє цим виробничим будинком, про що не міг не знати відповідач, а тому просить визнати за ним в цілому за набувальною давністю право власності на виробничий будинок (майстерню) 1980 року побудови загальною площею 557,9 кв.м, що складається з майстерні площею 174,9 кв.м, гаражу площею 101,7 кв.м, складу площею 25,8 кв.м, складу площею 52,3 кв.м, складу площею 51,3 кв.м, побутового приміщення площею 15,6 кв.м, складу площею 136,3 кв.м, що розташовані за адресою: вул. Миру, 39-в с. Андріївка Машівського району Полтавської області.

Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 21 травня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду вмотивовано недоведеністю та необґрунтованістю позовних вимог, оскільки факт добросовісного заволодіння позивачем спірним нерухомим майном, а також відкритого, безперервного володіння позивачем цим нерухомим майном протягом десяти років не знайшов свого підтвердження.

ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою на вказане рішення суду першої інстанції, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким визнати за ним - ОСОБА_2 в цілому за набувальною давністю право власності на виробничий будинок (майстерню) 1980 року побудови загальною площею 557,9 кв.м, що складається з майстерні площею 174,9 кв.м, гаражу площею 101,7 кв.м, складу площею 25,8 кв.м, складу площею 52,3 кв.м, складу площею 51,3 кв.м, побутового приміщення площею 15,6 кв.м, складу площею 136,3 кв.м, що розташовані за адресою: вул. Миру, 39-в с. Андріївка Машівського району Полтавської області.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що оскаржуване рішення не відповідає фактичним обставинам справи та судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права. Вказує, що у відповідності до вимог ст.. 15, 16 та 344 ЦК України є добросовісним набувачем чужого майна, відкрито, безперервно з 2005 року володіє нерухомим майном. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно виходив з того, що відповідач підтвердив факт існування домовленостей з позивачем про оформлення, в подальшому, документів про перехід права власності на спірну будівлю, оскільки матеріали справи таких доказів не містять.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

На підставі ч. 13 ст. 7 та ст. 369 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Відповідно до ч.1 п.2 ст.. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п.п. 3,4 ч.1 ст.. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_2 - позивач по справі зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6).

Відповідно до рішення Андріївської сільської ради Машівського району Полтавської області №59 від 09.09.2014 р. присвоєно поштову адресу на нерухоме майно, виробничу будівлю (майстерню) та земельній ділянці, що знаходиться в с. Андріївка Машівського району Полтавської області село Андріївка вулиця Леніна 39-в Машівського району Полтавської області (а.с.10).

Відповідно до повідомлення директора Полтавського БТІ Інвентаризатор ОСОБА_4 від 12.09.2017 р. №9086 реєстрація права власності на виробничий будинок (майстерню) за адресою: с. Андріївка, вул. Миру, 39-в (стара назва Леніна) Машівського району Полтавської області не проводилась (а.с.11), що також стверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.04.2018 за 3 120241538 (а.с.45).

Згідно ухвали Господарського суду Полтавської області від 23.01.2007 р. по справі за заявою Управління Пенсійного фонду України в Машівському районі смт Машівка до Приватної агрофірми Хлібороб с. Андріївка Машівського району Полтавської області про визнання банкрутом вирішено ліквідувати приватну агрофірму Хлібороб (а.с.13).

Технічний паспорт на виробничий будинок що за адресою с. Андріївка, вул. Миру,39-в Машівського району Полтавської області виготовлений 08.09.2017 р. замовником якого вказаний ОСОБА_2 позивач по справі (а.с.7-9).

Згідно договору купівлі-продажу ліквідаційної маси від 25.09.2006 р. вбачається, що ліквідатор приватної агрофірми Хлібороб арбітражний керуючий ОСОБА_5 продав, а фізична особа ОСОБА_3 - купив активи ліквідаційної маси ПА Хлібороб зокрема: будівлю майстерні, ціною 6000 грн. В даному договорі зазначено, що перехід права власності на майно від продавця до покупця переходить з моменту оплати (а.с.12).

Так, відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено підстав виникнення права власності на чуже майно за набувальною давністю, оскільки не доведено факту безперервного володіння цим майном протягом строків набувальної давності, як цього вимагає ч.1 ст. 344 ЦК України . Крім того вказав, що відповідач визнав позов та підтвердив факт існування домовленостей з позивачем про оформлення, в подальшому, документів про перехід права власності на спірну будівлю, а тому дійшов висновку, що користуючись указаним нерухомим майном протягом тривалого часу, позивач достовірно знав про належність вказаного майна відповідачу та про відсутність підстав для виникнення у нього права власності на дане майно без вчинення відповідних правочинів.

Проте колегія суддів не може погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Згідно вимог ст.ст. 12 , 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, відповідно до яких кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваними судом.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом ч.1 ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.9 постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07 лютого 2014 року Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, що для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до зазначеної статті повинні існувати наступні ознаки: володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю; володіння має бути відкритим, очевидним для всіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним; володіння має бути безперервним протягом визначених законом строків.

При вирішенні спорів про набувальну давність необхідно враховувати добросовісність саме на момент передачі позивачу майна (речі), тобто на початковий момент, який буде включатися у повний строк давності володіння, визначений законом. Позивач, як незаконний володілець, протягом всього часу володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього.

Позов про право власності за давністю володіння не може пред'явити законний володілець, тобто особа, яка володіє майном з волі власника і завжди знає хто є власником.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Така правова позиція викладена у п.6 ОСОБА_6 спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав за №24-150/0/4-13 від 28 січня 2013 року.

Заявляючи позовні вимоги про визнання права власності на виробничий будинок майстерня, розташований у с. Андріївка Машівського району Полтавської області, який належав приватній агрофірмі Хлібороб , ОСОБА_2 вказував на те, що з 2005 року почав користуватися цим будинком, відремонтував його, привів у придатний для використання стан і вважав, що це майно є безхазяйним.

Тобто вбачається, що позивач вільно, відкрито та добросовісно з моменту ліквідації агрофірми Хлібороб користувався спірним майно, звертався в 2014 році до органу місцевого самоврядування із заявою про присвоєння поштової адреси на нерухоме майно, у 2017 року на його замовлення було виготовлено технічний паспорт на зазначену будівлю, регулярно проводив у приміщенні ремонтні роботи, утримуючи його в належному стані.

Такі обставини свідчать про відкритість та безперервність володіння нерухомим майном.

Разом з тим враховуючи те, що колишній власник майна - приватна агрофірма Хлібороб ліквідувалася, відповідач ОСОБА_3 протягом тривалого часу будь який претензій щодо нерухомого майна не заявляв, а позивач взагалі не знав про наявність договору купівлі-продажу ліквідаційної маси від 25.09.2006 року, є всі підстави вважати, що позивач є добросовісним набувачем чужого майна.

Крім того, як слідує з матеріалів справи власник майна на стадії розгляду справи не заперечував проти факту користуванням ОСОБА_2 спірним виробничим будинком.

За встановлених обставин справи, колегія суддів приходить до висновку про наявність, передбачених статтею 344 ЦК України , підстав для визнання за позивачем права власності за набувальною давністю.

Виходячи з викладеного апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції скасуванню з постановлення нового про повне задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.. ст.. 369, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п. п. 3, 4, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Машівського районного суду Полтавської області від 10 травня 2018 року - скасувати.

Постановити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2, ІПН НОМЕР_1 за набувальною давністю право власності на виробничий будинок (майстерню) (А-1) 1980 року побудови загальною площею 557,9 кв.м, що складається з майстерні площею 174,9 кв.м, гаражу площею 101,7 кв.м, складу площею 25,8 кв.м, складу площею 52,3 кв.м, складу площею 51,3 кв.м, побутового приміщення площею 15,6 кв.м, складу площею 136,3 кв.м, що розташовані за адресою: вул. Миру, 39-в с. Андріївка Машівського району Полтавської області.

Рішення набирає законної сили з дня його прийняття і може бути оскаржено безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя : /підпис/ ОСОБА_1

Судді: /підпис/ ОСОБА_7 /підпис/ ОСОБА_8

КОПІЯ

ВІРНО: суддя Апеляційного суду

Полтавської області

Повний текст судового рішення виготовлено 03 серпня 2018 року.