Постанова

від 25.07.2018 по справі 302/914/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

25 липня 2018 року

м. Київ

справа № 302/914/16-ц

провадження № 61-20514св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Присліпська сільська рада Міжгірського району Закарпатської області ,

треті особи: Державна реєстраційна служба Міжгірського районного управління юстиції, відділ Держгеокадастру у Міжгірському районі Закарпатської області,

особа, яка подала апеляційну скаргу і подає касаційну скаргу, - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2на ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Куштан Б. П., Кондор Р. Ю., від 01 березня 2017 року

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2016 року ОСОБА_1звернувся до суду з позовом до Присліпської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області, треті особи: Державна реєстраційна служба Міжгірського районного управління юстиції, відділ Держгеокадастру у Міжгірському районі Закарпатської області, про визнання права власності на спадкове майно. Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_3, після смерті якого залишилася спадщина, до складу якої входять: земельна ділянка площею 0,07 га, призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, урочище ІНФОРМАЦІЯ_2 ; земельна ділянка площею 0,0694 га, призначена для ведення особистого селянського господарства, урочище ІНФОРМАЦІЯ_2 ; земельна ділянка площею 0,1478 га, призначена для ведення особистого селянського господарства, урочище ІНФОРМАЦІЯ_3 ; земельна ділянка площею 0,0980 га, призначена для ведення особистого селянського господарства, урочище ІНФОРМАЦІЯ_4 ; земельна ділянка площею 0,1658 га, призначена для ведення особистого селянського господарства, урочище ІНФОРМАЦІЯ_5 . Право власності на земельні ділянки було у померлого ОСОБА_4 згідно з державним актом на право приватної власності на землю, виданим виконавчим комітетом Присліпської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області від 30 вересня 1997 року та зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № НОМЕР_1, однак оригінал даного державного акта був втрачений. На випадок своєї смерті спадкодавець склав заповіт, посвідчений секретарем Присліпської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області 09 березня 2006 року за реєстровим № 8, в якому земельні ділянки загальною площею 0,60 га, заповів йому.

Позивач зазначав, що не може отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельні ділянки у зв'язку з тим, що відсутній оригінал державного акта на право приватної власності на вищевказані земельні ділянки, тому просив суд визнати за ним право власності на земельні ділянки у порядку спадкування за заповітом.

Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області у складі судді Гайдур А. Ю. від 10 листопада 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_5 право власності на: земельну ділянку площею 0,07 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, урочище ІНФОРМАЦІЯ_2 ; земельну ділянку площею 0,0694 га, призначену для ведення особистого селянського господарства, урочище ІНФОРМАЦІЯ_2 ; земельну ділянку площею 0,1478 га, призначену для ведення особистого селянського господарства, урочище ІНФОРМАЦІЯ_3 ; земельну ділянку площею 0,0980 га, призначену для ведення особистого селянського господарства, урочище ІНФОРМАЦІЯ_4 ; земельну ділянку площею 0,1658 га, призначену для ведення особистого селянського господарства, урочище ІНФОРМАЦІЯ_5 , які знаходяться на території с. Присліп Міжгірського району Закарпатської області, як спадкоємцем за заповітом померлого ОСОБА_4, якому належали зазначені земельні ділянки на праві приватної власності.

Не погоджуючись з рішенням районного суду, ОСОБА_2звернулась до суду з апеляційною скаргою.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 01 березня 2017 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 10 листопада 2016 року закрито.

Апеляційний суд, закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 виходив із того, що вона не має передбаченого статтею 292 ЦПК України 2004 року права апеляційного оскарження, оскільки рішенням суду від 10 листопада 2016 року питання про її права та обов'язки судом не вирішувались, а оспорення нею в судовому порядку заповіту в іншій справі не є підставою для розгляду її апеляційної скарги.

У березні 2017 рокуОСОБА_2подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення .

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що вона є спадкоємцем ОСОБА_4 другої черги за правом представлення, оспорює дійсність заповіту, на підставі якого судом першої інстанції визнано за ОСОБА_5 право власності на земельні ділянки в порядку спадкування. Крім того, вона намагалася вступити у розгляд справи з вимогою про визнання недійсним заповіту, проте всупереч вимогам статей 34, 125 ЦПК України 2004 року не була допущена до участі у справі, тому подала окремий позов про визнання заповіту недійсним.

Згідно з довідкою Присліпської сільської ради Міжгірського районуЗакарпатської області від 30 вересня 2016 року земельна ділянка ОСОБА_4 у с. Присліп Міжгірського району Закарпатської області , урочище ІНФОРМАЦІЯ_2 , збільшилася на 0,0209 га до 0,0694 га у зв'язку із проведення топографічно-геодезичної зйомки у 2012 році.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання за ним у порядку спадкування права власності на земельну ділянку на 0,0209 га, яка не належала на праві власності спадкодавцю, припустився порушення норм земельного та спадкового законодавства.

Крім того, земельна ділянка площею 0,0209 га є комунальною власністю і належить на праві власності територіальній громаді с. Присліп. Вона є постійною жителькою села, а, отже, є членом місцевої територіальної громади, тому, враховуючи сприяння Присліпської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області у прийнятті незаконного рішення від 10 листопада 2016 року шляхом видачі довідки від 30 вересня 2016 року та визнання позову ОСОБА_1 у повному обсязі, вважала, що цим порушені її права як члена територіальної громади і вона вправі оспорювати таке рішення суду.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

У пункті 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147- VIII від 3 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

24 квітня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України 2004 року).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, частини другої статті 383 КПК України

зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України 2004 року, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Частиною першою статті 292 ЦПК України 2004 року передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки , мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 352 ЦПК України.

Подаючи апеляційну скаргу, ОСОБА_2 як особа, яка не брала участі в справі, посилалась на те, що суд, визнаючи за ОСОБА_5 право власності на земельну ділянку площею 0,0694 га в урочищі ІНФОРМАЦІЯ_2 за цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, визнав право власності за ОСОБА_5 і на частину земельної ділянки площею 0,0209 га, що в урочищі ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка розташована поряд із земельною ділянкою покійного ОСОБА_4

Крім того, збільшення земельної ділянки до 0,0694 га, у тому числі на 0,0209 га, у ОСОБА_4 відбулось або за рахунок обміру дороги загального користування, або за рахунок суміжних землевласників/ землекористувачів, серед яких є й вона. Та оскільки дорога загального користування не зміщувалась, а земельні ділянки суміжних землевласників внесені до державного земельного кадастру, то відповідно, покійному ОСОБА_4 збільшено земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства на 0,0209 га за рахунок її земельної ділянки.

Судом установлено, що ОСОБА_2 є племінницею ОСОБА_4, який був рідним братом її батька - ОСОБА_7, що помер ІНФОРМАЦІЯ_7 року, тому є спадкоємцем за правом представлення (частина третя статті 1266 ЦК України).

Крім того, ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про визнання заповіту, вчиненого 09 березня 2006 року ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_1, недійсним.

Проте апеляційний суд зазначені обставини не врахував й передчасно дійшов висновку, що районний суд не вирішував питання про права та обов'язки ОСОБА_2, яка у разі визнання заповіту недійсним є спадкоємцем ОСОБА_4

Ураховуючи викладене, оскаржувана ухвала апеляційного суду не може вважатись законною та підлягає скасуванню, а справа на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

За таких обставин ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України, постановлена з порушенням норм процесуального права, що в силу частини четвертої статті 406 ЦПК України є підставою для її скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 01 березня 2017 року скасувати, справу передатидо суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю. В. Черняк