Постанова

від 01.08.2018 по справі 140/2753/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 140/2753/16-ц

провадження № 61-2710св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - сільськогосподарський виробничий кооператив Поділля ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 26 жовтня 2017 року у складі судді: Науменка С. М. та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 12 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Якименко М. М., Ковальчука О. В., Стадника І. М.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до СВК Поділля про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 08 січня 2012 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 2,0637 га, розташованої на території Зарудинецької сільської ради Немирівського району Вінницької області, що підтверджується державним актом на право власності на землю серія НОМЕР_1 від 01 грудня 2004 року, виданого на підставі розпорядження Немирівської районної державної адміністрації № 248 від 13 липня 2004 року.

Вказану земельну ділянку використовувало СВК Поділля , який розташований в с. Зарудинці Немирівського району Вінницької області. У 2016 році ОСОБА_4 вирішила самостійно використовувати земельну ділянку, про що в письмовій формі, вона особисто 19 вересня 2016 року звернулася із заявою до СВК Поділля про не укладення (продовження) договору оренди та звільнення земельної ділянки. Однак СВК Поділля не звільнило земельну ділянку та продовжує її використовувати.

У жовтні 2016 року ОСОБА_5, на підставі доручення, звернувся до ОСОБА_6 з вимогою звільнити земельну ділянку однак він повідомив, що існує договір оренди землі між ОСОБА_4 та СВК Поділля , укладений строком на 10 років.

Цього договору ні ОСОБА_4, ні її представник не бачили, а тому вони його не укладали та не підписували.

З метою ознайомлення з договором, на існування якого посилався ОСОБА_6 ОСОБА_5 звернувся з заявою про отримання його копії. Однак йому копії договору не надали та відмовили надати відповідь на його заяву.

За фактом підроблення підпису ОСОБА_4 ОСОБА_5 подав заяву про вчинення кримінального правопорушення до Немирівського ВП ГУНП у Вінницькій області.

У зв'язку із наведеним ОСОБА_4 просила визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 08 січня 2012 року, зареєстрований в Немирівському районному відділі Вінницької регіональної філії ДП Центр ДЗК на оренду земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_2 площею 2,0637 га, яка згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 від 01 грудня 2004 року належить ОСОБА_4

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 26 жовтня 2017 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення мотивоване тим, що позивач всупереч статті 60 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття оскарженого рішення), не довела ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог, які в цьому випадку можливо підтвердити висновком відповідної експертизи, і клопотання про призначення відповідної судової експертизи не заявляла.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 12 грудня 2017 року рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 26 жовтня 2017 року залишене без змін. Ухвала мотивована тим, що ні позивач, ні її представники, які брали участь у розгляді справи, клопотання про призначення відповідної судової експертизи не заявляли, незважаючи на відсутність обставин, які б могли у цьому їм перешкодити. Покази свідків не можуть бути беззаперечним доказом того, що договір позивач не підписувала.

У лютому 2018 року ОСОБА_4 подала касаційну скаргу на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 26 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 12 грудня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржені рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що законом не визначено пріоритет тих чи інших доказів, і суди всупереч статті 57 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржених рішень) не надали оцінки показам ОСОБА_4 про те, що із СВК Поділля вона договір не підписувала, з директором СВК Поділля не знайома, проживає у м. Києві, а в с. Зарудинці Немирівського району Вінницької області буває досить рідко. Ці покази також підтвердили свідки: ОСОБА_7, ОСОБА_8, представник позивача ОСОБА_5

ОСОБА_4 вказує, що суд першої інстанції всупереч статтям 57-59, 64 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття оскарженого рішення) визнав допустимим копію договору оренди, надану відповідачем. Суд першої інстанції порушив вимоги частини четвертої статті 10 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття оскарженого рішення) і не роз'яснив необхідність проведення почеркознавчої експертизи. Апеляційний суд на ці порушення не звернув увагу і безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про проведення почеркознавчої експертизи.

Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 2,0637 га, розташованої на території Зарудинецької сільської ради Немирівського району Вінницької області, що підтверджується державним актом на право власності на землю серія НОМЕР_1 від 01 грудня 2004 року, який виданий на підставі розпорядження Немирівської районної державної адміністрації № 248 від 13 липня 2004 року.

Цю земельну ділянку використовувало СВК Поділля - юридична особа, розташована с. Зарудинці Немирівського району Вінницької області на підставі договору оренди землі від 08 січня 2012 року, укладеного між позивачем та відповідачем строком на 10 років.

ОСОБА_4 наголошувала на тому, що вказаний договір вона не підписувала, про його існування дізналась восени 2016 року. ОСОБА_4 за фактом підроблення її підпису подано заяву до Немирівського ВП ГУНП у Вінницькій області. Відповідач заперечував проти позову і пояснив, що оригінал договору у нього відсутній, оскільки був витребуваний поліцією.

При відмові у задоволенні позову суди зробили висновок, що ОСОБА_4 не довела ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог, які в цьому випадку можливо підтвердити висновком відповідної експертизи, і клопотання про призначення відповідної судової експертизи не заявляла.

Колегія суддів погоджується із цим висновком судів з таких підстав.

Згідно вимог частин першої-третьої статті 10, частин першої, третьої, четвертої статті 60 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржених рішень) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши, що ОСОБА_4 не доведено належними та допустимими доказами, що вона не підписувала спірний договір оренди, суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні позову.

Аргумент касаційної скарги ОСОБА_4 про те, що суд першої інстанції не роз'яснив необхідність проведення почеркознавчої експертизи і апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про проведення почеркознавчої експертизи, колегія суддів відхиляє.

Відповідно до статті 167 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржених рішень) головуючий роз'яснює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, про що зазначається в журналі судового засідання.

Згідно частини першої статті 27 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржених рішень) особи, які беруть участь у справі, мають право, зокрема, заявляти клопотання, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти.

Судом першої інстанції було роз'яснено сторонам їх права та обов'язки, що підтверджується журналом судового засідання (а. с. 53-55). Будь-яких зауважень щодо неправильності чи неповноти журналу судового засідання позивачем чи його представником не подано.

Тлумачення частин першої, другої статті 131 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржених рішень ) свідчить, що сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті. Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.

Згідно частини другої статті 303 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржених рішень ) апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Встановивши, що у суді першої інстанції позивачем і її представником клопотання про проведення почеркознавчої експертизи не заявлялось, і не було жодних обставин, які перешкоджали позивачу заявити таке клопотання, апеляційний суд ухвалою від 12 грудня 2017 року обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви про призначення експертизи та витребування доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Оскільки оскаржені рішення залишені без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 26 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 12 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

Н.О. Антоненко

В.І. Журавель