Рішення

від 03.08.2018 по справі 910/7963/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.08.2018Справа № 910/7963/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Софт-Альянс

до 1. Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк

2. Товариства з обмеженою відповідальністю Дізар

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1

1. Національний банк України

2. Міністерство фінансів України

про визнання права та відсутнім права

Представники сторін: не викликались

СУТЬ СПОРУ:

19.06.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Софт-Альянс до Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк та Товариства з обмеженою відповідальністю Дізар про

- визнання права ТОВ Софт-Альянс вимагати від ТОВ Дізар сплати суми боргу за кредитним договором № 4Д15063И від 20.02.2015 в розмірі 76.086.873,15 грн., який сплачено АТ КБ Приватбанк за ТОВ Дізар ;

- визнання відсутності у АТ КБ Приватбанк права вимагати від ТОВ Дізар сплати боргу за кредитним договором № 4Д15063И від 20.02.2015 в розмірі 76.086.873,15 грн., який ТОВ Софт-Альянс сплатило АТ КБ Приватбанк за ТОВ Дізар .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 08.11.2016 між АТ Комерційний банк Приватбанк , як кредитором, та ТОВ Софт-Альянс , як поручителем, укладений договір поруки № 4Д12105И/П за яким позивач поручився перед відповідачем-1 за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Дізар зобов'язань за кредитним договором № 4Д15063И від 20.02.2015, а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору. Позивач 09.11.2016 сплатив відповідачу-1 суму боргу за кредитними договорами в загальному розмірі 76.086.873,15 грн. у відповідності з умовами укладеного договору поруки. Позивач вважає, що відповідач не визнає прав позивача за кредитним договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.06.2018 відкрито провадження у справі № 910/7963/18; прийнято позовну заяву до розгляду; залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 - Національний банк України та Міністерство фінансів України; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Даною ухвалою зобов'язано відповідача протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 21.06.2018 було направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0103047301371 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.

Позивачем 11.07.2018 до відділу діловодства суду подано клопотання про витребування у відповідача доказів, а саме копію кредитного договору № 4Д15063И від 20.02.2015 та розрахунки розміру зобов'язань ТОВ Софт-Альянс з повернення кредиту та сплати відсотків за кредитним договором № 4Д15063И від 20.02.2015.

Позивачем 11.07.2018 до відділу діловодства суду подано клопотання, в якому просить суд постановити ухвалу про розгляд справи № 910/7963/18 за правилами загального позовного провадження, а у разі залишення відповідного клопотання без задоволення, здійснити розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/7963/18 від 13.06.2018 в задоволені клопотання позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення, проте з метою з'ясування всіх обставин справи призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 26.07.2018.

Третя особа-1 у поданих 18.07.2018 до відділу діловодства суду поясненнях проти задоволення позовних вимог заперечує, оскільки захисту в судовому порядку підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо буде воно порушено чи ні. Обраний позивачем спосіб захисту свого права не відповідає ознакам ефективного засобу захисту та не узгоджується з принципом правової певності та суперечить завданням суду, оскільки в даному випадку фактично предметом позову є встановлення фактів, а не спір про права цивільні. Позивачем не підтверджено належними доказами ті обставини, що сума заборгованості, яка була сплачена позивачем в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, відповідає повній сумі заборгованості боржника за кредитним договором, яка існувала на дату погашення заборгованості. Тобто, не доведено, що поручитель виконав зобов'язанням боржника за кредитним договором в повному обсязі. Не підтверджено, що зобов'язання боржника за кредитним договором, обмежуються виключно погашенням кредиту та сплатою відсотків за користування кредитом.

Суд розглянувши в судовому засіданні 26.07.2018 подане позивачем клопотання про витребування доказів відзначає наступне

За приписами ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Частинами 2, 3 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.

Суд, розглянувши клопотання позивача про витребування доказів, дійшов висновку про відмову в його задоволенні, оскільки докази, які просить витребувати позивач не стосуються предмету позову та жодним чином не впливають на аргументи сторін у даній справі. Фактично позивач заявляючи клопотання намагається отримати документи, які згідно договору поруки № 4Д12105И/П від 08.11.2016 підлягають передачі позивачу лише за умови виконання ним певних обов'язків.

В судовому засіданні 26.07.2017 судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, у відповідності до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України, про оголошення перерви до 31.07.2018.

30.07.2018 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує посилаючись на те, що перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язані після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно. Позивач фактично звертається до суду не за захистом свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи інтересу, а виключно з метою встановлення факту такого невизнання. Вважає, що визначений позивачем предмет даного позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав через відсутність порушеного права, наслідком чого є невідповідність способу захисту права способам визначеним законодавством, що свідчить про наявність обов'язкових підстав для відмови у задоволенні позову. Разом з наведеним, аргументи викладені позовною заявою не містять посилань на жодні належні, допустимі та достатні докази, переходу прав та обов'язків кредитора до позивача у повному обсязі і, одночасно з цим, на докази що б вказували на обсяг прав, що виникнули чи припинились у будь-яких осіб внаслідок дій позивача.

Позивач в судовому засіданні 31.07.2018 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судовому засіданні 31.07.2018 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

08.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Софт-Альянс (далі - позивач, поручитель) та Акціонерним товариством Комерційний банк Приватбанк (далі - відповідач, кредитор) укладено договір поруки № 4Д12105И/П (далі - договір поруки).

Відповідно до п. 1 договору поруки його предметом є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Дізар (код за ЄДРПОУ 36053429) (далі - боржник) своїх зобов'язань за:

- кредитним договором від 09.09.2012 № 4Д12105И (далі - кредитний договір 1), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-1;

- кредитним договором від 17.02.2014 № 4Д14164И (далі - кредитний договір 2), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-2.

- кредитним договором від 20.02.2015 № 4Д15063И (далі - кредитний договір 3), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-3;

- кредитним договором від 19.04.2013 № 4Д13256И (далі - кредитний договір 4), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-4;

- кредитним договором від 23.08.2013 № 4Д13521И (далі - кредитний договір 5), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-5.

Спір виник внаслідок того, що позивач як поручитель виконав обов'язок боржника за кредитним договором-3, а саме погасив борг в загальному розмірі 76.086.873,15 грн., тому у відповідності до ст.ст. 512, 514 Цивільного кодексу України став новим кредитором за кредитним договором-3, проте відповідач не визнає факт погашення заборгованості та факт переходу прав кредитора.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ч.ч. 1,2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з п. 2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в термін, відповідно до кредитного договору.

Відповідно до п. 8 договору поруки до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором переходять усі права кредитора за кредитним договором і договору (ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Згідно платіжного доручення № 14 від 09.11.2016 позивачем перераховано відповідачу-1 кошти в загальному розмірі 76.086.873,15 грн. В рядку призначення платежу зазначено: виконання зобов'язань по кредитному договору № 4Д15063И від 20.02.2015 згідно договору поруки № 4Д12105И/П від 08.11.2016.

Відповідачем-1 не заперечується факт отримання коштів від позивача в сумі 76.086.873,15 грн.

Посилання позивача на те, що відповідач не визнає факт погашення та факт переходу до позивача прав кредитора жодними належними та допустимими доказами не підтверджується.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, оспорені або не визнані особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених, оспорених або не визнаних прав та інтересів позивач. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже цих прав або законних інтересів позивача.

Що стосується обґрунтувань щодо заявлених позовних вимог по відношенню до відповідачів, то позивачем не надано пояснень, якими саме діями чи бездіяльністю відповідачі порушують його права та інтереси.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За таких обставин, приймаючи до уваги викладені вище норми чинного законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 77 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

У рішенні Конституційного суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття охоронюваний законом інтерес , що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям права , яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям права як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, не визначається чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Однак, позивачем не доведено суду, в чому саме та з яких підстав його права та законні інтереси є порушеними з боку визначених ним відповідачів.

Згідно зі ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Відповідно до ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Отже, перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язані після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені у ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Одним із способів захисту прав та охоронюваних інтересів згідно зі ст. 20 Господарського кодексу України є визнання наявності або відсутності прав.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Крім цього, суд вважає, що заявлені позивачем вимоги про визнання права вимоги у позивача та визнання відсутнім права вимоги у відповідача-1 можуть бути предметом дослідження та доказування в разі виникнення спору між кредитором та боржником про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Софт-Альянс є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

СуддяВ.В. Сівакова