Постанова

від 07.08.2018 по справі 822/1825/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

07 серпня 2018 року

справа №822/1825/14

адміністративне провадження №К/9901/8126/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства СП-Арта на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 червня 2014 року у складі судді Козачок І.С. та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року у складі колегії суддів Совгири Д.І., Білоуса О.В., Курка О.П. у справі № 822/1825/14 за позовом Приватного підприємства СП-Арта до Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області в особі Ізяславського відділення про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В :

У травні 2014 року Приватне підприємство СП-Арта (далі - Підприємство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з адміністративним позовом до Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області в особі Ізяславського відділення (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просило визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 89 509 грн (основний платіж) та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 44 756 грн, з мотивів безпідставності його прийняття.

10 червня 2014 року постановою Хмельницького окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності у Підприємства права на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту за липень та серпень 2013 року за господарськими операціями з Приватним підприємством Агропром-Захід та Фермерським господарством Агро-Інвест з огляду на ненадання позивачем платіжних доручень або будь-яких банківських чи касових документів на перерахування коштів (попередньої оплати), що надавало б підставу для складання податкових накладних.

У березні 2015 року Підприємством подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України, в якій позивач посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

У касаційній скарзі платник податків зазначає про не надання судами попередніх інстанцій належної оцінки акту звірки та копіям банківських виписок з оплатою коштів, які були проігноровані перевіряючими податкового органу, а також які надавались суду у судове засідання, проте не досліджені та не оцінені. Позивач вказує на безпідставність застосування до нього спірним податковим повідомленням-рішенням штрафних (фінансових) санкцій у подвійному розмірі на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України.

17 квітня 2015 року Вищим адміністративним судом України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Підприємства після усунення позивачем недоліків цієї скарги, визначених ухвалою цього суду від 25 березня 2015 року. Справу № 822/1825/14 витребувано з Хмельницького окружного адміністративного суду.

27 серпня 2015 року на адресу Вищого адміністративного суду України надійшли заперечення податкового органу на касаційну скаргу позивача, у яких відповідач спростовує доводи касаційної скарги, викладає фактичні обставини встановлені судами попередніх інстанцій, вказує на законність та обґрунтованість судових рішень цих судів, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу Підприємства без задоволення.

Касаційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Здійснюючи касаційний перегляд оскаржуваних судових рішень, Суд вважає, що зазначеним вимогам закону такі судові рішення відповідають частково з огляду на наступне.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Приватне підприємство "СП - Арта" (код ЄДРПОУ 36871065) перебуває на податковому обліку в Славутській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області в особі Ізяславського відділення та є платником податку на додану вартість.

Податковим органом проведена документальна позапланова виїзна перевірка Підприємства з питань своєчасності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01 липня 2013 року по 31 серпня 2013 року, за результатами якої складений акт № 257/2203/36871065 від 23 грудня 2013 року (далі - акт перевірки).

Перевіркою встановлені порушення платником податків вимог підпункту 14.1.181 пункту 14.1. статті 14, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижений податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 89 509 грн. 00 коп., в тому числі: за липень 2013 року в сумі 88409 грн. 00 коп. та серпень 2013 року - 1 100 грн. 00 коп.

17 січня 2014 року податковим органом на підставі акту перевірки згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000162203, яким Підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 89 509 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 44 756 грн.

За результатами адміністративного оскарження та апеляційного адміністративного оскарження, скарги платника податків на податкове повідомлення-рішення залишені без задоволення, а акт індивідуальної дії - без змін.

За позицією податкового органу, склад податкового правопорушення полягає у завищенні позивачем податкового кредиту на суму 89 475 грн. у зв'язку із включенням позивачем податку на додану вартість по податкових накладних, виписаних постачальниками Приватним підприємством Агропром-Захід та Фермерським господарством Агро-Інвест , за відсутності події, з якою пов'язується виникнення права на податковий кредит.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та Приватним підприємством Агропром-Захід та Фермерським господарством Агро-Інвест укладені договори поставки.

У податкових деклараціях за липень та серпень 2013 року до податкового кредиту позивачем віднесено податок на додану вартість згідно з наступними податковими накладними:

№82/2 від 31 травня 2013 року на суму 483 749 грн. 56 коп., в тому числі податок на додану вартість 80 624 грн. 93 коп., номенклатура товару/послуг продавця - аванс за ріпак;

№22 від 27 червня 2013 року на загальну суму 10 600 грн. 00 коп., в тому числі податок на додану вартість 1 766 грн. 67 коп., номенклатура товару/послуг продавця - попередня оплата;

№64/2 від 14 травня 2013 року на загальну суму 36 000 грн. 00 коп., в тому числі податок на додану вартість 6 000 грн. 00 коп., номенклатура товару/послуг продавця - аванс за ріпак;

№34 від 31 липня 2013 року на загальну суму 6 500 грн. 00 коп., в тому числі податок на додану вартість 1 083 грн. 00 коп., номенклатура товару/послуг продавця - попередня оплата.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При вирішенні питання щодо правильності застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.

За положеннями пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з зокрема придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2. статті 198 Податкового кодексу України визначає, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

В межах спірних правовідносин судами попередніх інстанцій встановлено, що Підприємством сформовано податковий кредит за попередньою оплатою товару за договором поставки (яка є першою із подій) на підставі податкових накладних, виписаних контрагентами позивача. При цьому жодних належних розрахункових документів, які підтверджують факт списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів Підприємством не надано.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що надані позивачем акт звірки та копії банківських виписок не підтверджують дійсне перерахування коштів у розмірі, визначеному податковими накладними у день виникнення податкового зобов'язання продавця.

Надані виписки і акт в розумінні статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) не є належними та допустимими доказами списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів саме за господарськими операціями, за якими сформований податковий кредит.

Належним доказом оплати товару є розрахунковий документ - документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача, вимоги до оформлення якого визначає Закон України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні від 5 квітня 2001 року № 2346-III, Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена Постановою Національного банку України від 21 січня 2004 року N 22 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за N 377/8976). Закон №2346-ІІІ визначає такі види розрахункових документів, як платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, розрахунковий чек, платіжна вимога, меморіальний ордер.

Зокрема платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 2 до Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 8 до цієї Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків. Платіжне доручення має містити такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату складання і номер; прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), код платника та номер його рахунку; найменування та код банку платника; найменування/прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), код отримувача та номер його рахунку; найменування та код банку отримувача; суму цифрами та словами; призначення платежу; підпис платника (пункт 3.1 Інструкції).

Реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України (пункт 3.8 Інструкції).

Відсутність належним чином оформлених розрахункових документів, які утримують всі необхідні реквізити, які надають змогу ідентифікувати платника, отримувача, дату списання коштів, суму та призначення платежу тощо як на момент перевірки, так і впродовж розгляду справи судами попередніх інстанцій, унеможливлюють прийняття позиції заявника касаційної скарги щодо наявності у нього підстав для формування податкового кредиту за вказаними господарськими операціями у липні - серпні 2013 року. Надані позивачем акт звірки та копії банківських виписок оцінені судами попередніх інстанцій, що спростовує протилежні доводи касаційної скарги в цій частині.

Щодо правомірності застосування податковим органом штрафних (фінансових) санкцій у подвійному розмірі відповідно до пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України.

Положення цього пункту у спірний період передбачали, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

У касаційній скарзі позивач наголошує на відсутності такої обов'язкової умови для застосування штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, як повторність визначення контролюючим органом протягом 1095 днів суми податкового зобов'язання з цього податку.

Суд звертає увагу та те, що аналіз даної норми наданий судами попередніх інстанцій, при цьому судові рішення не утримують обставин, які б свідчили про визначення податковим органом податкового зобов'язання з податку на додану вартість раніше (в межах 1095 днів), а тому перевірити правомірність спірного податкового повідомлення-рішення в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у суду касаційної інстанції не вбачається можливим з огляду межі касаційного перегляду, встановлені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України. В цій частині судові рішення прийняті з порушенням норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного її вирішення, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, що відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд в цій частині.

Частиною четвертою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З урахуванням допущення вказаних вище порушень як судом апеляційної, так і судом першої інстанції, справа направляється до суду першої інстанції зі скасуванням усіх судових рішень у відповідній частині.

Суд визнає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємства СП-Арта задовольнити частково.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 червня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року у справі № 822/1825/14 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000162203 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 44 756 грн.

Справу № 822/1825/14 в цій частині направити на новий розгляд до Хмельницького окружного адміністративного суду.

В іншій частині Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 червня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року у справі № 822/1825/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Гончарова

І.Я.Олендер