Постанова

від 07.08.2018 по справі 910/17213/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/17213/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю.Я. - головуючого, Дроботової Т.Б., Пількова К.М.,

секретар судового засідання - Овчарик В.М.,

за участю представників:

позивача - Шульженка Д.Ю. (адвокат),

відповідача - Андрейківа О.В. (адвокат),

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 (суддя Пукшин Л.Г.) та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2018 (головуючий - Мартюк А.І., судді: Зеленін В.О., Зубець Л.П.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мебельбан"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна"

про стягнення 42259,98 доларів США, що становить 1123259,71 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У жовтні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Мебельбан" (далі - ТОВ "Мебельбан", лізингоодержувач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (далі - ТОВ "Порше Лізинг Україна", лізингодавець) про стягнення збитків в розмірі 42259,58 доларів США, що в грошовому еквіваленті у гривнях за офіційним курсом Національного банку України станом на 02.10.2017 складає 1123259,71 грн. Позивач просить суд стягнути з відповідача 42259,58 доларів США, що складаються із вартості усіх платежів, сплачених на відшкодування вартості автомобіля, можливість одержати у власність який ТОВ "Мебельбан" втратило з вини ТОВ "Порше Лізинг Україна", а саме - це вартість авансового платежу і безпосередньо саме та частка лізингових платежів, яка стосується відшкодування частини вартості об'єкта лізингу.

Позовна заява обґрунтовується наявністю підстав для відшкодування збитків, завданих лізингоодержувачу внаслідок розірвання договору про фінансовий лізинг №00003797 від 26.10.2011 (далі - договір лізингу №00003797) через його істотне порушення з вини лізингодавця, що призвело до неможливості набуття позивачем в майбутньому предмета лізингу, оскільки вимоги ТОВ "Мебельбан" про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису, вчиненого 11.09.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хижняк А.М., розглянуто Господарським судом міста Києва в межах справи №910/15886/15. Судовими рішеннями у справі №910/15886/15 встановлено ту обставину, що заборгованість позивача перед відповідачем станом на дату вчинення вказаного виконавчого напису не була безспірною, тоді як судовими рішеннями у справі №910/15062/16 підтверджено, що діями ТОВ "Порше Лізинг Україна" з вилучення об'єкту лізингу на підставі цього виконавчого напису нотаріуса та подальшим відчуженням об'єкта лізингу на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Престиж-Авто" (далі - ТОВ "Престиж-Авто") позивача було позбавлено права на користування об'єктом лізингу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Порше Лізинг Україна" на користь ТОВ "Мебельбан" 480709,50 грн. збитків, понесених у зв'язку з відчуженням об'єкту лізингу, що перебував у користуванні згідно договору лізингу № 00003797. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване положеннями статей 627, 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статей 224, 292 Господарського кодексу України (далі - ГК), статей 11, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", та статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) в редакції, чинній до 15.12.2017, з урахуванням яких суд виходив з того, що сплата лізингових платежів не може становити збитки позивача, завдані неотриманням у власність автомобіля, оскільки перебування об'єкта лізингу у період з 04.11.2011 до 06.10.2014 в користуванні позивача на умовах договору лізингу №00003797 обумовлювало сплату лізингових платежів, в тому числі з відшкодуванням частини вартості об'єкта лізингу, відтак збитки позивачу завдано внаслідок неотримання автомобіля у власність, зокрема, через його відчуження на користь ТОВ "Престиж-Авто", і ці збитки підтверджуються лише в частині його вартості після розірвання договору лізингу, яка згідно договору купівлі-продажу від 22.12.2014 становила 480709,50 грн., оскільки були понесені позивачем у складі відшкодованої вартості об'єкта лізингу внаслідок допущених ТОВ "Порше Лізинг Україна" порушень при виконанні цього договору лізингу, що встановлено під час розгляду судами справ №910/15886/15 і №910/15062/16 за участю сторін. При цьому розірвання договору про фінансовий лізинг та подальше відчуження об'єкта лізингу на користь ТОВ "Престиж-Авто" свідчать лише про втрату можливості набуття позивачем у власність автомобіля, який на праві власності належав лізингодавцю та був ним придбаний з метою передачі в лізинг, що не підтверджує наявність збитків позивача у розмірі відшкодування вартості об'єкта лізингу, закладеної в частині лізингових платежів при укладенні договору лізингу №00003797, у зв'язку з чим вимоги позивача в частині збитків в сумі 642550,21 грн. (1123259,71 грн. - 480709,50 грн.) суд першої інстанції визнав недоведеними.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2018 рішення скасовано в частині відмови в задоволенні позову та прийнято нове рішення про задоволення позову повністю.

Постанова апеляційного суду мотивована статтями 22, 623, 651, 653, 806 ЦК, статтею 225 ГК, статтями 7, 11, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", статтею 35 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017, та статтями 73, 74, 76, 77, 86 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, враховуючи які суд дійшов висновку про те, що збитки позивачу завдані не неотриманням у власність автомобіля, а певними діями відповідача (протиправною поведінкою) - таким істотним порушення договору, яке унеможливило взагалі подальше виконання договору лізингу №00003797, в тому числі набуття позивачем автомобіля у власність у майбутньому, тобто неможливість набуття у власність автомобіля - це лише наслідок (один з наслідків) протиправної поведінки відповідача, а не безпосередня причина збитків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погодившись з рішенням та постановою, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме приписів статей 22, 317, 319, 806 ЦК, статей 173, 224, 225, 292 ГК, статей 1, 7, 11, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" та статей 73, 75, 269 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, наголошуючи на тому, що: 1) судовими рішеннями у справі №910/15062/16 було встановлено ту обставину, що наслідком істотного порушення умов договору лізингу №00003797 стало саме позбавлення позивача права на користування об'єктом лізингу, а не відчуження відповідачем об'єкта лізингу на користь ТОВ "Престиж-Авто"; 2) об'єкт лізингу було правомірно вилучено у позивача через невиконання ним своїх обов'язків із внесення лізингових платежів (за весь час було сплачено всього 550477,73 грн.), що підтверджено постановою Донецького апеляційного господарського суду від 06.12.2017 у справі №905/1329/17, тому сума цих платежів не може вважатися збитками лізингоодержувача; 3) протиправна поведінка лізингодавця стосується виключно вчинення виконавчого напису нотаріуса, який на момент вилучення автомобіля у позивача був чинним; 4) уклавши з ТОВ "Престиж-Авто" договір купівлі-продажу від 22.12.2014, відповідач правомірно розпорядився власним майном - об'єктом лізингу; 5) об'єкт лізингу позивач не придбав виключно з причин невиконання умов договору лізингу №00003797, оскільки лише належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених цим договором, означає реалізацію ним права на викуп майна, отриманого в лізинг.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи (доводи, викладені у відзивах та запереченнях на касаційну скаргу)

ТОВ "Мебельбан" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених у оскаржуваній постанові.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 26.10.2011 між ТОВ "Порше Лізинг Україна", як лізингодавцем, та ТОВ "Мебельбан", як лізингоодержувачем, укладено договір лізингу №00003797, за умовами якого позивачем 04.11.2011 отримано в користування об'єкт лізингу - транспортний засіб типу Audi A5 2,0 TFSI (155 kWt), 2011 року виробництва.

Актом опису та арешту від 06.10.2014, складеним в ході виконавчого провадження (ВП 44746349), підтверджено вилучення 05.10.2014 з користування позивача зазначеного автомобіля, який був затриманий працівниками ДАІ, в ході примусового виконання виконавчого напису №1488 від 11.09.2014.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.12.2014 вказаний вище автомобіль було продано відповідачем за договором купівлі-продажу/поставки бувшого у використанні автомобіля, укладеним з покупцем - ТОВ "Престиж-Авто".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.08.2015 у справі №910/15886/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2015, визнано виконавчий напис, вчинений 11.09.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хижняк А.М. і зареєстрований в реєстрі за №1488, таким що не підлягає виконанню.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2016 у справі №910/15062/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2017 і постановою Вищого господарського суду України від 06.04.2017, позов ТОВ "Мебельбан" задоволено частково, розірвано договір лізингу №00003797, укладений між ТОВ "Порше Лізинг Україна" та ТОВ "Мебельбан". В іншій частині позову відмовлено. Зазначеним судовим рішенням договір лізингу №00003797 розірвано з підстав, визначених частиною 2 статті 651 ЦК, а саме при доведеності істотного порушення договору другою стороною - ТОВ "Порше Лізинг Україна", зокрема, при встановлених обставинах порушення умов цього договору в частині вилучення об'єкту лізингу з користування позивача та подальшого відчуження на користь ТОВ "Престиж-Авто".

В основу оскаржуваної постанови покладено висновки апеляційного суду про доведеність усіх елементів складу цивільного правопорушення, які є підставою для покладання на лізингодавця відповідальності у вигляді відшкодування збитків. При цьому розірвання договору лізингу №00003797 через його істотне порушення зі сторони відповідача свідчить не лише про втрату можливості набуття позивачем у власність автомобіля, а й означає втрату позивачем платежів, які сплачені у складі лізингових платежів в частині відшкодування вартості предмета лізингу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Частиною 2 статті 806 ЦК передбачено, що до відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини 2 статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною 2 статті 8 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше.

Згідно з пунктом 4.2 договору лізингу №00003797 після завершення строку дії цього Контракту, після сплати останнього Лізингового платежу, інших платежів за цим Контрактом та виконання всіх зобов'язань лізингоодержувачем, право власності на Об'єкт лізингу перейде до лізингоодержувача. З цією метою Сторони укладуть договір купівлі-продажу, підпишуть додаткову угоду до цього Контракту або оформлять таке придбання в інший спосіб, визначений Порше Лізинг Україна.

Таким чином, договір лізингу №00003797 за своєю правовою природою є змішаним договором, який одночасно включає в себе елементи купівлі-продажу, оренди та позики (кредиту). ТОВ "Порше Лізинг Україна" зі своєї сторони зобов'язалося придбати та надати у користування ТОВ "Мебельбан" автомобіль. ТОВ "Мебельбан", в свою чергу, зобов'язалося сплачувати лізингові платежі (частина яких полягає у відшкодуванні вартості автомобіля) та розраховувало у майбутньому викупити його повністю та набути право власності на нього.

Відповідно до статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Згідно з пунктом 6.1 договору лізингу №00003797 кожний лізинговий платіж включає в себе: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування; частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу); комісії; покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим контрактом та інші витрати, передбачені та прямо пов'язані з контрактом; будь-які податки, що можуть застосовуватися до Контракту після його виконання або в будь-який час у майбутньому; інші витрати та платіжні зобов'язання.

Як встановлено судами та не заперечується лізингодавцем, ТОВ "Мебельбан" з 26.10.2011 по 01.09.2014 сплатило ТОВ "Порше Лізинг Україна": 1) авансовий платіж - у еквіваленті 20491,91 доларів США; 2) лізингові платежі - у еквіваленті 43339,57 доларів США, в тому числі відшкодування частини вартості об'єкту лізингу в еквіваленті 21767,67 доларів США; проценти та комісії - у еквіваленті 21 571,90 доларів США; 3) адміністративний платіж у еквіваленті 1024,60 доларів США; 4) реєстраційний платіж - 1330,78 грн.

Згідно з пунктом 2 договору лізингу №00003797 авансовий платіж - це платіж, що складає частину від вартості Об'єкта лізингу, розмір якого визначається Порше Лізинг Україна та відображається у Контракті; такий платіж підлягає сплаті Лізингоодержувачем на користь Порше Лізинг Україна до моменту доставки та передачі Лізингоодержувачу Об'єкта лізингу відповідно до умов Контракту.

Таким чином, враховуючи змішану правову природу договору фінансового лізингу, який містить в собі елементи договору купівлі-продажу, ТОВ "Мебельбан" сплатило на користь ТОВ "Порше Лізинг Україна" у складі лізингових платежів таку їх складову як відшкодування частини вартості об'єкту лізингу (авансовий платіж та безпосередньо саме та частка лізингових платежів, яка стосується відшкодування частини покупної вартості об'єкту лізингу) у сумі 42259,58 доларів США.

В апеляційній скарзі позивач зазначив, що не вимагає стягнення збитків, що дорівнюють сумі усіх складових лізингових платежів, тобто ТОВ "Мебельбан" не вимагає повернути суми процентів та комісій, адміністративний та реєстраційний платежі, адже в період до вилучення автомобіля 05.10.2014 позивач користувався предметом лізингу, за що і сплачені відповідні платежі. Таким чином, позивач просив стягнути понесені збитки саме в частині втрачених коштів з відшкодування вартості автомобіля, оскільки суд першої інстанції в цій частині відмовив в задоволенні позовних вимог.

Частинами 1, 2 статті 22 ЦК передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, в тому числі, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства (частина 1 статті 225 ГК).

Таким чином, збитки можуть полягати не тільки у нанесенні фізичної шкоди майну особи. Збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин, яке може проявлятися, в тому числі, у втратах майна (до якого відносяться і грошові кошти), понесених внаслідок порушення господарського зобов'язання з іншої сторони.

Зокрема, позивачем понесено такі витрати у вигляді сплаченого відшкодування вартості автомобіля, набуття якого у власність у майбутньому неможливе.

Відповідно до частини 1 статті 623 ЦК боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно приписів частини 5 статті 653 ЦК, на якій ґрунтуються позовні вимоги, якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач має право вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу.

Зазначеними нормами цивільного законодавства підтверджується правомірність визначення втрачених з вини лізингодавця лізингових платежів саме як збитків лізингоодержувача.

Відповідно до частини 3 статті 35 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017 (на час прийняття рішення від 06.12.2017), обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що судовими рішеннями у справах №910/15886/15 та №910/15062/16 (між тими ж сторонами) встановлено той факт, що ТОВ "Порше Лізинг Україна" допустило істотне порушення договору лізингу №00003797 у вигляді ненадіслання лізингоодержувачу належним чином оформленої односторонньої відмови від договору лізингу, наслідком чого було незаконне вчинення нотаріусом виконавчого напису від 11.09.2014 при існуванні спору щодо заборгованості позивача перед відповідачем, яке (порушення) і стало підставою дострокового розірвання цього договору згідно з частиною 2 статті 651 ЦК.

В силу приписів частини 3 статті 4 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Колегія суддів зауважує, що чинні судові рішення у справах №910/15886/15 та №910/15062/16 не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у цій справі, не можуть йому суперечити.

Отже, встановлені судовими рішеннями у справах №910/15886/15 і №910/15062/16 фактичні обставини не підлягають повторному доказуванню та свідчать про правильність подальшого висновку апеляційного суду про те, що предмет лізингу 05.10.2014 був безпідставно вилучений у позивача (на підставі виконавчого напису нотаріуса від 11.09.2014, який судом було визнано таким, що не підлягає виконанню), а згодом реалізований відповідачем на користь ТОВ "Престиж-Авто". Це істотне порушення договору з боку відповідача позбавило ТОВ "Мебельбан" того, на що воно розраховувало при укладенні договору - придбання автомобіля у власність, частина покупної вартості якого вже була виплачена відповідачу.

Водночас, спростовуючи висновок суду першої інстанції про те, що збитки позивачу завдані неотриманням у власність автомобіля, а розірвання договору про фінансовий лізинг та відчуження об'єкта лізингу на користь ТОВ "Престиж-Авто" свідчить лише про втрату можливості набуття позивачем у власність автомобіля, суд апеляційної інстанції вірно зазначив наступне.

За змістом статей 22, 623, 653 ЦК, статей 224, 225 ГК та статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Збитки позивачу завдані не неотриманням у власність автомобіля, а певними діями відповідача (протиправною поведінкою) - таким істотним порушенням договору лізингу №00003797, яке унеможливило взагалі подальше виконання цього договору, в тому числі набуття позивачем автомобіля у власність у майбутньому. Відтак, неможливість набуття у власність автомобіля - це лише один з наслідків протиправної поведінки відповідача, а не безпосередня причина збитків.

Водночас, розірвання договору лізингу №00003797 в судовому порядку через його істотне порушення зі сторони відповідача свідчить не лише про втрату можливості набуття позивачем у власність автомобіля, як вважає суд першої інстанції, а й означає втрату позивачем платежів, які сплачені у складі лізингових платежів саме за відшкодування частини покупної вартості предмета лізингу.

Апеляційний суд також вірно зазначив, що внаслідок неправильного визначення протиправної поведінки відповідача, причинно-наслідкового зв'язку між такою поведінкою та завданими збитками, а також неправильного визначення природи збитків суд першої інстанції неправильно визначив і їх розмір.

Так, частково задовольняючи позов, місцевий господарський суд дійшов висновку, що збитки підтверджуються лише в частині вартості автомобіля після розірвання договору лізингу №00003797, а саме згідно договору купівлі-продажу від 22.12.2014 становлять суму 480709,50 грн.

Проте, сума продажу автомобіля 480709,50 грн. на користь ТОВ "Престиж-Авто" не має жодного відношення до збитків позивача, позаяк не є втраченими грошовими коштами ТОВ "Мебельбан" (реальними збитками) чи його упущеною вигодою, а становить лише договірну ціну продажу автомобіля, про яку домовилися два контрагента - ТОВ "Порше Лізинг Україна" та ТОВ "Престиж-Авто", і яка могла становити як більше 480709,50 грн., так і менше. Кваліфікація місцевим господарським судом договірної ціни продажу автомобіля в розмірі 480709,50 грн. у якості збитків лізингоодержувача суперечить поняттю збитків, наведеному у статті 22 ЦК України, статтях 224, 225 ГК та статтях 8, 11 Закону України "Про фінансовий лізинг".

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог у повному обсязі, оскільки збитками ТОВ "Мебельбан" є реальні збитки у вигляді понесених позивачем конкретних витрат зі сплати лізингових платежів в частині відшкодування покупної вартості предмета лізингу, у задоволенні яких суд першої інстанції помилково відмовив.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу

Касаційна інстанція погоджується з твердженням скаржника щодо помилковості висновку апеляційного суду про те, що судовими рішеннями у справі №910/15062/16 було встановлено ту обставину, що наслідком істотного порушення умов договору лізингу №00003797 стало саме позбавлення позивача права на користування об'єктом лізингу, а не відчуження відповідачем об'єкта лізингу на користь ТОВ "Престиж-Авто".

Також безпредметним є посилання суду апеляційної інстанції на положення абзацу другого частини 1 статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг", яке взагалі не стосується даного спору, оскільки врегульовує відносини відшкодування збитків лізингоодержувачу, пов'язані з реалізацією ним права на відмову від договору лізингу в односторонньому порядку в разі прострочення передачі лізингодавцем предмета лізингу.

Разом з тим, касаційна інстанція враховує, що самі по собі зазначені помилкові посилання апеляційного суду не призвели до прийняття неправильної по суті постанови, а тому не можуть бути достатньою підставою для її скасування, оскільки згідно з частиною 2 статті 309 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про те, що об'єкт лізингу було правомірно вилучено у позивача через невиконання ним своїх обов'язків із внесення лізингових платежів (за весь час було сплачено всього 550477,73 грн.), що підтверджено постановою Донецького апеляційного господарського суду від 06.12.2017 у справі №905/1329/17, а протиправна поведінка лізингодавця стосується виключно вчинення виконавчого напису нотаріуса, який на момент вилучення автомобіля у позивача був чинним, оскільки зазначені посилання ТОВ "Порше Лізинг Україна" суперечать преюдиціальним фактам, встановленим судовими рішеннями у справах №910/15886/15 і №910/15062/16 (між тими ж сторонами), що свідчить про неврахування відповідачем імперативних приписів частини 3 статті 35 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017, та частини 4 статті 75 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017. Крім того, зміст постанови Донецького апеляційного господарського суду від 06.12.2017 у справі №905/1329/17 переконливо свідчить про її прийняття з урахуванням висновків, вміщених у постанові Вищого господарського суду України від 06.04.2017 по справі №910/15062/16.

Касаційна інстанція також відхиляє недоречні аргументи скаржника про те, що уклавши з ТОВ "Престиж-Авто" договір купівлі-продажу від 22.12.2014, відповідач правомірно розпорядився власним майном - об'єктом лізингу, тоді як об'єкт лізингу позивач не придбав виключно з причин невиконання умов договору лізингу №00003797, оскільки судами попередніх інстанцій з урахуванням судових рішень у справах №910/15886/15 і №910/15062/16 достеменно встановлено факти незаконного вилучення об'єкта лізингу з володіння лізингоодержувача та дострокового розірвання договору лізингу №00003797 саме з підстав його істотного порушення лізингодавцем, а не через невиконання умов з боку лізингоодержувача.

В свою чергу, касаційна інстанція погоджується з викладеними у відзиві на касаційну скаргу доводами позивача, обґрунтованість та відповідність яких чинному законодавству і фактичним обставинам справи підтверджується вищенаведеними висновками апеляційного суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки позивачем доведено факт завдання йому збитків внаслідок розірвання договору лізингу №00003797 з причин його істотного порушення лізингодавцем, як наслідок, оскаржувану постанову ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права (статей 22, 623, 651, 653, 806 ЦК, статей 224, 225 ГК, статей 11, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг") та без порушення норм процесуального права (статті 35 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017, статей 73-77, 86, 269 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновки суду апеляційної інстанції щодо задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим, підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваної постанови відсутні.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, покладається на скаржника.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2018 у справі №910/17213/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ю.Я. Чумак

Судді: Т.Б. Дроботова

К.М. Пільков