Постанова

від 08.08.2018 по справі 299/3382/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 299/3382/17

П О С Т А Н О В А

Іменем України

08 серпня 2018 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача),

суддів: Кондора Р.Ю. і Кожух О.А.,

за участю секретаря Пилип Ю.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Виноградівського районного суду від 07 травня 2018 року (у складі судді Леньо В.В.) за заявою публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Закарпатгаз до товариства з обмеженою відповідальністю Колесо та ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_2, про вжиття заходів забезпечення позову, -

ВСТАНОВИВ:

ПАТ по газопостачанню та газифікації Закарпатгаз (надалі - Товариство) звернулося до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову у квітні 2018 р. (а.с.61-64).

Просило заборонити ОСОБА_2 здійснювати відчуження автозаправочної станції стаціонарного типу, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та складається із адмінкорпусу (А), насосної (Б), автомийки (В), бензосховища (Г), навісу з автозаправочними колонками (Д), № 1 швидкісної автозаправочної колонки, вимощення-І, зареєстрованої Виноградівським бюро технічної інвентаризації 25.10.2001 р. за №474, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 660314821212.

На обґрунтування цієї заяви вказав, що згідно з рішенням господарського суду Закарпатської області від 27.01.2015 р. із ТОВ Колос стягнуто на користь Товариства 153 267,45 грн. суму збитків і 3 065,35 грн. у відшкодування судового збору. Боржник добровільно не виконав рішення суду, а заходи примусового виконання рішення виявилися безрезультатними, оскільки боржником із метою ухилення від виконання судового рішення неправомірно відчужено (шляхом укладення договору дарування) на користь свого сина (ОСОБА_3.) належне Товариству майно (статутний капітал Товариства - автозаправочну станцію стаціонарного типу).

У подальшому, 15.09.2017 р. ОСОБА_3 здійснив відчуження нерухомого майна (шляхом укладення договору купівлі-продажу) на користь третьої особи - ОСОБА_2

У зв'язку з цим Товариство звернулося до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування від 17.06.2016 р., укладеного між ТОВ Колесо та ОСОБА_4

У рамках цього позову і була подана заява про забезпечення позову, оскільки в Товариства є побоювання, що неправомірні дії щодо майна боржника можуть продовжуватися і далі, що в свою чергу може призвести до утруднення виконання майбутнього судового рішення, якщо таке буде ухвалено на користь позивача.

Ухвалою Виноградівського районного суду від 07 травня 2018 р. заяву Товариства про забезпечення позову задоволено:заборонено ОСОБА_2 здійснювати відчуження Автозаправочної станції стаціонарного типу, яка складається із адмінкорпусу (А), насосної (Б), автомийки (В), бензосховища (Г), навісу з автозаправочними колонками (Д), № 1 швидкісної автозаправочної колонки, вимощення-І, зареєстрованої Виноградівським бюро технічної інвентаризації 25.10.2001 р. за №474, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 660314821212.

ОСОБА_2 просить скасувати цю ухвалу та постановити нову, якою відмовити Товариству в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову. Доводить про порушення норм матеріального та процесуального права. Указує, що інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, однак ОСОБА_2 є третьою особою у спірних правовідносинах. Зазначає, що суд першої інстанції не з'ясував, чи призведе застосування заходів забезпечення позову до перешкоди в роботі автозаправочної станції. Указує, що судом не було враховано принцип співмірності заявлених позовних вимог і заходів забезпечення позову. Зазначає, що Товариством не доведено, що існує реальна загроза утруднення чи неможливості виконання майбутнього судового рішення.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу Товариство просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства витрати на професійну правничу допомогу, понесені Товариством у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції. Узагальнені доводи заперечення зводяться до безпідставності та необґрунтованості доводів апеляційної скарги і відповідності ухвали суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала - скасуванню із відмовою у задоволенні заяви Товариства про застосування заходів забезпечення позову, з таких підстав.

Суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості вимог, указаних Товариством у заяві про забезпечення позову.

Однак, апеляційний суд не може погодитися із такими висновками суду першої інстанції через порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, які є предметом доказування.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову належить розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Так, ч.1 ст. 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується забороною вчиняти певні дії (п.2 ч.1 ст.150 ЦПК України).

Відповідно до ч.3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову є сукупністю установлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Як убачається з матеріалів справи, Товариство звернулося до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування у листопаді 2017 р. (а.с.1-9). Предметом позову є вимога про визнання недійсним договору дарування від 17.06.2015 р., укладеного між ТОВ Колесо та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу Рішко О.І.

Підставою позову є те, що ТОВ Колесо є боржником перед Товариством, що підтверджується постановою Вищого господарського суду України від 09.06.2015 р., і повинно сплатити на користь Товариства суму збитків. Боржник це рішення не виконує, унаслідок чого було розпочато процедуру примусового виконання судового рішення.

Однак, у ході виконання цього рішення стало відомо, що керівник ТОВ Колесо - Дорчинець Ю.Я., подарував ОСОБА_3 автозаправочну станцію стаціонарного типу, яка входить до статутного капіталу ТОВ Колесо , і на яку може бути звернуто стягнення у рахунок погашення перед Товариством суми збитків, завданих ТОВ Колесо , в рамках виконавчого провадження.

Товариство вважає оспорюваний договір фіктивним у зв'язку з тим, що сторони не мали жодних намірів щодо реального настання правових наслідків, обумовлених цим договором.

У рамках цього позову Товариством було заявлено клопотання про вжиття заходів забезпечення позову (а.с.61-64).

На обґрунтування цієї заяви вказало, що майно (автозаправочна станція стаціонарного типу) є предметом позову, пред'явленого Товариством до ОСОБА_3, однак указане майно є об'єктом права власності третьої особи (ОСОБА_2.) на підставі договору купівлі-продажу від 15.09.2017 р., укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_2, який Товариством не оспорений.

Суд першої інстанції, задовольняючи заяву про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 здійснювати відчуження автозаправочної станції стаціонарного типу констатував, що ОСОБА_2 як власник цього майна може здійснити відчуження спірного приміщення іншій особі, що може значно утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Однак, такі висновки суду першої інстанції суперечать нормам процесуального права та обставинам справи.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності належить враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Однак, як видно з матеріалів справи спір виник між Товариством і ОСОБА_3 щодо визнання недійсним договору дарування автозаправочної станції стаціонарного типу, укладеного між ТОВ Колесо та ОСОБА_3

Законність набуття ОСОБА_2 права власності на автозаправочну станцію стаціонарного типу не оспорюється, останній має у справі статус третьої особи, а договір купівлі-продажу, на підставі якого ОСОБА_2 набув права власності, не є предметом спору.

Отже, суд першої інстанції не з'ясував, а чи виник між Товариством і ОСОБА_2 спір, не встановив обсяг позовних вимог і відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам, оскільки позовні вимоги Товариства не стосуються ОСОБА_2 як власника майна.

Висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 як власник автозаправочної станції стаціонарного типу, може здійснити відчуження спірного приміщення іншій особі, що може значно утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, є необґрунтованим і недоведеним у контексті спірних правовідносин, зокрема в рамках предмету та підстав позову, заявленого Товариством.

Також судом першої інстанції не було враховано, що вжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти певні дії буде перешкоджати господарській діяльності ОСОБА_2 як власника автозаправочної станції стаціонарного типу та порушувати його право власності, зокрема щодо розпорядження своїм майном, а з огляду на те, що Товариством не оспорюється правомірність набуття ОСОБА_2 указаного майна, таке вжиття заходів забезпечення позову є неприпустимим і таким, що порушує законні права та інтереси власника майна.

Апеляційний суд констатує, що вимоги, які ставить позивач у заяві про забезпечення позову, є неспівмірними із заявленими позовними вимогами, оскільки позовні вимоги стосуються визнання недійсним договору дарування автозаправочної станції стаціонарного типу, укладеного між ТОВ Колесо та ОСОБА_3, а забезпечити позов просять шляхом заборони ОСОБА_2 учиняти певні дії щодо цього майна. При цьому ОСОБА_2 не є стороною у справі, Товариство жодних вимог до нього не заявляє, а отже - між ними відсутній спір. Окрім того, підстава набуття ОСОБА_2 указаного майна Товариством не оспорюється, тому вжитті заходи забезпечення позову є неспівмірними із заявленими позовними вимогами та такими що порушують право власності ОСОБА_2 у контексті розпорядження своїм майном, підстава набуття якого не оспорююється.

За таких обставин суд першої інстанції передчасно задовольнив заяву Товариства про застосування заходів забезпечення позову, через що постановлена ним ухвала відповідно до вимог ст. 376 ч.1 ЦПК України підлягає скасуванню як незаконна, а у задоволенні заяви про застосування заходів забезпечення позову належить відмовити як необґрунтованому та передчасному.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.2, 376, 381,382, 383, 384, 389 ч.1 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. 2.Ухвалу Виноградівського районного суду від 07 травня 2018 року скасувати. 3.У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Закарпатгаз про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 здійснювати відчуження автозаправочної станції стаціонарного типу, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається із адмінкорпусу (А), насосної (Б), автомийки (В), бензосховища (Г), навісу з автозаправочними колонками (Д), № 1 швидкісної автозаправочної колонки, вимощення-І, зареєстрованої Виноградівським бюро технічної інвентаризації 25.10.2001 р. за №474, 25.10.2001 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 660314821212, відмовити. 4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суд. 5.Повне судове рішення складено 10 серпня 2018 року.

Судді: