Рішення

від 17.01.2019 по справі 299/3382/17

ВИНОГРАДІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Виноградівський районний суд Закарпатської області

---

Справа № 299/3382/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.01.2019 року м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого - судді Леньо В.В., при секретарі - Казимірська Н.В., за участі представників відповідачів - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_4, при розгляді у відкритому судовому засіданні цивільної справи за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Закарпатгаз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Колесо", ОСОБА_5, третя особа на стороні відповідача ОСОБА_4, про визнання недійсним договору дарування та повернення сторін у попередній стан,

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Закарпатгаз" звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Колесо", ОСОБА_5, третя особа на стороні відповідача ОСОБА_4, про визнання недійсним договору дарування та повернення сторін у попередній стан.

Позов мотивовано тим, що рішенням Господарського суду Закарпатської області від 27.01.2015 року вирішено стягнути з ТОВ Колесо на користь ПАТ Закарпатгаз 153 267,45 грн. за несанкціонований відбір природного газу та 3065,35 грн. витрат по сплаті судового збору.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.04.2015 року вказане рішення скасовано та відмовлено у задоволенні позову.

09.06.2015 постановою Вищого господарського суду України у даній справі постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.04.2015 року скасувано, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Стягнуто з ТОВ "Колесо" на користь ПАТ Закарпатгаз суму в розмірі 1 532,68 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Відповідно до ст. 129 1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Боржник добровільно не виконав рішення суду, у зв'язку з чим 23.06.2015 року господарським судом Закарпатської області видано два накази про примусове виконання рішення суду першої інстанції від 27.01.2015 року та постанови ВГСУ від 09.06.2015 року, які 02.07.2015 року ПАТ Закарпатгаз пред'явлено на примусове виконання до відділу Державної виконавчої служби Виноградівського районного управління юстиції .

В процесі виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду, 22.08.2016 року державним виконавцем здійснено виїзд за вказаною у виконавчому документі адресою та складено акт про те, що за даною адресою знаходиться автозаправочна станція стаціонарного типу, яка належить на праві власності ОСОБА_5, на підставі договору дарування № 545 від 17.06.2015.

Директор Товариства представляв інтереси ТОВ Колесо у Вищому господарському суді під час розгляду вказаної справи та був присутній в судовому засіданні 09.06.2015 року під час оголошення постанови (про що зазначено у вступній частині постанови), таким чином, як Товариство так і його директор ОСОБА_1 знали про наявність такого судового рішення та усвідомлювали, що таке повинно бути виконане.

При розгляді даної справи, судами встановлено, що згідно довідки комунального підприємства Виноградівського районного бюро технічної інвентаризації №7 від 16.01.2014 p., власником нерухомого майна - автозаправної станції стаціонарного типу за адресою АДРЕСА_1 є ТзОВ "Колесо" на підставі свідоцтва про право власності, виданого Виноградівською райдержадміністрацією від 23.10.2001р.

Згідно листа Виноградівської міської ради № 02/-14/55 від 17.01.2014 p., власником нерухомого майна по АДРЕСА_1 є ТзОВ "Колесо", директором якого є ОСОБА_1.

Згідно листа ДПІ У Виноградівському районі ГУ Міндоходів у Закарпатській області від 05.02.2014 р. №349 за адресою АДРЕСА_1 з 26.01.1993 р. зареєстровано ведення господарської діяльності платником податків ТзОВ "Колесо" .

Згідно Договору дарування від 17.06.2015, ТОВ Колесо , код ЄДРПОУ 19107835 в особі керівника ОСОБА_1 (Дарувальник) передав безоплатно у власність громадянина України ОСОБА_5, ІПН НОМЕР_1 (Обдарований), Автозаправочну станцію стаціонарного типу, що складається з Адмінкорпусу (А), насосної (Б), авто мийки (В), бензосховища (Г), навіс з автозаправочними колонками (Д), №1 швидкісна автозаправочна колонка, вимощення-І, зареєстрованої Виноградівським районним бюро технічної інвентаризації за реєстровим номером 474, в книзі №2 від 25.10.2011 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 660314821212.

Вищезазначений об'єкт нерухомості належить Дарувальнику на праві власності на підставі свідоцтва про право особистої власності від 23.10.2001 року та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу Рішко Оленою Іванівною та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №545.

Позивач вважає, що вищевказаний договір дарування від 17.06.2015 повинен бути визнаний судом недійсним, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

За змістом ч.5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Договір дарування є фіктивним, оскільки такий укладений без наміру реального настання правових наслідків, обумовлених ним, після набрання законної сили рішенням про стягнення збитків із ТОВ Колесо , між близькими родичами, при чому дарувальник продовжував користуватися даним майном для здійснення діяльності з продажу паливно-мастильних матеріалів.

За змістом ст. 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.

Відповідно до ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Оскаржуваний договір дарування укладено від імені ТОВ Колесо його директором ОСОБА_1.

Водночас, згідно з інформацією, яка містилася станом на 16.05.2017 року у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб і фізичних осіб підприємців та отримана Товариством безкоштовно із офіційної веб-сторінки Міністерства юстиції України (https://usr.miniust.gov.ua), станом на дату укладення оскаржуваного договору єдиним засновником ТОВ Колесо значився ОСОБА_1.

Як видно із декларації кандидата на посаду особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, яку подано ОСОБА_5 за 2016 рік, та яка міститься в Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (опублікована на офіційній веб-сторінці https://public.nazk.gov.ua), у власності ОСОБА_5 є автозаправочна станція стаціонарного типу (дата набуття права 17.06.2015, вартість на дату набуття 232586 грн.). Крім того, у вказаній декларації зазначено, що ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_5.

В подальшому, Актом державного виконавця від 17.01.2017 року встановлено та задокументовано, що фактична господарська діяльність на автозаправочній станції за адресою: АДРЕСА_1, здійснюється ФОП ОСОБА_1.

Підтвердженням факту діяльності з продажу паливно-мастильних матеріалів на Автозаправочній станції стаціонарно типу за адресою: АДРЕСА_1, саме ОСОБА_1 як фізичною особою-підприємцем є, зокрема, укладені із ним, як із постачальником угоди про поставку нафтопродуктів впродовж 2016-2017 року, розміщенні на офіційній веб-сторінці публічних закупівель Prozorro (https://prozorro.gov.ua),

Вказані угоди передбачають продаж нафтопродуктів на умовах роздрібної торгівлі.

Таким чином, договір дарування укладений ТОВ Колесо , в особі директора ОСОБА_1, неправомірно, з метою ухилення від виконання постанови Вищого господарського суду України від 09.06.2015 та ухилення від сплати на користь ПАТ Закарпатгаз суми збитків, при цьому знаючи про наявність такого рішення суду та усвідомлюючи необхідність його виконання.

Нерухоме майно товариства - Автозаправочна станція стаціонарного типу, відчужена за договором на користь фізичної особи ОСОБА_5, який є сином засновника цього товариства, при цьому, укладаючи даний фіктивний договір дарування, сторони не мали жодних намірів реального настання правових наслідків, обумовлених ним, так як всю подальшу господарську діяльність на даному об'єкті після укладення цього договору продовжив фактично здійснювати ОСОБА_1 як фізична-особа підприємець.

Єдиною метою укладення спірного правочину стало приховати належне ТОВ Колесу нерухоме майно від його примусового стягнення в рахунок виконання рішення по справі № 907/145/14.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема волевиявлення учасника правочину має бути вільним і заповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Будучи обізнаним про вищезазначені судові рішення про стягнення суми збитків на користь ПАТ Закарпатгаз , усвідомлюючи всій обов'язок виконання та відповідальність за невиконання рішення суду, директор та єдиний засновник ТОВ Колесо ОСОБА_1 та його син ОСОБА_5 уклали оспорюваний договір дарування, маючи на меті виключно фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, причому дарувальник продовжував фактично володіти та користуватися цим майном.

Таким чином, укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч.1 та ч.5 ст. 203 ЦК України, що за правилами статті 215 ЦК підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Недійсність договорів, укладених між близькими родичами з метою фіктивного переходу права власності для уникнення виконання рішення суду неодноразово досліджувалася Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ та Верховним судом України. За результатом розгляду таких категорій справ винесено постанову ВСУ від 19.10.2016 року у справі № 6-1873цс16, ухвалу ВССУ від 05.04.2017 року у справі №552/5804/15-ц , ухвалу ВССУ від 15.07.2015 року у справі №6-9134св15).

Оспорюваний договір є таким, що порушує публічний порядок, оскільки укладаючи договір дарування, ТОВ Колесо здійснено відчуження нерухомого майна з грубим порушенням порядку відчуження майна Товариства, з якого формувався статутний капітал, з грубим порушенням як положень Статуту товариства так і норм Цивільного кодексу України.

Згідно Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Колесо", зареєстрованого 15.02.2013р. за номером 13101050020000079,

п.1.5 - Учасником Товариства є ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_2 виданий Виноградівським РВ УМВС України у Закарпатській області 21.12.2006 року, мешканець АДРЕСА_2;

п. 5.1 - Для забезпечення діяльності Товариства за рахунок вкладу учасників створений Статутний капітал. Розмір статутного капіталу складає 350 000,00 грн.;

п. 5.2 - Статутний капітал Товариства вноситься Учасниками у готівковій формі, у вигляді обладнання, будівель тощо;

п. 5.3 - Розмір статутного капіталу може змінюватися (збільшуватися або зменшуватися) за рішенням загальних зборів;

п. 5.3.2. - Зменшення статутного капіталу обов'язково проводиться у разі зменшення вартості чинних активів нижче розміру статутного капіталу. Зменшення статутного капіталу проводиться після повідомлення всіх його кредиторів. У цьому разі кредитори мають право або вимагати дострокового припинення чи виконання зобов'язань Товариства та відшкодування їм збитків, або заперечити щодо зменшення статутного капіталу. При наявності заперечень кредиторів щодо зменшення розміру статутного капіталу таке зменшення не може бути проведено Товариством до повного виконання з його боку відповідних зобов'язань. Рішення про зменшення статутного капіталу набирає чинності через 3 (три) місяці після державної реєстрації і публікації про це у офіційному та центральному друкованих засобах масової інформації. Якщо після закінчення другого чи кожного наступного фінансового року вартість чистих активів Товариства згідно з річним балансом виявиться меншою від розміру Статутного капіталу, Товариство (з рахуванням п. 6.4 Статуту) зобов'язане до 01 квітня року, наступного за звітнім оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту.

П.11.3.2. - Для відчуження нерухомого майна Товариства Директор повинен отримати попередню згоду загальних зборів.

У відповідності ст. ст. 2, 80, 91, 92 ЦК України юридична особа є учасником цивільних правовідносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю.

При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відовідно до установчих документів та закону (ч. 1 ст. 92 ЦК України).

Згідно з приписами ст. 97 ЦК України, управління товариством здійснюють його органи, якими є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 92 ЦК України у випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від мені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Статтею 98 ЦК України встановлено, що загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу. Частиною 3 вказаної статті ЦК України передбачено, що рішення про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна товариства, та про ліквідацію товариства приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 87 ГК України, товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного капіталу в порядку, встановленому цим Кодексом та законом, прийнятим відповідно до нього. Частина 3 вказаної статті ГК України передбачає, що рішення товариства про зміни розміру статутного капіталу набирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру.

Згідно із ч.З ст. 52 ЗУ Про господарські товариства зміни до статуту, пов'язані із зміною розміру статутного капіталу та/або із зміною складу учасників, підлягають державній реєстрації в установленому законом порядку.

Частиною 4 ст. 52 ЗУ Про господарські товариства передбачено, що рішення про зменшення статутного капіталу товариства надсилається поштовим відправленням всім кредиторам товариства не пізніше триденного строку з дня його прийняття.

Згідно з ч. 5 ст. 52 ЗУ Про господарські товариства , зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після повідомлення про це в порядку, встановленому статутом, усіх його кредиторів. У цьому разі кредитори мають право вимагати дострокового припинення або виконання відповідних зобов'язань товариства та відшкодування їм збитків.

Не погоджуючись із позовними вимогами відповідач ТОВ "Колесо" подало відзив (а.с.12-16 т.3), згідно якого вважає вимоги Позивача необгрунтованими, безпідставними та такими які ґрунтуються на припущеннях, у позові просить відмовити. У відзиві зазначено, що відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність (ч.1 ст.717 ЦК України).

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (ст. 718 ЦК України).

Згідно зі ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

17.06.2015р. між ТОВ Колесо та ОСОБА_5 було укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за №545.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Положенням ч.1 ст.215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема частиною п'ятою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними роз'яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. У разі, якщо на виконання правочину було передано манно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Закон не встановлює обмежень для звернення до суду з позовом про визнання правочину фіктивним для інших заінтересованих осіб, які не є його сторонами. Між тим, сторона, яка вимагає визнання правочину недійсним, повинна довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення такого правочину. В даному випадку тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача, який не є стороною оспорюваного правочину.

Отже, з урахуванням цих норм суд також повинен установити чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

З аналізу викладених норм права, а також роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, випливає, що позивач, який звернувся з вимогою про визнання правочину фіктивним, має довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки, а також вказати які саме його права були порушені, невизнані або оспорені у зв'язку із укладанням даного правочину.

Таку ж правову позицію висловив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в своїх ухвалі від 03 червня 2015 року у справі №6-4806св15.

Крім того, в своїй постанові від 21 січня 2015 року (справа №6-197цс14) Верховний Суд України погодився з позицією суду першої інстанції, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований, як фіктивний. Фіктивним може бути визнано будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

На виконання договору дарування від 17 червня 2015р. укладеного між ТОВ Колесо та ОСОБА_5 (далі - Договір дарування), відбулася передача майна, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, відповідно до якого власником автозаправочної станції стаціонарного типу, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 зазначено ОСОБА_5, тобто, враховуючи правові позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних та Верховного Суду України, вказаний договір дарування не може бути кваліфікований, як фіктивний.

Крім того, після передачі майна ТОВ Колесо не здійснювало господарську діяльність з використанням автозаправочної станції стаціонарного типу, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

Діючим законодавством України не забороняється родичам укладати будь-які правочини, в тому числі договори дарування між собою.

З тексту оспорюваного Договору дарування вбачається, що сторони підтвердили, що договори відповідають їх дійсним намірам і не носять характеру фіктивних, договори спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, волевиявлення кожного з них було вільним і відповідало внутрішній волі, про що свідчать: п. 9 Договору дарування

На момент укладання оспорюваного договору дарування, жодних обтяжень на автозаправочну станцію стаціонарного типу накладено не було.

Згідно п.36 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженої Наказом Міністерства України від 03.03.2004 року №20/5 нотаріуси зобов'язані встановити дійсні наміри кожної сторони до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної сторони. Встановлення дійсних намірів однієї з сторін правочину може бути здійснено нотаріусом за відсутності іншої сторони з метою виключення можливості стороннього впливу на її волевиявлення. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.

Посилання позивача на те, що спірний Договір дарування є недійсним та таким, що порушує права позивача, оскільки укладений з метою приховання майна ТОВ Колесо від виконання рішення суду, є необгрунтованим з огляду на те, що станом на 14.06.2018р. ТОВ Колесо перерахувало Позивачу 3000,00грн. в рамках на виконання постанови Вищого господарського суду України від 09.06.2015р. Крім того, твердження про те, що вказаний договір укладено з метою уникнення виконання рішення суду грунтується виключено на припущеннях Позивача.

Твердження позивача про те, що в подальшому після укладення оспорювального Договору дарування 17.01.2017р. за адресою: АДРЕСА_1 здійснював свою підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_1 не може свідчити про те, що Договір укладений без мети настання правових наслідків. Більше того, даний факт підтверджує відчуження майна.

Отже, доводи позивача побудовані на припущеннях та в них не наведено належних та достовірних доказів того, що оспорювальний Договір дарування був укладений без мети настання правових наслідків, а з метою приховання майна відповідача.

За змістом ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частинами 2, 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При укладені оспорювального Договору дарування сторонами були додержані вимоги частин 1,2, 3, 5,6 ст. 203 ЦК України.

Станом на 17.06.2015р. єдиним учасником Товариства був ОСОБА_1 Саме ОСОБА_1 обіймав посаду директора Товариства. Згідно протоколу загальних зборів учасників ТОВ Колесо від 16.06.2015р. прийнято рішеня про укладення оспорюваного договору та надання право підпису вказаного договору директору ТОВ Колесо - ОСОБА_1

Відповідно до статті 113 ЦК України господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

Учасником господарського товариства може бути фізична або юридична особа (частина 1 статті 114 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 115 ЦК України встановлено, що господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Згідно ст. 12 Закону України Про господарські товариства товариство є власником, зокрема майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного капіталу). Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що будь-яке майно передане господарському товариству до його статутного капіталу як внесок, є часткою учасника в ньому та стає власністю товариства. При цьому чинне законодавство України не встановлює будь-яких обмежень для товариства щодо розпорядженням власним майном незважаючи на його походження. Товариство вправі відчуджувати майно, яке передано йому як внесок до статутного капіталу, може витрачати на будь-які цілі кошти, які були внесені як внесок до статутного капіталу, і при цьому такі операції не спричиняють змін чи припинення корпоративних прав засновників цього товариства.

Що стосується зміни розміру статутного капіталу, то слід зазначити, що продаж майна або витрачання коштів, які були внеском до статутного капіталу товариства, не призводять до зменшення статутного капіталу такого товариства. Таке зменшення не залежить від продажу будь-яких активів підприємства, а проводиться лише за рішенням засновників товариства.

Отже, при обґрунтуванні позовних вимог Позивач допустив вільне трактування чинного законодавства України.

Посилання Позивача на постанову Верховного суду України від 19.10.2016р., у справі №6-187цс16. ухвалу суду ВССУ від 05.04.2017р. у справі №552/5804/15-ц, ухвалу ВССУ від 15.07.2015р. по справі №6-9134св15 є безпідставними, так як у вказаних рішеннях було тільки вказано судам на неповне з'ясування всіх обставин справи та необхідності усунення цих недоліків.

Відзив, поданий відповідачем ОСОБА_5 (а.с.7-11 т.3) аналогічного змісту.

До початку розгляду справи по суті позивачем позовні вимоги уточнено, згідно уточнених позовних вимог просять визнати недійсним Договір дарування від 17.06.2015, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Колесо (код ЄДРПОУ 19107835) та громадянином України ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_1), посвідчений приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу Рішко Оленою Іванівною та зареєстрованйй в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №545 та повернути сторін у попередній стан (а.с.35 т.2).

Представник позивача Бочкор А.П. у судовому засіданні під час дачі пояснень вимоги позову підтримав з підстав наведених у позові та зазначив, директор ТОВ "Колесо" знав про рішення суду про стягнення з товариства на їх користь збитків у розмірі 153267,45 грн. та судових витрат. Після звернення до виконавчої служби та початком примусового виконання рішення суду директор ТОВ "Колесо", усвідомлюючи можливість звернення стягнення на майна подарував вказану заправ очну станцію своєму сину. Однак після цього він продовжував її використовувати як фізична особа підприємець.

Крім цього відчуження автозаправочної станції, як статутного фонду товариства відбулося з грубим порушенням норм закону та положень статуту товариства. Так, для відчуження статутного фонду товариства директору необхідно отримати згоду засновників та повідомити кредиторів, чого зроблено не було. На його думку, даний договір дарування уклався виключно з метою приховати майно від стягнення за заборгованістю, укладаючи його, сторони не мали на меті його реального виконання. За цих обставин вважає вказаний договір фіктивним.

Представники відповідачів у позові просили відмовити за безпідставністю.

Зокрема ОСОБА_1 пояснив, що наразі є вже не молодою людиною, тому вирішив власне майно розподілити між дітьми і сину ОСОБА_5 подарував автозаправку. Згодом син відновився в органах поліції, тому заправку продав.

Твердження про фіктивність договору вважає безпідставними. Заборгованість визнає і по мірі можливості тау погашає, на підтвердження чого подав квитанції.

Третя особа ОСОБА_4 зазначив, що набув майно на законних підставах.

Заслухавши учасників процесу, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

У судовому засіданні належними доказами встановлено, що рішенням Господарського суду Закарпатської області від 27.01.2015 року вирішено стягнути з ТОВ Колесо на користь ПАТ Закарпатгаз 153 267,45 грн. за несанкціонований відбір природного газу та 3065,35 грн. витрат по сплаті судового збору (а.с.156 - 162 т.1).

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.04.2015 року вказане рішення скасовано та відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Вищого господарського суду України від 09.06.2015 у даній справі постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.04.2015 року скасувано, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 27.01.2015 року залишино без змін (а.с.163 - 170 т.1).

В процесі виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду, 22.08.2016 року державним виконавцем здійснено виїзд за вказаною у виконавчому документі адресою та складено акт про те, що за даною адресою знаходиться автозаправочна станція стаціонарного типу, яка належить на праві власності ОСОБА_5, на підставі договору дарування № 545 від 17.06.2015 (а.с.171 т.1).

Згідно Договору дарування від 17.06.2015, ТОВ Колесо , код ЄДРПОУ 19107835 в особі керівника ОСОБА_1 (Дарувальник) передав безоплатно у власність громадянина України ОСОБА_5, ІПН НОМЕР_1 (Обдарований), Автозаправочну станцію стаціонарного типу, що складається з Адмінкорпусу (А), насосної (Б), авто мийки (В), бензосховища (Г), навіс з автозаправочними колонками (Д), №1 швидкісна автозаправочна колонка, вимощення-І, зареєстрованої Виноградівським районним бюро технічної інвентаризації за реєстровим номером 474, в книзі №2 від 25.10.2011 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 660314821212 (а.с.174 - 175 т.1).

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

За змістом ч.5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ст. 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.

Відповідно до ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема волевиявлення учасника правочину має бути вільним і заповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що директор Товариства представляв інтереси ТОВ Колесо у Вищому господарському суді під час розгляду вказаної справи та був присутній в судовому засіданні 09.06.2015 року під час оголошення постанови, таким чином ОСОБА_1 знав про наявність такого судового рішення та усвідомлював, що таке повинно бути виконане. Договір дарування укладений без наміру реального настання правових наслідків, обумовлених ним, після набрання законної сили рішенням про стягнення збитків із ТОВ Колесо , між близькими родичами, при чому дарувальник продовжував користуватися даним майном для здійснення діяльності з продажу паливно-мастильних матеріалів.

Підтвердженням факту діяльності з продажу паливно-мастильних матеріалів на Автозаправочній станції стаціонарно типу за адресою: АДРЕСА_1, саме ОСОБА_1 як фізичною особою-підприємцем є, зокрема, укладені із ним, як із постачальником угоди про поставку нафтопродуктів впродовж 2016-2017 року, розміщенні на офіційній веб-сторінці публічних закупівель Prozorro (https://prozorro.gov.ua) (а.с.189 - 208 т.1).

Також суд погоджується з доводами позивача про те, що оспорюваним договором здійснено відчуження нерухомого майна з грубим порушенням порядку відчуження майна Товариства, з якого формувався статутний капітал, з грубим порушенням як положень Статуту товариства так і норм Цивільного кодексу України.

Так, згідно п. 5.3.2. статуту ТОВ "Колесо" зменшення статутного капіталу обов'язково проводиться у разі зменшення вартості чинних активів нижче розміру статутного капіталу. Зменшення статутного капіталу проводиться після повідомлення всіх його кредиторів. У цьому разі кредитори мають право або вимагати дострокового припинення чи виконання зобов'язань Товариства та відшкодування їм збитків, або заперечити щодо зменшення статутного капіталу. При наявності заперечень кредиторів щодо зменшення розміру статутного капіталу таке зменшення не може бути проведено Товариством до повного виконання з його боку відповідних зобов'язань. Рішення про зменшення статутного капіталу набирає чинності через 3 (три) місяці після державної реєстрації і публікації про це у офіційному та центральному друкованих засобах масової інформації. Якщо після закінчення другого чи кожного наступного фінансового року вартість чистих активів Товариства згідно з річним балансом виявиться меншою від розміру Статутного капіталу, Товариство (з рахуванням п. 6.4 Статуту) зобов'язане до 01 квітня року, наступного за звітнім оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту (а.с.160 т.2) та п.11.3.2. для відчуження нерухомого майна Товариства Директор повинен отримати попередню згоду загальних зборів (а.с.164 т.2). Однак вказаних вимог статуту при укладенні оспорюваного договору ОСОБА_1 дотримано не було.

Відповідно до ст. 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу. Частиною 3 вказаної статті передбачено, що рішення про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна товариства, та про ліквідацію товариства приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 87 ГК України, товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного капіталу в порядку, встановленому цим Кодексом та законом, прийнятим відповідно до нього. Частина 3 вказаної статті ГК України передбачає, що рішення товариства про зміни розміру статутного капіталу набирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру.

Згідно із ч.3 ст. 52 Закону України Про господарські товариства зміни до статуту, пов'язані із зміною розміру статутного капіталу та/або із зміною складу учасників, підлягають державній реєстрації в установленому законом порядку.

Частиною 4 ст. 52 Закону України Про господарські товариства передбачено, що рішення про зменшення статутного капіталу товариства надсилається поштовим відправленням всім кредиторам товариства не пізніше триденного строку з дня його прийняття.

Згідно з ч. 5 ст. 52 Закону України Про господарські товариства , зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після повідомлення про це в порядку, встановленому статутом, усіх його кредиторів. У цьому разі кредитори мають право вимагати дострокового припинення або виконання відповідних зобов'язань товариства та відшкодування їм збитків.

В судовому засіданні встановлено, що зазначених вимог Закону при укладенні оспорюваного договору дарування відповідачем ТОВ "Колесо" не дотримано.

Твердження представника про те, що ОСОБА_1 є одноосібним власником товариства та його директором, а відтак при відчуженні майна не потребував відповідного погодження суперечать зазначеним нормам, зокрема положенням ст. 52 Закону України Про господарські товариства та положенням статуту ТОВ "Колесо".

Однак суд не погоджується з доводами позивача, що вказаний договір порушує публічний порядок.

Згідно положень ч.1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Доказів того, що оспорюваний договір був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним позивачем не надано та у ході судового розгляду не здобуто.

Також не підлягає задоволенню уточнені вимоги щодо повернення сторін у попередній стан, оскільки такі є неконкретними.

Доводи, зазначені відповідачами у відзиві про те, що після передачі майна за договором дарування ТОВ "Колесо" не використовувало за призначення не мають значення, оскільки встановлено, що після укладення договору дарування ОСОБА_1 продовжував здійснювати продаж нафтопродуктів. Вказане підтверджується наявними у справі доказами і відповідачами не спростовано.

Доводи заперечення про відсутність на момент укладання оспорюваного договору дарування обтяжень на автозаправочну станцію значення для розгляду справи не мають.

Інші доводи, зазначені у відзивах, встановлених обставин не спростовують і відхиляються судом, як безпідставні.

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з визнанням оспорюваного договору дарування від 17.06.2015 року недійсним.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з наступного.

Так, згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч.2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При подачі позову позивачем сплачено 1600 гривень судового збору (а.с.106т.1). З огляду на положення ст. 141 ЦПК України вказані витрати підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача.

Однак вимоги про стягнення з відповідачів витрат на правничу допомогу у розмірі 20000 грн., вказані в попередньому розрахунку суми судових витрат (а.с.42-42 т.2) задоволенню не підлягають, оскільки на підтвердження понесених витрат позивачем не надано жодних доказів.

Суд вважає безпідставними доводи позивача про неможливість надати документи на підтвердження понесених витрат, оскільки орієнтовний розрахунок був складений у березні 2018 року, а відтак, у позивача було достатньо часу для надання доказів понесення витрат.

Керуючись ст. 263, 264, 265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Уточнені позовні вимоги задоволити - частково.

Визнати недійсним Договір дарування від 17.06.2015 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальність Колесо (Код ЄДРПОУ 19107835) та громадянином України ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_1), посвідчений приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу Рішко Оленою Іванівною та зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 545.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Колесо" Код ЄДРПОУ 19107835), та ОСОБА_5 ІПН НОМЕР_1, на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Закарпатгаз" код ЄДРПОУ 05448610, судові витрати у розмірі 1600 гривень судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його прийняття безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 25.01.2019 року.

ГоловуючийВ. В. Леньо