Постанова

від 30.06.2020 по справі 299/3382/17

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 299/3382/17

П О С Т А Н О В А

Іменем України

30 червня 2020 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача),

суддів: Джуги С.Д. і Кожух О.А.,

з участю секретаря Волощук В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та товариства з обмеженою відповідальністю Колесо на рішення Виноградівського районного суду від 17 січня 2019 року (у складі судді Леньо В.В.) за позовом публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Закарпатгаз до товариства з обмеженою відповідальністю Колесо та ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору дарування та повернення сторін у попередній стан,-

ВСТАНОВИВ:

ПАТ Закарпатгаз (надалі - Закарпатгаз) звернулося до суду з цим позовом у листопаді 2017 р. (том №1, а.с.1-9).

Після уточнення позовних вимог у березні 2018 р. (том № 2, а.с.35) просило:

-визнати недійсним договір дарування від 17.06.2015 р., укладений між ТОВ Колесо та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу Рішко О.І. та зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 545;

-повернути сторін у попередній стан і вирішити питання розподілу судових витрат.

Позов обґрунтований тим, що рішенням господарського суду Закарпатської області від 27.01.2015 р. було стягнуто з ТОВ Колесо (надалі - Товариство) на користь Закарпатгазу 153 267,45 грн. суми збитків за несанкціонований відбір природного газу та 3 065,35 грн. у відшкодування судового збору.

Указане судове рішення боржник добровільно не виконав, у зв`язку з чим господарським судом Закарпатської області було видано 2 накази про примусове виконання рішення суду.

У процесі виконавчого провадження із примусового виконання рішення суду державним виконавцем складено акт про те, що за адресою, указаною у виконавчому листі, знаходиться автозапровочна станція стаціонарного типу, яка належитьна праві власності ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 17.06.2015 р., в якому дарувальником виступило Товариство в особі керівника - Дорчинця Ю.Я.

Позивач вважає, що вказаний договір має бути визнаний судом недійсним як фіктивний, оскільки такий укладений без наміру реального настання правових наслідків, обумовлених ним. Зокрема, договір дарування укладено після набрання рішенням законної сили про стягнення із Товариства на користь Закарпатгазу суми збитків. Окрім того, договір укладено між близькими родичами (батько та син), при цьому дарувальник продовжував користуватися майном задля здійснення діяльності з продажу паливно-мастильних матеріалів.

Єдиною метою укладення спірного правочину було приховання належного Товариству нерухомого майна для його примусового стягнення на виконання судового рішення.

Відчуживши майно, Товариство фактично здійснило відчуження всього статутного капіталу Товариства.

Оспорюваний правочин порушує майнова права Закарпатгазу як кредитора, оскільки на момент укладення договору дарування у Товариства існувало неоплачене грошове зобов`язання, яке не виконано через відсутність у боржника майна, на яке б можна було звернути стягнення.

Рішенням Виноградівського районного суду від 17 січня 2019 р. позов задоволено частково: визнано недійсним договір дарування від 17.06.2015 р., укладений між ТОВ Колесо і ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу Рішко О.І. та зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 545. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Указане судове рішення мотивоване тим, що спірний договір дарування укладений без наміру реального настання правових наслідків, обумовлених ним, після набрання законної сили рішенням суду про стягнення збитків із ТОВ Колесо , між близькими родичами, при цьому дарувальник продовжував користуватися майном для здійснення діяльності з продажу паливно-мастильних матеріалів. ОСОБА_3 знав про наявність судового рішення про стягнення збитків та усвідомлював, що таке повинно бути виконане.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати це рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, і вирішити питання розподілу судових витрат. Доводить про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинами справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Узагальнені та доречні доводи скарги зводяться до такого:

-Загальними зборами учасників Товариства рішення про внесення до статутного фонду Товариства автозаправочної станції не приймалося, відтак указане майно ніколи не входило до статутного фонду Товариства, а відтак останній не повинен був повідомляти кредиторів про відчуження указаного майна;

-позивачем не доведено належними та допустимим доказами фіктивність оспорюваного договору;

-оспорюваний договір відповідає усім вимогам закону;

-позивач не є стороною оспорюваного договору;

-позивачем не доведено належними та допустимим доказами, що оспорюваним договором порушуються його права, за захистом яких той звернувся до суду.

У апеляційній скарзі Товариство просить скасувати це рішення і ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Доводить про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинами справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені та доречні доводи скарги зводяться до такого:

-позивач не надав суду жодних доказів відсутності наміру у сторін оспорюваного правочину створити юридичні наслідки та які права позивача при цьому порушуються;

-на виконання договору дарування, який є предметом спору, відбулася передача майна, що підтверджується довідкою із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно;

-Товариство не здійснювало господарську діяльність з використанням автозаправочної станції, а висновки суду першої інстанції із цього приводу є безпідставними;

-оспорюваний договір не носить характеру фіктивного договору та спрямований на реальне настання правових наслідків;

-жодних обтяжень на автозаправочну станцію на момент укладення оспорюваного правочину не було;

-Товариство виконує рішення суду, що позивачем не оспорювалося;

-висновок суду першої інстанції, що внаслідок укладення оспорюваного договору було зменшено статутний капітал Товариства є безпідставним, доказів цьому не має.

У письмовому відзиві на апеляційні скарги Товариство просить залишити їх без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Узагальнені доводи заперечення зводяться до безпідставності доводів апеляційних скарг і законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення.

У судовому засіданні представник ОСОБА_4 адвокат Бочкор А.П., заперечив проти апеляційних скарг і пояснив, що після укладення оспореного договору дарування Товариство в особі єдиного засновника та директора Дорчинця Ю.Я. продовжувало здійснювати свою діяльність із використанням подарованого майна (автозаправочної станції).

Решта учасників справи в останнє (30.06.2020 р.) судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час і місце такого були належно повідомлені, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (повістки).

Товариство та його представник - адвокат Жилкін В.В., подали заяву про розгляду справи за їх відсутності.

Клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Естінко Т.Е., про відкладення розгляду справи отримане судом уже після закінчення розгляду справи. Так, судове засідання у цій справі було призначене на 09.00 год., розпочате о 09.20 год., суд видалився у нарадчу кімнату о 09.36 год., а в 09.45 год. оголошено вступну та резолютивну частину постанови, що підтверджується протоколом і технічним записом судового засідання. Натомість, указана заява ОСОБА_5 надійшла до апеляційного суду електронною поштою о 10.39 год., що підтверджується відповідною інформацією із Д-3 (додається), а отримана суддею-доповідачем о 10.45 год., тобто вже після розгляду справи.

Аналогічне клопотання ОСОБА_3 не заслуговує на увагу, оскільки останній не є учасником справи та не допущений судом до участі в судовому процесі як представник Товариства за довіреністю.

Клопотання адвоката Пуканича Е.В. в інтересах третьої особи без самостійних вимог - ОСОБА_2 , про відкладення розгляду справи колегія суддів відхиляє, оскільки таке не перешкоджає закінченню розгляду справи по суті.

Окрім того, вказані учасники справи та їх представники вже надавали свої пояснення у попередніх судових засіданнях, а відтак їх правова точка зору щодо спору апеляційному суду відома та зрозуміла.

Апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін, із таких мотивів.

Суд першої інстанції установив, що рішенням господарського суду Закарпатської області від 27.01.2015 р. стягнуто з Товариства Колесо на користь Закарпатгазу 153267.45 грн. шкоди за несанкціонований відбір природного газу та 3065.35 грн. судових витрат.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.04.2015 р. вказане рішення було скасоване та відмовлено в задоволенні позову.

Постановою Вищого господарського суду України від 09.06.2015 р. постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.04.2015 р. скасовано, а рішення господарського суду Закарпатської області від 27.01.2015 р. залишено без змін.

22.08.2016 р., у процесі виконавчого провадження із примусового виконання рішення суду, державний виконавець установив, що за вказаною у виконавчому листі адресою знаходиться автозаправна станція стаціонарного типу, яка належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору дарування № 545 від 17.06.2015 р.

Згідно з цим договором Товариство Колесо в особі керівника - ОСОБА_3 (дарувальник) передав безоплатно у власність ОСОБА_1 (обдарований) автозаправну станцію стаціонарного типу, яка складається із адмінкорпусу, насосної, авто мийки, бензосховища, навісу з автозаправними колонками, швидкісної автозаправної колонки та вимощення. Договір зареєстровано Виноградівським РБТІ за реєстровим номером 474 у Книзі № 2 від 25.10.2011 р., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 660314821212.

При цьому дарувальник продовжував користуватися указаним майном для здійснення своєї діяльності. Факт діяльності з продажу паливно-мастильних матеріалів на автозаправній станції стаціонарного типу за адресою: АДРЕСА_1 , саме ОСОБА_3 як фізичною особою підприємцем підтверджується, зокрема, укладеними з ним як постачальником угодами про поставку нафтопродуктів упродовж 2016-17 років і розміщеними на офіційній веб-сторінці публічних закупівель Prozorro .

Окрім того, відчуження указаного нерухомого майна здійснено з грубим порушенням порядку відчуження майна Товариства, з якого формувався статутний капітал, тобто з порушенням як Статуту товариства, так і норм ЦК України.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції по суті спору через його відповідність правильно встановленим обставинам, які мають значення для справи (є предметом доказування), належно оціненим доказам, нормам матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а також останнім правовим позиціям Великої палати Верховного Суду щодо фраудаторних правочинів (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам).

Так, згідно з положеннями ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом ч.5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження N 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі N 359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

Велика Палата Верховного Суду враховує, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Тобто, в спірних правовідносинах для забезпечення прав та інтересів кредитора належить застосувати принцип добросовісності та правило про недопустимість зловживання цивільними правами.

Апеляційний довід про те, що позивач не є стороною оспорюваного договору, а тому не має права на захист порушеного права, не заслуговує на увагу, оскільки позивач вправі звернутися до суду із позовом провизнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша.

Установивши, що Товариство в особі директора та єдиного засновника - ОСОБА_3 , відчужуючи належну йому на праві власності автозаправочну станцію стаціонарного типу в АДРЕСА_1 , своєму синові - ОСОБА_1 , було обізнане (в особі ОСОБА_3 ) про наявність рішення господарського суду Закарпатської області від 27.01.2015 р., яке набрало законної сили та яким стягнуто з ТОВ Колесо на користь Закарпатгазу 153267.45 грн. збитків унаслідок самовільного використання природного газу та відсутності комерційного обліку газу, суд першої інстанції правильно вважав, що боржник міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання вказаного судового рішення, а з урахуванням тієї обставини, що дії сторін договору дарування учинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання такого від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення грошових коштів із ТОВ Колесо , обґрунтовано визнав оспорюваний правочиннедійсним, зокрема, на підставі ст.ст. 203, 215, 234 ЦК України.

Решта доводів апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції як суперечні обставинам справи, письмовим доказам, нормам матеріального права та правовій позиції ВП ВС, викладеній у постанові від 03.07.2019 р. у справі № 369/11268/16-ц|14-260цс19 з аналогічнихправовідносин.

Отже, за наслідками розгляду апеляційної скарги та відповідно до положень ст. 375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки вважає, що суд першої інстанції ухвалив по суті спору правильне та справедливе судове рішення, із додержанням норм матеріального та процесуального права.

Порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права, не встановлено.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційні скарги ОСОБА_1 та товариства з обмеженою відповідальністю Колесо залишити без задоволення.

2.Рішення Виноградівського районного суду від 17 січня 2019 року залишити без змін.

3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.

4.Повне судове рішення складено 10 липня 2020 р.

Судді: