Ухвала

від 08.08.2018 по справі 820/4288/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

08 серпня 2018 року

м. Київ

справа №820/4288/17

адміністративне провадження №К/9901/56377/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2017 у справі №820/4288/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут-БС" до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення,

УСТАНОВИВ:

До Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла зазначена касаційна скарга, однак, її автоматичний розподіл не відбувся у зв'язку з відсутністю потрібної кількості суддів, про що складено протокол щодо неможливості автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

В подальшому, протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями дану касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі судді - доповідача Пасічник С.С., суддів Васильєвої І.А., Юрченко В.П.

Водночас, відповідно до підпункту 14 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судові рішення, ухвалені судами апеляційної інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в касаційному порядку протягом строків, що діяли до набрання ним чинності.

Частиною другою статті 212 КАС України в редакції, чинній на час ухвалення апеляційним судом оскаржуваного рішення, визначено, що касаційна скарга на судові рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Питання, пов'язані з набранням судовим рішенням законної сили до 15.12.2017 були врегульовані статтею 254 КАС України у відповідній редакції, за змістом частини п'ятої якої постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

У даному випадку, оскаржувана ухвала апеляційного суду складена в повному обсязі 14.12.2017, а тому, з урахуванням положень підпункту 14 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України, статей 103, 212, 254 КАС України в редакції, чинній до 15.12.2017, останнім днем строку касаційного оскарження є 03.01.2018, натомість касаційна скарга подана до Верховного Суду 12.07.2018, тобто з пропуском цього строку.

У касаційній скарзі, відповідач, порушуючи питання про поновлення строку касаційного оскарження, посилається на те, що його пропуск зумовлено наявністю поважних, на думку заявника, підстав, оскільки первісна касаційна скарга була подана у межах строку, встановленого для цього нормами КАС України, однак, ухвалою Верховного Суду від 29.01.2018 повернута особі, яка її подала у зв'язку з невиконанням вимог процесуального закону і суду щодо надання документа про сплату судового збору й це, в свою чергу, спричинено відсутністю належного фінансування видатків бюджету, призначених для цієї мети, здійсненням органом Державної казначейської служби України безспірного списання коштів з рахунків податкового органу та зупиненням виконання платіжних доручень, наявністю великої кількості інших справ за участю Головного управління ДФС у Харківській області у яких останньому, також, необхідно здійснити оплату судових витрат.

В той же час, статтею 129 Конституції України, як одну з основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Із зазначеною правовою нормою Основного Закону України кореспондуються пункт 7 частини 3 статті 2 КАС України, який відносить до основних засад (принципів) адміністративного судочинства забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом, а також стаття 13 цього Кодексу, якою визначено право, зокрема, учасників справи на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.

Аналогічні положення містились і в пункті 6 частини 1 статті 7 КАС України в редакції, чинній до 15.12.2017 та статті 13 цього Кодексу в тій же редакції.

Механізм реалізації права на касаційне оскарження судового рішення в адміністративному судочинстві, станом на момент постановлення оскаржуваної ухвали апеляційного суду, було врегульовано Главою другою Розділу IV КАС України, а після 15.12.2018 Главою другою Розділу ІІІ цього Кодексу.

Зокрема, як частина п'ята статті 213 КАС України в редакції, чинній до 15.12.2017, так і частина четверта статті 330 цього Кодексу в наступній редакції, встановлюють обов'язок особи, яка подає касаційну скаргу щодо надання документа про сплату судового збору.

В свою чергу, як статтею 49 КАС України в редакції, чинній до 15.12.2017, так і статтею 44 КАС України в наступній редакції, передбачено обов'язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи) добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти 6, 7 частини п'ятої цієї статті).

Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує особу, яка бере участь у справі (учасника справи) діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання обов'язків, встановлених законом або судом.

Такими процесуальними обов'язками учасників справи визначено, крім іншого, дотримання строку на касаційне оскарження судових рішень, а також виконання встановлених законом вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, зокрема, надання документа про сплату судового збору.

Слід наголосити й на тому, що неухильне виконання процесуальних обов'язків, встановлених законом або судом, не ставиться наведеними законодавчими приписами у залежність від кількості судових провадженнях у яких особа, яка має намір подати касаційну скаргу, виступає учасником справи.

Таким чином, відповідач, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на касаційне оскарження судового рішення, повинен забезпечити неухильне виконання вищевказаних вимог процесуального закону для чого, як особа, зацікавлена у поданні касаційної скарги, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Це стосується і заявників, які, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи, діють як суб'єкти владних повноважень й, до того ж, є бюджетними установами, фінансування яких здійснюється з Державного бюджету України, в тому числі, щодо видатків на сплату судового збору, а відтак, кошти на вказані цілі повинні бути передбачені у кошторисі такої установи своєчасно і у повному обсязі з урахуванням здійснених видатків за минулий бюджетний період, що кореспондується з пунктами 44, 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року №228, якими, крім іншого, визначено, що штатні розписи бюджетних установ затверджуються в установленому порядку у місячний строк з початку року. До затвердження в установленому порядку кошторисів використання бюджетних коштів підставою для здійснення видатків бюджету є проекти зазначених кошторисів (з довідками про зміни до них у разі їх внесення), засвідчені підписами керівника установи та керівника її фінансового підрозділу або бухгалтерської служби. У разі коли бюджетний розпис на наступний рік не затверджено в установлений законодавством термін, в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення), а під час складання кошторисів на наступний рік враховуються обсяги здійснених видатків.

З огляду на наведене, відповідач не був позбавлений можливості протягом як усього 2017, так і 2018 бюджетного року, здійснювати видатки бюджету, передбачені для сплати судового збору на підставі кошторису, а у разі його відсутності проекту кошторису, тимчасового індивідуального кошторису, тимчасового розпису бюджету в обсязі, не меншому за розмір використаних бюджетних коштів у минулому періоді й, при цьому, мав право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору і виконання інших грошових зобов'язань, зокрема, за виконавчими документами щодо стягнення коштів з податкового органу.

Тому, зупинення на рахунку податкового органу фінансових операцій, зокрема, в частині видатків, призначених на сплату судового збору і, як наслідок, невиконання через це вимог закону і суду, процесуальних обов'язків, не може слугувати поважною підставою пропуску строку касаційного оскарження судового рішення й не повинно впливати на можливість неухильного виконання останнім вимог КАС України щодо оформлення касаційної скарги, що, в свою чергу, не може ставитись в залежність від правовідносин, у які податковий орган вступає в інших сферах його діяльності (з приводу грошових зобов'язань за виконавчими документами про стягнення з податкового органу коштів і їх примусового виконання тощо), оскільки ці фактори не є взаємопов'язаними.

Окрім цього, пунктом третім частини першої статті 7 КАС України, в редакції до 15.12.2017 рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом віднесено до принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах, зміст якого розкриває стаття 10 цього Кодексу, частинами першою, другою якої встановлено, що усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників адміністративного процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Такі приписи наведених правових норм процесуального права знайшли своє відображенні і у статті 49 КАС України, частина перша якої вказує, що особи, які беруть участь у справі, мають рівні процесуальні права і обов'язки.

Наведені вище положення процесуального закону збережено і в редакції КАС України, чинній після 15.12.2017 (пункт другий частини третьої статті 2, стаття 8, частина перша статті 44 цього Кодексу).

При цьому, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 39 справи "Устименко проти України", принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представити свою справу за таких умов, які не ставлять його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні повинна бути надана можливість знати про зауваження або докази, надані іншою стороною, включаючи апеляційну скаргу, та надати власні зауваження з цього приводу.

У пунктах 46, 47 цього ж Рішення ЄСПЛ вказує на те, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії". Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі "Пономарьов проти України").

Також, у пункті 74 Рішення у справі "Лелас проти Хорватії" і пункті 70 Рішення у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування" та пояснив його практичне значення, зокрема, зазначивши, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу. Принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Отже, державні органи, які діють як суб'єкти владних повноважень та звертаються до суду з метою захисту інтересів у правовідносинах, які виникли з приводу реалізації ними публічно-владних управлінських функцій, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися принципу "належного урядування", своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених державою, в тому числі, нормами процесуального закону, не можуть отримувати вигоду від їх порушення, уникати виконання своїх процесуальних обов'язків.

У даному ж випадку, пропуск строку касаційного оскарження спричинено невиконанням відповідачем вимог процесуального закону щодо форми та змісту попередньо поданої касаційної скарги в частині надання документа про сплату судового збору, неусуненням цього недоліку в межах встановленого судом строку з огляду на відсутність фінансування видатків, призначених для цієї мети, арешт рахунків податкового органу у зв'язку із стягненням з останнього коштів на підставі виконавчих документів і, як наслідок, її поверненням заявнику, що, втім, в контексті наведених положень міжнародного права, національного законодавства, практики ЄСПЛ не є особливими і непереборними обставинами, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак, не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.

За правилами частини третьої статті 332 КАС України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Враховуючи викладене та керуючись статтею 332 КАС України, суд

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2017 у справі №820/4288/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут-БС" до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення залишити без руху.

Встановити особі, що подала касаційну скаргу, десятиденний строк з моменту отримання копії даної ухвали, упродовж якого остання має право вказати інші підстави для поновлення строку.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя - доповідач С.С. Пасічник

Судді: І.А. Васильєва

В.П. Юрченко