Постанова

від 09.08.2018 по справі 826/14878/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 серпня 2018 року

Київ

справа №826/14878/13-а

адміністративне провадження №К/9901/3195/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Горбань Н.І., суддів: Земляної Г.В., Сорочка Є.О. від 17 червня 2014 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2013 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - позивач/ФОП) звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві (далі - відповідач/Інспекція) про скасування податкових повідомлень-рішень від 05 березня 2013 року №317/17-20, №318/17-20 та від 19 червня 2013 року №11/17-20.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначала, що висновки відповідача про порушення позивачем положень податкового законодавства щодо фактичного нездійснення господарських операцій з придбання продуктів харчування у ТОВ "Селестин-Консалт", ТОВ "Праймері Профіт", ТОВ "Аква-марин Групп", ТОВ "Компанія Скрап Продакшн" та відсутності підстав для формування відповідних податкових вигод не відповідають фактичним обставинам та спростовуються наданими доказами.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2013 року позов задоволено частково; визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення від 05 березня 2013 року №317/17-20 у частині збільшення грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на 82426,23 грн. (у тому числі: основний платіж - 67284,02 грн., штраф - 15142,21 грн.), від 05 березня 2013 року №318/17-20 у частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 271220,03 грн. (у тому числі: основний платіж - 189992,57 грн., штраф - 81227, 46 грн.), від 19 червня 2013 року №11/17-20 у повному обсязі; відмовлено у задоволенні позову в частині визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 05 березня 2013 року №317/17-20 у частині збільшення грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на 10078,86 грн. (у тому числі: основний платіж - 6719,24 грн., штраф - 3359,62 грн.), від 05 березня 2013 року №318/17-20 у частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 11857,50 грн. (у тому числі: основний платіж - 7905,00 грн., штраф - 3952, 50 грн.).

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, дійшов висновку, що надані позивачем докази спростовують висновки перевірки щодо відсутності правових наслідків по операціях купівлі-продажу та поставки товарів між позивачем та ТОВ "Праймері Профіт", ТОВ "Аква-марин Групп", ТОВ "Компанія Скрап Продакшн". Крім того, за висновком цього суду, відповідачем безпідставно донараховано податкові зобов'язання і застосовані штрафних санкцій за платежем "податок з доходів фізичних осіб" у розмірі 33642,01 грн. та за платежем "податок на додану вартість" у розмірі 39578,83 грн. у зв'язку із документальним підтвердженням господарських операцій між позивачем та ТОВ "Селестин-Консалт" на підставі договору поставки у червні, липні 2011 року. Разом з тим, прийшов до висновку про безпідставність включення позивачем до складу витрат коштів у сумі 39524,97 грн. та до складу податкового кредиту в сумі 7905, 00 грн. по господарських операціях з ТОВ "Селестин-Консалт" за липень 2011 року у зв'язку із відсутністю їх документального підтвердження та у відповідній частині позову відмовив.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014 року постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 10 грудня 2013 року скасовано в частині задоволених позовних вимог та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що судом першої інстанції не досліджувався факт реальності поставки та отримання товарів по договорах поставки, оскільки до перевірки та суду не було надано документів, які б підтверджували фактичне транспортування придбаних товарів, а саме: товарно-транспортних накладних, подорожніх листів, а також документів, які засвідчують факт відвантаження зазначених товарів, а саме довіреностей на отримання товару; не перевірено наявності сертифікатів якості продукції, які повинні бути передані при передачі таких продуктів до замовника, реєстру отриманих та виданих податкових накладних, реєстру виданих довіреностей на прийом продукції тощо. Враховуючи наведене, а також доводи відповідача про відсутність у контрагентів необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності, трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, майна та інших матеріальних ресурсів, апеляційний суд дійшов висновку, що операції між позивачем та ТОВ "Селестин-Консалт", ТОВ "Праймері Профіт", ТОВ "Аква-марин Групп", ТОВ "Компанія Скрап Продакшн" не мали реального характеру й не можуть слугувати підставою для формування відповідних податкових вигод.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подала касаційну скаргу, в якій просила його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилалась на те, що операції між позивачем та її контрагентами фактично проведені та документально оформлені, ФОП дотримано передбачені Податковим кодексом України умови для формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту, у зв'язку з чим, на її думку, відсутні підстави для прийняття спірних податкових повідомлень - рішень. Зазначала, що висновки суду апеляційної інстанції про нереальність господарських операцій зводяться по суті до відсутності окремих документів (сертифікатів якості продукції, товарно-транспортних накладних), які в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не є первинними документами й не можуть спростовувати реальність операцій.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02 вересня 2014 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У визначені ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) й протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі судді-доповідача Пасічник С.С., суддів Васильєвої І.А., Юрченко В.П.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки дотримання ФОП вимог податкового, валютного та іншого законодавства по фінансово-господарським взаємовідносинах з контрагентами ТОВ "Селестин-Консалт" в червні-липні 2011 року, ТОВ "Праймері Профіт" в березні 2012 року, ТОВ "Аквамарин Групп" в квітні 2012 року, ТОВ "Компанія Скрап Продакшн" в липні-серпні 2012 року відповідачем складно акт від 28 січня 2013 року №79/17.20-23/НОМЕР_1, яким встановлено порушення: - підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16, пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України у зв'язку з включенням до складу валових витрат 435313,27 грн., сплачених на користь ТОВ "Селестин-Консалт" за продукти харчування; - підпунктів 198.3, 198.4, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України у зв'язку з включенням до складу податкового кредиту з податку на додану вартість сум в розмірі 197897,57 грн., нарахованого (сплаченого) за придбання у ТОВ "Селестин-Консалт", ТОВ "Праймері Профіт", ТОВ "Аквамарин Групп", ТОВ "Компанія Скрап Продакшн"; - пунктів 198.3, 198.4, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту та заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет, на загальну суму 197897,57 грн.

Зміст порушень, зафіксованих у акті перевірки, полягає у тому, що операції купівлі-продажу товарів (продуктів харчування) та надання послуг з фасування і пакування продуктів харчування між позивачем і ТОВ "Селестин-Консалт", ТОВ "Праймері Профіт", ТОВ "Аквамарин Групп", ТОВ "Компанія Скрап Продакшн" не спричиняють настання реальних правових наслідків, а отже, за висновком Інспекції, підстави для формування витрат і податкового кредиту відсутні.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 05 березня 2013 року: - №317/17-20, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на доходи фізичних осіб" в розмірі 92505,08 грн. (у тому числі основний платіж - 74003,26 грн., штрафні (фінансові) санкції - 18501,82 грн.); - №318/17-20, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у розмірі 283077,53 грн. (у тому числі основний платіж - 197897,57 грн., штраф - 85179, 96 грн.).

За результатами адміністративного оскарження зазначених вище податкових повідомлень-рішень на підставі рішення ДПС у м.Києві про результати розгляду скарги від 24 травня 2013 року №94/Т/12-3-03 вони залишені без змін та контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 19 червня 2013 року №11/17-20, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на доходи фізичних осіб" в розмірі 18499, 80 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Верховний Суд не може погодитись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи їх передчасними, виходячи з наступного.

Так, згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно із пунктом 177.2 статті 177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу (пункт 177.4 статті 177 ПК України).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно же з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, господарські операції, які зумовлюють наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкових вигод, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які зазвичай супроводжують операції певного виду та відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Для нарахування податкового кредиту також необхідними умовами є наявність у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності та належним чином складеної податкової накладної.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити також підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

Судом першої інстанції встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав господарські правовідносини із ТОВ "Селестин-Консалт" на підставі договору поставки від 05 січня 2011 року №010111, з ТОВ "Праймері Профіт" на підставі договору поставки товару від 01 листопада 2011 року №01112011, з ТОВ "Компанія Скрап Продакшн" на підставі договору поставки товару від 01 листопада 2011 року №010812, а також з ТОВ "Аквамарин Групп" на підставі договору про виконання робіт від 01 листопада 2011 року №01112011.

За висновком цього суду, реальність господарських операцій щодо поставки товару (продуктів харчування, фруктів, овочів) та виконання робіт з фасування (маркування) та пакування продукції підтверджується залученими до матеріалів справи первинними документами (податковими накладними, видатковими накладними, реєстрами виданих та отриманих податкових накладних, актом здачі-прийняття робіт), отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

За певних інших обставин названі документи можуть свідчити про існування господарських операцій, які за формою (зовнішнім вираженням) можуть підпадати під визначення реальних і таких, що зумовлюють зміни в структурі активів, зобов'язань та власного капіталу суб'єкта господарювання. Водночас потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно посилатись на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум податкового грошового зобов'язання на підставі таких операцій.

Зокрема, попри посилання контролюючого органу на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, подорожніх листів, довіреностей на отримання товарів, сертифікатів якості продукції, суд першої інстанції, відхиляючи такі доводи з огляду на необов'язковість цих документів, всупереч вимогам статей 11, 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) належним чином не виконав покладеного на нього обов'язку щодо з'ясування всіх обставин у справі, та, як наслідок, не встановив хто ж саме здійснював перевезення вантажу від постачальників до покупця (позивача у справі) та якими засобами, яким чином здійснювалась передача товарно-матеріальних цінностей, їх зберігання, навантаження (розвантаження), передбачені договорами обов'язки сторін щодо передачі документів на підтвердження якості продукції, ким і якими засобами виконувалися роботи з фасування (маркування) та пакування продукції тощо, й, відповідно, не надав належної правової оцінки тому, чи можуть спірні господарські операції за відсутності таких документів бути дійсними і такими, що спричиняють реальні зміни майнового стану платника податків.

Натомість, роблячи висновок про нереальність згаданих операцій, який ґрунтувався виключно на тій обставині, що до перевірки та суду не було надано документів, які б підтверджували фактичне транспортування придбаних товарів, їх відвантаження та якість, суд апеляційної інстанції також не навів будь-яких мотивів, з посиланням на конкретні умови передачі товарно-матеріальних цінностей позивачу, обставини їх переміщення і доставки, за яких такі обставини свідчать про невиконання контрагентами своїх зобов'язань та, як наслідок, позбавляють покупця права на формування спірних сум податкових вигод.

Тобто, суд апеляційної інстанції обмежився лише доводами відповідача, наведеними в апеляційній скарзі, не дослідивши та не оцінивши усю сукупність обставин, що мають значення для оцінки поведінки платника (позивача) у сфері оподаткування.

Частиною 1 статті 69 цього КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (частина 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України).

Повідомлені контролюючим органом фактичні обставини, що ставлять під сумнів реальний характер поставки позивачу від його контрагентів товарів/послуг, мали б бути перевірені та отримати належну оцінку судами першої та апеляційної інстанцій, так як стосуються безпосередньо предмету доказування у межах спірних відносин і мають істотне значення для вирішення даного спору.

З огляду на заперечення відповідачем спроможності ТОВ "Селестин-Консалт", ТОВ "Праймері Профіт", ТОВ "Аква-марин Групп", ТОВ "Компанія Скрап Продакшн" виконати поставку згаданих товарно-матеріальних цінностей та послуг з фасування і пакування продуктів харчування на адресу позивача, як судом першої, так і апеляційної інстанції не досліджено й не з'ясовано обставин щодо наявності у цих підприємств управлінського та/або технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних та інших засобів, які зазвичай необхідні для виконання таких спірних операцій, враховуючи їх характер та обумовлені обсяги постачання. В матеріалах справи такі відомості відсутні.

Наведене свідчить про невстановлення судами під час розгляду справи всіх відомостей і документів, які за звичайної ділової практики повинні супроводжувати фактичне здійснення такого роду операцій та у сукупності з відповідними первинними документами підтверджувати їх фактичне (реальне) виконання.

Варто зазначити про відсутність в матеріалах справи власне й будь-яких доказів, які б підтверджували покладені в основу акта перевірки доводи Інспекції, які є суттєвими у взаємозв'язку з предметом доказування у спірних відносинах та підлягають безпосередньому дослідженню судом в ході розгляду спору.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (рішення ЄСПЛ у справах: Болдеа проти Румунії (Boldea v. Romania), 15 лютого 2007 р., § 29; Гелле проти Фінляндії (Helle v. Finland), 19 лютого 1997 р., § 60) з тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Невстановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, свідчить про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при вирішенні даного спору.

Як встановлено статтею 242 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення даної постанови), рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 4 статті 246 КАС України у мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема: обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Згідно з частиною 4 статті 9 КАС України на суд покладається обов'язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи, що допущені судами першої та апеляційної інстанції порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, судові рішення на підставі статті 353 КАС України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому слід дослідити вищевказані обставини і прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2013 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду