Постанова

від 07.08.2018 по справі 815/6787/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 серпня 2018 року

Київ

справа №815/6787/13-а

касаційне провадження №К/9901/3880/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі міста Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2013 (головуючий суддя Цховребова М.Г.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2014 (головуючий суддя Бітов А.І., судді: Милосердний М.М., Ступакова І.Г.) у справі №815/6787/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Алекс-Агро до Державної податкової інспекції у Суворовському районі міста Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Алекс-Агро звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Суворовському районі місті Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.09.2013 №0001302202 та №0001312202.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2013, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2014 позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 17.09.2013 №0001302202 та №0001312202.

Державна податкова інспекція у Суворовському районі міста Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області подала касаційну скаргу, в якій просила постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2014 скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.4 та 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Зокрема, зазначає, що правочини між позивачем та його контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю Голден Гейтс Груп не були спрямовані на настання правових наслідків.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Алекс-Агро по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю Голден Гейтс Груп за період з 01.10.2012 по 31.03.2013.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.4 та 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті товариством занижено податок на прибуток у сумі 56085,00грн. та ПДВ на суму 165531,00грн. відповідно.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт від 04.09.2013 №464/15-54-22-02/32904699 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.09.2013 №0001302202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість всього у сумі 248297,00грн., в тому числі за основним платежем - 165531,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 82766,00грн.; від 17.09.2013 №0001312202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств, всього у сумі 84128,00,00грн., в тому числі за основним платежем - 56085,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 28043,00грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що господарські операції позивача з контрагентом мали реальний характер та підтвердженні належними первинними бухгалтерськими документами.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Зазначені приписи Податкового кодексу України узгоджуються з вимогами Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , що діяв до набрання чинності кодексом.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Разом з тим, реальність спірних господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю Голден Гейтс Груп підтверджується належними первинними документами, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства, зокрема, договором купівлі-продажу, видатковими та податковими накладними, виписками з банківського рахунку.

Про подальше використання придбаних товарно-матеріальних цінностей у господарській діяльності підприємства позивача свідчать договори поставки із додатковими угодами, акти здачі-прийняття готової продукції, виготовленої з давальницької сировини та надання послуг з переробки, акт приймання-передачі до договору підряду, акти здачі-прийняття давальницької сировини, накладні, видаткові та податкові накладні, довіреності, тощо.

Таким чином, досліджені в процесі розгляду справи первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності з Товариством з обмеженою відповідальністю Голден Гейтс Груп .

При цьому, суд звертає увагу, що податковий орган ні в акті перевірки, ні під час розгляду справи судами не посилався на наявність кримінальних справ стосовно контрагента позивача чи на заперечення ним здійснення господарської діяльності. Матеріали справи не містять доказів проведення позивачем господарських операцій з підприємствами, які мають фіктивний статус та здійснюють нелегальну діяльність.

Посилання податкового органу на неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю Голден Гейтс Груп не спростовує встановленого судами факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Враховуючи викладене, за встановлених обставин, висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог є правильним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Державної податкової інспекції у Суворовському районі міста Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області служби без задоволення, а оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі міста Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2014 у справі №815/6787/13-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

............................

...........................

...........................

Т.М.Шипуліна,

Л.І.Бившева,

В.В.Хохуляк,

Судді Верховного Суду