ПОСТАНОВА
Іменем України
07 серпня 2018 року
Київ
справа №826/4213/18
касаційне провадження №К/9901/53372/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю A.V. ІНЖИНІРИНГ на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.04.2018 (суддя - Кармазін О.А.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2018 (головуючий суддя - Шурко О.І., судді: Василенко Я.М., Степанюк А.Г.) у справі № 826/4213/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю A.V. ІНЖИНІРИНГ до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання дій протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дій,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю A.V. ІНЖИНІРИНГ у березні 2018 року звернулося до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому заявило вимоги про скасування наказу Про проведення документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю A.V. ІНЖИНІРИНГ від 05.05.2015 №646, а також про визнання протиправними дій щодо проведення перевірки на підставі вказаного наказу.
Окружний адміністративний суд м. Києва на підставі вимог частини першої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України постановив ухвалу від 20.03.2018 про залишення позовної заяви без руху, у зв'язку з невиконанням вимог частини шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: до позову не долучено заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду та доказів поважності пропуску такого пропуску.
Цією ж ухвалою позивачу встановлено строк у десять днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви.
На виконання вимог вказаної ухвали позивач надіслав суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, в обґрунтування якого зазначив, що про порушення своїх прав та інтересів спірним наказом від 05.05.2015 №646 дізнався лише у грудні 2017 року, а саме: під час розгляду в Окружному адміністративному суді м. Києва справи №826/18632/16 про стягнення податкового боргу, що виник у зв'язку з несплатою грошових зобов'язань за податковими повідомленнями-рішеннями, прийнятими на підставі висновків акту перевірки, що здійснювалась за таким наказом. Крім того, позивач вказував, що Товариство протягом тривалого часу не мало можливості залучити кваліфікованого спеціаліста-адвоката для належного захисту своїх прав та інтересів.
Наведені позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду підстави пропуску такого строку Окружний адміністративний суд м. Києва визнав неповажними, у зв'язку з чим постановив ухвалу від 05.04.2018 про повернення позовної заяви на підставі частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.
Свої висновки суд мотивував тим, що тривалий пошук професійного спеціаліста з метою належного оформлення позову не є непереборною обставиною, яка підтверджує об'єктивну неможливість реалізації права на звернення до суду з позовом у встановлені процесуальним законом строки.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 17.05.2018 залишив ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.04.2018 без змін.
Товариство з обмеженою відповідальністю A.V. ІНЖИНІРИНГ 15.06.2018 звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.04.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2018.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, пункту 77.1 статті 77 Податкового кодексу України, частин першої та другої статті 90, частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Наведені положення процесуального закону кореспондуються з положеннями частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).
За загальним правилом для звернення до суду з адміністративним позовом встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів ((частина друга статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017), частина друга статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017)).
Враховуючи викладене, кожна особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, має право на їх оскарження в судовому порядку, яке має реалізовуватись протягом встановленого процесуального строку, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
В обґрунтування того, що про порушення своїх прав, свобод та інтересів спірним наказом від 05.05.2015 позивач дізнався у грудні 2017 року, Товариство вказує на те, що лише під час розгляду справи №826/18632/16 про стягнення боргу йому стало відомо про відсутність рішення щодо включення позивача до плану-графіку проведення планових документальних перевірок у травні 2015 року, що свідчить про протиправність наказу. Станом на момент прийняття спірного наказу стаття 77 Порядок проведення документальних планових перевірок Податкового кодексу України не містила положень про оприлюднення плану-графіку проведення перевірок, що позбавило Товариство дізнатися про такі обставини раніше.
У підтвердження своєї позиції позивач суду першої інстанції надав копію ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.12.2017 у справі №826/18632/16 про відмову в зупиненні провадження, постановлену у відкритому судовому засіданні за участю представника позивача (а.с. 13).
При цьому, позивач не заперечує проти обізнаності з прийнятим наказом від 05.05.2015 на момент проведення перевірки на його підставі, складення акту, прийняття податкових повідомлень-рішень.
Суд касаційної інстанції зазначає, що з'ясування особою порушень норм законодавства при прийнятті суб'єктом владних повноважень акту, що стосується прав, свобод та інтересів такої особи, після закінчення встановлених процесуальних строків оскарження вказаного акту не є підставою для обчислення початку перебігу такого строку з моменту, коли такі обставини стали йому відомі.
Законодавством України, зокрема Законом України Про інформацію від 02.10.1992 № 2657-XII, Законом України Про доступ до публічної інформації від 13.01.2011 № 2939-VI, Податковим кодексом України, забезпечено право на отримання у суб'єкта владних повноважень інформації щодо прийнятих таким суб'єктом рішень, в тому числі з метою встановлення фактичних даних, які можуть слугувати доказами при оскарженні таких рішень в адміністративному чи судовому порядку.
Таким чином, кожна особа, права, свободи та інтереси якої порушено рішенням (дією чи бездіяльністю) суб'єкта владних повноважень, наділена широким спектром прав для виявлення, збирання та перевірки даних, пов'язаних з таким рішенням (дією чи бездіяльністю).
Разом з тим, вимоги процесуального закону зобов'язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається ((частина четверта статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017), частина четверта статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017)).
В адміністративних справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача ((частина друга статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017), частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017)).
Враховуючи усі вищенаведені обставини у сукупності, суд не вбачає підстав для визнання початком перебігу строку звернення до суду з позовом щодо оскарження наказу від 05.05.2015 дату встановлення позивачем обставин, які на його думку, підтверджують протиправність такого наказу та які могли бути ним отримані раніше.
Процесуальним законом передбачено можливість поновлення судом процесуального строку у разі визнання поважними причин його пропуску (частина перша статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017, чинній на момент звернення до суду з позовом).
Стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017, чинній на момент звернення до суду з позовом) висуває вимогою до позовної заяви у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду подання клопотання про поновлення такого строку та доказів поважності причин його пропуску (частина шоста).
Відповідно до частини першої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017) у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017) якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Враховуючи викладене, звернення до суду з позовом з пропуском процесуального строку на реалізацію такого права є підставою для залишення позовної заяви без руху з встановленням строку для надання клопотання про поновлення такого строку з наведенням підстав поважності його пропуску. Своєю чергою, наслідком визнання судом наведених на виконання вимог ухвали про залишення позову без руху підстав пропуску строку неповажними, є постановлення ухвали про повернення позовної заяви.
Як зазначено вище, в обґрунтування пропуску строку звернення до суду в клопотанні, надісланому на виконання вимог ухвали від 20.03.2018 про залишення позову без руху (у зв'язку з неподанням клопотання про поновлення строку звернення з позовом), позивач посилався на тривалий пошук спеціаліста, який зміг би оформити позовну заяву належним чином.
Частина друга статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017) покладає на осіб, які беруть участь у справі, обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Наведені положення процесуального закону кореспондуються з положеннями частини другої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).
Відповідно до пункту 6 частини п'ятої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017) учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07.07.1989 у справі Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Лише наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в судовому порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку звернення до суду з поважних причин.
Некомпетентність представників позивача в правових питаннях, відсутність у штаті юридичної особи фахівців в галузі права, а також труднощі в організації пошуку кваліфікованого спеціаліста для оформлення позовної заяви належним чином не є об'єктивними та непереборними обставинами, які перешкоджають оскаржити рішення суб'єкта владних повноважень в судовому порядку в межах встановленого законодавством строку звернення до суду.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати наведені позивачем підстави пропуску строку звернення до суду з позовом поважними, у зв'язку з чим постановив ухвалу про повернення позовної заяви, що відповідає правильному застосуванню положень частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю A.V. ІНЖИНІРИНГ без задоволення, а оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю A.V. ІНЖИНІРИНГ залишити без задоволення.
Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.04.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2018 по справі №826/4213/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду Т.М.Шипуліна Л.І.Бившева В.В.Хохуляк
Суд | Касаційний адміністративний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 07.08.2018 |
Оприлюднено | 14.08.2018 |
Номер документу | 75832878 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Шипуліна Т.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні