Постанова

від 08.08.2018 по справі 910/1772/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" серпня 2018 р. Справа№ 910/1772/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Хрипуна О.О.

Шаптали Є.Ю.

при секретарі судового засідання Даниленко Т.О.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 08.08.2018 року

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АБСОЛ ТРЕЙД"

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2018 року (повний текст підписано 07.06.2018 року) у справі №910/1772/18 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Абсол Трейд"

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Техністрейд"

про розірвання договору поруки

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.05.2018 у справі № 910/1772/18 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2018 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що при ухваленні вищевказаного рішення судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, а відтак воно є незаконним, необгрунтованим та підлягає скасуванню.

Апелянт зазначає, що позивач виконав зобов'язання за договором поруки №4Т13490Д/П від 04.11.2016 року, а відповідач погодився та прийняв це виконання на загальну суму 1 398 667 260,67 (один мільярд триста дев'яносто вісім мільйонів шістсот шістдесят сім тисяч двісті шістдесят) гривень 67 копійок.

Скаржник вважає, що судом першої інстанції не повно з'ясував обставини, які мають значення для справи та не врахував положення ч.І ст.556, п.1 ч.І ст. 611 Цивільного кодексу України, чим порушив статтю 20 Господарського кодексу України і тим самим позбавив позивача процесуальних прав, передбачених ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст.46 Господарського процесуального кодексу України.

Також, в обґрунтування апеляційної скарг зазначено, що невиконання ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" свого зобов'язання за договором поруки №4Т13490Д/П від 04.11.2016, укладеним із ТОВ "АБСОЛ ТРЕЙД" щодо передачі прав вимог до боржників не дало змоги використовувати ці права у якості можливого забезпечення в тому числі і зобов'язань самого ТОВ "АБСОЛ ТРЕЙД", що призвело до суттєвого погіршення його фінансово-майнового стану, тобто до спричинення з боку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" суттєвої шкоди позивачеві - ТОВ "АБСОЛ ТРЕЙД"

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу позивача 12.07.2018 року передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Гончарову С.А., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Хрипун О.О., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Абсолют Трейд" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2018 року у справі №910/1772/18, розгляд справи № 910/1772/18 призначено на 08.08.2018 року.

Позивач та третя особа до судового засідання, що відбулось 08.08.2018 року, не з'явились, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов'язок суду відкласти апеляційний розгляд справи.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

04.11.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "АБСОЛ ТРЕЙД" (поручитель) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (кредитор) було укладено договір поруки №4Т13490Д/П, предметом якого згідно п.1 є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХНІСТРЕЙД" (боржник) своїх зобов'язань за: кредитним договором №4Т13490Д від 16.08.2013 року, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору (кредитний договір 1); кредитним договором №4Т13508И від 20.08.2013 року, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору (кредитний договір 2); кредитним договором №4Т14027И від 21.01.2014 року, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору (кредитний договір 3).

За умовами п.2 вказаного правочину поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитними договорами з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитних договорів.

У п.3 договору поруки №4Т13490Д/П від 04.11.2016 року вказано, що поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

Згідно п.п. 5-6 договору №4Т13490Д/П від 04.11.2016 року у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання. Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений у письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у п.5 договору.

Пунктом 10 договору №4Т13490Д/П від 04.11.2016 року передбачено, що кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за договором (п.11 договору №4Т13490Д/П від 04.11.2016 року).

Договір №№4Т13490Д/П від 04.11.2016 року було укладено сторонами із застуванням електронного цифрового підпису у відповідності до угоди від 01.04.2016 року про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа, укладеної 01.04.2016 року між позивачем та відповідачем.

За приписами ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Згідно зі ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Статтею 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Відповідно до ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

За приписами ч. 1 ст. 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

Пунктом 2 договору поруки №4Т13490Д/П від 04.11.2016 року передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитними договорами з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів.

За умовами п.4 договору поруки №4Т13490Д/П від 04.11.2016 року у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.

У відповідності до п.8 укладеного між позивачем та відповідачем правочину до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Наразі, за твердженнями позивача, з огляду на невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХНІСТРЕЙД" своїх грошових зобов'язань перед кредитором за договорами №4Т13490Д від 16.08.2013 року, №4Т13508И від 20.08.2013 року, №4Т14027И від 21.01.2014 року, Товариством з обмеженою відповідальністю "АБСОЛ ТРЕЙД", як поручителем за договором №4Т13490Д/П від 04.11.2016 року, було погашено заборгованість третьої особи, на підтвердження чого представлено суду платіжні доручення №351 від 08.11.2016 року, №352 від 08.11.2016 року, №353 від 08.11.2016 року Однак, відповідачем не було виконано зобов'язання з передання належним чином засвідчених копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами, що, на думку заявника, свідчить про істотне порушення кредитором договору поруки та є достатньою підставою для розірвання договору №4Т13490Д/П від 04.11.2016 року.

Як зазначалось, позовними вимогами у даній справі є розірвання з 04.11.2016 року договору поруки № 4Т13490Д/П від 04.11.2016 року.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідачем не виконано обов'язку за договором поруки №4Т13490Д/П від 04.11.2016 року з передачі позивачу, як поручителю, який виконав грошове зобов'язання боржника, належним чином засвідчених копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами, на забезпечення яких сторонами був укладений спірний договір поруки.

Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Пунктом 14 договору №4Т15090И/П від 26.10.2016 року поруки передбачено, що дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін.

Статтею 654 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Згідно ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зазначеною правовою нормою законодавець поділяє підстави для розірвання договору у судовому порядку на законні та договірні. Так, підставами для розірвання договору, що випливають зі змісту закону є істотне порушення договору винною стороною та інші випадки, передбачені законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України).

Отже, приписи ст. 651 Цивільного кодексу України пов'язують можливість розірвання договору у зв'язку з порушенням стороною його умов лише у разі, якщо внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу суддівського розсуду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 30.01.2018 року по справі №908/491/17.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 13.02.2018 року Верховного Суду по справі №924/522/17.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Проте, всупереч наведених вище правових норм, позивачем належними та допустимими доказами не доведено того, що невиконання відповідачем зобов'язань з передання копій документів, що підтверджують обов'язок боржника за кредитним договором, значною мірою позбавило Товариство з обмеженою відповідальністю "АБСОЛ ТРЕЙД" того, на що воно розраховувало при укладенні договору.

Також позивачем не надано суду доказів звернення до відповідача з вимогою надати документи, які підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором, а також доказів висловлення відповідачем відмови від передання таких документів.

Крім того, суд зауважує, що правова можливість задоволення позовної вимоги про розірвання договору у зв'язку з істотним порушенням другою стороною умов договору пов'язується також з наявністю шкоди, завданої цим порушенням другою стороною договору.

Однак, у суду відсутні підстави вважати, що Товариству з обмеженою відповідальністю "АБСОЛ ТРЕЙД" було завдано шкоду внаслідок непередання кредитором документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Крім того, виходячи із змісту ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Тобто, відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів покладено саме на позивача.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004 року Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Судом зазначалось, що відповідно до ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

У даному випадку слід зазначити, що не передання кредитором документів поручителю не нівелює прав останнього, які виникають у відповідності до ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України у зв'язку з виконанням зобов'язань боржника.

Крім того, з приводу вимоги позивача про розірвання договору саме з 04.11.2016 року суд зазначає, що частиною 3 ст. 653 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Отже, означені вимоги позивача також не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

За таких обставин, з огляду недоведеність позивачем наявності підстав для розірвання договору поруки в судовому порядку, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АБСОЛ ТРЕЙД" з підстав, заявлених у позовній заяві, є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Заперечення позивача до уваги судом не приймається з підстав їх недоведеності та невідповідності фактичним обставинам справи і вимогам закону.

З огляду на викладене позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АБСОЛ ТРЕЙД" є необґрунтованими та такими, в задоволені яких вірно відмовлено судом першої інстанції.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 29.05.2018 у справі № 910/1772/18 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "АБСОЛ ТРЕЙД", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "АБСОЛ ТРЕЙД" на рішення господарського суду міста Києва від 29.05.2018 у справі № 910/1772/18 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 ГПК України покласти на Товариства з обмеженою відповідальністю "Абсолют Трейд".

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АБСОЛ ТРЕЙД" на рішення господарського суду міста Києва від 29.05.2018 року у справі № 910/1772/18 - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 29.05.2018 року у справі № 910/1772/18 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/1772/18 повернути до суду першої інстанції.

4. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 288 ГПК України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді О.О. Хрипун

Є.Ю. Шаптала