Ухвала

від 06.08.2018 по справі 5/57-а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а , тел.: (0312) 617451

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про закриття провадження в адміністративній справі

"06" серпня 2018 р. м. Ужгород Справа № 5/57-А

Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,

За участю секретаря судового засідання Дергачова Ю.А.

розглянувши позовну заяву Хустської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області, м. Хуст

до відповідача 1 малого підприємства „Сокіл", с. Чорна Тиса, Рахівський район

до відповідача 2 приватного підприємця Дубинець Владислава Станіславовича, с. Драгово, Хустський район

про визнання правочину недійсним

за участю представників:

від позивача - Буря О.О., представник за довіреністю №671/8/07-15-10-00-08 від 15.12.2017

від відповідачів - не з'явились

в с т а н о в и в:

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 21.12.11 провадження у справі було зупинено провадження в адміністративній справі, відповідно до п.3 ч.1 ст. 156 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла до 15.12.2017 року) до вирішення кримінальної справи №9402006 за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України по факту привласнення коштів, призначених до сплати податку на додану вартість службовими особами МПП „Сокіл", яка знаходиться у провадженні Рахівського районного відділу Управління ГМВС України в Закарпатській області.

Листом від 12.12.2017 № 5/57-А/6851/17 господарським судом Закарпатської області зобов'язано сторін повідомити господарський суд про наявність або усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі № 5/57-А.

12.02.18 від Хустської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області, м. Хуст надійшов лист з додатком, а саме: копією постанови Рахівського відділення поліції Тячівського відділу поліції ГУНП у Закарпатській області від 29.12.16 про закриття кримінального провадження №9402006.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 28.02.2016 закрито провадження у справі.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.06.2018 ухвалу місцевого суду скасовано, матеріали справи направлено до суду першої інстанції для розгляду по суті.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.06.2018 розгляд справи передано судді Ремецькі О.Ф.

15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , яким зокрема, Кодекс адміністративного судочинства України викладений в новій редакції.

Пунктом 10 Розділу ХІ ;Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147VІІІ, чинної з 15.12.2017, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області 23.06.2018 справу прийнято до розгляду за правилами КАС України, поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання на 17.07.2018.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 17.07.2018 замінено Хустську об'єднану державну податкову інспекцію на правонаступника - Хустську об'єднану Державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Закарпатській області, відкладено підготовче засідання в адміністративній справі на 06.08.2018.

Представником Хустської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області надано до суду клопотання про закриття провадження у справі в частині позовних вимог до приватного підприємця Дубинець Владислава Станіславовича, с. Драгово, Хустський район , у зв'язку з державною реєстрацією 17.07.2014 припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням, у підтвердження чого подано суду відповідний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Відповідно до ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

У п. 9 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №2 від 06.03.2008 р. "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" зазначено, що при визначенні процесуального правонаступництва судам слід виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, та враховувати, що якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то в такому випадку суду необхідно залучити до участі у справі їх правонаступників. У випадку ж відсутності правонаступників суду необхідно залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить вирішення питання про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача.

Тобто спір у даному випадку пред'явлений до суб'єкта господарювання (підприємця), який припинив свою господарську діяльність та державну реєстрацію такого припинення проведено у встановленому чинним законодавством України порядку.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб'єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Згідно з підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (далі ПК), контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною першої статті 205 ЦК передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК).

Частиною третьою статті 203 ЦК передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК).

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК).

Частиною першою статті 215 ЦК визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч. 2 ст. 215 ЦК).

Водночас, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК).

Аналіз вказаного в сукупності дає суду підстави дійти висновку, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 228 ЦК, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч. 2 ст. 228 ЦК).

Згідно з частиною третьою статті 228 ЦК, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до вимог ст. 234 ЦК України встановлено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

З аналізу вказаних норм законодавства випливає наявність двох окремих видів недійсності правочинів: ті, що порушують публічний порядок та є нікчемними, і ті, що вчинені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, і є оспорюваними, - недійсність їх прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність в судовому порядку на підставах, установлених законом.

Таким чином, застосування наслідків недійсного правочину, які були укладені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, передбачених частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України, здійснюється до правочинів, недійсність яких встановлюється судом.

При цьому, для кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина сторони, внаслідок чого необхідно довести наявність умислу у сторін при укладенні та вчиненні конкретного правочину щодо настання певних протиправних наслідків.

Матеріалами справи підтверджується відсутність укладення відповідної письмової угоди між відповідачами, а також відсутність формування ними відповідного податкового зобов'язання щодо сплати податків і зборів. У свою чергу, позивачем доведено факту відсутності здійснення відповідачами господарської операції.

Враховуючи вищенаведене, за своїм змістом та спрямованістю правовідносини між відповідачем 1 та відповідачем 2 завідомо суперечать інтересам держави і суспільства, оскільки порушують встановлений правовий порядок, як у сфері господарської діяльності, так і податкових правовідносинах.

Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відтак, наявні у справі первинні документи не можуть слугувати виключним доказом фактичного здійснення господарських операцій між відповідачем 1 та відповідачем 2.

Згідно зі статтею 1 Закону України №996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У відповідності до ст. 9 Бюджетного кодексу України доходи бюджету класифікуються за такими розділами: податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом, трансфери.

Частиною 2 ст. 9 Бюджетного кодексу України передбачено, що податковими надходженнями визнаються передбачені податковим законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі.

Враховуючи норму вищенаведеної статті КАС України, а також те, що між сторонами не було укладено жодних правочинів в розумінні ст. 202 ЦК України, суд вважає за необхідне провадження у справі закрити.

Відповідно до ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України): Суд закриває провадження у справі:

1) якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства;

2) якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом;

3) якщо сторони досягли примирення;

4) якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

5) у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб'єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва;

6) щодо оскарження нормативно-правових актів суб'єктів владних повноважень чи окремих їх положень, якщо оскаржуваний нормативно-правовий акт або відповідні його положення визнано протиправними і нечинними рішенням суду, яке набрало законної сили;

7) щодо оскарження індивідуальних актів та дій суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані акти та дії суб'єкта владних повноважень було змінено або скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили;

8) щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб'єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

Як вбачається з матеріалів справи, між відповідачами відповідної письмової угоди не укладалось. Отже, предмет спору в адміністративній справі № 5/57-А відсутній.

Згідно з ч. 2 ст. 238 КАС України: про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.

Відповідно до ч. 2 ст. 239 КАС України: у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір : сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Отже, судовий збір позивачу не повертається.

Враховуючи наведені вище обставини, суд дійшов висновку про закриття провадження в даній адміністративній справі.

На підставі викладеного та керуючись ст. 52, пунктом 2 частини 1 статті 238, статями 239, 243, 248, 256, 294, 296 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Закрити провадження в адміністративній справі № 5/57-А за позовною заявою Хустської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області, м. Хуст до малого підприємства „Сокіл", с. Чорна Тиса, Рахівський район та до приватного підприємця Дубинець Владислава Станіславовича, с. Драгово, Хустський район про визнання правочину недійсним.

Копію ухвали невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.

Повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.

Ухвала суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається у відповідності до вимог п. 15.5 Розділу VII Перехідні положення КАС України (у редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017р.).

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення за формою і змістом, передбаченими ст. 296 КАС України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту ухвали.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, а у разі, якщо ухвалу було оскаржено та не скасовано судом апеляційної інстанції, така ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення судом апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 243 частини 3 КАС України 02 серпня 2018 року було проголошено вступну та резолютивну частини ухвали. Повний текст ухвали виготовлено та підписано 15 серпня 2018 року.

Суддя О.Ф. Ремецькі