Постанова

від 14.08.2018 по справі 922/3734/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" серпня 2018 р. Справа № 922/3734/17

Колегія суддів у складі: головуючого судді Бородіної Л.І., судді Здоровко Л.М., судді Лакізи В.В.,

за участю секретаря судового засідання Євтушенко Є.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1 - за довіреністю від 27.12.2017 №08-11/3929/2-17;

від відповідача - ОСОБА_2 - адвокат (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 27.06.2007 №2590) на підставі ордера від 01.08.2018 серії ДН №006675 та договору про надання правової допомоги від 01.08.2018;

розглянувши апеляційну скаргу Корпорації ГРУПА ВLC , м. Харків,

на рішення господарського суду Харківської області від 21.03.2018 (суддя Жельне С.Ч.), постановлене в м. Харків о 14 год. 53 хв., повний текст якого складений 02.04.2018,

у справі № 922/3734/17,

за позовом: Харківської міської ради, м. Харків ,

до відповідача: Корпорації "Група "BLC" м. Харків,

про зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

07.07.2017 Харківська міська рада звернулась до місцевого господарського суду з позовом до Корпорації "Група "BLC", в якому просила суд з урахуванням заяви від 15.01.2018 про уточнення позовних вимог зобов'язати Корпорацію ОСОБА_2 BLC протягом шести місяців з моменту вступу в законну силу рішення суду забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,5943 га по пров. Старомосковському, 6-А та вчинити дії щодо реєстрації зазначеної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі (а.с.4-12, 88-96).

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.03.2018 у справі №922/3734/17 позов задоволено; зобов'язано Корпорацію ОСОБА_2 BLC протягом шести місяців з моменту вступу в законну силу рішення суду забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,5943 га по пров. Старомосковському, 6-А та вчинити дії щодо реєстрації зазначеної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі; стягнуто з Корпорації ОСОБА_2 ВLС на користь Харківської міської ради 3200,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Рішення місцевого господарського суду з посиланням на статті 7, 129,140, 144 Конституції України, статтю 26 Закону України Про місцеве самоврядування , ст.ст. 2, 3, 79, 93, 116, 123-125 ЗК України, ст.ст. 3, 6, 13, 15, 18, 21 Закону України Про оренду землі , ст.ст.11, 15, 16, 509, 526 ЦК України, ст.ст. 13, 18 Закону України Про оцінку землі , ст.ст.10, 15, 20, 21, 38 Закону України Про державний земельний кадастр , ст.ст. 22, 28, 67 Закону України Про землеустрій , ст.ст.14, 288 ПК України, ст.ст. 3, 4-1 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження мотивоване тим, що рішенням Харківської міської ради від 25.09.2013 №1269/13 Про затвердження Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013 , зокрема, покладено на орендарів земельних ділянок, які перебувають у їх користуванні на підставі договорів оренди, укладених протягом 1994-1998 років та 1999-2003років, та які були передані в користування без проведення державної реєстрації цих земельних ділянок, вчинити дії щодо забезпечення складання, прийняття та затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та здійснення державної реєстрації відповідних земельних ділянок в Державному земельному кадастрі. Вказане рішення місцевої ради є чинним та відповідно до вимог Закону України Про місцеве самоврядування обов'язковим до виконання для відповідача як користувача земельною ділянкою. У зв'язку з цим місцевий господарський суд дійшов висновку, що на підставі вказаного рішення позивача у відповідача виник обов'язок забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), переданої позивачем відповідачу в користування на підставі договору на право тимчасового користування від 04.02.1999 за №1872, а також вчинити дії щодо реєстрації цієї земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.

Відмовляючи у застосуванні позовної давності, суд з посиланням на статті 253-255, 257,258 268, 391 ЦК України зазначив, що невиконання рішення Харківської міської ради від 25.09.2013 №1269/13, яким зобов'язано орендарів земельних ділянок забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок, є триваючим правопорушенням, а отже позовна давність не поширюється на вимоги Харківської міської ради.

Корпорація ГРУПА ВLC з рішенням суду першої інстанції не погодилася та 20.04.2018 звернулася до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 21.03.2018 у справі №922/3734/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Харківської міської ради відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник вказує на те, що рішення місцевого господарського суду прийнято з порушенням норм матеріального права. При цьому зазначає, що між сторонами спору укладений договір на право тимчасового користування землею від 04.02.1999 №1872 у відповідності до вимог законодавства, чинного на момент його укладення. Відповідно до п.7 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України (в чинній редакції) юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають право на ці ділянки. На думку відповідача, між сторонами спору відсутні відносини оренди, тоді як рішення Харківської міської ради від 25.09.2013 №1269/3 стосується орендарів земельних ділянок та земельних відносин за договором оренди, а отже вказане рішення міської ради не стосується відповідача. Також зазначає, що відповідачем не порушено жодних прав позивача, захист яких був предметом розгляду.

Відзивом від 16.05.2018 Харківська міська рада заперечує проти вимог апеляційної скарги та просить рішення господарського суду Харківської області від 21.03.2018 у справі №922/3734/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. При цьому зазначає, що фінансування органами місцевого самоврядування робіт, пов'язаних з виготовленням документації із землеустрою на окрему земельну ділянку, Законом України Про землеустрій не передбачено, а тому зазначені дії повинні здійснюватись землевласниками та землекористувачами. Крім того, вказує на те, що за приписами Закону України Про державний земельний кадастр саме на відповідача покладений обов'язок здійснити дії, направлені на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Також зазначає, що рішення Харківської міської ради від 25.09.2013 №1269/13 є чинним та підлягає виконанню, а отже відповідач зобов'язаний забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою (а.с.165-168).

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів Харківського апеляційного господарського суду від 02.07.2018 у зв'язку з відпусткою судді Плахова О.В. для розгляду справи №922/3734/17 сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Бородіної Л.І., судді Здоровко Л.М., судді Лакізи В.В. (а.с.206).

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати рішення господарського суду Харківської області від 21.03.2018 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. При цьому зазначив про наявність відповідної правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 06.06.2018 у справі №922/3737/17 та від 22.05.2018 у справі №922/3065/17 в аналогічних правовідносинах.

Представник позивача заперечив проти вимог апеляційної скарги та просив рішення господарського суду Харківської області від 21.03.2017 у справі №922/3734/17 залишити без змін з підстав законності та обґрунтованості, апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

04.02.1999 між Виконавчим комітетом Харківської міської ради та Корпорацією «ОСОБА_2 BLC» (землекористувачем) укладений договір на право тимчасового користування землею №1872, п.1.1 якого встановлено, що Виконавчий комітет Харківської міської ради на підставі рішення від 13.01.1999 №21 передає, а землекористувач приймає в тимчасове користування земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Харків, пров. Старомосковський,6а, загальною площею 0,5943 га згідно з планом землекористування, що додається (т.1,а.с. 16,17).

У пункті 1.2 цього договору визначено, що земельна ділянка надається у тимчасове користування строком до 31.12.2023 для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі.

Згідно з п. 2.1 цього договору плата за землю вноситься землекористувачем щомісячно у вигляді земельного податку в розмірі 1015,34грн на рахунок Московського райфінвідділу не пізніше п'ятнадцятого числа наступного місяця.

Пунктом 3.2 цього договору встановлено, що землекористувач зобов'язаний своєчасно вносити земельний податок за землю.

У розділі Особливі умови цього договору встановлено, що при зміні ставки земельного податку в законодавчому порядку юридичні особи самостійно індексують розмір земельного податку, вказаного в п.2.1 цього договору, за формою, встановленою Головною державною податковою інспекцією України, і подають дані відповідній державній податковій інспекції.

Договір зареєстровано в книзі записів договорів на право тимчасового користування землею 12.02.1999 за №1872 виконкомом Харківської міської ради.

03.07.2013 Харківською міською радою прийнято рішення №1209/13 Про затвердження «Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013» , яким, зокрема, затверджено базову вартість 1 кв.м земель міста Харкова у сумі 291,18 грн., яка отримана на підставі витрат на освоєння і облаштування території міста станом на 01.01.2013 та підлягає в подальшому індексації в порядку, встановленому законодавством України. Встановлено, що це рішення вводиться в дію з моменту оприлюднення у встановленому порядку, а нормативна грошова оцінка земель міста Харкова станом на 01.01.2013 застосовується з 01.01. 2014 (а.с.29).

Рішенням Харківської міської ради від 25.09.2013 №1269/13 Про затвердження "Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013" затверджено Порядок впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013 ; встановлено, що плата за землю на підставі даних "Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013" вводиться в дію з 01.01.2014. Зміни до договорів оренди землі, пов'язані зі зміною розміру орендної плати, оформлюються додатковою угодою до договору оренди землі згідно з Порядком оформлення договорів оренди землі у місті Харкові (т.1,а.с.27,28).

Пунктом 4 цього рішення зобов'язано орендарів земельних ділянок, які перебувають у їх користуванні на підставі договорів оренди, укладених протягом 1994-1998 років та 1999-2003 років, та які були передані у користування без проведення державної реєстрації цих земельних ділянок з метою реалізації Харківською міською радою, як орендодавцем, можливості щодо отримання витягів з технічної документації про нормативу грошову оцінку окремих земельних ділянок для визначення обґрунтованого розміру орендної плати за вказані земельні ділянки, зважаючи на те, що об'єктом оцінки є земельні ділянки з визначеною площею, межами, місцем розташування, зареєстровані у Державному земельному кадастрі:

- укласти із розробниками документації із землеустрою договори на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) стосовно земельних ділянок, переданих їм у користування без проведення державної реєстрації таких земельних ділянок (без присвоєння їм кадастрового номеру);

- забезпечити складання та прийняття технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у строк, що не перевищує 2 календарних місяців з дня набрання чинності цим рішенням;

- не пізніше 31.12.2013 вчинити дії, спрямовані на подання складеної (розробленої) технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) до Управління Держземагентства у м. Харкові для здійснення Державним кадастровим реєстратором державної реєстрації (із присвоєнням кадастрового номеру) земельних ділянок, переданих у користування без проведення їх державної реєстрації (в тому числі, у разі, коли відомості про земельні ділянки, право користування на які виникло до 2004 року, не внесені до державного реєстру земель);

- повідомити Департамент земельних відносин Харківської міської ради про здійснення державної реєстрації відповідної земельної ділянки із зазначенням присвоєного кадастрового номеру та долученням копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, який було видано на підтвердження державної реєстрації земельної ділянки.

У пункті 5 цього рішення зобов'язано Департамент земельних відносин Харківської міської ради попередити всіх землекористувачів (орендарів) земельних ділянок, реєстрація яких у Державному земельному кадастрі не здійснена, про необхідність приведення розміру плати за землю відповідно до вимог чинного законодавства.

У пункті 1.1 Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013, затвердженого рішенням 26 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 25.09.2013 №1269/13, встановлено, що Порядок регламентує процедуру надання підприємствам, установам та організаціям міста, фізичним особам інформації про нормативно грошову оцінку земельних ділянок для обчислення земельного податку, орендної плати за земельні ділянки комунальної власності та здійснення цивільно-правових угод із земельними ділянками та оплати за договором суперфіції.

Відповідно до п.4.1 цього Порядку платники земельного податку (крім фізичних осіб) повинні в місячний термін з дня набрання чинності зазначеним рішенням звернутися до управління Держземагенства у м. Харкові Харківської області для отримання витягу з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки та у строки, встановлені ПК України, подати податкову декларацію на поточний рік до відповідного органу податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки разом з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

08.10.2013 Департаментом земельних відносин надіслано Корпорації «ОСОБА_2 BLC» лист-попередження №1846/0/225-13, який отриманий відповідачем 14.10.2013 та в якому вказано про необхідність відповідачу: в строк до 01.12.2013 забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); в строк не пізніше 31.12.2013 - подати складену (розроблену) технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) до Управління Держземагенства у м. Харкові для здійснення реєстрації земельної ділянки із присвоєнням кадастрового номеру; в строк до 01.01.2014 повідомити Департамент земельних відносин Харківської міської ради про здійснення державної реєстрації земельної ділянки та надати копію витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку на підтвердження державної реєстрації цієї земельної ділянки; в строк до 01.02.2014 привести розмір плати за землю відповідно до вимог чинного законодавства (т.1, а.с.18).

Корпорація «ОСОБА_2 BLC» не виконала вимоги, визначені у вказаному листі-повідомленні, що стало підставою для звернення позивача до суду.

У відзиві на позовну заяву від 05.01.2018 відповідач просив відмовити у задоволенні позову, зокрема, з тих підстав, що позовні вимоги заявлені поза межами строків позовної давності, які встановлені вимогами чинного законодавства та просив суд застосувати наслідки спливу позовної давності, передбачені статтею 267 ЦК України (а.с.77-82).

Рішенням місцевого господарського суду від 21.03.2018 позов задоволено з підстав, зазначених вище (а.с.123-133).

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Предметом позову у даній справі є зобов'язання відповідача протягом 6-ти місяців з моменту вступу в законну силу рішення суду забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,5943 га по пров. Старомосковському, 6-А у м. Харкові та вчинити дії щодо реєстрації зазначеної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.

На час укладення спірного договору від 04.02.1999 суспільні відносини щодо тимчасового користування землею регулювалися Земельним кодексом України (у редакції, чинній з 15.05.1992 по 31.12.2001), Законом України "Про оренду землі" від 06.10.1998, Законом України "Про плату за землю" від 03.07.1992.

Отже, на момент укладення договору від 04.02.1999 чинним законодавством було передбачено можливість укладення як договору про право тимчасового користування землею, так і договору оренди як особливого виду договору користування землею. Зазначені два види договорів хоча і регулювали тотожні відносини у сфері землекористування, але мали суттєві відмінності.

Право довгострокового тимчасового користування землею та право довгострокового тимчасового користування землею на умовах оренди становили різні види договорів, на підставі яких громадяни та юридичні особи отримували різні за змістом види прав на земельні ділянки.

У рішенні Конституційного Суду України у справі про постійне користування земельними ділянками від 22.09.2005 № 5-рп/2005 У справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що чіткого розмежування випадків, коли земельні ділянки можуть надаватися у користування для ведення селянського (фермерського) господарства, а коли - в оренду, у Земельному кодексі України не здійснено. Наведене свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалася як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв'язку з непереоформленням правового титулу (пункт 5.3 мотивувальної частини Рішення).

Земельний кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2002, на відміну від попереднього, не передбачає можливості набуття та здійснення такого права на землю як право тимчасового довгострокового користування землею, а містить положення про набуття та здійснення права оренди землі.

Відповідно до пункту 7 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (в редакції від 25.10.2001) громадяни та юридичні особи, які одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Враховуючи положення земельного законодавства та той факт, що договір на право тимчасового користування землею від 04.02.1999 №1872 укладений строком до 31.12.2023, на час набрання чинності Земельного кодексу України (в редакції від 25.10.2001) за відповідачем збереглося право тимчасового користування землею, що виникло на підставі укладеного із Виконавчим комітетом Харківської міської ради договору.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що 01.01.2011 набрав чинність Податковий кодекс України і втратив чинність Закон України "Про плату за землю". Згідно зі статтею 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Статтею 288 Податкового кодексу України встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Отже, норми статті 288 Податкового кодексу України підлягають застосуванню до земельних правовідносин, заснованих на договорі оренди.

Оскільки договір на право тимчасового користування землею №1872 укладений 04.02.1999, тобто після прийняття і введення у дію Закону України "Про оренду землі", є всі підстави вважати, що цей договір не є різновидом договору оренди землі і до нього не можуть застосовуватися як положення Закону України "Про оренду землі", так і положення статті 288 Податкового кодексу України

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 15.03.2017 у справі № 910/26993/15 та у постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №922/3737/17 та у постанові від 22.05.2018 у справі №922/3065/17.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов передчасного висновку про те, що відповідач не є землекористувачем земельної ділянки, оскільки не надав належної правової оцінки договору на право тимчасового користування землею від 04.02.1999 №1872 та не з'ясував дійсних правовідносин, що склалися між сторонами з урахуванням законодавства, чинного на момент виникнення правовідносин між сторонами спору та на даний час.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що пунктом 4 рішення Харківської міської ради від 25.09.2013 №1269/13 Про затвердження "Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станам на 01.01.2013" зобов'язано орендарів земельних ділянок , які перебувають у їх користуванні на підставі договорів оренди, укладених протягом 1994-1998 років та 1999-2003 років, та які були передані у користування без проведення державної реєстрації цих земельних ділянок з метою реалізації Харківською міською радою, як орендодавцем, можливості щодо отримання витягів з технічної документації про нормативу грошову оцінку окремих земельних ділянок для визначення обґрунтованого розміру орендної плати за вказані земельні ділянки, зважаючи на те, що об'єктом оцінки є земельні ділянки з визначеною площею, межами, місцем розташування, зареєстровані у Державному земельному кадастрі: укласти із розробниками документації із землеустрою договори на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) стосовно земельних ділянок, переданих їм у користування без проведення державної реєстрації таких земельних ділянок (без присвоєння їм кадастрового номеру); забезпечити складання та прийняття технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у строк, що не перевищує 2 календарних місяців з дня набрання чинності цим рішенням; не пізніше 31.12.2013 вчинити дії, спрямовані на подання складеної (розробленої) технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) до Управління Держземагентства у м. Харкові для здійснення Державним кадастровим реєстратором державної реєстрації (із присвоєнням кадастрового номеру) земельних ділянок, переданих у користування без проведення їх державної реєстрації (в тому числі, у разі, коли відомості про земельні ділянки, право користування на які виникло до 2004 року, не внесені до державного реєстру земель); повідомити Департамент земельних відносин Харківської міської ради про здійснення державної реєстрації відповідної земельної ділянки із зазначенням присвоєного кадастрового номеру та долученням копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, який було видано на підтвердження державної реєстрації земельної ділянки (т.1,а.с.27,28).

Зі змісту рішення Харківської міської ради від 25.09.2013 №1269/13 вбачається, що обов'язок щодо укладання із розробниками документації із землеустрою договорів на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) стосовно земельних ділянок; забезпечення складання та прийняття технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для здійснення Державним кадастровим реєстратором державної реєстрації (із присвоєнням кадастрового номеру) земельних ділянок, покладений саме на орендарів земельних ділянок, з якими укладені договори оренди землі, а не на користувачів, з якими укладені договори на право тимчасового користування землею.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до частин 1,3,4 статті 67 Закону України "Про землеустрій" фінансування робіт із землеустрою здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів, коштів юридичних осіб , громадян та інших джерел, не заборонених законом . На землях комунальної власності за рахунок коштів місцевих бюджетів фінансуються роботи із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж адміністративно-територіальних одиниць, складання схем землеустрою, розроблення техніко-економічних обґрунтувань з використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, інвентаризації земель. Роботи із землеустрою можуть фінансуватися відповідно до укладених договорів за рахунок коштів громадян, юридичних осіб та інших джерел, не заборонених законом.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що фінансування робіт із землеустрою може здійснюватись з різних джерел, зокрема, за рахунок коштів громадян на підставі укладеного договору. Таким чином, стаття 67 Закону України Про землеустрій обумовлює лише можливість фінансування робіт із землеустрою, як за рахунок юридичних осіб та інших джерел, не заборонених законом, так і за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Умови договору на право тимчасового користування землею від 04.02.1999 №1872 не містять положень, за якими на Корпорацію ОСОБА_2 BLC покладений обов'язок укласти із розробниками документації із землеустрою договір на складання технічної документації із землеустрою та здійснити оплату отриманих робіт із землеустрою, а отже сторони не визначили та не дійшли згоди щодо особи, яка здійснює відповідні дії. Крім того, позивачем не доведено наявність між ним та відповідачем інших договірних зобов'язань, за якими на відповідача покладений відповідний обов'язок.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність у відповідача обов'язку з забезпечення виготовлення технічної документації з землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,5943га, що розташована за адресою: м. Харків, пров. Старомосковський, 6-А, та перебуває у користуванні відповідача на підставі договору на право тимчасового користування землею від 04.02.1999 №1872.

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, наведена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес . Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення .

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Верховний Суд України у Аналізі практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України зазначив, що у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.

Верховний Суд України у постанові від 11.11.2014 зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту порушених прав повинен забезпечувати їх реальний захист.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту - зобов'язання відповідача забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та вчинення дій щодо реєстрації зазначеної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі є неналежним, оскільки не може забезпечити реального та ефективного виконання судового рішення, з тих підстав, що орендар - відповідач у справі не наділений правом виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та за умовами договору та приписами чинного законодавства на нього не покладено такого обов'язку.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що у відзиві на позовну заяву від 05.01.2018 відповідач просив відмовити у задоволенні позову, зокрема з тих підстав, що позовні вимоги заявлені поза межами строків позовної давності, які встановлені вимогами чинного законодавства та просив суд застосувати наслідки спливу позовної давності, передбачені статтею 267 ЦК України (а.с.77-82).

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Відповідно до частин 3,4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Проте, за змістом статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права або охоронюваного законом інтересу особи.

Отже, перш ніж застосувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право позивача (скаржника), за захистом якого той звернувся. У разі коли таке право не порушене, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право особи дійсно порушено, але позовна давність сплинула і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку із спливом позовної давності - за відсутністю поважних причин її пропуску.

Враховуючи відсутність порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся, відсутня необхідність у встановленні обставин щодо можливості застосування позовної давності, оскільки відсутні правові підстави для задоволення позову.

На підставі викладеного, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарським судом Харківської області не встановлено підстав виникнення спірних правовідносин, рішення місцевого господарського суду прийнято без дотримання вимог матеріального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу Корпорації ГРУПА ВLC слід задовольнити, рішення місцевого господарського суду від 21.03.2018 у справі №922/3734/17 слід скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по справі покладаються на позивача - Харківську міську раду, м. Харків.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п.2 ч.1 ст.275, п.п.3,4 ч.1 ст.277, ст.ст. 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Корпорації ГРУПА ВLC , м. Харків задовольнити.

2.Рішення господарського суду Харківської області від 21.03.2018 у справі №922/3734/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

3. Стягнути з Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243) на користь Корпорації ГРУПА ВLC , м. Харків, (61068, м. Харків, проспект Старомосковський, 6-А, код ЄДПРОУ 24330529) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 4800грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 16.08.2018.

Головуючий суддя Л.І. Бородіна

Суддя Л.М. Здоровко

Суддя В.В. Лакіза