Постанова

від 29.11.2018 по справі 922/3734/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 922/3734/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Мачульський Г.М., Берднік І.С.

За участю секретаря судового засідання Суворкіної Ю.І.

розглянувши касаційну скаргу Харківської міської ради на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.08.2018 (головуючий суддя: Бородіна Л.І., судді: Здоровко Л.М., Лакіза В.В.)

за позовом Харківської міської ради

до Корпорації "Група "BLC"

про зобов'язання вчинити певні дії,

За участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

07.07.2017 Харківська міська рада звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом до Корпорації "Група "BLC", в якому просила суд з урахуванням заяви від 15.01.2018 про уточнення позовних вимог зобов'язати Корпорацію "Група BLC" протягом шести місяців з моменту вступу в законну силу рішення суду забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,5943 га по пров. Старомосковському, 6-А та вчинити дії щодо реєстрації зазначеної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач не виконав вимоги виконавчого органу Харківської міської ради щодо виготовлення технічної документації із землеустрою та реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, що унеможливлює отримання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виконання розрахунку розміру орендної плати за земельну ділянку та вчинення дій щодо складання та підписання додаткової угоди до існуючого договору в частині зміни розміру орендної плати земельної ділянки у відповідності з нормативною оцінкою земель міста Харкова станом на 01.01.2013.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.03.2018 у справі №922/3734/17 (суддя Жельне С.Ч.) позов задоволено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що рішенням Харківської міської ради від 25.09.2013 №1269/13 "Про затвердження "Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013", зокрема, покладено на орендарів земельних ділянок, які перебувають у їх користуванні на підставі договорів оренди, укладених протягом 1994-1998 років та 1999-2003 років, та які були передані в користування без проведення державної реєстрації цих земельних ділянок, вчинити дії щодо забезпечення складання, прийняття та затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та здійснення державної реєстрації відповідних земельних ділянок в Державному земельному кадастрі. Вказане рішення місцевої ради є чинним та відповідно до вимог Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" обов'язковим до виконання для відповідача як користувача земельною ділянкою. У зв'язку з цим, місцевий господарський суд дійшов висновку, що на підставі вказаного рішення позивача у відповідача виник обов'язок забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), переданої позивачем відповідачу в користування на підставі договору на право тимчасового користування від 04.02.1999 за №1872, а також вчинити дії щодо реєстрації цієї земельної ділянки в Державному земельному кадастрі. При цьому, відмовляючи у застосуванні позовної давності, суд першої інстанції зазначив, що невиконання рішення Харківської міської ради від 25.09.2013 №1269/13, яким зобов'язано орендарів земельних ділянок забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок, є триваючим правопорушенням, а отже позовна давність не поширюється на вимоги Харківської міської ради.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.08.2018 рішення Господарського суду Харківської області від 21.03.2018 у справі №922/3734/17 скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що місцевий господарський суд дійшов передчасного висновку про те, що відповідач не є землекористувачем земельної ділянки, оскільки не надав належної правової оцінки договору на право тимчасового користування землею від 04.02.1999 №1872 та не з'ясував дійсних правовідносин, що склалися між сторонами з урахуванням законодавства, чинного на момент виникнення правовідносин між сторонами спору та на даний час. Апеляційний господарський суд вказав, що умови договору на право тимчасового користування землею від 04.02.1999 №1872 не містять положень, за якими на Корпорацію "Група BLC" покладений обов'язок укласти із розробниками документації із землеустрою договір на складання технічної документації із землеустрою та здійснити оплату отриманих робіт із землеустрою, а отже сторони не визначили та не дійшли згоди щодо особи, яка здійснює відповідні дії. Крім того, позивачем не доведено наявність між ним та відповідачем інших договірних зобов'язань, за якими на відповідача покладений відповідний обов'язок.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту - зобов'язання відповідача забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та вчинення дій щодо реєстрації зазначеної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, є неналежним, оскільки не може забезпечити реального та ефективного виконання судового рішення, з тих підстав, що орендар-відповідач у справі не наділений правом виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та за умовами договору та приписами чинного законодавства на нього не покладено такого обов'язку.

Враховуючи відсутність порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся, відсутня необхідність у встановленні обставин щодо можливості застосування позовної давності, оскільки відсутні правові підстави для задоволення позову.

05.09.2018 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Харківською міською радою подано касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.08.2018 у справі № 922/3734/17 до Касаційного господарського суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.09.2018 року у справі № 922/3734/17 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.

Ухвалою Верховного Суду від 08.10.2018 відкрито касаційне провадження за вищевказаною касаційною скаргою та призначено її до розгляду на 08.11.2018, визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до 26.10.2018.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.11.2018 року у справі №922/3734/17 у зв'язку з відрядженням судді Краснова Є.В. визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Берднік І.С.

Ухвалою Верховного Суду від 08.11.2018 розгляд скарги відкладено на 29.11.2018.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу Харківська міська рада (скаржник, позивач) вказує, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Скаржник вважає, що помилковим є висновок апеляційного господарського суду, що рішення Харківської міської ради від 25.09.2013 №1269/13 не розповсюджується на договори тимчасового користування землею.

Харківська міська рада зазначає, що на виконання рішення від 25.09.2013 №1269/13 Департаментом земельних відносин направлений лист-попередження від 08.10.2013 № 1846/0/225-13, в якому було повідомлено відповідача про необхідність: в строк до 01.12.2013 забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); в строк не пізніше 31.12.2013 подати складену (розроблену) технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) до Управління Держземагентства у м. Харкові для здійснення реєстрації земельної ділянки із присвоєнням кадастрового номеру; в строк до 01.01.2014 повідомити Департамент земельних відносин Харківської міської ради про здійснення державної реєстрації земельної ділянки та надати копію витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку на підтвердження державної реєстрації цієї земельної ділянки; в строк до 01.02.2014 привести розмір плати за землю відповідно до вимог чинного законодавства, проте, відповідач залишив вказаний лист без відповіді.

Позивач, з огляду на положення чинного законодавства та вищезазначене рішення Харківської міської ради вважає, що саме відповідач зобов'язаний забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та зареєструвати земельну ділянку в Державному земельному кадастрі, однак вказані дії відповідачем вчинені не були.

На думку скаржника, суд не дослідив положення Закону України "Про землеустрій", а тому зробив невірний висновок щодо можливості фінансування робіт зі складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) Харківською міською радою за рахунок місцевого бюджету.

Також позивач зазначає, що розмір земельного податку, так як і розмір орендної плати, визначається на підставі нормативно-грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації з огляду на положення Податкового кодексу України.

Скаржник вказує, що обов'язок щодо внесення відомостей до Державного земельного кадастру не залежить від форми договору та виду користування землею.

Харківська міська рада вважає, що суд не в повному обсязі дослідив і оцінив обставини справи, надані позивачем докази, неправильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та закон, який їх регулює.

Крім того, незрозумілим для позивача є посилання суду на висновок щодо земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства, викладений у рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005, оскільки у даному випадку не розглядається питання щодо земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства, земельна ділянка за договором тимчасового користування від 12.02.1999 №1872 надана у користування для експлуатації і обслуговування адміністративної будівлі.

Скаржник зазначає, що при винесенні рішення суд не навів мотивів та обґрунтувань по суті спору, виходячи з яких прийнято рішення, окрім того, що договір тимчасового користування не є різновидом договору оренди землі і до нього не можуть застосовуватися як положення Закону України "Про оренду землі", так і положення статті 288 Податкового кодексу України, застосувавши при цьому правові позиції, викладені в постанові Верховного Суду України від 15.03.2017 у справі №910/26993/15 та постанові Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №922/3065/17. Проте за межами суду залишились посилання позивача на Земельний кодекс України, положення вимог Законів України "Про Державний земельний кадастр", "Про землеустрій", "Про оцінку земель", рішень Харківської міської ради від 03.07.2013 №1209/13 та від 25.09.2013 №1269/13.

Крім того, виходячи з положень чинного законодавства, Харківська міська рада вважає помилковим висновок суду щодо незаконного та недоречного способу захисту, оскільки виконання обов'язку в натурі (виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та реєстрація у Державному земельному кадастрі земельної ділянки) цілком виконує функції захисту порушеного права, як власника земельної ділянки. При цьому, позивач посилається на правову позицію, викладену в постанові Вищого господарського суду України від 02.02.2016 у справі №922/5009/15.

З урахуванням зазначеного, у касаційній скарзі позивач просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.08.2018 у справі № 922/3734/17 скасувати, рішення Господарського суду Харківської області від 21.03.2018 у справі № 922/3734/17 залишити без змін.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.08.2018 у справі № 922/3734/17 - без змін.

У судові засідання 08.11.2018 та 29.11.2018 представники сторін не з'явилися, хоча учасники справи про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 04.02.1999 між Виконавчим комітетом Харківської міської ради та Корпорацією "Група BLC" (землекористувачем) був укладений договір на право тимчасового користування землею №1872, п.1.1 якого встановлено, що Виконавчий комітет Харківської міської ради на підставі рішення від 13.01.1999 №21 передає, а землекористувач приймає в тимчасове користування земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Харків, пров. Старомосковський, 6а, загальною площею 0,5943 га згідно з планом землекористування, що додається (т.1,а.с. 16,17).

У пункті 1.2 цього договору визначено, що земельна ділянка надається у тимчасове користування строком до 31.12.2023 для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі.

Згідно з п. 2.1 цього договору плата за землю вноситься землекористувачем щомісячно у вигляді земельного податку в розмірі 1015,34 грн на рахунок Московського райфінвідділу не пізніше п'ятнадцятого числа наступного місяця.

Пунктом 3.2 цього договору встановлено, що землекористувач зобов'язаний своєчасно вносити земельний податок за землю.

У розділі "Особливі умови" цього договору встановлено, що при зміні ставки земельного податку в законодавчому порядку юридичні особи самостійно індексують розмір земельного податку, вказаного в п.2.1 цього договору, за формою, встановленою Головною державною податковою інспекцією України, і подають дані відповідній державній податковій інспекції.

Договір зареєстровано в книзі записів договорів на право тимчасового користування землею 12.02.1999 за №1872 виконкомом Харківської міської ради.

03.07.2013 Харківською міською радою прийнято рішення №1209/13 "Про затвердження "Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013", яким, зокрема, затверджено базову вартість 1 кв.м земель міста Харкова у сумі 291,18 грн., яка отримана на підставі витрат на освоєння і облаштування території міста станом на 01.01.2013 та підлягає в подальшому індексації в порядку, встановленому законодавством України. Встановлено, що це рішення вводиться в дію з моменту оприлюднення у встановленому порядку, а нормативна грошова оцінка земель міста Харкова станом на 01.01.2013 застосовується з 01.01.2014 (а.с.29).

Рішенням Харківської міської ради від 25.09.2013 №1269/13 "Про затвердження "Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013" затверджено "Порядок впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013"; встановлено, що плата за землю на підставі даних "Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013" вводиться в дію з 01.01.2014. Зміни до договорів оренди землі, пов'язані зі зміною розміру орендної плати, оформлюються додатковою угодою до договору оренди землі згідно з Порядком оформлення договорів оренди землі у місті Харкові (т.1,а.с.27,28).

Пунктом 4 цього рішення зобов'язано орендарів земельних ділянок, які перебувають у їх користуванні на підставі договорів оренди, укладених протягом 1994-1998 років та 1999-2003 років, та які були передані у користування без проведення державної реєстрації цих земельних ділянок з метою реалізації Харківською міською радою, як орендодавцем, можливості щодо отримання витягів з технічної документації про нормативу грошову оцінку окремих земельних ділянок для визначення обґрунтованого розміру орендної плати за вказані земельні ділянки, зважаючи на те, що об'єктом оцінки є земельні ділянки з визначеною площею, межами, місцем розташування, зареєстровані у Державному земельному кадастрі:

- укласти із розробниками документації із землеустрою договори на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) стосовно земельних ділянок, переданих їм у користування без проведення державної реєстрації таких земельних ділянок (без присвоєння їм кадастрового номеру);

- забезпечити складання та прийняття технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у строк, що не перевищує 2 календарних місяців з дня набрання чинності цим рішенням;

- не пізніше 31.12.2013 вчинити дії, спрямовані на подання складеної (розробленої) технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) до Управління Держземагентства у м. Харкові для здійснення Державним кадастровим реєстратором державної реєстрації (із присвоєнням кадастрового номеру) земельних ділянок, переданих у користування без проведення їх державної реєстрації (в тому числі, у разі, коли відомості про земельні ділянки, право користування на які виникло до 2004 року, не внесені до державного реєстру земель);

- повідомити Департамент земельних відносин Харківської міської ради про здійснення державної реєстрації відповідної земельної ділянки із зазначенням присвоєного кадастрового номеру та долученням копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, який було видано на підтвердження державної реєстрації земельної ділянки.

У пункті 5 цього рішення зобов'язано Департамент земельних відносин Харківської міської ради попередити всіх землекористувачів (орендарів) земельних ділянок, реєстрація яких у Державному земельному кадастрі не здійснена, про необхідність приведення розміру плати за землю відповідно до вимог чинного законодавства.

У пункті 1.1 Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013, затвердженого рішенням 26 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 25.09.2013 №1269/13, встановлено, що Порядок регламентує процедуру надання підприємствам, установам та організаціям міста, фізичним особам інформації про нормативно грошову оцінку земельних ділянок для обчислення земельного податку, орендної плати за земельні ділянки комунальної власності та здійснення цивільно-правових угод із земельними ділянками та оплати за договором суперфіції.

Відповідно до п.4.1 цього Порядку платники земельного податку (крім фізичних осіб) повинні в місячний термін з дня набрання чинності зазначеним рішенням звернутися до управління Держземагентства у м. Харкові Харківської області для отримання витягу з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки та у строки, встановлені ПК України, подати податкову декларацію на поточний рік до відповідного органу податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки разом з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Департаментом земельних відносин направлений лист-попередження від 08.10.2013 № 1846/0/225-13, в якому було повідомлено відповідача про необхідність: в строк до 01.12.2013 забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); в строк не пізніше 31.12.2013 подати складену (розроблену) технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) до Управління Держземагентства у м. Харкові для здійснення реєстрації земельної ділянки із присвоєнням кадастрового номеру; в строк до 01.01.2014 повідомити Департамент земельних відносин Харківської міської ради про здійснення державної реєстрації земельної ділянки та надати копію витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку на підтвердження державної реєстрації цієї земельної ділянки; в строк до 01.02.2014 привести розмір плати за землю відповідно до вимог чинного законодавства.

Одержання вказаного листа підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення, які додані до матеріалів справи.

В свою чергу, відповідач відповіді на зазначений лист-попередження не надав, технічну документацію із землеустрою не виготовив та не здійснив реєстрацію земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.

Суд першої інстанції зазначив, що рішення Харківської міської ради від 25.09.2013 №1269/13 є діючим, відповідачем в установленому законом порядку не оскаржувалось, тому в силу закону є обов'язком для відповідача.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не є власником земельної ділянки та не є постійним землекористувачем, оскільки не відноситься до осіб, визначених статтею 92 Земельного кодексу України.

Таким чином, сплата відповідачем плати за землю у вигляді земельного податку не відповідає положенням діючого законодавства.

Суд першої інстанції встановив, що спірна земельна ділянка, яка знаходиться в користуванні відповідача на час розгляду даного господарського спору не зареєстрована в Державному земельному кадастрі.

Оскільки рішення Харківської міської ради від 25.09.2013 №1269/13 є діючим та підлягає виконанню, відповідач зобов'язаний протягом шести місяців з дня в ступу рішення в законну силу забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,5943 га, розташовану за адресою: м. Харків, пров. Старомосковський, 6-А та зареєструвати зазначену земельну ділянку в Державному земельному кадастрі, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, тому такими, що підлягають задоволенню.

Суд апеляційної інстанції вказав, що умови договору на право тимчасового користування землею від 04.02.1999 №1872 не містять положень, за якими на Корпорацію "Група BLC" покладений обов'язок укласти із розробниками документації із землеустрою договір на складання технічної документації із землеустрою та здійснити оплату отриманих робіт із землеустрою, а отже сторони не визначили та не дійшли згоди щодо особи, яка здійснює відповідні дії. Крім того, позивачем не доведено наявність між ним та відповідачем інших договірних зобов'язань, за якими на відповідача покладений відповідний обов'язок.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вказав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність у відповідача обов'язку з забезпечення виготовлення технічної документації з землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,5943га, що розташована за адресою: м. Харків, пров. Старомосковський, 6-А, та перебуває у користуванні відповідача на підставі договору на право тимчасового користування землею від 04.02.1999 №1872.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту - зобов'язання відповідача забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та вчинення дій щодо реєстрації зазначеної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі є неналежним, оскільки не може забезпечити реального та ефективного виконання судового рішення, з тих підстав, що орендар-відповідач у справі не наділений правом виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та за умовами договору та приписами чинного законодавства на нього не покладено такого обов'язку.

Розглядаючи доводи касаційної скарги та заперечення на неї колегія суддів касаційного суду відмічає наступне .

У даній справі було встановлено, що договір на право тимчасового користування землею №1872 був укладений між Виконавчим комітетом Харківської міської ради та Корпорацією "Група BLC" (землекористувачем) 04.02.1999.

У постанові Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 922/284/18 викладений такий правовий висновок:

" 19. Відповідно до пункту 7 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України в редакції, чинній з 01.01.2002, громадяни та юридичні особи, які одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

20. Згідно зі статтею 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

21. Статтею 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

22. Виходячи зі змісту статей 632, 651 ЦК України та статті 30 Закону України "Про оренду землі" зміна умов договору, в тому числі в частині розміру орендної плати, здійснюється за взаємною згодою сторін. За відсутності такої згоди договір може бути змінений за рішенням суду лише у випадках, встановлених умовами договору або в силу закону.

23. Згідно з абзацом 15 частини 1 статті 15, частиною 2 статті 20 та частиною 7 статті 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки як нормативна грошова оцінка. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру є обов'язковим. Відомості про нормативну грошову оцінку земель вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації з такої оцінки.

24. Відповідно до абзаців 1-3 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера . У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності ). Внесення інших змін до відомостей про ці земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок.

25. Таким чином зазначеним законом встановлено право, а не обов'язок відповідача, право користування якого землею виникло у 1996 році, шляхом подання за вільним волевиявленням відповідної заяви здійснити державну реєстрацію спірної земельної ділянки, яка вважається сформованою, та не передбачено граничного строку проведення такої реєстрації, чим спростовується твердження скаржника про те, що норма щодо обов'язковості внесення відомостей до Державного земельного кадастру не скасована. Відтак, і вимога про зобов'язання Товариства зареєструвати зазначену земельну ділянку в Державному земельному кадастрі є передчасною та не підлягає задоволенню.

26. Згідно з частинами 1-4 статті 79 1 ЗК України в редакції, чинній з 27.06.2015, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

27. Частиною 1 статті 20 та частиною 1 статті 22 Закону України "Про землеустрій" передбачено, що землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі: розробки документації із землеустрою щодо організації раціонального використання та охорони земель; встановлення та зміни меж об'єктів землеустрою, у тому числі визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України; надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок; встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути); організації нових і впорядкування існуючих об'єктів землеустрою. Землеустрій здійснюється на підставі: рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою; укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою; судових рішень.

28. Згідно з частиною 2 статті 26 Закону України "Про землеустрій" розробниками документації із землеустрою є: юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою; фізичні особи-підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із землеустрою.

29. Відповідно до імперативних приписів частин 1, 2 статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї .

30. Отже, за наявності між сторонами орендних договірних відносин, рішення однієї із сторін договору не може змінювати права та обов'язків сторін без внесення відповідних змін до договору від 25.03.1996 №769 у визначений законом спосіб, тобто у порядку, передбаченому статтями 632, 651 ЦК України та статтею 30 Закону України "Про оренду землі".

31. Колегія суддів вважає, що заявлена орендодавцем позовна вимога про зобов'язання ТОВ КП "Мрія" забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою, яка спрямована на виконання пункту 4 рішення Харківської міської ради від 25.09.2013 №1269/13, по суті є спонуканням Товариства до укладення з іншою особою (розробником документації із землеустрою) договору на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості), що суперечить положенням частини 2 статті 14 ЦК України, оскільки укладення відповідного договору є правом, а не обов'язком відповідача.

32. Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 67 Закону України "Про землеустрій" фінансування робіт із землеустрою здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів, коштів юридичних осіб, громадян та інших джерел, не заборонених законом. На землях комунальної власності за рахунок коштів місцевих бюджетів фінансуються роботи із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж адміністративно-територіальних одиниць, складання схем землеустрою, розроблення техніко-економічних обґрунтувань з використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, інвентаризації земель. Роботи із землеустрою можуть фінансуватися відповідно до укладених договорів за рахунок коштів громадян, юридичних осіб та інших джерел, не заборонених законом.

33. Таким чином фінансування робіт із землеустрою може здійснюватися з різних джерел, зокрема, як за рахунок коштів юридичних осіб та громадян на підставі договору, укладеного із розробником документації із землеустрою, так і за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

34. Натомість зі змісту статті 67 Закону України "Про землеустрій" не вбачається, що обов'язок із фінансування робіт із землеустрою може бути покладений на землекористувача на підставі рішення органу місцевого самоврядування за відсутності визначення таких умов сторонами у договорі оренди (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.06.2018 по справі №922/3737/17 (за участю Харківської міської ради).

35. З огляду на приписи частин 1, 2 статті 14 ЦК України і статті 67 Закону України "Про землеустрій" та зважаючи на достеменне встановлення судом апеляційної інстанції тих істотних обставин, що: умови договору від 25.03.1996 №769 не містять положень, якими на відповідача покладено обов'язок укласти із розробниками документації із землеустрою договір на складання технічної документації із землеустрою та здійснити оплату отриманих робіт із землеустрою; позивачем не доведено наявність між сторонами інших договірних зобов'язань, якими на відповідача покладений відповідний обов'язок; нормами земельного законодавства, чинного на момент укладання договору від 25.03.1996 №769 та на момент виникнення спірних правовідносин, відповідний обов'язок не покладено на орендарів, з якими було укладено договори тимчасового користування землею на умовах оренди до набрання чинності ЗК України в редакції, чинній з 01.01.2002, колегія суддів погоджується з позицією апеляційного суду про помилковість висновку місцевого господарського суду щодо обов'язку відповідача забезпечити виготовлення технічної документації з землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка перебуває у користуванні Товариства на підставі договору від 25.03.1996 №769.

36. Крім того, відповідно до частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

37. Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

38. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

39. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

40. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ наголосив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

41. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

42. У рішенні в справі "Каіч та інші проти Хорватії" ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Інший підхід суперечитиме принципу верховенства права.

43. За таких обставин апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що позовна вимога про зобов'язання ТОВ КП "Мрія" протягом 6-ти місяців з дня набрання рішенням законної сили забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) є неналежним та неефективним способом захисту прав орендодавця, не здатним забезпечити реальне поновлення його прав, що орендар не наділений правом виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості) та реєстрації зазначеної земельної ділянки. Зазначена вимога не призводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки наразі відсутній механізм виконання судового рішення про спонукання відповідача до укладення із розробником документації із землеустрою договору на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості) (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2018 по справі №922/3065/17 (за участю Харківської міської ради)."

Крім того, аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 922/676/18, в якій приймали участь ті ж сторони, що і в даній справі, що переглядається, та з аналогічного предмету спору.

Колегія суддів касаційного суду по даній справі погоджується з правовими висновками, викладеними у зазначених постановах Верховного Суду, та не вбачає підстав для відступу від них.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."

Згідно з ч.1 ст.309 зазначеного Кодексу:

"Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про необхідність залишити касаційну скаргу Харківської міської ради без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.08.2018 у справі №922/3734/17 - без змін.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення, суд покладає на Харківську міську раду витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Харківської міської ради на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.08.2018 у справі №922/3734/17 залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.08.2018 у справі №922/3734/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Г. Мачульський

І. Берднік