Постанова

від 14.08.2018 по справі 911/924/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2018 року

м. Київ

Справа № 911/924/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання Хоменко І.М.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Дельта Банк",

представник позивача - Таболін О.С., предст. (дов. від 26.07.2018),

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "КЕМПЛЕНД",

представники відповідача - Стадник Т.Р., адвокат (дов. від 03.01.2018), Коваль К.О., предст. (дов. від 03.01.2018),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Національний банк України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

представники третіх осіб: 1. Ванда С.В., старш. спец. відділу (дов. від 15.06.2018),

2. Цуканова С.Г., пров. юрисконсульт (дов. від 02.01.2018),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Поліс", товариство з обмеженою відповідальністю "МАКСИМИР", ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, товариство з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-ІНТЕРТРЕЙД",

представники третіх осіб: не з'явилися,

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "КЕМПЛЕНД"

на рішення господарського суду міста Києва від 05.08.2016 (головуючий суддя - Горбасенко Н.В., судді: Бацуца В.М., Колесник Р.М.)

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2018 (головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Чорна Л.В., Разіна Т.І.)

у справі № 911/924/16

за позовом публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк")

до товариства з обмеженою відповідальністю "КЕМПЛЕНД" (далі - ТОВ "КЕМПЛЕНД"),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Національний банк України (далі - НБУ), Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Поліс" (далі - ТОВ "ФК "Поліс"), товариство з обмеженою відповідальністю "МАКСИМИР" (далі - ТОВ "МАКСИМИР"), ОСОБА_9 (далі - ОСОБА_9.), ОСОБА_10 (далі - ОСОБА_10.), ОСОБА_11 (далі - ОСОБА_11.), ОСОБА_12 (далі - ОСОБА_12), товариство з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-ІНТЕРТРЕЙД" (далі - ТОВ "ТРАНС-ІНТЕРТРЕЙД"),

про визнання недійсними договорів.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

ПАТ "Дельта Банк" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "КЕМПЛЕНД" (з урахуванням заяви про зміну предмета позову та уточнення до неї) про визнання недійсним договору від 20.10.2014, який укладений ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "КЕМПЛЕНД" про розірвання кредитного договору від 05.08.2011 № К-2004059 та визнання недійсним договору кредитної лінії від 20.10.2014 № НКЛ-2004059, який укладений ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "КЕМПЛЕНД"; застосування наслідків недійсності вказаних правочинів шляхом повернення відносин сторін за договорами у попередній стан, а саме, визнання ПАТ "Дельта Банк" та "КЕМПЛЕНД" сторонами правовідносин (ПАТ "Дельта Банк" - кредитором, а ТОВ "КЕМПЛЕНД" - позичальником), які існують за кредитним договором від 05.08.2011 № К-2004059, за всіма взаємними правами та обов'язками на положеннях та умовах, які передбачені у кредитному договорі від 05.08.2011 № К-2004059 і становлять його зміст.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на допущені порушення вимог законодавства при укладенні вказаних договорів: статті 17 Закону України "Про заставу", статті 586 ЦК України, статей 66, 67 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статей 92, 203 ЦК України, статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.03.2016 зі справи № 911/924/16 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - НБУ та Фонд.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.04.2016 зі справи № 911/924/16 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ТОВ "ФК "Поліс".

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.06.2016 зі справи № 911/924/16 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ТОВ "МАКСИМИР".

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.08.2016 зі справи № 911/924/16 позов задоволено частково: визнано недійсним договір від 20.10.2014, який укладений ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "КЕМПЛЕНД" про розірвання кредитного договору від 05.08.2011 № К-2004059 та договір кредитної лінії від 20.10.2014 № НКЛ-2004059, який укладений ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "КЕМПЛЕНД". У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ТОВ "КЕМПЛЕНД" на користь ПАТ "Дельта Банк" 2756,00 грн. судового збору.

ТОВ "КЕМПЛЕНД" оскаржено рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2016 зі справи № 911/924/16 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача таких фізичних осіб: ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2018 зі справи № 911/924/16 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ТОВ "ТРАНС-ІНТЕРТРЕЙД".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2018 зі справи № 911/924/16 рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

ТОВ "КЕМПЛЕНД", посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції судові акти попередніх інстанцій зі справи скасувати, а справу передати на новий розгляд. Так, згідно з доводами ТОВ "КЕМПЛЕНД", викладеними у касаційній скарзі:

- суди попередніх інстанцій здійснили неправильне тлумачення закону, що полягало у посиланні на норми, яких не існує у чинному законодавстві та інших регуляторних актах. Жодна з наведених судами правових норм не наділяла куратора банку повноваженнями щодо погодження укладення банком правочинів;

- суди безпідставно застосували до спірних правовідносин приписи статей 73 та 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність", оскільки спірні договірні відносини виникли між сторонами спору до визнання ПАТ "Дельта Банк" проблемним;

- суди застосували до спірних правовідносин приписи статті 56 Закону України "Про Національний банк України" (в редакції від 18.06.2015), якої станом на час виникнення спірних правовідносин не існувало;

- суди не зазначили нормативно-правового обґрунтування своїх висновків щодо здійснення погашення заборгованості позичальника (ТОВ "КЕМПЛЕНД") за рахунок коштів ПАТ "Дельта Банк" без залучення зовнішніх надходжень; не вказали норм закону, які б обмежували операції рефінансування чи їх заборону станом на час виникнення спірних правовідносин;

- судами залишено поза увагою докази (експертні висновки), які спростовують твердження ПАТ "Дельта Банк" про високу ліквідність вартості заставного майна (вартості забезпечення за кредитним договором від 05.08.2011 № К-2004059 у порівнянні із забезпеченням за договором кредитної лінії від 20.10.2014 № НКЛ-2004059);

- суд апеляційної інстанції безпідставно прирівняв припинення зобов'язання у зв'язку з його виконанням до відчуження предмета застави;

- апеляційний господарський суд помилково застосував норми статей 579 та 586 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до спірних правовідносин (з огляду на те, що відчуження предмета застави не відбувалося) та не застосував норми статей 49-52 Закону України "Про заставу", які підлягали застосуванню;

- судами безпідставно не було застосовано до спірних правовідносин приписи частини другої статті 586 ЦК України, що, у свою чергу, призвело до помилкових висновків судів про наявність у ПАТ "Дельта Банк" права на звернення з позовом до суду на захист прав НБУ як заставодержателя;

- судами не дотримано приписів статті 1057-1 ЦК України щодо застосування наслідків недійсності правочину, які передбачені приписами частини першої статті 216 ЦК України, та не визначено грошову суму, що має бути повернута кредитору за правочином, який визнаний судом недійсним, незважаючи на наявність відповідної заяви ТОВ "КЕМПЛЕНД";

- за змістом статті 1057-1 ЦК України місцевий господарський суд мав ухвалити окремий процесуальний документ після прийняття рішення у справі на підставі заяви сторони у справі;

- суди допустили порушення приписів статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України, в редакції, чинній з 15.12.2017) у зв'язку з наданням переваг доказам та поясненням позивача у справі;

- апеляційний господарський суд допустив порушення принципу рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також не дотримався об'єктивності та неупередженості у розгляді справи.

НБУ у відзиві на касаційну скаргу просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій без змін, посилаючись, зокрема, на те, що судові акти попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Фонд у відзиві на касаційну скаргу просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій без змін, посилаючись, зокрема, на те, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення у відповідності до норм чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Касаційного господарського суду від 10.08.2018 зі справи № 911/924/16 заяву фізичної особи ОСОБА_13 про приєднання до касаційної скарги ТОВ "КЕМПЛЕНД" в порядку приписів статті 297 ГПК України не прийнято до розгляду та повернуто заявнику.

За приписами частини першої статті 295 ГПК України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження. У даному разі ухвалою Верховного Суду від 20.07.2018 учасникам справи було встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 09.08.2018. Проте позивачем відзив на касаційну скаргу подано лише 14.08.2018 (у день судового засідання), тобто поза межами зазначеного строку. Водночас положеннями ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017), встановлено, що:

- у суді касаційної інстанції касаційна скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції (стаття 301);

- у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (частина дев'ята статті 165).

Оскільки позивачем не подано відзив на касаційну скаргу у встановлений Судом строк та не зазначено й не обґрунтовано поважних причин пропуску цього строку, Суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення представників сторін та третіх осіб, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

-11.09.2014 Правлінням НБУ винесено постанову № 560/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльність публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" шляхом призначення куратора", якою, зокрема, вирішено з метою уникнення можливості невиконання ПАТ "Дельта Банк" своїх зобов'язань перед клієнтами та кредиторами, а також захисту інтересів вкладників і кредиторів Банку призначити куратором позивача службовця НБУ Губенко С.М., якому надано право керуватися у своїй діяльності повноваженнями, визначеними у пункті 4.9 глави 4 Положення від 17.08.2012 № 346;

- постановою Правління НБУ від 30.10.2014 № 692/БТ "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних" серед іншого було вирішено:

віднести ПАТ "Дельта Банк" до категорії проблемних строком до 180 днів;

для стабілізації діяльності позивача та відновлення його фінансового стану з дня прийняття цієї постанови до кінця строку, який визначений у пункті 1 цієї постанови, запровадити для позивача обмеження в його діяльності, зокрема не здійснювати кредитних операцій, у тому числі бездокументарних операцій (гарантії, авалі, акредитиви), а також не надавати порук та інших зобов'язань; не передавати в забезпечення третім особам майно та активи банку без погодження з куратором банку;

- на підставі постанови Правління НБУ від 02.03.2015 № 150 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 02.03.2015 № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким з 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк";

- згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду від 08.04.2015 № 71 строк здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" продовжено до 02.10.2015 включно;

- постановою НБУ від 02.10.2015 № 664 відкликано банківську ліцензію та запроваджено процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк".

Також судами встановлено, що:

- 05.08.2011 ПАТ "Дельта Банк" як кредитором та ТОВ "КЕМПЛЕНД" як позичальником укладено кредитний договір № К-2004059 (далі - Кредитний договір від 05.08.2011 № К-2004059), за умовами якого кредитор зобов'язався надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання (далі - Кредит);

- відповідно до підпункту 1.1.1 пункту 1.1 Кредитного договору від 05.08.2011 № К-2004059 надання Кредиту здійснюється на умовах, визначених договором, у сумі 12 770 000 грн. з кінцевим терміном повернення заборгованості за Кредитом 18.08.2015 включно на умовах, визначених цим договором;

- згідно з підпунктами 1.1.2.1 та 1.1.2.2 пункту 1.1.2 Кредитного договору від 05.08.2011 № К-2004059 плата за користування Кредитом (проценти) становить: 12% річних у разі, якщо позичальником виконуються всі умови договору належним чином; з 10.12.2013 - 0,45% річних, у випадку відсутності фактів порушення строків погашення нарахованих процентів та Кредиту або якщо порушення строків погашення не перевищувало 7 робочих днів. У випадку невиконання даних умов плата за користування Кредитом встановлюється у розмірі, передбаченому згідно з підпунктом 1.1.2.1 пункту 1.1.2 цього договору;

- заборгованість позичальника за Кредитним договором від 05.08.2011 № К-2004059 була забезпечена:

іпотечним договором від 06.10.2011 № К-2004059/S-1 з фізичною особою ОСОБА_9, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 3623 (предметом іпотеки за яким є квартира, розташована у АДРЕСА_1);

іпотечним договором від 05.10.2011 № К-2004059/S-2 з фізичною особою ОСОБА_13, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 3618 (предметом іпотеки за яким є земельна ділянка площею 0,0723 га, розташована в АДРЕСА_2);

іпотечним договором від 05.10.2011 № К-2004059/S-3 з фізичними особами ОСОБА_13 та ОСОБА_17, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 3616 (предметом іпотеки за яким є земельна ділянка площею 0,4166 га, розташована у АДРЕСА_3);

договором застави транспортних засобів від 05.08.2011 № К-2004059/S-4 з фізичною особою ОСОБА_11, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 842;

договором застави транспортних засобів від 05.08.2011 № К-2004059/S-5 з фізичною особою ОСОБА_9, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 852;

договором застави транспортних засобів від 05.08.2011 № К-2004059/S-6 з фізичною особою ОСОБА_10, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 855;

договором застави транспортних засобів від 05.08.2011 № К-2004059/S-7 з фізичною особою ОСОБА_12, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 848;

договором поруки від 05.08.2011 № П-2004059-1, який укладений ПАТ "Дельта Банк" з ТОВ "КЕМПЛЕНД" та фізичною особою ОСОБА_17;

договором застави товарів в обігу від 05.09.2014 № К-2004059/S-9, який укладений ПАТ "Дельта Банк" з ТОВ "ТРАНС-ІНТЕРТРЕЙД";

договором поруки від 05.09.2014 № П-2004059-2, який укладений ПАТ "Дельта Банк" з ТОВ "КЕМПЛЕНД" та ТОВ "ТРАНС-ІНТЕРТРЕЙД";

- майнові права ПАТ "Дельта Банк" за Кредитним договором від 05.08.2011 № К-2004059 були обтяжені заставою НБУ згідно з договором застави майнових прав від 06.10.2009 № 51/64/144/39/86/ЗМП-2;

- 20.10.2014 ПАТ "Дельта Банк" як кредитором та ТОВ "КЕМПЛЕНД" як позичальником укладено договір про розірвання Кредитного договору від 05.08.2011 № К-2004059, відповідно до умов якого сторони домовились достроково розірвати Кредитний договір від 05.08.2011 № К-2004059 з 20.10.2014. Цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками;

- 20.10.2014 ПАТ "Дельта Банк" як кредитором та ТОВ "КЕМПЛЕНД" як позичальником укладено договір кредитної лінії № НКЛ-2004059 (далі - Договір від 20.10.2014 № НКЛ-2004059), відповідно до умов якого кредитор зобов'язався надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання (далі - Кредит);

- відповідно до підпункту 1.1.1 пункту 1.1 Договору від 20.10.2014 № НКЛ-2004059 надання Кредиту буде здійснюватися окремими частинами, на умовах визначених цим договором в межах невідновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 12 781 649,85 грн., зі сплатою плати за користування Кредитом у розмірі 12,5% річних, у порядку, визначеному договором та кінцевим терміном погашення заборгованості за Кредитом не пізніше 16.01.2015;

- згідно з пунктом 1.2 Договору від 20.10.2014 № НКЛ-2004059 Кредит надається позичальнику для рефінансування кредитної заборгованості позичальника перед кредитором за Кредитним договором від 05.08.2011 № К-2004059, укладеним з позичальником;

- заборгованість позичальника за Договором від 20.10.2014 № НКЛ-2004059 забезпечувалася:

договором застави майнових прав від 20.10.2014 № НКЛ-2004059/S-1, який укладений ПАТ "Дельта Банк" з ТОВ "МАКСИМИР" щодо майнових прав на отримання сум, включаючи право на отримання депозитного вкладу у розмірі 5 200 000,00 грн., пені та штрафів тощо, які існують на дату укладення цього договору або виникнуть у майбутньому у ТОВ "МАКСИМИР" як заставодавця з договору банківського вкладу, що укладений 20.10.2014 між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "МАКСИМИР" і додаткових договорів до нього;

договором поруки від 20.10.2014 № П-2004059/1, який укладений ПАТ "Дельта Банк" з ТОВ "КЕМПЛЕНД" та з ТОВ "МАКСИМИР";

- у день розірвання Кредитного договору від 05.08.2011 № К-2004059 та укладення Договору від 20.10.2014 № НКЛ-2004059 за рахунок виданих ПАТ "Дельта Банк" позичальнику (ТОВ "КЕМПЛЕНД") кредитних коштів з поточного рахунку позичальника в ПАТ "Дельта Банк" була погашена заборгованість позичальника за Кредитним договором від 05.08.2011 № К-2004059, що підтверджується виписками з особових рахунків позичальника. За наслідками наведеного правовідносини сторін за Кредитним договором від 05.08.2011 № К-2004059 та договорами, які його забезпечували, припинилися;

- 20.10.2014 ПАТ "Дельта Банк" як первісним кредитором та ТОВ "ФК "Поліс" як новим кредитором укладено договір про відступлення права вимоги, за умовами якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги належного виконання зобов'язань ТОВ "КЕМПЛЕНД" за Договором від 20.10.2014 № НКЛ-2004059, а саме право вимоги з повернення заборгованості за Кредитором у сумі 12 781 649,85 грн. Всього загальна суму вимог, які виникли і нараховані за Договором від 20.10.2014 № НКЛ-2004059 на день укладання договору про відступлення права вимоги, складає 7 581 649,85 грн.;

- відповідно до пунктів 1.4 та 1.5 договору про відступлення права вимоги від 20.10.2014 ціна відступлення права вимоги за Договором від 20.10.2014 № НКЛ-2004059, що підлягає сплаті новим кредитором на користь первісного кредитора, становить 10 000,00 грн. без ПДВ. Новий кредитор зобов'язаний сплатити на користь первісного кредитора ціну відступлення права вимоги за Договором від 20.10.2014 № НКЛ-2004059, яка зазначена в пункті 1.4 цього договору, в день набрання останнім чинності;

- сторони договору про відступлення права вимоги від 20.10.2014 домовилися, що вказаний договір укладений з відкладальною умовою, у зв'язку з чим права та обов'язки сторін за договором настають після часткового погашення (в будь-який спосіб, в тому числі, але не обмежуючись, шляхом звернення стягнення на заставне майно) заборгованості за Договором від 20.10.2014 № НКЛ-2004059 у розмірі 5 200 000,00 грн. Доказом настання зазначеної обставини (відкладальної умови) є довідка, видана первісним кредитором про сплату заборгованості боржником чи майновим поручителем в розмірі не менше 5 200 000, 00 грн. (пункт 5.3 договору про відступлення права вимоги від 20.10.2014);

- за твердженням позивача, станом на день укладення договору про відступлення права вимоги від 20.10.2014 сума кредиторських вимог до позичальника за Договором від 20.10.2014 № НКЛ-2004059 становила 12 781 649,85 грн., проте сторони визначили, що загальна сума вимог за Договором від 20.10.2014 № НКЛ-2004059, що відступається, становить 7 581 649,85 грн. (враховуючи рішення кредитного комітету ПАТ "Дельта Банк", яким 09.10.2014, перед видачею ТОВ "КЕМПЛЕНД" Кредиту, було заплановано погасити частину заборгованості в сумі 5 200 000, 00 грн. за рахунок депозиту ТОВ "МАКСИМИР", майнові права на який було передано в заставу ПАТ "Дельта Банк" у відповідній сумі);

- 20.10.2014 ціна відступлення за договором про відступлення права вимоги від 20.10.2014 була сплачена новим кредитором - ТОВ "ФК "Поліс" згідно з платіжним дорученням № 40;

- 28.01.2015 з рахунку заставодавця та поручителя ТОВ "МАКСИМИР" у ПАТ "Дельта Банк" згідно з платіжним документом № 5746789 була погашена заборгованість позичальника за Договором від 20.10.2014 № НКЛ-2004059 у розмірі 5 200 000,00 грн.

Водночас судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- за результатами проведення перевірки щодо визначення Договору від 20.10.2014 № НКЛ-2004059 та договору від 20.10.2014 про розірвання Кредитного договору від 05.08.2011 № К-2004059 як договорів, що є нікчемними у розумінні приписів статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (протокол від 11.08.2015 № 46 засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитним операціями, призначеної наказом від 11.03.2015 № 67), зазначені правочини віднесені до нікчемних у розумінні пунктів 1, 2, 6 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";

- відповідачу було повідомлено про нікчемність Договору від 20.10.2014 № НКЛ-2004059 та договору від 20.10.2014 про розірвання Кредитного договору від 05.08.2011 № К-2004059 відповідно до повідомлення про нікчемність від 25.08.2015 № 7332;

- при проведенні перевірки відповідності вимогам законодавства правочинів ПАТ "Дельта Банк", які укладені за один рік до дати введення тимчасової адміністрації, встановлено, що укладення Договору від 20.10.2014 № НКЛ-2004059 мало єдину мету - погашення заборгованості позичальника за Кредитним договором від 05.08.2011 № К-2004059 за рахунок активів ПАТ "Дельта Банк" та звільнення високоліквідного забезпечення від обтяження банку; вказана мета правочину відображена у протоколі засідання кредитного комітету банку від 09.10.2014 № 47/59 та безпосередньо у тексті правочину.

Як зазначає позивач, внаслідок укладення договору від 20.10.2014 про розірвання Кредитного договору від 05.08.2011 № К-2004059 та Договору від 20.10.2014 № НКЛ-2004059 кредитна заборгованість позичальника (ТОВ "КЕМПЛЕНД") за Кредитним договором від 05.08.2011 № К-2004059, забезпечена високоліквідною заставою та іпотекою, була погашена за рахунок кредитних коштів самого ж ПАТ "Дельта Банк"; забезпечення було втрачене; таке погашення було "штучним", без залучення коштів самого позичальника; Банком одразу ж було відступлено право вимоги за Договором від 20.10.2014 № НКЛ-2004059 з великим дисконтом на користь ТОВ "ФК "Поліс" та частково погашено заборгованість за Договором від 20.10.2014 № НКЛ-2004059 депозитними коштами ТОВ "МАКСИМИР" у період встановленої НБУ проблемності банку; Договір від 20.10.2014 № НКЛ-2004059 "укладений формально", дій, спрямованих на реальне забезпечення його виконання, здійснено не було, позичальник не здійснював оплати за користування кредитом за вказаним договором; укладення вказаних правочинів спрямоване виключно на позбавлення ПАТ "Дельта Банк" ліквідних активів; ПАТ "Дельта Банк" було позбавлене можливості використати кошти в сумі виданого кредиту для задоволення вимог кредиторів банку, у зв'язку з чим позивач вважає, що договір від 20.10.2014 про розірвання Кредитного договору від 05.08.2011 № К-2004059 та Договір від 20.10.2014 № НКЛ-2004059 є недійсними з огляду на те, що останні: не відповідають та укладені в порушення вимог законодавства; вчинені з боку ПАТ "Дельта Банк" без необхідного обсягу цивільної дієздатності; укладені без реальної мети настання правових наслідків.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання вказаних правочинів недійсними у судовому порядку та застосування визначених позивачем наслідків недійсності правочинів шляхом визнання ПАТ "Дельта Банк" та "КЕМПЛЕНД" сторонами правовідносин (ПАТ "Дельта Банк" - кредитором, а ТОВ "КЕМПЛЕНД" - позичальником), які існують за Кредитним договором від 05.08.2011 № К-2004059 за всіма взаємними правами та обов'язками на положеннях та умовах, які передбачені у Кредитному договорі від 05.08.2011 № К-2004059 та становлять його зміст.

Згідно з частиною першою та другою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно з приписами статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до приписів статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з приписами частини п'ятої статті 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Статтею 4 ЦК передбачено, що органи державної влади України можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність" державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України шляхом встановлення вимог та обмежень діяльності банків.

Статтями 2 та 6 Закону України "Про Національний банк України" встановлено, що Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. Національний банк України у межах своїх повноважень сприяє фінансовій стабільності, в тому числі стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі, визначеної у частині другій цієї статті. Національний банк України також сприяє додержанню стійких темпів економічного зростання та підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України за умови, що це не перешкоджає досягненню цілей, визначених у частинах другій та третій цієї статті.

Статтею 56 Закону України "Про Національний банк України" (у редакції, чинній станом на час прийняття Правлінням НБУ постанови "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" шляхом призначення куратора") встановлено, що Національний банк України видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Нормативно-правові акти Національного банку України видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.

Нормативно-правові акти Національного банку України, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Нормативно-правові акти Національного банку України набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо більш пізній строк набрання чинності не передбачений у такому акті. Офіційним опублікуванням нормативно-правового акта Національного банку вважається перше опублікування його повного тексту в одному з періодичних друкованих видань - "Офіційному віснику України", газетах "Урядовий кур'єр", "Голос України" або перше розміщення на сторінці Офіційного інтернет-представництва Національного банку України.

Нормативно-правові акти Національного банку України можуть бути оскаржені відповідно до законодавства України.

Підстави і порядок запровадження Національним банком України особливого режиму контролю за діяльністю банків і філій іноземних банків, застосування заходів впливу, фінансових санкцій за порушення банками, філіями іноземних банків та іншими особами, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, банківського законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, а також у разі застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі в банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи визначаються згідно з Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, яке затверджене постановою Правління НБУ від 17.08.2012 № 346 (далі - Положення).

Відповідно до пунктів 4.4 - 4.9 глави 4 Положення (у редакції, чинній станом на час призначення куратора Банку, далі - Положення), Національний банк України має право встановити особливий режим контролю за діяльністю банку й усуненням ним допущених порушень, який передбачає обмеження щодо діяльності банку шляхом призначення куратора банку (далі - особливий режим контролю).

Національний банк України для здійснення особливого режиму контролю одночасно з призначенням куратора банку може залучати фахівців з бухгалтерського обліку, юридичних питань, з питань платіжних систем, інформаційних технологій та з інших питань.

Рішення про обмеження діяльності банку шляхом призначення куратора банку, строк його повноважень, відміну/дострокову відміну призначення куратора банку приймає Правління Національного банку України.

Національний банк України має право встановити такі особливі вимоги до розрахунків банку, у якому призначено куратора:

заборонити використання для розрахунків прямих кореспондентських рахунків;

перевести банк на модель обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку в СЕП, яка дає банку змогу здійснювати початкові платежі від імені відокремлених підрозділів або через внутрішньобанківську міжфілійну платіжну систему;

установити порядок здійснення банком та його відокремленими підрозділами початкових платежів з урахуванням наявності коштів на кореспондентському рахунку банку та змісту платежів.

Куратор банку здійснює посилений контроль за діяльністю банку шляхом проведення аналізу фінансової, статистичної звітності та іншої інформації, що надається банком до Національного банку, та/або перебуваючи безпосередньо в банку.

Банк зобов'язаний забезпечити куратора, призначеного Національним банком, окремим приміщенням, що обладнане необхідними технічними засобами, з доступом до відповідних програмно-технічних комплексів банку для перегляду в режимі поточного часу всіх операцій банку та його клієнтів.

На куратора банку можуть покладатися такі повноваження:

а) здійснювати постійний контроль за проведенням банком операцій;

б) отримувати інформацію та ознайомлюватися з документами щодо проведення банком операцій і визначення рівня ризиків, на які він може наражатися;

в) ініціювати встановлення порядку виконання банком та його відокремленими підрозділами початкових платежів з урахуванням наявності коштів на кореспондентському рахунку і змісту платежів, обрання способів організації управління черговістю початкових платежів (використовуючи засоби системи автоматизації банку, внутрішньобанківської міжфілійної платіжної системи банку, автоматизоване робоче місце "АРМ куратора банку", призначене для управління початковими платежами банку, що надсилаються до СЕП);

г) ініціювати заборону на використання для розрахунків прямих кореспондентських рахунків;

ґ) ініціювати переведення банку на модель обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку в СЕП, яка дає банку змогу здійснювати початкові платежі від імені відокремлених підрозділів або через внутрішньобанківську міжфілійну платіжну систему;

д) ініціювати проведення нарад з керівництвом банку для отримання пояснень та інформації про вжиття банком заходів щодо усунення порушень і недоліків та забезпечення його фінансової стабільності;

е) бути присутнім на:

загальних зборах акціонерів, на засіданнях ради і правління банку з правом дорадчого голосу;

засіданнях комітетів (в обов'язковому порядку кредитного комітету , комітету з питань управління активами та пасивами, тарифного комітету);

нарадах керівництва, у тому числі щодо реструктуризації зовнішніх зобов'язань банку, та інших структурних підрозділів банку, у тому числі підрозділів внутрішнього контролю та аудиту банку;

переговорах з інвесторами банку з питань продажу чи реорганізації банку, шляхів оздоровлення банку за рахунок коштів учасників;

є) здійснювати контроль за своєчасним виконанням банком вимог (заходів), висунутих (застосованих) Національним банком України до банку за результатами його діяльності, у тому числі за виконанням банком плану заходів з фінансового оздоровлення та/або прийнятих у письмовій угоді зобов'язань перед Національним банком України;

ж) інформувати керівництво служби банківського нагляду щодо результатів аналізу фінансового стану банку, а в разі виникнення негативних тенденцій і виявлення проблем у його діяльності, які можуть нести загрозу втрати ліквідності й платоспроможності та інтересам кредиторів і вкладників, оперативно готувати обґрунтовані пропозиції щодо подальших наглядових дій за цим банком;

з) виконувати функції, пов'язані зі здійсненням контролю за використанням коштів, отриманих від Національного банку України;

и) звертатися до Національного банку України з клопотанням про розгляд питання щодо застосування відповідного заходу впливу згідно з вимогами статті 73 Закону про банки до посадових осіб або осіб, які діють за їх дорученням, якщо вони перешкоджають здійсненню функцій куратора банку, зокрема створюють умови, за яких куратор не може повністю або частково здійснювати повноваження, покладені на нього Національним банком України;

і) виносити за межі банку копії документів, що можуть свідчити про факти порушення банком банківського законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України.

Відповідно до пункту 7.9 глави 7 Положення Банк з моменту отримання рішення Національного банку України про обмеження окремих видів здійснюваних банком операцій та протягом визначеного цим рішенням строку (або до визначеного терміну) укладає договори та здійснює операції, у тому числі згідно з договорами, що укладені ним з клієнтами до моменту отримання рішення, виключно з урахуванням установлених обмежень.

Згідно з пунктом 12.4 глави 12 Положення Національний банк України інформує про прийняте ним рішення про віднесення до категорії проблемних з дотриманням вимог нормативно-правового акта Національного банку України з питань захисту банківської таємниці банк та Фонд гарантування.

З урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що постанови Правління НБУ від 11.09.2014 № 560/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" шляхом призначення куратора" та від 30.10.2014 № 692/БТ "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних" є нормативно-правовими актами з обмеженим доступом, які є обов'язковими для виконання (аналогічна позиція викладена у постанові Верхового Суду від 14.06.2018 зі справи № 910/14617/16).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач, на порушення вимог Закону України "Про Національний банк України" та постанови Правління НБУ від 11.09.2014 № 560/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльність публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" шляхом призначення куратора" під час проведення засідання кредитного комітету Банку від 09.10.2014 та вирішення питання про надання відповідачу нового кредиту, провів засідання кредитного комітету (протокол від 09.10.2014 № 47/58) без участі куратора, без погодження з куратором розірвання Кредитного договору від 05.08.2011 № К-2004059 та укладення Договору від 20.10.2014 № НКЛ-2004059, з метою рефінансування кредитної заборгованості позичальника перед кредитором (ПАТ "Дельта Банк") за Кредитним договором від 05.08.2011 № К-2004059. Ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не було надано доказів, які б свідчили про те, що укладення вказаних правочинів було погоджено з куратором ПАТ "Дельта Банк".

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про укладення ПАТ "Дельта Банк" Договору від 20.10.2014 № НКЛ-2004059 та договору від 20.10.2014 про розірвання Кредитного договору від 05.08.2011 № К-2004059 у період існування щодо ПАТ "Дельта Банк" певних обмежень у здійсненні господарських операцій, у зв'язку з існуванням постанови Правління НБУ від 11.09.2014 "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльність публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" шляхом призначення куратора", тобто вчинення Банком вказаних правочинів з порушенням його (Банку) господарської компетенції.

Так, відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 55 названого Кодексу передбачено, що суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є, серед іншого, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Отже, під господарською компетенцією розуміється сукупність господарських прав та обов'язків, якими наділений конкретний суб'єкт господарювання.

Обсяг прав та обов'язків суб'єкта господарювання визначається законодавством та установчими документами.

Регулювання діяльності ПАТ "Дельта Банк" здійснюється, зокрема, на підставі Закону України "Про банки і банківську діяльність" та Закону України "Про Національний банк України".

Оскільки під господарською компетенцією розуміється сукупність певних господарських прав та обов'язків, відповідно обмеження права юридичної особи, яка є суб'єктом господарювання на здійснення певної діяльності, зокрема, укладення певних договорів з юридичної точки зору є обмеженням господарської компетенції такої юридичної особи.

При цьому підстави визнання правочину недійсним з підстав порушенням Банком господарської компетенції та встановлених НБУ обмежень за своєю правовою природою відрізняються від визнання правочину недійсним з підстав перевищення представником наданих йому повноважень, тому приписи частини третьої статті 92 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних відносин.

Крім того, правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулювання відносин між Фондом, банками, Національним банком України, повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків встановлено Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Метою цього закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Отже, Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальним законом, який має пріоритет перед іншими нормативно-правовими актами під час здійснення тимчасової адміністрації (ліквідації) в банку, а згідно з його перехідними положеннями законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з імперативними приписами частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог ; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим ; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку ; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Згідно з положеннями статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Уповноважена особа Фонду: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Водночас такі правочини є нікчемними в силу приписів частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а не внаслідок визнання їх такими Уповноваженою особою Фонду, оскільки на останню покладено обов'язок виключно щодо виявлення нікчемних правочинів неплатоспроможного банку, яким і є позивач.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, погашення заборгованості за Кредитним договором від 05.08.2011 № К-2004059 відбувалося за рахунок коштів самого ж Банку, при здійсненні погашення заборгованості фактичного руху коштів не відбувалося, перерахуванню не передували зовнішні находження коштів, змінювалися лише дані обліку для ПАТ "Дельта Банк", у зв'язку з чим метою укладення правочинів, які є предметом спору, було лише погашення заборгованості позичальника (відповідача) за Кредитним договором від 05.08.2011 № К-2004059 за рахунок активів самого ж ПАТ "Дельта Банк" та припинення зобов'язань як за вказаним договором, так і за забезпечувальними виконання основного зобов'язання правочинами. Внаслідок наведеного Банком не отримано реальних грошових надходжень на погашення зобов'язань за Кредитним договором від 05.08.2011 № К-2004059 та втрачено право звернути стягнення на заставлене майно.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині вимоги визнання недійсними договору від 20.10.2014, який укладений ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "КЕМПЛЕНД" про розірвання Кредитного договору від 05.08.2011 № К-2004059, та Договору від 20.10.2014 № НКЛ-2004059, який укладений ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "КЕМПЛЕНД", у зв'язку з чим на законних підставах задовольнили позов у вказаній частині позовних вимог.

Що ж до застосування наслідків недійсності правочинів, у тому вигляді, в якому про це просив позивач, а саме шляхом визнання ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "КЕМПЛЕНД" сторонами правовідносин (ПАТ "Дельта Банк" - кредитором, а ТОВ "КЕМПЛЕНД" - позичальником), які існують за Кредитним договором від 05.08.2011 № К-2004059 за всіма взаємними правами та обов'язками на положеннях та умовах, які передбачені у Кредитному договорі від 05.08.2011 № К-2004059 і становлять його зміст, то, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, задоволення такої вимоги у редакції, яка визначена позивачем, не призведе до поновлення порушених прав позивача. Крім того, судом апеляційної інстанції враховано й те, що договір від 20.10.2014 про відступлення права вимоги, за умовами якого первісний кредитор (Банк) передає, а новий кредитор (ТОВ "ФК "Поліс") приймає на себе право вимоги належного виконання зобов'язань ТОВ "КЕМПЛЕНД" за Договором від 20.10.2014 № НКЛ-2004059, є чинним, виконаним новим кредитором, недійсним у судовому порядку не визнавався, у зв'язку з чим задоволення вимоги про визнання ПАТ "Дельта Банк" та "КЕМПЛЕНД" сторонами правовідносин (ПАТ "Дельта Банк" - кредитором, а ТОВ "КЕМПЛЕНД" - позичальником), які існують за Кредитним договором від 05.08.2011 № К-2004059, призведе до порушення прав нового кредитора (ТОВ "ФК "Поліс").

Посилання ТОВ "КЕМПЛЕНД" на застосування судом апеляційної інстанції приписів Положення у редакції, якої не існувало на момент укладення спірних правочинів, заслуговує на увагу, проте помилкове застосування Положення в іншій редакції не вплинуло на правильність ухваленого судового акту по суті спору.

Не вплинуло на правильність вирішення спору і помилкове застосування місцевим господарським судом до спірних правовідносин приписів частини третьої статті 92 ЦК України.

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що укладенням правочинів, які є предметом спору, порушені права НБУ як заставодержателя згідно з договором застави майнових прав від 06.10.2009 № 51/64/144/39/86/ЗМП-2, що укладений ПАТ "Дельта Банк" та НБУ (оскільки НБУ не надавав згоди на відчуження майнових прав за договором), Касаційний господарський суд вважає помилковим, оскільки наведений висновок заснований на хибному розумінні поняття та правової природи реалізації заставленого майна в розумінні Закону України "Про заставу" та Закону України "Про іпотеку". Водночас такий помилковий висновок суду апеляційної інстанції не вплинув на правильність судового рішення по суті спору.

Твердження ТОВ "КЕМПЛЕНД" про те, що судом безпідставно не було застосовано у вирішенні спору приписи статті 1057-1 ЦК України та за заявою ТОВ "КЕМПЛЕНД" не визначено грошову суму, яка має бути повернута кредитору у зв'язку з визнанням недійсним у судовому порядку кредитного договору, Касаційний господарський суд відхиляє, з огляду на те, що згідно з матеріалами справи відповідна заява ТОВ "КЕМПЛЕНД" надійшла до місцевого господарського суду після ухвалення рішення у справі № 911/924/16. Водночас приписи статті 1057-1 ЦК України підлягають застосуванню судом саме за заявою сторони . Посилання скаржника на те, що така заява подається стороною після ухвалення судом рішення у справі, відповідно, суд, після прийняття рішення по суті спору зобов'язаний прийняти окремий процесуальний документ у розглянутій справі з метою вирішення вказаної заяви сторони ґрунтується на довільному тлумаченні скаржником приписів зазначеної статті ЦК України та не відповідає її (статті) дійсному змісту.

Інші доводи касаційної скарги Касаційним господарським судом відхиляються, оскільки вони не спростовують висновків судів попередніх інстанцій по суті спору.

Відповідно до статті 300 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги ТОВ "КЕМПЛЕНД" без задоволення, а судових актів попередніх інстанцій - без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін рішення судів попередніх інстанцій, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "КЕМПЛЕНД" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 05.08.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2018 у справі № 911/924/16 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко