Постанова

від 14.08.2018 по справі 816/5088/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

14 серпня 2018 року

справа №816/5088/14

адміністративне провадження №К/9901/5559/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства Грандбуд-К на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23 березня 2015 року у складі судді Кукоби О.О. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду у складі суддів Яковенка М.М., Лях О.П., Старосуда М.І. від 17 червня 2015 року справі №816/5088/14 за позовом Приватного підприємства Грандбуд-К до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів та зборів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В :

24 грудня 2014 року Приватне підприємство "Грандбуд-К" (далі - Підприємство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів та зборів у Полтавській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23 січня 2013 року №0000321502/109 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 728 169 грн. 64 коп. та застосуванні штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 163 674 грн. 40 коп., з мотивів протиправності та безпідставності його прийняття.

23 березня 2015 року постановою Полтавського окружного адміністративного суду, залишеною без змін 17 червня 2015 року постановою Харківського окружного адміністративного суду, у задоволенні адміністративного позову Підприємства до податкового органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовлено з мотивів доведеності податковим органом складу податкових правопорушень покладених в основу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення та не надання позивачем належних доказів, а саме первинних документів покладених в основу формування податкового кредиту у восьми звітних податкових періодах (січень, лютий, березень,серпень,грудень 2011 року та квітень, червень, липень 2012 року).

15 липня 2015 року Підприємством подано касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права - допущеною судами обох інстанцій істотною неповнотою з'ясування обставин справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, адміністративну справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Позивач доводить, що визнання податковим органом в акті перевірки угод укладених ним з контрагентами нікчемними є перевищенням компетенції податкового органу. Неприйнятними є також доводи податкового органу щодо порушення виконання податкового обов'язку контрагентів позивача з огляду на індивідуальну відповідальність суб'єктів господарювання і, як наслідок, відсутність відповідальності за інших осіб у податкових правовідносинах, неможливість надання первинних документів позивач доводить їх вилученням під час обшуку.

10 серпня 2015 року податковим органом надані заперечення на касаційну підприємства, в яких відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції без змін.

17 липня 2015 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Підприємства, витребувано справу №816/5088/14 з Полтавського окружного адміністративного суду.

03 березня 2016 року справа №816/5088/14 надійшла до Вищого адміністративного суду України.

17 січня 2018 року справа №816/5088/14 разом із матеріалами касаційного провадження К/9901/5559/18 передано до Верховного Суду.

Касаційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Підприємство є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за кодом 35642506, основним видом його діяльності за КВЕД-2010 є будівництво житлових і нежитлових будівель (41.20), з 18 січня 2008 року перебуває на податковому обліку податкового органу, є платником податку на додану вартість.

У грудні 2012 року податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Підприємства щодо взаємовідносин з Приватним підприємством "Індбуд", Приватним підприємством "Сільгоспнафтопродуктсервіс -10", Товариством з обмеженою відповідальністю "Агентство ділові контакти", Приватним підприємством фірма "Рембудсервіс", Товариством з обмеженою відповідальністю "Дейверс інвест" , Товариством з обмеженою відповідальністю "Артіль В.М." за період з 01 січня 2011 року по 31 липня 2012 року, результати якої викладені в акті перевірки від 14 грудня 2012 року №5538/1522/35642506 (далі - акт перевірки).

23 січня 2013 року керівником податкового органу згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України прийняте податкове повідомлення-рішення №0000321502/109, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість в розмірі 728 169 грн. 64 коп. за порушення пунктів 198.3, 198.4, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 цього кодексу та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 163 674 грн. 40 коп. на підставі пункту 123.1 статті 123 цього кодексу.

Як правильно встановили суди попередніх інстанцій склад податкових правопорушень за висновком податкового органу полягає у формуванні податкового кредиту в розмірі 728 169 грн. 64 коп. за взаємовідносинами з підприємствами - контрагентами, з посиланням на те, що документи первинного обліку у своїй сукупності не підтверджують факт придбання позивачем товарів (послуг).

Окрема підстава доведення податкових правопорушень положень пунктів 201.1 та 201.10 статті 201 Податкового кодексу України полягає у тому, що згідно даних Автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту встановлено розбіжності податкового кредиту та податкових зобов'язань зі вказаними контрагентами на суму 43 736 грн., на суму 29 740 грн., на суму 119 184 грн. 39 коп., на суму 366 702 грн. 85 коп., на суму 43 314 грн. 40 коп., на суму 125 492 грн. Аналіз правопорушень у цій частині спору судами попередніх інстанцій не здійснений. Динаміка норм Податкового кодексу України, розмір суми визначеної кожною податковою накладною та розмір віднесеного (включеного) за нею податку на додану вартість до складу податкового кредиту не встановлений податковим органом під час перевірки та не досліджений судами попередніх інстанцій під час розгляду справи.

Суд зазначає, що у цій частині спору всі належні та допустимі докази є у розпорядженні податкового органу з огляду на функціональне забезпечення Автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту. Зазначена умова формування податкового кредиту є необхідною, обов'язковою за певних обставин, самостійною при встановленні (підтверджені або не підтверджені) податкового правопорушення.

Узагальнюючий висновок судів попередніх інстанцій стосовно доведеності податковим органом складу податкових правопорушень здійснений не по неналежності первинних документів, як підстав формування бухгалтерського обліку, а по факту їх відсутності внаслідок їх вилучення в межах кримінального провадження, оцінений судами попередніх інстанцій з точки зору недобросовісності позивача, як платника податків, та вжиття заходів судом першої інстанції для отримання документів із кримінальних проваджень.

Суд вважає, що стосовно вирішення спору у цій частині має місце незастосування судами попередніх інстанцій закону, який підлягає застосуванню, а саме положень пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України. Положеннями абзацу першого цієї норми передбачено, що у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

У межах спірних відносин ненадання первинних документів позивачем, як правильно встановили суди попередніх інстанцій, має місце внаслідок виїмки (вилучення) документів правоохоронними органами, що доводить неможливість їх надання, що вказує на відсутність одного з елементів складу податкового правопорушення.

Висновок судів попередніх інстанцій про те, що частина наданих документів утримує в собі назву робіт та суму, внаслідок чого є неприйнятною, вказує на порушення принципу оцінки достатності доказів в розумінні статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України. Судами попередніх інстанцій не встановлено, яка частина документів, стосовно яких операцій в розрізі контрагентів, є необхідними та достатніми доказами, але вони не відповідають встановленим до них вимогам.

Суд зазначає, що податковим органом в основу прийняття податкового повідомлення-рішення, яке є предметом у даній справі, покладені норми підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, згідно якої контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошового зобов'язання, якщо дані перевірок свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань. У межах спірних відносин судами попередніх інстанцій не встановлено, чи була діяльність платника податків предметом невиїзної перевірки, як використані позивачем придбані товари (роботи, послуги) у межах його господарської діяльності.

Суд визнає, що судами попередніх інстанцій порушені норми процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок не дослідження зібраних у справі доказів.

Суд погоджується з доводами заявника касаційної скарги, що визнання угод нікчемними, правочинів недійсними знаходиться за межами компетенції податкового органу, разом із тим, вирішуючи спір по суті суди попередніх інстанцій не прийняли позицію податкового органу у цій частині.

Стосовно доводів про індивідуальну відповідальність позиція позивача є прийнятною в частині відповідальності, що стосується наслідків реалізації господарської компетенції в межах міжгосподарських відносин, її наслідки впливають на результат діяльності кожного учасника, оподаткування в яких є похідним, пов'язаним із виконанням (належним виконанням) умов договору.

Судами попередніх інстанцій не надано оцінки кожному специфічному, доречному та важливому аргументу, що є порушенням не тільки вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, але й невиконанням зобов'язань щодо пункту 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частини 4 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вищевстановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, пунктом 1 частини 2, частини 4 статті 353, статтями 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Приватного підприємства Грандбуд-К задовольнити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23 березня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2015 року справі №816/5088/14 скасувати.

Адміністративну справу №816/5088/14 направити на новий розгляд до Полтавського окружного адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Гончарова

І.Я.Олендер