Постанова

від 16.08.2018 по справі 148/1660/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 148/1660/15-ц

Провадження № 22-ц/772/43/2018

Категорія: 47

Головуючий у суді 1-ї інстанції Ковганич С. В.

Доповідач:Зайцев А. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2018 рокуСправа № 148/1660/15-цм. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі:

Головуючого судді : Зайцева А.Ю.,

суддів : Панасюка О.С., Шемети Т.М.,

за участю секретаря судового засідання : Кирилюк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками та стягнення моральної шкоди,

за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 02.10.2017 року, ухвалене у складі судді Ковганича С.В., дата складання повного тексту рішення відсутня, -

в с т а н о в и в :

У липні 2015 року ОСОБА_3 звернувся у суд з позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками та стягнення моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що з 07.04.1996 року на підставі договору дарування позивачу належить житловий будинок № АДРЕСА_1. По сусідству з його домогосподарством проживає відповідач ОСОБА_4, яка протягом тривалого часу порушує правила добросусідства. Незважаючи на його неодноразові звернення, вона продовжує займати частину його господарства.

Зазначає, що 13.11.2009 року комісією у складі землевпорядника, депутата та голови Копіївської сільської ради складено акт та встановлено межові знаки в кількості 5 штук між земельними ділянками, які перебувають у його використанні та ОСОБА_4.

Між тим, відповідач не зважала на встановлені межі, продовжила пошкоджувати його майно і користуватись частиною його земельної ділянки, про що свідчить акт обстеження його домоволодіння від 23.04.2012 року, в якому виявлено пошкодження даху його сараю з правого боку.

Також, 31.01.2012 року було складено акт обстеження земельних ділянок, які перебувають у його та ОСОБА_4 користуванні в результаті якого виявлено, що межові знаки в кількості 5 штук знищено, огорожа ОСОБА_4 від дороги установлена з порушенням (лінія земельної ділянки посунута на 1,2 м в бік вулиці та на 0,6 м. в бік його земель).

Згідно з актом обстеження його земельної ділянки від 30.09.2014 року, членами комісії встановлено, що 29.09.2014 року були встановлені межові знаки та передані на зберігання. Цього числа виходом на місце виявлено, що межові знаки знищені.

Рішенням Копіївської сільської ради Тульчинського району Вінницької області № 602 від 03.07.2015 передано у власність позивачу земельну ділянку площею 0,3180 га, в тому числі 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд 0,0680 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1

Виходячи з наведеного, оскільки в досудовому порядку сторони не можуть врегулювати спір, положень частини першої статті 78, частини другої статті 90, частини другої статті 152, частини другої статті 158, статті 212 ЗК України, статей 23, 316, 317, 319, 321, 391 ЦК України, ОСОБА_3 просив:

1)зобов'язати відповідача усунути перешкоди у користуванні земельними ділянками площею 0,068 га, кадастровий номер НОМЕР_1 та площею 0,25 га, кадастровий номер НОМЕР_2, які належить йому на праві власності і розташовані в АДРЕСА_1, шляхом звільнення ОСОБА_4 самовільно зайнятої частини земельних ділянок та знесення побудованої капітальної огорожі, а також зобов'язати зрізати всі дерева, які їй належать з боку суміжної межі згідно з кадастровим планом меж земельних ділянок, визначеним в технічній документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі.

2) стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 20000 грн. за систематичне порушення з її боку права позивача вільно користуватись належними йому на праві приватної власності земельними ділянками.

Ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області від 21.07.2017 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_5

Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 02.10.2017 року позов задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні земельними ділянками площею 0,068 га кадастровий номер НОМЕР_3 та площею 0,25 га кадастровий номер НОМЕР_2, які належать на праві власності ОСОБА_3, і розташовані за адресою АДРЕСА_1, Тульчинського району, шляхом звільнення вказаних земельних ділянок та знесення побудованої капітальної огорожі, а також зрізання дерев, які проникають на територію ОСОБА_3

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 кошти в сумі 1000 грн. за спричинену моральну шкоду.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати з оплати судового збору в сумі 486,40 грн., а також за надання правової допомоги в сумі 2624,38 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач правомірно володіє земельними ділянками, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 Тульчинського району, тому відповідно він має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування своїм майном та захист цього права у відповідності до статті 15 ЦК України.

Водночас, відповідачем неправомірно, без передбачених законом підстав, зайнято земельні ділянки, які перебувають у власності позивача, побудовано на земельній ділянці капітальну огорожу, а тому права позивача підлягають поновленню, шляхом звільнення відповідачем ОСОБА_4 земельних ділянок, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 Тульчинського району, які належать на праві власності позивачу та знесення побудованої капітальної огорожі, а також зрізання дерев, які проникають на територію позивача.

Суд також виходив з того, що з відповідача слід стягнути на користь позивача моральну шкоду, зважаючи на глибину фізичних та душевних страждань, які виразились в порушенні звичного життєвого укладу позивача, подавленого стану, вимушеність його витрачати власний час на відновлення справедливості, з урахуванням характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, суд прийшов до висновку про стягнення 1000 грн. моральної шкоди.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення суду в частині стягнення моральної шкоди та стягнення судових витрат, стягнувши з ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 20000 грн. та судові витрати на правову допомогу в повному обсязі.

Подана апеляційна скарга обґрунтована тим, що визначений судом розмір моральної шкоди в сумі 1000 грн. є неспіврозмірною з розміром душевних страждань та тривалістю немайнових втрат, які позивач зазнав у зв'язку з порушенням відповідачем його прав.

Зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою, що витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі. Суд не звернув увагу, що у справі містяться документи підготовлені представником позивача, зокрема позовна заява, клопотання та заяви до суду та до сільської ради, а також надані консультації клієнту.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що обставини викладені в акті обстеження земельної ділянки від 31.01.2012 року, в якому зазначено про порушення відповідачем лінії межі земельної ділянки на 0,6 м. в сторону до ОСОБА_3, не відповідає фактичним обставинам справи, зокрема кадастровому плану виготовленому ПП ОСОБА_6, з якого видно, що різниця між розміром земельної ділянки по фактичному користуванню та по користуванню, яке визначено в технічній документації з землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі становить в середньому 0,3 м.

Зазначає, що земельні ділянки позивача та відповідача відокремлені парканом, який спільно використовується, як межова споруда суміжними землекористувачами, а тому права позивача не порушенні.

Посилається на те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення про знесення межової споруди не застосовано статтю 108 ЗК України, оскільки даною нормою передбачено, що до того часу, поки один із сусідів зацікавлений у подальшому існуванні спільної межової споруди, вона не може бути ліквідована або змінена без його згоди.

Стверджує, що відповідачем по справі має бути також ОСОБА_5, так як паркан є спільною частковою власністю її та ОСОБА_5.

Крім цього вказує, що судом залишено поза увагою й заочне рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 11.10.2010 року про задоволення позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про усунення перешкод праву користування земельною ділянкою. Даним рішенням зобов'язано ОСОБА_3 знести прибудову (сарай), яка знаходиться на межі його земельної ділянки із земельною ділянкою ОСОБА_4 в с. Тиманівка та зрізати дерева в кількості 21 шт.

Посилається на те, що на час складання актів від 13.11.2009 року. 23.04.2012 року, від 31.01.2012 року ОСОБА_7 не був власником земельної ділянки по АДРЕСА_1, оскільки він набув право власності на земельні ділянки лише 07.07.2015 року. З огляду на що, відповідач вважає, що власником земельної ділянки у 2012 році являлась територіальна громада с. Копіївка, а сама земельна ділянка належала до комунальної власності до її приватизації ОСОБА_3

Також посилається на те, що суд дійшов помилкового висновку про заподіяння позивачу душевних і фізичних страждань, адже такі обставини позивачем не доведено та у справі відсутні докази на їх підтвердження.

Необґрунтованим відповідач вважає також рішення суду в частині стягнення витрат на правову допомогу, оскільки договір про надання правової допомоги не могло бути укладено ОСОБА_3 з адвокатом ОСОБА_8 у 2014 році саме по даній справі, так як позов у суд позивач подав 22.07.2015 році, а тому стягнення витрат на правову допомогу є незаконним.

Заперечення на апеляційні скарги не надходили.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали вимоги власної скарги, просили збільшити розмір стягнутої моральної шкоди та вказували на висновок експерта, згідно якого межовий стовп зміщено в бік домоволодіння позивача.

Представник відповідача, пояснила суду, що дочка відповідачаОСОБА_5, яка є третьою особою у справі, повідомлена та знає про розгляд справи. Рішення суду просила скасувати, відмовити у позові, посилаючись на аргументи викладених у скарзі письмово, недоведеність вимог та на висновки експертизи.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту восьмого, дев'ятого пункту 1 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується. Справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового процесу , перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

За змістом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Стаття 263 ЦПК України визначає, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду не відповідає вимогам законності та обґрунтованості.

У справі встановлено, що 12.11.2009 року Копіївська сільська рада Тульчинського району Вінницької області на 29 сесії 5 скликання, розглянувши заяву ОСОБА_3, вирішила встановити межові знаки землекористувачам земельних ділянок та комісійно скласти акт обстеження, що підтверджується копією даного рішення.

На підставі даного рішення, 13.11.2009 року комісія в складі землевпорядника, депутата та голови сільської ради склали акт та встановили межові знаки в кількості 5 штук між земельними ділянками, які перебувають у використанні ОСОБА_3 та ОСОБА_4, про що свідчить копія даного акту.

Відповідно до копії акту від 31.01.2012 року, було проведено обстеження межових знаків між земельними ділянками ОСОБА_3 та ОСОБА_4, встановленими 13.11.2009 року, та в результаті обстеження комісією виявлено, що межові знаки в кількості 5 штук знищено, огорожа від дороги установлена з порушенням (лінія земельної ділянки посунута на 1,2 м в сторону вулиці та на 0,6 м в сторону до гр. ОСОБА_3.).

23.04.2012 року при обстеження домоволодіння ОСОБА_3, комісією було виявлено пошкодження даху його сараю з правої сторони (пошкодження покриття) та відмічено, що згідно акта від 31.01.2012 гр. ОСОБА_4 здійснила забудівлю огорожі з порушенням в сторону вулиці на 1,2 м, а в сторону до гр. ОСОБА_3 на 0,6 м. (а.с.21), про що було складено відповідний акт.

Згідно копії акту обстеження земельної ділянки ОСОБА_3 від 30.09.2014 року вбачається, що членами комісії при обстеженні земельної ділянки по факту її використання було виявлено, що 29.09.2014 були встановлені межові знаки та передані на зберігання. Цього числа виходом на місце виявлено, що межові знаки знищені.

30.05.2015 року на позачерговій 48 сесії 6 скликання Копіївської сільської ради Тульчинського району Вінницької області було закріплено за гр. ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 земельну ділянку орієнтовною площею 0,32 га та за гр. ОСОБА_4 по АДРЕСА_2 земельну ділянку орієнтовною площею 0,5418 га по фактичному користуванню. Також було вирішено встановити п'ять межових знаків довгострокового зберігання між даними земельними ділянками, які були встановленні згідно акту та схеми обміру земельних ділянок від 19.04.2010 року, але знищені землекористувачами. Даний факт підтверджується копією даного рішення (а.с.11).

Рішенням Копіївської сільської ради Тульчинського району Вінницької області № 602 від 03.07.2015 року, ОСОБА_3 було передано у власність земельну ділянку прощею 0,3180 га, в тому числі 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, 0,0680 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер: НОМЕР_2, НОМЕР_1 що підтверджується копією даного рішення.

07.07.2015 року ОСОБА_3 зареєстрував своє право власності на вказані земельні ділянки в реєстраційній службі Тульчинського районного управління юстиції Вінницької області та отримав свідоцтва на право власності на нерухоме майно, про що свідчать копії відповідних свідоцтв про право власності на нерухоме майно від 07.07.2015 року, серія НОМЕР_4, індексний номер 40202779 та від 07.07.2015, серія НОМЕР_5, індексний номер 40204448, та копії витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 07.07.2015, серія ЕКА 913662, індексний номер 40202999 та від 07.07.2015, серія ЕКА 913659, індексний номер 40204654.

Рішенням Тульчинського районного суду від 30.03.2016 року в цивільній справі №148/2793/15-ц за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Копіївської сільської ради, ОСОБА_3, реєстраційної служби Тульчинського РУЮ про скасування рішення сесії Копіївської сільської ради та свідоцтв про право власності встановлені обставини, щодо законності набуття права власності ОСОБА_3 на земельні ділянки та щодо розмірів, які зазначені в рішенні Копіївської сільської ради Тульчинського району№ 602 від 03.07.2015 року.

Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 09.12.2016 в цивільній справі №1481612/15-ц за позовом ОСОБА_5 до Копіївської сільської ради, ОСОБА_3, третьої особи без самостійний вимог ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування рішення від 30.03.2015, позачергової 48 сесії 6 скликання Копіївської сільської ради Тульчинського району "Про розгляд письмових звернень жителів села Копіївки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.96-97) встановлено відсутність порушень ЗК України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" зі сторони Копіївської сільської ради при прийнятті оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування та у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем неправомірно, без передбачених законом підстав, зайнято земельні ділянки, які перебувають у власності позивача, побудовано на земельній ділянці капітальну огорожу, а тому права позивача підлягають поновленню, шляхом звільнення відповідачем ОСОБА_4 земельних ділянок, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 Тульчинського району, які належать на праві власності позивачу та знесення побудованої капітальної огорожі, а також зрізання дерев, які проникають на територію позивача.

Суд також виходив з того, що з відповідача слід стягнути на користь позивача моральну шкоду, зважаючи на глибину фізичних та душевних страждань, які виразились в порушенні звичного життєвого укладу позивача, подавленого стану, вимушеність його витрачати власний час на відновлення справедливості, з урахуванням характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, суд прийшов до висновку про стягнення 1000 грн. моральної шкоди.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна через неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи.

Суд першої інстанції дійшов висновку щодо порушення прав позивача на володіння та користування своїми земельними ділянками з боку відповідача, обґрунтовуючи свій висновок актом від 31.12.2012 року, відповідно до якого ОСОБА_4 здійснила забудівлю огорожі з порушенням в сторону до гр. ОСОБА_3 на 0,6 м.

Проте, поза увагою суду залишився той факт, що після складання даного акту у 2012 році відбулися юридично значимі події, зокрема, 29.09.2014 були встановлені межові знаки та передані на зберігання, а 30.05.2015 року земельні ділянки були закріплені рішенням Копіївської сільської ради за сторонами та було вирішено встановити п'ять межових знаків довгострокового зберігання між даними земельними ділянками.

Доказів користування чужою земельною ділянкою відповідачем після вказаних подій, суду не надано.

В той же час, ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 21.12.2017 року задоволено клопотання ОСОБА_9 про призначення у справі судової земельно-технічної експертизи.

Відповідно до висновку судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 25.07.2018 року № 72/73/18-21, враховуючи дані наведені у рішенні Копіївської сільської ради Тульчинського району Вінницької області № б/н від 30.03.2015 року, позачергова 48 сесія 6 скликання, а саме параметри розташування межових знаків між земельними ділянками домоволодінь АДРЕСА_1 Вінницької області, які відображені на план-схемі у додатку 4 до висновку, встановлено, що для приведення ширини земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1 у відповідність до зазначеного рішення необхідно змістити межовий стовп бетонної огорожі в бік домоволодіння НОМЕР_6 на 0,15 м .

За таких обставин, встановлені судом першої інстанції обставини того, що ОСОБА_4 здійснила забудівлю всієї огорожі з порушенням в сторону гр. ОСОБА_3 на 0,6 м., є недоведеними, а встановлені судом апеляційної інстанції за допомогою належних доказів, зокрема висновку судової експертизи, обставини заступу на 0.15 м. стовпу огорожі, є суттєвими у вирішенні даного спору.

Аргументи ж апеляційної скарги в цій частині знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи, проте лише частково, оскільки факт порушення прав позивача щодо користування частиною земельної ділянки все ж таки був встановлений апеляційним судом.

Окрім цього, із апеляційної скарги ОСОБА_4 слідує, що нею визнається факт порушення межових знаків між земельними ділянками та зайняття огорожею частини земельної ділянки позивача (а.с. 113-114).

Посилання ОСОБА_4 на положення статті 108 ЗК України апеляційний суд вважає помилковими, адже у справі встановлено, що відповідачкою порушуються права позивача на володіння та користування своїми земельними ділянками.

Таким чином, позов ОСОБА_3 в частині вирішення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками підлягає задоволенню частково, а саме зобов'язання ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні земельними ділянками площею 0,068 га, кадастровий номер НОМЕР_1 та площею 0,25 га, кадастровий номер НОМЕР_2, які належать ОСОБА_3 на праві власності і розташовані в АДРЕСА_1, шляхом зміщення межового стовпу бетонної огорожі в бік домоволодіння НОМЕР_6 на 0,15 м.

Не можна погодитись з рішенням суду першої інстанції і в частині зобов'язання відповідача зрізати дерева, які проникають на територію ОСОБА_3, оскільки такий спосіб захисту не відповідає нормам матеріального права, і такі вимоги є недоведеними. Суд першої інстанції не навів у рішенні жодних мотивів, з яких виходив задовольняючи дану вимогу.

Відповідно до статті 105 ЗК України у випадку проникнення коренів і гілок дерев з однієї земельної ділянки на іншу власники та землекористувачі земельних ділянок мають право відрізати корені дерев і кущів, які проникають із сусідньої земельної ділянки, якщо таке проникнення є перепоною у використанні земельної ділянки за цільовим призначенням.

Колегія суддів звертає увагу, що закон надає право саме особі, яка вважає свої права порушеними, відрізати корені дерев і кущів, які проникають із сусідньої земельної ділянки. Права вимагати зрізати сусідні дерева закон не містить.

Судом першої інстанції у рішенні суду не зазначено, а позивачем не надано доказів, які б підтверджували, що на його земельні ділянки проникають корені і гілки дерев з боку відповідача та заважають йому використовувати земельні ділянки за цільовим призначенням, в той час як відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду у цій частині підлягає скасуванню з відмовою у задоволенні позову ОСОБА_3 про зобов'язання відповідача зрізати всі дерева , які їй належать з боку суміжної межі згідно з кадастровим планом меж земельних ділянок, визначеним в технічній документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі.

Також, апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 1000 грн., оскільки у справі в суді першої інстанції взагалі не було доведено порушення майнових прав позивача, що призвело до його моральних страждань.

Відповідно до частини першої, другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Така шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно частиною третьою статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої моральної шкоди.

Згідно частиною першою статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пленум Верховного Суду України у роз'ясненнях, викладених у п. 2 постанови № 6 від 27 березня 1992 року Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування коди , звертає увагу судів на те, що розглядаючи позови вказаної категорії, необхідно мати на увазі, що шкода підлягає відшкодуванню за наявності неправомірних дій, причинного зв'язку між шкодою і діями та вини особи, що завдала шкоду.

Колегія суддів вважає такими, що заслуговують на увагу аргументи апеляційної скарги ОСОБА_4 про те, що позивачем не доведено заподіяння йому моральної шкоди.

Позивачем не було доведено суду першої інстанції, що його права як власника земельної ділянки були порушені. Лише за клопотанням відповідача, для встановлення істини у справі за допомогою спеціальних знань було встановлено не значне на думку суду відхилення межового стовпу бетонної огорожі в бік домоволодіння позивача на 0,15 м., що не може свідчити про душевні страждання, погіршення самопочуття та зміна ритму життя позивача.

Наявність декількох судових спорів між сторонами, про що наголошував позивач, також не може бути підставою для стягнення з іншої сторони моральної шкоди, а тому його аргументи в цій частині є безпідставними.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди підлягає скасуванню, оскільки правових підстав для відшкодування моральної шкоди колегія суддів не вбачає.

Відповідно до пунктів 1,2,3,4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Ураховуючи наведене, апеляційний суд прийшов до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню повністю з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог в частині усунення перешкод у користуванні земельними ділянками.

Відповідно до частини тринадцятої статті 142 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За змістом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позов підлягає задоволенню частково, те, що позивачем при поданні позову було сплачено судовий збір за дві вимоги 487,20 (243,60 х 2 = 487,20 грн.), тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір за подання позову в сумі 121,80 грн., оскільки вимога про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою підлягає задоволенню частково, а про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягає.

Крім цього, з огляду на те, що позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції були понесені витрати на правничу допомогу, що становить 4750 грн. (а.с. 86), з відповідача слід стягнути на користь позивача пропорційно до розміру задоволеної частини позовних вимог витрати на правничу допомогу в сумі 1187,50 грн.

Розподіляючи судові витрат понесені під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_3 слід стягнути на користь ОСОБА_4 401,94 грн. судового збору за подання апеляційної скарги пропорційно до задоволеної її частини.

Керуючись підпунктом вісім, дев'ять пункту 1 розділу ХІІІ Перехідних положень, статтею 141, частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 369, 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 02.10.2017 року у даній справі скасувати та ухвалити нове.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками та стягнення моральної шкоди, задовольнити частково.

Зобов'язати ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні земельними ділянками площею 0,068 га кадастровий номер НОМЕР_3 та площею 0,25 га кадастровий номер НОМЕР_2, які належать на праві власності ОСОБА_3 і розташовані в АДРЕСА_1, шляхом зміщення межового стовпу бетонної огорожі в бік домоволодіння НОМЕР_6 на 0,15 м., що відображено на план-схемі у додатку 4 до висновку судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 25.07.2018 року № 72/73/18-21.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати з оплати судового збору в сумі 121,80 грн. за подання позовної заяви, а також витрати на правничу допомогу в сумі 1187,50 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 401,94 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Головуючий Підпис А. Ю. Зайцев

Судді: Підпис О. С. Панасюк

Підпис Т. М. Шемета

Згідно з оригіналом

Головуючий А. Ю. Зайцев

Повний текст постанови виготовлено 16.08.2018 року.