Постанова

від 18.06.2020 по справі 148/1660/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 червня 2020 року

м. Київ

справа № 148/1660/15-ц

провадження № 61-44118св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Вінницької області від 16 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Зайцева А. Ю., Панасюка О. С., Шемети Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив: 1) зобов`язати відповідача усунути перешкоди у користуванні земельними ділянками площею 0,068 га, кадастровий номер 0524383300:02:001:0209, та площею 0,25 га, кадастровий номер 0524383300:02:001:0208, які належать йому на праві власності і розташовані на АДРЕСА_1 , шляхом звільнення ОСОБА_2 самовільно зайнятої частини земельних ділянок та знесення побудованої капітальної огорожі, зобов`язання зрізати всі дерева, які їй належать, з боку суміжної межі згідно з кадастровим планом меж земельних ділянок, визначеним в технічній документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі; 2) стягнути з відповідача на його користь 20 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначав, що йому на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 07 квітня 1996 року. По сусідству з його домогосподарством проживає відповідач ОСОБА_2 , яка протягом тривалого часу порушує правила добросусідства. Незважаючи на його неодноразові звернення, вона продовжує займати частину його господарства.

13 листопада 2009 року комісією у складі землевпорядника, депутата та голови Копіївської сільської ради складено акт та встановлено межові знаки в кількості 5 штук між земельними ділянками, які перебувають у його користуванні та ОСОБА_2 .

Відповідач, не зважаючи на встановлені межі, продовжила пошкоджувати його майно і користуватись частиною його земельної ділянки, про що свідчить акт обстеження його домоволодіння від 23 квітня 2012 року, в якому виявлено пошкодження даху його сараю.

Відповідно до акту обстеження земельних ділянок від 31 січня 2012 року, виявлено, що межові знаки в кількості 5 штук знищено, огорожа ОСОБА_2 від дороги установлена з порушенням (лінія земельної ділянки посунута на 1,2 м в бік вулиці та на 0,6 м в бік його земельної ділянки).

Згідно з актом обстеження його земельної ділянки від 30 вересня 2014 року членами комісії встановлено, що 29 вересня 2014 року між земельними ділянками сторін були встановлені межові знаки та передані на зберігання. Цього числа виходом на місце виявлено, що межові знаки знищені.

Рішенням Копіївської сільської ради Тульчинського району Вінницької області № 602 від 03 липня 2015 передано у власність позивача земельну ділянку площею 0,3180 га за адресою: АДРЕСА_1 , в тому числі 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та 0,0680 га для ведення особистого селянського господарства.

Виходячи з наведеного, оскільки в досудовому порядку сторони не можуть врегулювати спір, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 02 жовтня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельними ділянками площею 0,068 га, кадастровий номер 0524383300:02:001:0209, та площею 0,25 га, кадастровий номер 0524383300:02:001:0208, які належать на праві власності ОСОБА_1 і розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом звільнення вказаних земельних ділянок та знесення побудованої капітальної огорожі, а також зрізання дерев, які проникають на територію ОСОБА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 486,40 грн судового збору та 2 624, 38 грн витрат на правову допомогу.

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач правомірно володіє земельними ділянками, які розташовані у АДРЕСА_1 , тому має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування своїм майном.

Відповідач неправомірно зайняла земельні ділянки, які перебувають у власності позивача, побудувала капітальну огорожу, а тому права позивача підлягають захисту шляхом звільнення ОСОБА_2 належних позивачу земельних ділянок, знесення побудованої капітальної огорожі, а також зрізання дерев, які проникають на територію позивача.

З відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 000 грн на відшкодування моральної шкоди виходячи з глибини фізичних та душевних страждань, які виразились в порушенні звичного життєвого укладу позивача, необхідності витрачати власний час на відновлення справедливості.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 16 серпня 2018 року рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 02 жовтня 2017 року скасовано та ухвалене нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельними ділянками площею 0,068 га, кадастровий номер 0524383300:02:001:0209, та площею 0,25 га, кадастровий номер 0524383300:02:001:0208, які належать на праві власності ОСОБА_1 і розташовані в АДРЕСА_1 , шляхом зміщення межового стовпу бетонної огорожі в бік домоволодіння НОМЕР_1 на 0, 15 м , що відображено на план-схемі у додатку 4 до висновку судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи № 72/73/18-21 від 25 липня 2018 року.

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не довів створення відповідачем перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою починаючи з 30 травня 2015 року, тобто після встановлення п`яти межових знаків довгострокового зберігання між земельними ділянками сторін.

Відповідно до висновку судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи № 72/73/18-21 від 25 липня 2018 року, враховуючи дані, наведені у рішенні Копіївської сільської ради Тульчинського району Вінницької області № б/н від 30 березня 2015 року, позачергова 48 сесія 6 скликання, а саме параметри розташування межових знаків між земельними ділянками домоволодінь АДРЕСА_3 , які відображені на план-схемі у додатку 4 до висновку, встановлено, що для приведення ширини земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1 у відповідність до зазначеного рішення необхідно змістити межовий стовп бетонної огорожі в бік домоволодіння НОМЕР_1 на 0,15 м .

Враховуючи наведене, позовні вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками підлягають частковому задоволенню шляхом зміщення межового стовпа бетонної огорожі в бік домоволодіння НОМЕР_1 на 0, 15 м .

Позовні вимоги про зобов`язання відповідача зрізати дерева, які проникають на територію позивача, а також про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають у зв`язку з їх недоведеністю.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Апеляційного суду Вінницької області від 16 серпня 2018 року та залишити в силі рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 02 жовтня 2017 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що встановлений висновком судової експертизи заступ Траченко Г. І. на його земельну ділянку на 0, 15 м, а не на 0, 6 м, не можна вважати обґрунтованим доказом, оскільки експертиза була проведена на підставі рішення Копіївської сільської ради Тульчинського району Вінницької області від 30 березня 2015 року.

На момент проведення судових експертиз в матеріалах справи були наявні правовстановлюючі документи на належні йому на праві власності земельні ділянки та технічна документація на них.

Враховуючи наведене, незрозумілим є здійснення судовим експертом замірів земельних ділянок та ігнорування технічної документації, наявної в матеріалах справи.

Висновки апеляційного суду про недоведеність позовних вимог про відшкодування моральної шкоди є необґрунтованими, оскільки порушення відповідачем його права користування належною земельною ділянкою відбувалося нахабно, супроводжувалося агресивною поведінкою, сварками і погрозами.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Тульчинського районного суду Вінницької області.

05 лютого 2019 року справа № 148/1660/15-ц надійшла до Верховного Суду.

ОСОБА_2 направила відзив на касаційну скаргу, в якому просла залишити її без задоволення, а постанову Апеляційного суду Вінницької області від 16 серпня 2018 року залишити без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IXустановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 12 листопада 2009 року Копіївська сільська рада Тульчинського району Вінницької області на 29 сесії 5 скликання за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 вирішила встановити межові знаки землекористувачам земельних ділянок та комісійно скласти акт обстеження.

На підставі даного рішення 13 листопада 2009 року комісія в складі землевпорядника, депутата та голови сільської ради склали акт та встановили межові знаки в кількості 5 штук між земельними ділянками, які перебувають у використанні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Як вбачається з акту від 31 січня 2012 року, було проведено обстеження межових знаків між земельними ділянками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , встановлених 13 листопада 2009 року, та в результаті обстеження комісією виявлено, що межові знаки в кількості 5 штук знищено, огорожа від дороги установлена з порушенням (лінія земельної ділянки посунута на 1,2 м в сторону вулиці та на 0,6 м в сторону до земельної ділянки, яка перебуває у користуванні ОСОБА_1 ).

23 квітня 2012 року при обстеження домоволодіння ОСОБА_1 комісією було виявлено пошкодження даху його сараю з правого боку (пошкодження покриття).

Відповідно до акту обстеження земельної ділянки ОСОБА_1 від 30 вересня 2014 року, членами комісії при обстеженні земельної ділянки по факту її використання було виявлено, що 29 вересня 2014 були встановлені межові знаки та передані на зберігання. Цього числа виходом на місце виявлено, що межові знаки знищені.

30 травня 2015 року на позачерговій 48 сесії 6 скликання Копіївської сільської ради Тульчинського району Вінницької області було закріплено за ОСОБА_1 земельну ділянку орієнтовною площею 0,32 га на АДРЕСА_1 та закріплено за ОСОБА_2 земельну ділянку орієнтовною площею 0,5418 га на АДРЕСА_4 . Також було вирішено встановити п`ять межових знаків довгострокового зберігання між даними земельними ділянками, які були встановленні згідно акту та схеми обміру земельних ділянок від 19 квітня 2010 року.

Рішенням Копіївської сільської ради Тульчинського району Вінницької області № 602 від 03 липня 2015 року, ОСОБА_1 було передано у власність земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,3180 га, в тому числі 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та 0,0680 га для ведення особистого селянського господарства.

07 червня 2015 року ОСОБА_1 зареєстрував своє право власності на вказані земельні ділянки в реєстраційній службі Тульчинського районного управління юстиції Вінницької області та отримав свідоцтва на право власності на нерухоме майно.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 21 грудня 2017 року у справі було призначено судову земельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлені питання: 1) чи відповідає фактичне розташування огорожі від точки В до лінії багаторічних насаджень площею 0, 0890 га, межам земельної ділянки, визначеній у технічній документації ОСОБА_1 .? 2) якщо не відповідає, визначити місця порушення межі ОСОБА_1 .

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 25 липня 2018 року № 72/73/18- 21, на підставі проведеного дослідження, положень нормативно-правових актів в галузі землевпорядкування, виходячи з матеріалів, наявних в справі, та результатів, отриманих під час проведення натурного обстеження, встановлено, що враховуючи численні протиріччя та технічні помилки, наявні у наданих на дослідження кадастрових планах технічної документації із землеустрою, розробленої ФОП ОСОБА_4 , невідповідність параметрів кадастрового плану земельної ділянки по фактичному користуванню з даними, отриманими експертом під час натурного обстеження, також приймаючи до уваги ветхій стан протилежної дерев`яної огорожі, встановити, чи відповідає фактичне розташування огорожі домоволодіння АДРЕСА_1 , розташованої на земельній ділянці площею 0, 2500 га, кадастровий номер 0524383300:02:001:0208, від точки В до лінії багаторічних насаджень площею 0, 0890 га, межам земельної ділянки даного домоволодіння, визначених у технічній документації із землеустрою, розробленої ФОП ОСОБА_4 на замовлення ОСОБА_1 , не є можливим.

Враховуючи дані, наведені у рішенні Копіївської сільської ради Тульчинського району Вінницької області № б/н від 30 березня 2015 року, позачергова 48 сесія 6 скликання, а саме параметри розташування межових знаків між земельними ділянками домоволодінь АДРЕСА_3 , які відображені на план-схемі у додатку 4 до висновку, встановлено, що для приведення ширини земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1 відповідність до зазначеного рішення необхідно змістити межовий стовп бетонної огорожі в бік домоволодіння НОМЕР_1 на 0,15 м .

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Нормами частини першої статті 81 ЗК України визначено способи набуття права власності на земельні ділянки, а саме: придбання за договором купівлі- продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).span >

Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Тлумачення наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов).

Частинами другою, третьою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до пункту г частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Частиною третьою статті 103 ЗК України визначено, що власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Встановивши, що межовий стовп бетонної огорожі ОСОБА_2 виходить за межі її земельної ділянки на земельну ділянку ОСОБА_5 і площа такого накладення складає 0, 15 м, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність зміщення межового стовпу бетонної огорожі в бік домоволодіння НОМЕР_1 на 0,15 м, як це визначено у висновку експерта судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи.

Згідно зі статтею 105 ЗК України у випадку проникнення коренів і гілок дерев

з однієї земельної ділянки на іншу власники та землекористувачі земельних ділянок мають право відрізати корені дерев і кущів, які проникають із сусідньої земельної ділянки, якщо таке проникнення є перепоною у використанні земельної ділянки за цільовим призначенням.

Відповідно до частини другої статті 109 ЗК України кожен із сусідів має право вимагати ліквідувати дерева, які стоять на спільній межі. Витрати на ліквідацію цих дерев покладаються на сусідів у рівних частинах.

За відсутності доказів того, що корені і гілки дерев, розташовані на спільній межі з домогосподарством ОСОБА_1 , проникають на його земельну ділянку та перешкоджають використанню її за цільовим призначенням, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині зобов`язання ОСОБА_2 зрізати дерева, які проникають на територію ОСОБА_1 .

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відмовляючи позивачу у відшкодуванні моральної шкоди, суд апеляційної інстанції, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, обґрунтовано виходив з недоведеності цих позовних вимог, оскільки позивач не надав докази на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача, що на підставі статті 81 ЦПК України є процесуальним обов`язком позивача.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Апеляційного суду Вінницької області від 16 серпня 2018 року залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Вінницької області від 16 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук