Постанова

від 16.08.2018 по справі 813/1365/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 серпня 2018 року

м. Київ

справа №813/1365/13-а

адміністративне провадження №К/9901/1364/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Личаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2017 (судді - Онишкевич Т.В., Іщук Л.П., Попко Я.С.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія ВЕЕМ Меблісервіс" (далі - ТОВ "Компанія ВЕЕМ Меблісервіс") до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

У вересні 2017 року ДПІ подала до Львівського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21.11.2016.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 27.11.2017 відмовив у відкритті апеляційного провадження з тих підстав, що вказані у клопотанні підстави для поновлення строку апеляційного оскарження є неповажними.

ДПІ подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2017.

На обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на процедуру затвердження кошторису, відсутність достатніх коштів для оплати судових витрат та несвоєчасне надходження кошторисних призначень, велику кількість інших проваджень, які оскаржуються до суду в порядку черговості, що стало об'єктивною причиною несвоєчасного звернення до суду. На підтвердження своєї правової позиції контролюючий орган також посилається на практику Верховного Суду України та Вищого адміністративного суду України щодо застосування процесуальних норм права у подібних правовідносинах та вказує, що перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних інтересів сторін у справі.

Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 № 1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 № 2 "Про визначення дня початку роботи Верховного Суду" днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.

Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства викладено в новій редакції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд ухвалою від 29.01.2018 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ДПІ та ухвалою від 02.08.2018 визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Компанія ВЕЕМ Меблісервіс" просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну, оскільки положеннями Кодексу адміністративного судочинства України передбачений принцип рівності учасників перед законом і судом і надання пільг державному органу є неприпустимим.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача, обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Суд апеляційної інстанції встановив, що Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою 21.12.2016 апеляційну скаргу ДПІ залишив без руху як таку, що подана без дотримання вимог статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України (до апеляційної скарги не доданий документ по сплату судового збору), а ухвалою від 26.01.2017 апеляційну скаргу повернув скаржнику з тих підстав, що відповідач не виконав вимоги ухвали від 21.12.2016.

13.09.2017 ДПІ звернулася до суду з апеляційною скаргою на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21.11.2016 повторно. Тобто, апеляційна скарга була подана після закінчення строків, встановлених статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, проте питання про поновлення цього строку скаржник не порушив.

Львівський апеляційний адміністративний суду ухвалою від 28.09.2017 апеляційну скаргу ДПІ залишив без руху з тих підстав, що апеляційна скарга подана після закінчення строків, установлених статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропонував скаржнику протягом 30 днів з моменту отримання цієї ухвали подати письмову заяву про поновлення строку із зазначення поважних підстав пропуску строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції.

У строк, визначений судом для усунення недоліків апеляційної скарги, відповідач надав клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження, обґрунтоване відсутністю фінансування видатків для сплати судового збору протягом тривалого періоду.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження ухвалою від 27.11.2017 суд апеляційної інстанції виходив з того, що посилаючись на майновий стан, скаржник до апеляційної скарги долучає документ про сплату судового збору, який сплачений 17.03.2017, а з апеляційною скаргою звертається лише 13.09.2017.

За змістом частин 2, 4 статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, чинного на час розгляду апеляційної скарги) вирішення питання про відкриття апеляційного провадження обумовлено, зокрема відповідністю апеляційної скарги вимогам статті 187 цього Кодексу та строками її подання.

До апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 187 цього Кодексу або подана після закінчення строків, встановлених статтею 186 цього Кодексу, застосовуються правила статті 108 цього Кодексу (апеляційна скарга залишається без руху) (частина 3 абз. 1 частини 4 статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до положень абзаців другого, третього частини 4 статті 189 зазначеного Кодексу, в разі якщо строк на звернення з апеляційною скаргою пропущено з причин, які не визнані судом поважними, або в разі якщо апеляційна скарга подана суб'єктом владних повноважень після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного рішення (незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження), суддя-доповідач відмовляє у відкриття апеляційного провадження.

Обґрунтовуючи клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження ДПІ посилається на відсутність коштів для сплати судового збору до квітня 2017 року, однак обставини та докази на іх підтвердження, які були об'єктивною перешкодою для повторного звернення із апеляційною скаргою впродовж періоду часу з квітня по вересень 2017 року не надав.

Також колегія суддів зазначає, що ДФС та її територіальні органи (органи доходів і зборів) є державними органами, що здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 року у справі "Креуз проти Польщі" "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 "Інші поточні платежі", розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо, не можуть бути підставою для реалізації суб'єктом владних повноважень права на апеляційне/касаційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку.

Так, у пунктах 40, 41 справи "Пономарьов проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що "… якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та з підстав, які видаються непереконливими, як у цій справі, де нібито складне економічне становище перешкоджало відповідачу сплатити державне мито, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду… Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків".

Таким чином, у ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку апріорі не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів. Це пов'язано з тим, що держава має дотримуватись раніше згаданого принципу "належного урядування" та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов'язків, встановлених нею ж.

Наведене спростовує доводи касаційної скарги, обґрунтовані майновим станом.

Також, є безпідставними доводи ДПІ щодо практики застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах, оскільки питання про поважність причин пропуску процесуального строку оцінюються судом на власний розсуд, в кожному конкретному випадку.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано та у відповідності до норм процесуального права постановив ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскаржувану у цій справі.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 349, статті 350, частинами 1, 5 статті 355, статтями 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Личаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2017залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна