Постанова

від 21.08.2018 по справі 910/23099/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" серпня 2018 р. Справа№ 910/23099/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Зубець Л.П.

Мартюк А.І.

секретар судового засідання Шмиговська А.М.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Структура Л

на рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2018 р.

у справі №910/23099/17 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом Акціонерного товариства Резекненської спеціальної економічної зони REBIR

до Товариства з обмеженою відповідальністю Структура Л

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ :

Акціонерне товариство Резекненської спеціальної економічної зони REBIR звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Структура Л про стягнення основного боргу у розмірі 17422,88 доларів США та 18231,65 доларів США штрафу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов контракту на поставку продукції № 12-54/3398 від 30.01.2017 р., а саме нездійсненням повної оплати за поставлений позивачем товар, у останнього виникла заборгованість перед позивачем у загальному розмірі 35654,53 дол. США, що становить 994201,75 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.03.2018 р. позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Структура Л на користь Акціонерного товариства Резекненської спеціальної економічної зони REBIR заборгованість у розмірі 17422,88 доларів США, штраф у розмірі 18231,65 доларів США та витрати по сплаті судового збору в сумі 14913,03 грн.

Вказане рішення мотивовано тим, що з огляду на встановлення факта невиконання відповідачем обов'язку з оплати отриманого товару за контрактом та факта наявності заборгованості, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача основної суми боргу у розмірі 17422,88 дол. США підлягають задоволенню. Крім того, судом встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по сплаті коштів за поставлений товар не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань, і він вважається таким, що прострочив, відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності, тому судом задоволено позовні вимоги про стягнення штрафу.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем було подано апеляційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, просив скаргу задовольнити, рішення скасувати, в позові відмовити. Вважає, що приймаючи оскаржуване рішення, судом не враховано, що позивач товар на суму 994201,75 грн. відповідачу не поставляв, належні докази прийняття відповідачем товару на зазначену суму відсутні. Крім того, оскаржуване рішення ґрунтується на контракті, оригінал якого суду не надавався та ставиться під сумнів відповідачем. Також відповідачем долучено до матеріалів справи відповідь на відзив з клопотанням про поновлення строку для його подання. Відповідачем було належним чином обґрунтовано причини неподання такого клопотання, у зв'язку з поданням позивачем відзиву у останній день строку, встановленого ухвалою суду, тому колегією суддів вказане клопотання задоволено та прийнято до розгляду подану відповідачем відповідь на відзив.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін. Вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Позивачем було долучено до матеріалів справи відзив на апеляційну скаргу та додаткові пояснення щодо відзиву на апеляційну скаргу. Також позивачем подано клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, а саме виготовлених перекладів на українську мову наявних в матеріалах справи на латвійській мові експортних декларацій та банківських виписок. Відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України, колегією суддів вказані докази приймаються до уваги з огляду на те, що для всебічного та повного розгляду справи необхідний переклад експортних декларацій та банківських виписок на українську мову.

09.07.2018 р. відповідачем через відділ інформаційного забезпечення суду було подано клопотання про призначення експертизи та зупинення провадження у справі. В судовому засіданні 21.08.2018 р. представник відповідача відмовився від зазначеного клопотання. Крім того, колегія суддів зазначає, що вказане клопотання було подано з порушенням строків для подання письмових клопотань та заяв по справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

В оскаржуваному рішенні суду зазначено про відмову у поновленні строку для подання відзиву відповідачем. Доводи відповідача в обґрунтування клопотання про поновлення строку для подання відзиву визнано судом неповажними та непереконливими, а також такими, що спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно з ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день вручення судового рішення під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно ч. 7 ст. 242 ГПК України, якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що судові виклики і повідомлення вважаються врученими юридичній особі лише у разі, якщо вони вручені не будь-якій, а уповноваженій ним особі (директору, уповноваженій особі за довіреністю, договором тощо).

В судовому засіданні відповідачем було повідомлено, що як вбачається з наявних у матеріалах справи повідомлень про вручення поштової кореспонденції, відправленої на ім'я відповідача, направлені судом поштові відправлення були отримані фізичними особами Лебідь та Білоконь. Проте особи із вказаними прізвищами у товаристві не працюють та ніколи не працювали. Вказане підтверджується доданою до відзиву довідкою відповідача за підписом його директора, відповідно до якої за штатним розписом у період з 30.01.2017 р. по 06.03.2018 р. у відповідача працює лише ОСОБА_2 Крім того, відповідач не уповноважував вказаних осіб на отримання поштової кореспонденції та з ними не знайомий.

Суд першої інстанції не надав належної уваги, що ухвали суду були вручені органом поштового зв'язку неуповноваженим особам, з якими відповідач не перебував та не перебуває у жодних (договірних, трудових тощо) відносинах.

Тобто, необізнаність відповідача з наявністю щодо нього судового провадження та неподання у зв'язку з цим відзиву та доказів до закінчення підготовчого провадження викликана не його суб'єктивними діями чи бездіяльністю, а незалежними від відповідача обставинами - врученням органом поштового зв'язку судових ухвал не відповідачу, а третім неуповноваженим особам.

Як зазначив представник відповідача, про наявність вказаної справи йому стало відомо лише 27.02.2018 р. з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов'язку вчинити відповідну процесуальну дію. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, у кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

З огляду на те, що строк для подачі відзиву, доказів та заявлення клопотань відповідач пропустив з об'єктивних незалежних від нього причин - у зв'язку з неврученням йому поштовою установою копій позовних матеріалів та ухвал суду, і відповідач не може нести відповідальність за неправомірні дії інших осіб (вручення ними відправлень неуповноваженим особам), а також враховуючи, що законодавство передбачає можливість поновлення строків для подання процесуальних документів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправомірно відмовив у поновленні строку та не прийняв до розгляду докази, доводи та клопотання відповідача.

Згідно з ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

З огляду на те, що відповідачем обґрунтовано неможливість подання до суду першої інстанції наявних у нього документів, що стосуються предмету розгляду справи у встановлений ГПК України строк, колегія суддів розглядає справу на підставі усіх наявних у ній та наданих сторонами доказів.

Як стверджує відповідач, заявлений позов є безпідставним, оскільки ґрунтується на контракті, який відповідач не підписував, а оскільки зміст контракту, що долучено позивачем до позовної заяви не відповідає змісту контракту, оригінал якого наявний у відповідача.

У зв'язку з цим, відповідач ставить під сумнів надану позивачем до матеріалів справи копію контракту.

Враховуючи вказані обставини, судом апеляційної інстанції було зобов'язано позивача надати у судове засідання для огляду оригінал контракту.

Проте, в судовому засіданні представник позивача повідомив, що оригінал контракту у позивача відсутній, а поставка товару відповідачу була здійснена за усною домовленістю.

Вказані твердження позивача колегія суддів не приймає до уваги з огляду на те, що підставою заявленого позову був контракт № 12-54/3398 від 30.01.2017 р., а відповідно до приписів ст. 46 ГПК України зміна предмету або підстав позову можлива лише до закінчення підготовчого засідання, шляхом подання письмової заяви. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не подавались заяви про зміну предмету або підстав позову.

Отже, судом встановлено, що сторони 30.01.2017 р. уклали контракт за змістом поданим відповідачем, що долучений до відзиву та апеляційної скарги. Оригінал вказаного контракту наявний у відповідача та оглядався в судовому засіданні. Протилежного позивач належними засобами доказування не довів.

За доводами позивача, на виконання умов контракту АТ Резерненської спеціальної економічної зони REBIR протягом січня-липня 2017 поставило відповідачу товар на загальну суму 66449,23 дол. США. Відповідачем в свою чергу товар прийнято та частково оплачено у розмірі 49026,35 дол. США, зв'язку з чим в останнього утворився борг у сумі 17422,88 дол. США.

Отже, спір у справі виник у зв'язку з неналежним виконанням на думку позивача відповідачем договірних зобов'язань щодо повноти та вчасності оплати за отриманий товар.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 266 ГК України, предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, згідно з п. 1.1 контракту, продавець продає, а покупець купує продукцію, що в подальшому іменується товар (електроінструменти з торговою маркою RЕВІR і запчастини до них), найменування, асортимент і ціна яких вказані в додатках (специфікаціях) до даного контракту і являються його невід'ємною частиною.

Отже, невід'ємною частиною договору поставки є специфікації, адже саме в них визначаються всі характеристики товару, що купується, його вартість, тощо.

Пунктом 3.1. контракту встановлено, що товар, який продається по даному контракту, може поставлятись як на умовах DАР (доставка до міста) місто Київ, так і на умовах ЕХW (франко-завод) транспортом, відповідно до Інкотермс 2010.

Відповідно до п. 3.4. контракту, продавець направляє з вантажем наступний комплект документів: інвойс, автотранспортна накладна (СМR), упаковочний лист, копію митної декларації країни відправника.

Так, відповідно до специфікації №1 від 01.03.2017 р. до вказаного контракту продавець зобов'язаний був поставити товар на загальну суму 20004,30 дол. США.

Вказаний за специфікацією товар був поставлений позивачем та оплачений відповідачем. Відповідна господарська операція згідно умов п. 3.4. підтверджується інвойсом ААК 00586 від 15.03.2017 р., міжнародною товарно-транспортною накладною (СМR) №172439, митною декларацією, копії яких наявні в матеріалах справи.

Друга поставка була здійснена відповідно до специфікації №2 від 06.04.2017 р. до контракту від 30.01.2017 р. на загальну суму товару 20015,68 дол. США, підтвердженням чого є інвойс ААК 00590 від 03.05.2017 р., автотранспортна накладна (СМR) № 760459 від 03.05.2017 р., митною декларацією, копії яких містяться в матеріалах справи.

У позовній заяві позивач підтверджує оплату відповідачем поставленого товару на загальну суму 49026,35 дол. США.

Відповідно до умов контракту, поставлений позивачем, асортимент товару, погоджується сторонами контракту у специфікаціях. Проте, специфікацій на товар, який за твердженнями позивача був поставлений 31.01.2017 р., 12.07.2017 р., останній не надає, як і не надає інших належних документів, які підтверджують поставку товару відповідачу.

Таким чином, відсутність специфікацій, митних декларацій та автотранспортних накладних не дають підстав для висновків про доведеність факту поставки товару 31.01.2017 р. на суму 11406, 25 дол. США, 12.07.2017 р. на суму 15023,00 дол. США.

Статтею 13 ГПК України, закріплено принцип змагальності сторін, відповідно до якого, зокрема, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 13 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Так, згідно п. 3.2. редакції контракту, що надана відповідачем, поставка товару за даним контрактом здійснюється згідно із погодженими сторонами заявками, не пізніше 30 днів після її погодження.

Таким чином, документом, що міг підтвердити погодження сторонами характеристик товару, що замовляється та буде поставлятись, є заявки. Проте, позивачем не надано таких заявок або ж інших документів, які б підтверджували погодження сторонами поставки товару, зокрема щодо поставок 31.01.2017 р. та 12.07.2017 р., про які зазначає позивач.

Відповідач стверджує, що такі заявки не складались та позивачу не направлялись.

Крім того, суд першої інстанції безпідставно прийняв наявні у матеріалах справи копії накладних як докази поставки товару саме відповідачу.

Так, як вбачається з копій накладних № ААТ 005334 від 31.01.2017 р. на суму 11406,25 дол. США та №ААТ 005547 від 12.07.2017 р. на суму 15023,00 дол. США товар за цими накладними отримано двома різними фізичними особами, які не мають підтвердженого належними засобами доказування відношення до відповідача. Окрім цього, відповідач заперечував факт уповноваження зазначених у цих накладних осіб на отримання товару чи вчинення інших дії. Довіреностей вказаним особам видано не було, а позивачем зворотного не доведено.

Крім того, як вбачається з вказаних накладних місцем отримання товару визначено Польщу - SUKCES АС, Роlsка 22-100 Сhelm, ul Сhemiczna 5С, РL5631941832.

Не підтверджують факт поставки товару відповідачу і експортні декларації № 4000302839417031100238 від 31.01.2017 р., № 4000302839417193100085 від 12.07.2017 р., та автотранспортні накладні (СМR) LV-760476 від 12.07.2017 р. (СМR) LV-00474089 від 31.01.2017 р. Зокрема, останні не містять інформації щодо отримання товару повноваженою особою відповідача.

Процесуальне законодавство визначає вимоги, яким мають відповідати подані сторонами докази для їх врахування судом, а саме: належність, допустимість, достатність та достовірність.

Відповідно до ст.ст. 76 - 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Проте надані позивачем копії накладних та декларацій не можуть вважатися належними, достовірними та допустимими у розумінні ГПК України доказами у даній справі. Вказані накладні не підтверджують факту поставки товару саме відповідачу, оскільки вони підписані фізичними особами за відсутності у них відповідних документів на їх підписання.

Відповідно до ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку, що обов'язок зі сплати товару виникає у покупця лише після поставки цього товару покупцю або прийняття товарозпорядчих документів на нього. А суд не вправі зобов'язувати відповідача оплачувати товар за відсутності доказів його поставки та отримання у відповідному обсязі.

Враховуючи наявні у матеріалах справи докази, доводи сторін, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 17422,88 доларів США та 18231,65 доларів США штрафу є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доводи позивача, викладені ним в апеляційній скарзі, заслуговують на увагу, а тому остання підлягає задоволенню.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з відмовою у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, п. 2 ч. 1 ст. 275, п. 3 ч. 1 ст. 277, ст. 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Структура Л задовольнити.

Рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2018 р. у справі №910/23099/17 скасувати.

В позові відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства Резекненської спеціальної економічної зони REBIR (LV-4604, Латвія, м. Резекне, вул. Вілякас 4, рег. №000302839) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Структура Л (01021, м. Київ, Печерський узвіз, 13, оф. 23, код ЄДРПОУ 41098346) 22369 (двадцять дві тисячі триста шістдесят дев'ять) грн. 55 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

Справу №910/23099/17 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строк, що передбачені ст.ст. 288, 289 ГПК України.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді Л.П. Зубець

А.І. Мартюк

Повний текст постанови суду складено 22.08.2018 р.