Постанова

від 21.08.2018 по справі 361/7404/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 361/7404/17 Головуючий у І інстанції Радзівіл А. Г. Провадження № 22-ц/780/3177/18 Доповідач у 2 інстанції Фінагеєв В. О. Категорія 38 21.08.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 серпня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області

у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Сержанюка А.С.,

за участю секретаря Богдан І.В.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Літківської сільської ради Броварського району Київської області, треті особи - ОСОБА_4, орган опіки та піклування Броварської районної державної адміністрації Київської області, який діє також в інтересах ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, про визнання права власності на спадкове майно, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом та просила визнати за нею право власності на спадкове майно після смерті її чоловіка ОСОБА_9 та померлої свекрухи ОСОБА_10, а саме земельну ділянку та будинок, що розташовані по АДРЕСА_1

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно договору купівлі-продажу від 01 березня 2001 року свекруха позивача ОСОБА_10 та чоловік позивача ОСОБА_9 у рівних долях придбали у ОСОБА_11 земельну ділянку площею 0,250 га та будинок, збудований на 41 %, які розташовані та знаходяться по провулку Буслівському в с. Літки Броварського району. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_10. Оскільки за життя ОСОБА_10 не склала заповіт, право на спадкування за законом виникло у її дітей ОСОБА_9 та ОСОБА_3. Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 вересня 2008 року ОСОБА_3 успадкувала частину майна своєї матері. ОСОБА_2 вказує на те, що до обсягу успадкованого майна не входила ? частина спірної земельної ділянки та недобудованого будинку, які розташовані за вищезазначеною адресою. Після смерті ОСОБА_10 позивач з чоловіком ОСОБА_9 фактично успадкували частину майна, що належала спадкодавцю, продовжуючи проживати та вести господарство на земельній ділянці та в будинку. ОСОБА_9 був власником земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка знаходиться за вищезазначеною адресою. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 помер. За життя ОСОБА_9 склав заповіт, яким заповів належне йому на праві власності майно на випадок його смерті своїй дружині - ОСОБА_2. Позивач зазначає, що її чоловік ОСОБА_9 після смерті своєї матері ОСОБА_10 прийняв спадщину по закону, а саме ? частину земельної ділянки та недобудованого будинку, а вона після смерті чоловіка стала спадкоємцем всієї земельної ділянки та недобудованого будинку, оскільки прийняла спадщину за законом.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 травня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що судом першої інстанції порушено вимоги ст. 206 ЦПК України, оскільки відповідач ОСОБА_3 визнала позов, маючи на меті повернути своїм племінникам втрачену можливість жити у своєму будинку і на своїй земельній ділянці. З невідомих причин судом було завищено судовий збір і стягнуто плату з вартості всієї земельної ділянки, незважаючи на те, що 6/10 частини цієї земельної ділянки вже належало родині ОСОБА_2. Суд послався на ч. 1 ст. 376 ЦК України, знаючи що у 2001 році родина апелянта придбала недобудований на 41 % будинок і застосовує дану норм статті. При обчисленні судового збору не береться до уваги вартість спадкового майна, про яке зазначено в п. 16 ч. 1 ст. 4 Декрету КМУ від 21 січня 1993 року Про державне мито , і що від сплати цього збору звільняються особи, зазначені у п. 6 (спадкоємці першої черги громадян, реабілітованих відповідно до Закону України Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні ) та у п. 18 ч. 1 ст. 4 вказаного Декрету.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 зазначає, що у разі отримання позитивної відповіді нотаріуса та видачі свідоцтва про право на спадщину, відповідач одразу б переписала майно на позивача, адже остання фактично прийняла спадщину. Довідка Літківської сільської ради свідчила, що вся земельна ділянка була записана на ОСОБА_9, а, отже, спадщину було прийнято. Суд порушив вимоги ч. 4 ст. 1269 ЦК України.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_3 зазначає, що вона успадкувала після смерті матері ОСОБА_10 частину майна. 1/2 частина земельної ділянки та недобудований будинок, які придбали ОСОБА_10 та ОСОБА_9, не входили до складу спадщини. ОСОБА_9 після смерті ОСОБА_10 успадкував ? частину земельної ділянки та недобудованого будинку, а ОСОБА_3 стала спадкоємцем всієї земельної ділянки та недобудованого будинку, оскільки прийняла спадщину за законом. Відповідач вважає вимоги ОСОБА_2 обґрунтованими та просить задовольнити її позов.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_9 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про одруження НОМЕР_3 від 10 жовтня 2001 року (а.с.86, Т.1).

ОСОБА_9 є сином ОСОБА_10, що підтверджується потворно виданим свідоцтвом про народження НОМЕР_4 від 09 січня 1985 року (а.с.47, Т.1).

ОСОБА_3 є донькою ОСОБА_10, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_5 та свідоцтвом про укладення шлюбу (а.с.47, 48, Т.1).

01 березня 2001 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_10, ОСОБА_9 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно якого продавець продав, а покупці купили земельну ділянку площею 0,250 га в рівних частинах кожний. Місце розташування земельної ділянки - АДРЕСА_1, цільове призначення - житлове будівництво, обслуговування будівель і господарських споруд (а.с.6, Т.1).

01 березня 2001 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_10, ОСОБА_9 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, згідно якого ОСОБА_11 продала, а ОСОБА_10, ОСОБА_9 купили в рівних частинах кожний житловий будинок з надвірними будівлями, збудований на 41 %, що знаходиться по АДРЕСА_1 (а.с.7, Т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_6 від 08 липня 2007 року (а.с.14, Т.1).

06 грудня 2007 року ОСОБА_3 та ОСОБА_9 звернулися до П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_10 (а.с.40, Т.1).

27 грудня 2007 року ОСОБА_9 подав до П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори заяву, згідно якої він відмовився від спадкового майна, яке залишилося після смерті ОСОБА_10 , на користь ОСОБА_3. У вказаній заяві ОСОБА_9 зазначив, що він відкликає раніше подану до нотаріальної контори заяву від 06 грудня 2007 року про прийняття ним спадщини (а.с.41, Т.1).

11 лютого 2008 року ОСОБА_4, який є сином ОСОБА_10, подав до П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори заяву, в якій зазначив, що пропустив строк для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті матері, та він не претендує на долю у спадковому майні і до суду звертатися не буде (а.с.42, Т.1).

12 вересня 2008 року ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_10. Спадщина складається з земельної ділянки площею 0,0528 га, розташованої на території Сувидської сільської ради, АДРЕСА_2 (а.с.52, Т.1).

21 грудня 2015 року ОСОБА_9 склав заповіт, яким на випадок своєї смерті заповів все своє майно, де б воно не було і з чого воно не складалося б, і взагалі все те, що буде йому належати на день смерті і на що він за законом матиме право ОСОБА_2 (а.с.84-85, Т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_7 від ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.84, Т.1).

01 липня 2016 року ОСОБА_2 звернулася до Броварської районної державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_9. Іншими спадкоємцями до майна померлого згідно статті 1241 ЦК України є його діти ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (а.с.83, Т.1).

Згідно інформаційної довідки КП КОР Лівобережне БТІ житловий будинок АДРЕСА_1, не зареєстрований на праві власності (а.с.96, Т.1).

09 серпня 2017 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Спадщина складається з ? частини земельної ділянки площею 0,2500 га, розташованої на землях, що знаходяться у віданні Літківської сільської ради, наданої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1, що належала померлому ОСОБА_9. Розмір частки ОСОБА_2 на яку видано свідоцтво становить 6/20 (а.с.61, 111, Т.1).

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_12 звернулася до П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_10. Спадкове майно складається з земельної ділянки площею 0,25 га, розташованої на території Літківської сільської ради АДРЕСА_1 (а.с.54, Т.1).

Постановою державного нотаріуса П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_13 від 15 листопада 2017 року ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на ? частину земельної ділянки площею 0,25 га, розташованої по АДРЕСА_1. Підставою для такої відмови стала відсутність необхідних документів та державної реєстрації права власності за покупцем. На час придбання земельної ділянки та смерті спадкодавця єдиним документом, що посвідчував право власності на землю був державний акт про право власності на землю. Однак, власник не отримувала його (а.с.63, Т.1).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що до спадкоємця може лише перейти право власності на будівельні матеріали та обладнання, які використані при будівництві зазначеного житлового будинку, у частці, яка б відповідала належній частці у спадковому майні. Судом не встановлені підстави та обставини, які надавали право ОСОБА_2 набути право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на всю площу земельної ділянки 0,25 га.

Однак, апеляційний суд не може повністю погодитися з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Судом встановлено, що ОСОБА_2 перебувала у шлюбі з ОСОБА_9. ОСОБА_9 був сином ОСОБА_10. 01 березня 2001 року ОСОБА_10 та ОСОБА_9 придбали у рівних частках земельну ділянку площею 0,250 га та житловий будинок з надвірними будівлями, збудований на 41 %, що знаходиться по АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 померла і після її смерті у встановлений законом строк з заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори звернулися син ОСОБА_9 та дочка ОСОБА_3. Однак, ОСОБА_9 згодом відмовився від спадщини на користь ОСОБА_3, подавши відповідну заяву до нотаріальної контори.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 вказує на те, що після смерті ОСОБА_10 вона з чоловіком ОСОБА_9 фактично успадкували частину майна, що належала його матері, продовжуючи проживати та вести господарство на земельній ділянці та в будинку.

Відповідно до ч. 5 ст. 1269 ЦК України особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.

Відповідно до вимог ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною.

Так, ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_1. 06 грудня 2007 року, тобто в межах встановленого законом строку для прийняття спадщини, ОСОБА_9 звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті матері. Разом з тим, 27 грудня 2007 року спадкоємець подав заяву, в якій зазначив, що відмовляється від спадкового майна на користь дочки померлої ОСОБА_3, та відкликав заяву, подану ним 06 грудня 2007 року.

За таких обставин, ОСОБА_9 не успадкував частину земельної ділянки та будинку після смерті матері ОСОБА_10, оскільки відмовився від спадщини на користь іншого спадкоємця.

За змістом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися на момент його смерті.

Отже, ОСОБА_2 може претендувати лише на те майно, яке належало її померлому чоловіку на день відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

З матеріалів справи вбачається, що 21 грудня 2015 року ОСОБА_9 склав заповіт, яким на випадок своєї смерті заповів ОСОБА_2 все своє майно, де б воно не було і з чого воно не складалося б, і взагалі все те, що буде йому належати на день смерті і на що він за законом матиме право. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 помер.

На день смерті ОСОБА_9 належала ? частина земельної ділянки площею 0,250 га та ? частина житлового будинку з надвірними будівлями, збудованого на 41 %, що знаходиться по АДРЕСА_1.

ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_9 та отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на частину земельної ділянки площею 0,2500 га, наданої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1, що належала померлому ОСОБА_9. Розмір частки ОСОБА_2 становить 6/20.

При цьому, ОСОБА_2 має право на частину спадкового майна, яке складається з ? частини житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1.

Відповідно до ч. 1 ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Судом встановлено, що після смерті ОСОБА_9 у нього залишилися неповнолітні та малолітні діти ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які мають право на обов'язкову частку у спадщині.

Отже, після смерті ОСОБА_9 його спадкоємцями є ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 і кожен з них має право за законом на 1/10 частину зазначеного спадкового майна. Оскільки ОСОБА_9 склав заповіт, яким заповів своє майно позивачу, діти спадкодавця спадкують по 1/20 частині кожен, тобто 4/20, або 2/10, як обов'язкову частку у спадщині. ОСОБА_2 має право на спадкування за заповітом частки у розмірі 3/10 від будинку по АДРЕСА_1, яка належала спадкодавцю ОСОБА_9 на підставі договору купівлі продажу.

Відповідно до наданого суду свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_2, отримала у спадщину після свого чоловіка ОСОБА_9 6/20 частин від земельної ділянки площею 0,2500 га, наданої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1.

Інша частина зазначеної земельної ділянки, а саме ?, що належала померлі ОСОБА_10, не була успадкована ОСОБА_9, а відтак не може бути успадкована його дружиною ОСОБА_2.

Отже судом встановлено, що ОСОБА_2 має право власності в порядку спадкування за заповітом після свого чоловіка ОСОБА_9 виключно на 6/20 частин зазначеної земельної ділянки, про що отримала відповідне свідоцтво.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що підстав до визнання права власності за позивачем на усю земельну ділянку площею 0,2500 га, наданої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 немає, а відтак позов в частині визнання права власності на зазначену земельну ділянку задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог ст. 59 ЦПК України права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом. Права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років можуть захищати у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі в таких справах неповнолітню особу чи особу, цивільна дієздатність якої обмежена.

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом у своїх інтересах та просила визнати за нею право власності на житловий будинок та земельну ділянку, а позов в інтересах своїх неповнолітніх та малолітніх дітей вона не подавала.

До участі у справі було залучено лише третю особу - орган опіки та піклування Броварської районної державної адміністрації Київської області, який діє також в інтересах ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що судом першої інстанції порушено вимоги ст. 206 ЦПК України, оскільки відповідач ОСОБА_3 визнала позов, маючи на меті повернути своїм племінникам втрачену можливість жити у своєму будинку і на своїй земельній ділянці.

Однак, відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Визнання позову відповідачем суперечить вимогам ст. 1241 ЦК України та порушує права малолітніх та неповнолітніх дітей, які мають право на обов'язкову частку у спадщині після смерті батька ОСОБА_9, оскільки позивач заявила позов лише у своїх інтересах та просила визнати за собою право власності на все спадкове майно, а не лише на ту частину, на яку вона має право.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 зазначає, що довідка Літківської сільської ради свідчить, що вся земельна ділянка була записана та ОСОБА_9, а, отже, спадщину було прийнято.

Однак, довідка сільської ради (а.с.96, Т.1) не є правовстановлюючим документом та не підтверджує право власності особи на нерухоме майно, так як відповідно до вимог ст. 125 ЗК України (в редакції, що діяла на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_9) право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права. У матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_9 являвся власником усієї земельної ділянки, право власності на яку просить визнати позивач.

Відповідач також зазначає, що суд порушив вимоги ч. 4 ст. 1269 ЦК України, згідно якої заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун. Проте, такі доводи ОСОБА_3 не заслуговують на увагу, так як позивач не подавала позов в інтересах дітей і не просила визнати за ними право власності на спадкове майно, а діяла лише у своїх інтересах.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, позивач зазначає, що суд завищив судовий збір і стягнув плату з вартості всієї земельної ділянки, незважаючи на те, що 6/10 частини цієї земельної ділянки вже належало родині ОСОБА_9.

Однак, відповідно до вимог ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, справляється судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У позовній заяві ОСОБА_2 просила визнати за нею право власності на житловий будинок та земельну ділянку, а не на їх частину. Загальна вартість вказаного нерухомого майна згідно звіту про оцінку майна становить 378 546 грн. Отже, розмір судового збору, який підлягав сплаті при подачі позову, вираховується з загальної вартості земельної ділянки та будинку.

В апеляційній скарзі позивач також зазначає, що при обчисленні судового збору не береться до уваги вартість спадкового майна, про яке зазначено в п. 16 ч. 1 ст. 4 Декрету КМУ від 21 січня 1993 року Про державне мито , і що від сплати цього збору звільняються особи, зазначені у п. 6 (спадкоємці першої черги громадян, реабілітованих відповідно до Закону України Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні ) та у п. 18 ч. 1 ст. 4 вказаного Декрету.

Однак, на час звернення ОСОБА_2 до суду з даним позовом порядок сплати судового збору регулювався Законом України Про судовий збір , який є спеціальним законом. Позивач не надала доказів того, що вона звільнена від сплати судового збору в силу вимог ст. 5 Закону України Про судовий збір .

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо відсутності підстав до задоволення позову в частині визнання права власності позивача на частину житлового будинку не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та прийняття постанови по суті позовних вимог.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Так, при подачі позовної заяви та апеляційної скарги сплаті підлягав судовий збір у загальному розмірі 9 464 грн. 40 коп. Позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню виключно в частині визнання права власності на 3/10 частини будинку. Отже, на користь позивача підлягає стягненню з відповідачів судовий збір у розмірі 1 419 грн. 66 коп. ((9 464/100)*30)/2) з кожного.

На підставі викладеного та керуючись статтями 328, 392, 1216-1218, 1241, 1269, 1273 ЦК України, статтею 125 ЗК України, статтями 206, 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 травня 2018 року скасувати та прийняти постанову.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Літківської сільської ради Броварського району Київської області, треті особи - ОСОБА_4, орган опіки та піклування Броварської районної державної адміністрації Київської області, який діє також в інтересах ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, про визнання права власності на спадкове майно задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, право власності на 3/10 частини житлового будинок з надвірними будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3, проживаючої по АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, Літківської сільської ради Броварського району Київської області, місце знаходження - вул. Шевченка, 63, с. Літки Броварського району Київської області, ЄДРПОУ 04363900, на користь ОСОБА_2, проживаючої по АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, судовий збір у розмірі 1 419 (одна тисяча чотириста дев'ятнадцять) гривень, 66 копійок з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повне судове рішення складено 21 серпня 2018 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Сержанюк А.С.