Постанова
від 15.08.2018 по справі 910/20142/17
КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/20142/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Вронська Г.О., Ткач І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Сігнаєвської К.І.;

за участю представників:

позивача - Новикова О.Є.,

відповідача - 1- не з'явився,

- 2 - Грабович С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерного товариства "ВТБ Банк"

на постанову Київського апеляційного господарського суду

(головуючий - Власов Ю.Л., судді - Андрієнко В.В., Буравльов С.І.)

від 12.06.2018,

за позовом публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк"

до 1) товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укрбурвод",

2) товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницьке управління № 13 "Електро"

про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 01.07.2016

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2017 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним укладеного між ТОВ "Будівельна компанія "Укрбурвод" і ТОВ "Хмельницьке управління № 13 "Електро" договору відступлення права вимоги від 01.07.2016.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем-1 22.06.2007 був укладений кредитний договір №11, в забезпечення виконання зобов'язань за яким сторони в цей же день уклали іпотечний договір №11/z. У зв'язку із невиконанням відповідачем-1 своїх зобов'язань за кредитним договором позивач звернув стягнення на предмет іпотеки.

01.07.2016 між відповідачами було укладено договір про відступлення права вимоги до позивача згідно з ч. 3 ст. 37 Закону України "Про іпотеку". Оскільки вказаний договір укладений в порушенням вимог ст. 513 Цивільного кодексу України (не посвідчений нотаріально, як договір іпотеки), не відповідає нормам ст. 203 Цивільного кодексу України, ст. 180 Господарського кодексу України, адже не містить всіх істотних умов, зокрема ціни права вимоги тощо, то позивач просив визнати його недійсним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.03.2018 позов задоволено. Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 01.07.2016, укладений між ТОВ "Будівельна компанія "Укрбурвод" і ТОВ "Хмельницьке будівельне управління №13 "Електро".

Рішення мотивовано тим, що відповідачем-1 було передано відповідачу-2 право вимоги, яке випливає не тільки із приписів ч. 3 ст. 37 "Про іпотеку", але й безпосередньо з самого іпотечного договору №11/z від 22.06.2007.

Крім того, суд зазначив, що відповідачами не надано доказів виконання зобов'язань, зокрема, підтвердження перерахування суми, обумовленої сторонами у договорі про відступлення права вимоги, на поточний рахунок відповідної сторони, що у свою чергу позбавляє суд можливості встановити, чи дійсно укладений 01.07.2016 між сторонами договір був спрямований на реальне настання правових наслідків. Також місцевим судом вказано, що сторонами в оспорюваному правочині визначено обсяг права вимоги, проте не визначено її вартість.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2018 скасовано та постановлено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції обгрунтована тим, що оспорюваний договір відповідає вимогам ст. 513 Цивільного кодексу України, адже укладений у письмовій формі, нотаріальне посвідчення правочину не є окремою формою правочину, а доводи позивача про відсутність у договорі істотних умов можуть свідчити про неукладеність договору, що виключає визнання його недійсним.

11.07.2018 позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду скасувати, залишивши в силі рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2018.

Касаційна скарга обгрунтована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права - ст. ст. 202, 203. 204, 209, ч. 3 ст. 215, ст. ст. 218, 513 Цивільного кодексу України та порушив норми процесуального права - ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 2, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 22.06.2007 між ВАТ "ВТБ Банк" (правонаступником якого є позивач) та ВАТ "Укрбурвод" (правонаступником якого є відповідач -1) був укладений кредитний договір №11, відповідно до якого позивач надав відповідачу-1 грошові кошти в сумі 2 800 000 грн зі строком кредитування до 12.12.2008 та сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 18% річних.

В подальшому сторонами вносились зміни до кредитного договору №11 від 22.06.2007 договорами про внесення змін №1 від 27.10.2008, №2 від 27.10.2008 та №3 від 21.11.2008, якими, зокрема, внесено зміни щодо відсотків за користування кредитом, порядку зміни процентної ставки.

22.06.2007 між ВАТ "ВТБ Банк" та ВАТ "Укрбурвод" було укладено іпотечний договір №11/z, посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою Н.М., зареєстрований за №2319, згідно з яким в забезпечення зобов'язань за кредитним договором відповідач-1 передав в іпотеку позивачу комплекс будівель та споруд, що знаходяться за адресою: обл. Запорізька, м. Бердянськ, вул. Бахчисарайська 5.

13.05.2016 право власності на майно - комплекс будівель та споруд, що знаходяться за адресою: обл. Запорізька, м. Бердянськ, вул. Бахчисарайська 5, зареєстровано за позивачем на підставі договору іпотеки від 22.06.2007 за №2319, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №59986994 від 26.05.2016 внаслідок звернення позивачем стягнення на іпотечне майно.

01.07.2016 між відповідачем-1 та відповідачем-2 був укладений договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого відповідач-1 відступає, а відповідач-2 приймає на себе право вимоги до позивача, належне відповідачу-1 згідно ч. 3 ст. 37 Закону України "Про іпотеку", і стає кредитором за зобов'язанням позивача перед відповідачем-1, яке виникло після набуття права власності позивачем на предмет іпотеки - комплекс будівель та споруд, що знаходиться за адресою: обл. Запорізька, м. Бердянськ, вул. Бахчисарайська 5.

Згідно з п. 1.2 договору відповідач-2 отримує право замість відповідача-1 вимагати від позивача сплати грошової суми в розмірі, визначеному в п. 2.1.

Відповідно до п. 2.1 договору відступлення права вимоги, передбачене цим договором, за зобов'язанням позивача від відповідача-1 до відповідача-2 визначено сторонами в сумі 26 472 887,19 грн.

Згідно з п.2.3 договору грошові зобов'язання визнаються виконаними з моменту надходження грошових коштів на поточний рахунок відповідної сторони.

Відповідно до п. 2.4 договору відповідач-2 зобов'язаний протягом 10 календарних днів із дати виконання на його користь зобов'язання позивачем письмово повідомити відповідача-1 про таке виконання з зазначенням дати, суми і форми виконання із додаванням завірених відповідачем-2 копій документів, що підтверджують таке виконання.

Згідно з п. 3.2.1 договору до обов'язків відповідача-2 входить: сплатити суму, зазначену в п. 2.1 цього договору після отримання її від позивача частинами чи в повному обсязі.

У провадженні Господарського суду Житомирської області перебуває справа №11/1042 за позовом ВАТ "ВТБ банк" до ТОВ "Будівельна компанія "Укрбурвод" про стягнення 6 938 810,91 грн шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та за участю у справі третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору: ТОВ "Хмельницьке управління № 13 "Електро" до ПАТ "ВТБ Банк" про стягнення 26 472 887 грн відшкодування перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України, передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Однією з підстав позову позивач вказував невідповідність спірного договору вимогам ст. 513 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що й правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові, оскільки договір не посвідчений нотаріально, а отже укладений в іншій формі ніж договір іпотеки.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що чинним законодавством передбачено дві форми правочину: усну і письмову (електронну), а позивач помилково ототожнив нотаріальне посвідчення правочину з його формою та вважав, що нотаріально посвідчений правочин є окремою формою правочину.

Відповідно до ст. 209 Цивільного кодексу України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Отже, формою вчинення нотаріально посвідченого правочину є письмова форма, при цьому законодавство не вимагає нотаріального посвідчення договору уступки, укладеного внаслідок уступки вимоги за нотаріально посвідченим правочином.

Другою підставою недійсності договору уступки права вимоги позивач вказував його суперечність нормам ст. 203 Цивільного кодексу України, ст. 180 Господарського кодексу України, оскільки він не містить всіх істотних умов, зокрема ціни права вимоги тощо.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що недійсним може бути визнаний лише укладений сторонами правочин. Якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору такий договір є неукладеним, відповідно не може бути визнаний недійсним у зв'язку з відсутністю самого об'єкту.

Отже, підписаний відповідачами спірний договір не може бути визнаний недійсним з цієї підстави.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статтей 3, 15, 16 ЦК, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Але, ні позовна заява, ні касаційна скарга ПАТ "ВТБ Банк" не містять будь-яких посилань щодо того які ж права чи охоронювані законом інтереси банку порушені внаслідок укладення спірного договору.

Враховуючи все вищевикладене, Верховний Суд вважає, що доводи касаційної скарги жодним чином не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, в зв'язку з чим підстав для скасування ухваленої у справі постанови суду апеляційної інстанції немає .

У зв'язку з тим, що касаційна скарга залишена без задоволення, судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання касаційної скарги відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу акціонерного товариства "ВТБ Банк" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2018 у справі № 910/20142/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді Г. Вронська

І. Ткач

СудКасаційний господарський суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення15.08.2018
Оприлюднено28.08.2018
Номер документу76057657
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —910/20142/17

Ухвала від 12.12.2018

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Зубець Л.П.

Ухвала від 29.11.2018

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Зубець Л.П.

Ухвала від 22.11.2018

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Зубець Л.П.

Ухвала від 29.10.2018

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Зубець Л.П.

Ухвала від 24.10.2018

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Мальченко А.О.

Ухвала від 18.10.2018

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Сулім В.В.

Постанова від 15.08.2018

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Стратієнко Л.В.

Ухвала від 05.06.2018

Господарське

Київський апеляційний господарський суд

Власов Ю.Л.

Ухвала від 23.07.2018

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Стратієнко Л.В.

Постанова від 12.06.2018

Господарське

Київський апеляційний господарський суд

Власов Ю.Л.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні