Рішення

від 27.08.2018 по справі 814/409/18

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

27 серпня 2018 р.справа № 814/409/18 Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Кафанової Г.Г.,

представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: ОСОБА_2,

у спрощеному позовному провадженні із повідомленням учасників справи розглянув адміністративну справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Алан-Техно", вул. Самойловича, 31-А, м. Миколаїв, 54052

до відповідачаУправління Держпраці у Миколаївській області, вул. Маршала Василевського, 40/1, м. Миколаїв, 54003

провизнання протиправною і скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № 6-КП від 12.01.18 р.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Алан-Техно" (далі - позивач або Товариство) звернулось із адміністративним позовом до Управління Держпраці у Миколаївській області (далі - відповідач або Управління), в якому просить суд визнати протиправною і скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № 6-КП від 12 січня 2018 р. (далі - Постанова № 6-КП).

Свої вимоги позивач обґрунтував наступним:

- повідомлення про інспекційне відвідування не містить дати його закінчення;

- позивача не ознайомлено про підставу інспекційного відвідування та не пред'явлено направлення на його проведення;

- обсяг предмету перевірки виходив за межі, визначені інспектором в журналі реєстрації перевірок;

- після проведення перевірки інспектор відібрала пояснення від керівника Товариства;

- прізвище одного з працівників в акті перевірки написано невірно.

По суті порушень позивач зазначив, що розрахунок із звільненими працівниками в день їх звільнення неможливо було провести, у зв'язку із відсутністю таких працівників на роботі в цей день.

Відповідач позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні на тій підставі, що порядок проведення перевірки ним дотримано. Зазначив, що перевіркою встановлено порушення Товариством приписів трудового законодавства в частині виплати компенсації за невикористану відпустку, що і послугувало підставою для накладення штрафу (а. с. 59-65).

В судовому засіданні представники сторін підтримали свої вимоги і заперечення.

Позовна заява залишалась без руху, у зв'язку із її невідповідністю вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (а. с. 50).

Після усунення недоліків позовної заяви, 7 березня 2018 р. відкрито провадження в даній адміністративній справі (а. с. 2-3).

18 травня 2018 р. судом відмовлено у задоволені заяви про забезпечення позову (а. с. 121-122).

31 травня 2018 р. судом прийнято ухвалу про забезпечення позову, шляхом зупинення стягнення на підставі Постанови № 6-КП (а. с. 136-137).

Справа розглянута у спрощеному позовному провадженні із повідомленням учасників справи.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне.

У грудні 2017 р. відповідач провів перевірку позивача на предмет додержання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, результати якої оформлені Актом № 14-01-153/0261 (далі - Акт перевірки) (а. с. 20-35).

В Акті перевірки, серед інших порушень, зафіксовано, що при звільнені 19 працівників, позивач не виплатив їм грошову компенсацію за всі не використані ними дні щорічної відпустки, що є порушенням ст. 83 ч. 1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

5 січня 2018 р. відповідач надіслав позивачу повідомлення про призначення розгляду справи, у відповідь на яке позивач клопотав про розгляд справи за його відсутності (а. с. 71-73).

12 січня 2018 р. Управління прийняло Постанову № 6-КП, якою за порушення приписів ст. 83 ч. 1 КЗпП України (не виплата звільненим працівникам грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки), на підставі ст. 259 ч. 2 абз. 4 КЗпП України, Товариство оштрафовано на 608 000,0 грн. (а. с. 42-43).

Предметом спору в даній справі є законність рішення Управління про накладення на позивача штрафу на підставі того, що ним не виплачується компенсація при звільнені за невикористану відпустку.

За приписами ст. 77 ч. 1 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ст. 83 ч. 1 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

З урахуванням наведеного положення КАС України та норми КЗпП України і предмету доказування в даній справі, позивач повинен був подати суду докази того, що він нарахував та виплатив звільненим працівникам компенсацію за дні невикористаної відпустки. Разом із тим, жодних доказів на підтвердження цього позивач не подав як відповідачу під час перевірки та під час розгляду його справи відповідачем, так і суду.

Пояснення позивача про те, що у день звільнення працівники були відсутні на роботі, а тому він не міг розрахуватись із ними в день звільнення, суд до уваги не приймає, так як в Акті перевірки зазначено, що грошова компенсація навіть не нараховувалась при звільненні і на час перевірки вона не була виплачена.

Судом враховані і письмові пояснення директора Товариства, в яких він зазначив, що розрахунки із звільненими працівниками проводяться не у день звільнення, а в день виплати поточної заробітної плати, у зв'язку із відсутністю коштів на рахунку (а. с. 76).

Окремо суд зазначає, що доводи позивача про те, що у день звільнення перелічені в Акті перевірки працівники були відсутні на роботі, не підтверджені документально - позивач не надав суду ані наказів про відпустки, ані лікарняних листків, які б підтверджували цю обставину, а табелі обліку робочого часу не є належними та допустимими доказами відсутності осіб на роботі. Крім того, дати розрахунків із звільненими працівниками збігаються із датами виплати чергової заробітної плати, що тільки підтверджує пояснення директора, наведені вище.

Таким чином, відповідач вірно встановив наявність порушення позивачем ст. 83 ч. 1 КЗпП України.

Всі доводи Товариства зводяться до порушення Управлінням процедури проведення перевірки та наявності недоліків в оформленні документів, але окремі процедурні недоліки чи помилки в оформлені документів перевірки не можуть розглядатись як єдина і безумовна підстава для скасування Постанови № 6-КП і надаючи оцінку таким недолікам, суд в першу чергу виходить з того, чи могли такі недоліки вплинути на вірність висновку відповідача про наявність порушень.

Так, відсутність на екземплярі повідомлення про інспекційне відвідування дати закінчення перевірки не порушує жодних прав позивача, є несуттєвим і до того ж на екземплярі відповідача така дата міститься (а. с. 18, 69).

Відповідно до п. 9 ОСОБА_3 здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 р. № 295 (далі - ОСОБА_3 № 295), який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами, які використовують найману працю, під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред'явити об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення.

Цій нормі кореспондує п. 14 ОСОБА_3 № 295, в якому визначено, що під час проведення інспекційного відвідування об'єкт відвідування має право перевіряти в інспектора праці наявність службового посвідчення та не допускати до проведення інспекційного відвідування у разі відсутності такого посвідчення.

Отже, зауваження позивача про необхідність його повідомлення про підставу інспекційного відвідування та пред'явлення направлення на його проведення, безпідставні - посадова особа Управління повинна пред'явити тільки своє посвідчення. Крім того, судом враховано, що на повідомленні про інспекційне відвідування стоїть підпис і дата отримання його посадовою особою Товариства (а. с. 69).

ОСОБА_3 № 295 не містять обмежень для відповідача в питаннях, які можуть бути предметом перевірки, а тому відповідач має право перевіряти весь спектр дотримання вимог трудового законодавства, а не тільки обставини, які послугували підставою для проведення інспекційного відвідування та/або зазначені в журналі реєстрації перевірок.

Щодо невірного написання в Акті перевірки одного з прізвищ працівників, то це є несуттєвою помилкою, яка була виправлена відповідачем у тексті Постанові № 6-КП.

Таким чином, суд констатує, що всі наведені позивачем недоліки, не вплинули на вірність висновку відповідача про порушення позивачем приписів ст. 83 ч. 1 КЗпП України.

Штраф на позивача накладений на підставі ст. 259 ч. 2 абз. 4 КЗпП України, відповідно до якої юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Отже, передумовою для накладення на позивача штрафу в десятикратному розмірі, що і було зроблено відповідачем, є порушення ним мінімальних державних гарантій в оплаті праці.

Мінімальні державні гарантії визначені в ст. 12 ч. 1 Закону України "Про оплату праці": норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями (частина 2 наведеної статті Закону).

Так як ст. 83 ч. 1 КЗпП України передбачає обов'язок для позивача компенсувати звільненим працівникам невикористані дні щорічної відпустки, за правилами ст. 12 ч. 2 Закону України "Про оплату праці", це слід також вважати мінімальною державною гарантією.

З огляду на встановлені обставини справи, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог - позивач допустив порушення мінімальних державних гарантій, а саме не виплатив компенсацію за невикористану відпустку звільненим працівникам і відповідач правомірно наклав на нього штраф за це порушення.

Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволені адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю "Алан-Техно" (вул. Самойловича, 31-А, м. Миколаїв, 54052, ЄДРПОУ 13849530) до Управління Держпраці у Миколаївській області (вул. Маршала Василевського, 40/1, м. Миколаїв, 54003, ЄДРПОУ 39787411) про визнання протиправною і скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № 6-КП від 12 січня 2018 р., відмовити.

2. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя А. О. Мороз