Постанова

від 14.08.2018 по справі 903/838/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2018 року

м. Київ

Справа № 903/838/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.,

за участю помічника судді Курмишевої А.Г. (за дорученням головуючого судді),

учасники справи:

позивач - Ратнівське споживче товариство (далі - Товариство),

представники позивача: Колєснік Б.В. - адвокат (посвідчення від 16.03.2018 НОМЕР_1);

Дейнека М.І. - керівник;

відповідач - Ратнівська селищна рада Волинської області (далі - Рада),

представник відповідача - Козловський В.В. (довіреність від 28.03.2018 № 113/01-44),

розглянув касаційну скаргу Товариства

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.05.2018 (головуючий - суддя Грязнов В.В., судді: Філіпова Т.Л. і Василишин А.Р.)

у справі № 903/838/17

за позовом Товариства

до Ради

про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до господарського суду Волинської області з позовом до Ради і просило:

- визнати інформацію, розголошену на 2-му засіданні 9-ї сесії 7-го скликання Ради, яке відбулося 23.12.2016:

головним бухгалтером Ради ОСОБА_9 щодо будівництва приміщення критого ринку, яке знаходиться за адресою: 44101, Волинська область, Ратнівський район, смт Ратне, вул. Центральна, 39, що належить на праві приватної власності Товариству відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії СТВ № 113748 (далі - Приміщення), а також асфальтування території вказаного об'єкта за рахунок бюджетних коштів;

головою Ради ОСОБА_10 щодо наявності у Ради будь-яких прав на Приміщення, -

недостовірною та такою, що порушує особисте немайнове право Товариства на недоторканність ділової репутації;

- зобов'язати Раду спростувати недостовірну інформацію про Товариство у такий же спосіб, у який вона була поширена, а саме в присутності представника Товариства на черговій або позачерговій сесії Ради, що відбудеться після набрання рішенням суду законної сили шляхом публічного оголошення:

- головою Ради ОСОБА_10 наступного тексту: "Спростування недостовірної інформації. Шановні депутати Ратнівської селищної ради, а також всі присутні! Ратнівська селищна рада Ратнівського району Волинської області спростовує недостовірну інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 на другому засіданні 9 сесії сьомого скликання Ратнівської селищної ради про наявність у Ратнівської селищної ради будь-яких прав на приміщення критого ринку, яке знаходиться за адресою: 44101, Волинська обл., Ратнівський р-н, смт. Ратне, вул. Центральна, 39,. що належить на праві приватної власності Ратнівському споживчому товариству відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії СТВ 113748. Ратнівська селищна рада Ратнівського району Волинської області визнає факт недоторканності власності Ратнівського споживчого товариства";

- головним бухгалтером Ради ОСОБА_9 наступного тексту: "Спростування недостовірної інформації. Шановні депутати Ратнівської селищної ради, а також всі присутні! Ратнівська селищна рада Ратнівського району Волинської області спростовує недостовірну інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 на другому засіданні 9 сесії сьомого скликання Ратнівської селищної ради про будівництво за бюджетні кошти приміщення критого ринку, яке знаходиться за адресою: Волинська обл., Ратнівський р-н, смт. Ратне, вул Центральна, 39, та належить на праві приватної власності Ратнівському споживчому товариству, а також асфальтування території вказаного обєкта Ратнівська селищна рада Ратнівського району Волинської області визнає факт будівництва приміщення критого ринку, яке знаходиться за адресою: Волинські обл., Ратнівський р-н, смт. Ратне, вул. Центральна, 39,. та належить на праві приватної власності Ратнівському споживчому товариству та факт асфальтуванні: його території за кошти споживчої кооперації".

Позовну заяву мотивовано тим, що на згаданому засіданні сесії Ради головним бухгалтером Ради було повідомлено, що Приміщення збудовано та територія даного об'єкта заасфальтована за рахунок бюджетних коштів (дані твердження зафіксовано відеозаписом), а головою Ради на тій же сесії стверджувалося, що частина Приміщення належала Раді та передана Товариству в оренду; при цьому звернення Товариства про документальне підтвердження наведеного залишилося "без підтвердження", що свідчить про недостовірність розголошеної інформації.

Рішенням господарського суду Волинської області від 12.12.2017 (суддя Костюк С.В.): позов задоволено частково; визнано недостовірною інформацію, розголошену на 2-му засіданні 9-ї сесії 7-го скликання Ради, яке відбулося 23.12.2016: головним бухгалтером Ради ОСОБА_9 - у частині будівництва Приміщення та асфальтування території за державні кошти; головою Ради ОСОБА_10 - у частині належності частини Приміщення Раді та передачі в оренду Товариству; зобов'язано спростувати недостовірну інформацію у такий же спосіб, у який вона була поширена, а саме в присутності представника Товариства на черговій або позачерговій сесії Ради, що відбудеться після набрання рішенням суду законної сили, шляхом публічного оголошення: головою Ради ОСОБА_10, поширену 23.12.2016 на 2-му засіданні 9-ї сесії 7-го скликання Ради, в частині належності частини Приміщення Раді та передачі в оренду Товариству; головним бухгалтером Ради ОСОБА_9, поширену 23.12.2016 на тому ж засіданні, в частині будівництва Приміщення та асфальтування території за державні кошти; стягнуто з Ради на користь Товариства 1 600 грн. витрат зі сплати судового збору.

Рішення мотивовано тим, що позивач поданими доказами підтвердив поширення відповідачем недостовірної інформації, а відповідач не довів належними засобами доказування, що подана на згаданій сесії Ради інформація щодо будівництва Приміщення та асфальтування території за державні кошти і належності частини Приміщення Раді та її передачі в оренду Товариству є достовірною.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.05.2018: задоволено апеляційну скаргу Ради; згадане рішення місцевого господарського суду скасовано; прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено; стягнуто з Товариства на користь Ради 2 400 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанову мотивовано тим, що: позивач не довів належними та допустимими доказами недостовірність поширеної відповідачем інформації та самого поширення такої інформації про позивача, зокрема, не подано належних доказів на підтвердження того, що саме "будівлі критого ринку стосуються висловлювання голови селищної ради ОСОБА_10 та депутата ОСОБА_9, який є одночасно головним бухгалтером ради на сесії 23.12.2016 р. під час обговорення питання про надання Селищній раді дозволу на складання технічної документації із землеустрою щодо земельної ділянки по вул. Центральна, 39 в смт. Ратне для обслуговування ринку"; крім того, позивачем не подано доказів на підтвердження негативності поширеної відповідачем інформації щодо нього та завдання у зв'язку з цим шкоди діловій репутації Товариства.

У касаційній скарзі до Верховного Суду Товариство, посилаючись на порушення апеляційним господарським судом у розгляді справи норм матеріального і процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційної інстанції з даної справи скасувати, рішення місцевого господарського суду від 12.12.2017 залишити в силі, стягнути з Ради на користь Товариства понесені ним судові витрати. Так, за доводами, викладеними в касаційній скарзі, апеляційний господарський суд:

- безпідставно здійснив посилання на визначення терміну "ринок" в якості суб'єкта, а не об'єкта;

- всупереч підпунктам "б", "в" пункту 2 частини першої статті 282 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не було належним чином наведено мотиви відхилення аргументації позивача та доводів, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з судом першої інстанції;

- не дотримано вимог статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" стосовно обов'язковості висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, та положень статті 17 Закону України "Про виконання рішення та застосування практики Європейського суду з прав людини", якою встановлено обов'язок судів при розгляді справ застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини;

- не враховано норми матеріального права щодо строків зберігання первинних бухгалтерських документів, за наявності яких можливо було б довести витрати позивача на будівельно-монтажні роботи;

- задовольнивши клопотання відповідача про поновлення строку на апеляційне оскарження, допустив порушення статей 93, 262 ГПК України, пункту 13 Перехідних положень цього Кодексу;

- під час апеляційного розгляду порушив статті 74, 86, 236, 238, 277 ГПК України.

У відзиві на касаційну скаргу Рада заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх безпідставність і необґрунтованість та про законність оскаржуваного судового рішення, і просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.05.2018 - без змін.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим господарським судом у розгляді справи зазначено, зокрема, що:

- на 2-му засіданні 9-ї сесії Ради, яка відбулася 23.12.2016 (оформлено рішенням № 9/1) розглядалося питання про надання Раді дозволу на складання технічної документації із землеустрою щодо наділу земельної ділянки по вул. Центральна, 39 у смт Ратне для обслуговування ринку;

- при розгляді даного питання ОСОБА_9, бухгалтер Ради, у своєму виступі поширив інформацію такого змісту: "Ринок будувався за державні кошти, райспоживспілка не затратила на будівництво не одного рубля, це були державні кошти…, ринок й так само робився асфальт за державні кошти…, будівництво забору - да, забор робила кооперація";

- головою Ради ОСОБА_10 на тій же сесії надана інформація такого змісту: "Продовжити договір споживчому товариству або повернути ринок, бо він, ота частина ринку, була в селищної ради. Бебес (колишній голова Ради) в свій час, я вам кажу передав в оренду, увага ринок, а що ж там це…, увага, ще раз я вам пояснюю…";

- відповідна інформація міститься на диску;

- позивач, вважаючи, що оприлюднена головою та головним бухгалтером Ради інформація щодо будівництва критого ринку в смт Ратне та асфальтування його території за бюджетні кошти, а також перебування частини ринку у Ради є недостовірною, порушує його немайнове право та ділову репутацію, звернувся з позовом у даній справі.

Судом апеляційної інстанції додатково зазначено, зокрема, що:

- зі змісту висловів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не вбачається, що вони вказували на приміщення критого ринку, натомість обговорювалося питання про складання технічної документації із землеустрою щодо певної земельної ділянки, і також вказувалося про частину ринку, яка перебувала у Ради;

- матеріали справи не містять доказів на підтвердження порушення відповідачем права або охоронюваного законом інтересу позивача.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання певної інформації недостовірною та такою, що порушує немайнове право Товариства на недоторканість ділової репутації та, відповідно, для зобов'язання відповідача спростувати таку інформацію.

Відповідно до положень Цивільного кодексу України:

- юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (частина перша статті 91);

- юридична особа має право на, зокрема, недоторканність її ділової репутації; особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу (стаття 94);

- особистим немайновим благом, яке охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, ділова репутація (частина перша статті 201);

- фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277).

За приписами ГПК України (в редакції, чинній на час здійснення апеляційного розгляду в даній справі):

- юридичні особи мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів (частина друга статті 4);

- кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина третя статті 13);

- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 74).

Під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка її підприємницької, громадської чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Судом апеляційної інстанції, на відміну від місцевого господарського суду, з'ясовано факт неподання позивачем (Товариством) суду доказів того, що поширена стосовно нього (позивача) інформація, про яку йшлося в даній постанові, є: а) негативною щодо позивача; б) такою, що завдає шкоди його діловій репутації.

Даний висновок апеляційного господарського суду скаржником не спростовано, і водночас наведене є єдиною і достатньою підставою для відмови в позові, - безвідносно до того, чи є зазначена інформація достовірною, чи ні.

Аргументи касаційної скарги не можуть бути прийняті судом з урахуванням такого.

Належність поняття "ринок" до "об'єкта" спірних відносин чи до "суб'єктів господарських правовідносин" у контексті справи, що розглядається, не має правового значення, оскільки як зазначалося, достатньою підставою для відмови в позові була відсутність доказів негативності для позивача поширеної відповідачем інформації та завдання у зв'язку з таким поширенням шкоди діловій репутації позивача (а, отже, і доказів порушення прав та/або законних інтересів останнього).

Посилання скаржника на положення статті 34 Господарського кодексу України, статті 8 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", а так само статті 10 bis Паризької конвенції про охорону прав промислової власності не є доречним, оскільки всі згадані положення стосуються антимонопольно-конкурентних відносин, а спірні правовідносини в даній справі не мають жодного стосунку до економічної конкуренції.

Не може вважатися обґрунтованим й посилання скаржника на статтю 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", в якій ідеться про обов'язковість висновків щодо застосування норм права, які (висновки) викладені у постановах Верховного Суду, для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. У касаційній скарзі не вказано жодної постанови Верховного Суду, в якій наводився б висновок щодо застосування норм права, котрий був би обов'язковим для судів у розгляді даної справи.

Що ж до посилання скаржника на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Українська Прес-група проти України", то воно стосується питань розрізнення фактів та оціночних суджень і тому не може бути застосоване в даній господарській справі, в якій, як зазначалося, підставою для відмови в позові є недоведеність позивачем негативності щодо нього поширеної інформації та завдання в зв'язку з таким поширенням шкоди його діловій репутації (а не обставини, пов'язані з розрізнянням фактів і оціночних суджень).

Щодо доводів скаржника про неврахування апеляційним господарським судом норм матеріального права стосовно строків зберігання первинних бухгалтерських документів, якими, на думку скаржника, можна було б довести понесені ним витрати на будівельно-монтажні роботи у 1986-1988 роках, суд зазначає таке.

Відповідні обставини взагалі не входили до предмета доказування в даній справі. Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено і скаржником не спростовано відсутність доказів негативності для позивача поширеної щодо нього інформації та доказів завдання шкоди його діловій репутації, то й обставини, пов'язані з тим, за чий рахунок здійснювалося будівництво (спорудження) Приміщень та суміжних об'єктів, не мали впливати на прийняття судового рішення з цієї справи.

З приводу доводів скаржника стосовно порушення судом апеляційної інстанції статті 93 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), статті 262 та пункту 13 Перехідних положень ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) Касаційний господарський суд зазначає таке.

Судом апеляційної інстанції ухвалою від 06.02.2018 про відкриття апеляційного провадження було вирішено, в тому числі, й питання щодо поновлення строку подання апеляційної скарги Ради на рішення місцевого господарського суду з цієї справи відповідно до частини першої статті 119 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) з урахуванням усунення Радою недоліків апеляційної скарги та достатності підстав для прийняття останньої. Товариством не подано доказів неодержання ним копії клопотання Ради про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду. У згаданій ухвалі Рівненського апеляційного господарського суду від 06.02.2018 дійсно (як зазначено Товариством) не було встановлено строк, протягом якого Товариство має подати свої заперечення щодо поданого Радою клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, як це передбачено частиною четвертою статті 262 ГПК України (у згаданій редакції). Однак наведене не підпадає під ознаки обов'язкового скасування судового рішення, вичерпно визначені частиною першою статті 310 того ж Кодексу, а згідно з частиною другою статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Стосовно інших аргументів скаржника з приводу порушення (на його думку) судом апеляційної інстанції норм процесуального права:

- як вже зазначалося, питання щодо достовірності/недостовірності спірної інформації не було визначальним у розгляді даної конкретної справи з урахуванням недоведеності у ній інших обставин (стосовно негативного характеру такої інформації та завдання шкоди діловій репутації позивача). Тому й правильність розподілу судом апеляційної інстанції між учасниками справи обов'язку з доведення достовірності інформації не мала істотного значення в такому розгляді;

- щодо твердження скаржника про те, що "судом апеляційної інстанції не було захищено порушене право Позивача на недоторканість ділової репутації із дотриманням завдання та всіх принципів господарського судочинства, визначених ст.2 ГПК України": оскільки судом апеляційної інстанції не з'ясовано порушення прав і законних інтересів позивача у зв'язку з поширенням спірної інформації, то в даному разі відсутній був і предмет такого захисту;

- з приводу посилання скаржника на положення статей 86, 238 ГПК України: наявний у матеріалах справи диск для лазерних систем зчитування із відеозаписами 2-го засідання 9-ї сесії 7-го скликання Ради був досліджений судом апеляційної інстанції як доказ у справі, про що зазначено в оскаржуваній постанові. Що ж до оцінки цього доказу апеляційним господарським судом, то за імперативним приписом частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права, зокрема, встановлювати обставини справи та додатково перевіряти докази;

- що ж до посилання скаржника на статтю 277 ГПК України ("Рівненським апеляційним господарським судом не заперечувалося, що Господарським судом Волинської області по справі не було порушено норми матеріального та процесуального права"), то в оскаржуваній постанові вказано, зокрема, що судом першої інстанції не надано уваги обставинам, які зазначено в цій постанові, що призвело до прийняття ним (судом першої інстанції) помилкового рішення; відповідний висновок апеляційної інстанції підпадає під ознаки пункту 1 частини першої згаданої статті 277 ГПК України.

Поряд з тим судом беруться до уваги аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, як такі, що відповідають нормам матеріального і процесуального права та узгоджуються із встановленими попередніми судовими інстанціями обставинами справи.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги позивача без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін як такого, що ухвалене загалом з додержанням норм матеріального і процесуального права (за винятком, зазначеним у даній постанові, який, однак не є підставою для обов'язкового скасування згаданого судового акта).

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Ратнівського споживчого товариства залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.05.2018 у справі № 903/838/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов