Ухвала

від 28.08.2018 по справі 904/6369/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

28 серпня 2018 року

м. Київ

Справа № 904/6369/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.,

розглянувши матеріали касаційної скарги приватного підприємства "Швейне об'єднання "Авітекс"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду у складі Подобєд І.М. - головуючий, Орєшкіна Е.В., Широбокова Л.П. від 23 липня 2018 року та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області у складі Ліпинського О.В. від 25 січня 2018 року

за зустрічним позовом приватного підприємства "Швейне об'єднання "Авітекс"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Євроспецодяг"

про визнання недійсним договору № 1 про надання поворотної фінансової допомоги від 26 лютого 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Швейне об'єднання "Авітекс" 09 серпня 2018 року звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23 липня 2018 року та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 25 січня 2018 року у даній справі.

Перевіривши матеріали касаційної скарги на відповідність вимогам параграфу 1 глави 2 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) Суд зазначає таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За приписами абзацу 2 частини 2 статті 293 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не має значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Так Судом встановлено, що оскаржуваною ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25 січня 2018 року, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23 липня 2018 року, зустрічну позовну заяву приватного підприємства "Швейне об'єднання "Авітекс" повернуто заявникові без розгляду.

Правовою підставою для повернення зустрічної позовної заяви стала частина 4 статті 174 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) якою визначено, що якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

Наведені вище положення застосовано місцевим господарським судом через те, що заявником не усунуто недоліки зустрічної позовної заяви, які були виявлені суддею при перевірці поданих матеріалів зустрічного позову на відповідність вимогам статті 164 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ), про що зазначено в ухвалі Господарського суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2017 року (про залишення зустрічної позовної заяви без руху).

Недоліками заяви місцевим господарським судом визначено відсутність у матеріалах зустрічного позову доказів сплати судового збору, а у задоволенні клопотання заявника про відстрочення такої сплати судом відмовлено.

В контексті відповідних посилань заявника на скрутне матеріальне становище, що є підставою для відстрочення сплати судового збору, місцевим господарським судом зазначено про те, що стаття 8 Закону України "Про судовий збір" встановлює вичерпний перелік умов, за яких суд може відстрочити сплату судового збору, однак які, у даному випадку, на заявника не поширюються.

У касаційній скарзі приватне підприємство "Швейне об'єднання "Авітекс" зазначає, що місцевий господарський суд (з висновками якого погодився і господарський суд апеляційної інстанції) дійшов неправомірного висновку про те, що підстави для відстрочення сплати судового збору за подання зустрічної позовної заяви відсутні, оскільки заявником подавалися докази скрутного матеріального становища товариства, а стаття 8 Закону України "Про судовий збір" єдиною підставою для відстрочення сплати судового збору, якраз і визначає врахування судом майнового стану сторін.

Оцінивши усі доводи заявника, його посилання на правові норми, що могли бути неправильно застосовані судами попередніх інстанцій, враховуючи принцип пропорційності судочинства та остаточності судового рішення, Суд вважає, що рішення Верховного Суду у даній справі, за наслідками розгляду касаційної скарги приватного підприємства "Швейне об'єднання "Авітекс" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23 липня 2018 року та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 25 січня 2018 року у справі № 904/6369/17, не матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

В обґрунтування своєї позиції Суд зазначає таке.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Верховний Суд вважає, що доводи даної касаційної скарги фактично зводяться до необхідності встановлення фінансового стану заявника, в контексті приписів статті 8 Закону України "Про судовий збір" та надання оцінки поданим доказам такого стану.

Однак така оцінка не матиме значення для загальної судової практики, оскільки суди, використовуючи свої дискреційні повноваження, у кожному конкретному випадку, на підставі поданих заявниками доказів, приймають рішення про відстрочення сплати судового збору чи відмову у вчинення відповідних процесуальних дій.

Крім цього, наводячи свої доводи Суду, скаржник не враховує, що станом на день подання ним зустрічної позовної заяви у даній справі (28 грудня 2017 року), статтю 8 Закону України "Про судовий збір" було викладено у наступній редакції:

"враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті."

Таким чином застосовування приписів статті 8 Закону України "Про судовий збір" зводиться до встановлення наявності чи відсутності конкретних умов, які надають заінтересованим особам право на отримання "фінансових послаблень" зі сторони суду, такі процесуальні дії не становлять будь-якої складності для судів першої та апеляційної інстанції, а тому не потребують втручання Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, зокрема і у справі "Устименко проти України" (заява № 32053/13), що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" заява № 52854/99).

Не можна розглядати перегляд, як замасковану апеляцію. Відступи від цього принципу виправдані лише тоді, коли вони необхідні за обставин суттєвого та неспростовного характеру.

В контексті викладеного Суд вважає за необхідне зазначити, що Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Використання касаційним судом оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо, виходячи з високого статусу Верховного Суду, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, оскільки у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень і застосування Судом таких повноважень не може вважатися обмеженням доступу особи до процесу правосуддя.

За таких обставин, керуючись статтями 2, 234, 287, частиною 2 статті 293 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ), Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою приватного підприємства "Швейне об'єднання "Авітекс" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23 липня 2018 року та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 25 січня 2018 року у справі № 904/6369/17.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.