Постанова

від 22.08.2018 по справі 666/5744/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2018 року м. Херсон

справа: 666/5744/15-ц

провадження: 22-ц/791/6256/18

Апеляційний суд Херсонської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Приходько Л.А. (суддя доповідач)

суддів: Бездрабко В.О.,

Кузнєцової О.А.,

секретар Зварич С.А.

учасники справи:

позивач-відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк Приватбанк відповідач-позивач - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 04 грудня 2017 року у складі судді Гаврилова Д.В.,

в с т а н о в и в:

12 жовтня 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк Приватбанк звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 21 березня 2007 року між ПАТ КБ Приватбанк та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №HET0GA00001824, за умовами якого Банк надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 22250 доларів США із терміном повернення коштів до 21 березня 2017 року, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленому кредитним договором.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за умовами Договору виникла заборгованість, яка станом на 28 вересня 2015 року становить 73748,47 доларів США, що еквівалентно 1593704,43 грн.

Зважаючи на викладене позивач просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за кредитним договором № HET0GA00001824 від 21 березня 2007 року в розмірі 73748,47 доларів США, що еквівалентно 1593704,43 грн., та вирішити питання щодо відшкодування судових витрат.

17 березня 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк про захист прав споживачів, визнання протиправними стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги за зустрічним позовом мотивовані тими, що на підставі договору про розрахунково-касове обслуговування підприємства/організації з видачі заробітної плати/стипендії з використанням платіжних карток ОСОБА_2 отримано картку для виплат, на яку нараховується її заробітна плата. З початку березня 2009 року ПАТ КБ Приватбанк почав здійснювати списання грошових коштів із вказаної картки, у зв'язку з чим ОСОБА_2 неодноразово зверталась до працівників банку з вимогами надати їй пояснення з цього приводу. З отриманої відповіді вона дізналась, що має непогашену кредитну заборгованість.

Посилаючись на те, що кредитний договір з ПАТ КБ Приватбанк не укладала та кредитних коштів не отримувала, вважаючи дії ПАТ КБ Приватбанк протиправними, ОСОБА_2 просила стягнути з ПАТ КБ Приватбанк на її користь безпідставно набуті грошові кошти в сумі 95202,09грн., заборонити ПАТ КБ Приватбанк проводити автоматичне списання коштів з картки для виплат, що відкрита на ім'я ОСОБА_2 та стягнути з ПАТ КБ Приватбанк моральну шкоду у розмірі 10000 грн.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 04 грудня 2017 року у задоволенні первісного позову ПАТ КБ Приватбанк відмовлено. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Заборонено публічному акціонерному товариству комерційний банк Приватбанк проводити автоматичне списання коштів з картки для виплат за номером НОМЕР_1, що відкрита на ім'я ОСОБА_2, з метою погашення заборгованості за кредитним договором № HET0GA00001824 від 21 березня 2007 року. В іншій частині у задоволенні зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення мотивовано тим, що між позивачем та відповідачем відсутні договірні кредитні правовідносини, оскільки ОСОБА_2 не підписувала договір №HET0GA00001824 від 21 березня 2007 року про надання кредитних коштів, що підтверджено висновком судової почеркознавчої експертизи №336 від 31 січня 2017 року, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості за кредитним договором. Задовольняючи частково вимоги зустрічного позову суд першої інстанції виходив з того, що Банк не мав підстав для автоматичного списання грошових коштів з рахунку ОСОБА_2 у зв'язку із відсутністю між сторонами договірних кредитних відносин. Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог суд першої інстанції вважав, що в частині стягнення з Банка грошових коштів списаних з карткового рахунку ОСОБА_2 вимога є передчасною, оскільки списання грошових коштів відбувалось на виконання рішення суду, яке на час розгляду справи є чинним, а позовні вимоги, що стягнення моральної шкоди є недоведеними.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ Приватбанк вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги Банку у повному обсязі та відмовити у задоволені зустрічного позову ОСОБА_2

Апеляційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у задоволені первісного позову судом не враховано наявність рішення Жовтневого районного суду м Дніпропетровськ від 05 квітня 2001 року про стягнення з відповідача заборгованості за даним кредитним договором яке має преюдиціне значення. Висновок судової почеркознавчої експертизи, який, на думку апелянта, складений з численними порушеннями чинного законодавства, ураховуючи інші докази та обставини справи, не може бути підставою для відмови у задоволені первинного позову та задоволення зустрічного позову.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Під час розгляду справи представник ПАТ КБ Приватбанк Логвіновська А.А. апеляційну скаргу підтримала за обставинами викладеними у скарзі. Просила рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Банку у повному обсязі та відмовити у задоволені зустрічного позову ОСОБА_2

Заперечуючи проти апеляційної скарги представник ОСОБА_2 адвокат ОСОБА_4, зазначила, що на її думку рішення суду є законним та обґрунтованим. Просила апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідача, осіб, які приймають участь у розгляді справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи 21 березня 2007 року між ЗАТ КБ Приватбанк , правонаступником якого є ПАТ КБ Приватбанк , та ОСОБА_2 укладено Кредитний договір № HET0GA00001824.

Відповідно до умов п. 7.1 Кредитного договору, Банк зобов'язався надати відповідачу кредитні кошти шляхом: надання готівкою через касу на строк з 21 березня 2007 року по 21 березня 2017 року включно, у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 22250 доларів США на наступні цілі: ремонт житла 20000.00 доларів США та 2250.00 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та порядку передбачених Договором, зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі 0.92% на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1.50% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0.20% від суми виданого кредиту.

Погашення за кредитним договором здійснюється в період з 21 по 28 число кожного місяця щомісячним платежем в сумі 317.69 доларів США, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії.

Пунктом 2.2.5 Кредитного договору Позичальник доручив Банку списувати кошти із всіх своїх поточних рахунків у валюті Кредиту або у валюті, відмінної від валюти кредиту, при наявності на них необхідної суми коштів, не наданих у Кредит, у межах сум, які підлягають сплаті Банку за цим Договором, при настанні строків платежів (здійснювати договірне списання). Списання коштів здійснюється відповідно до встановленого законодавством порядком.

Пунктом 2.3.5 Кредитного договору, Банку надано право списувати кошти з поточних рахунків Позичальника, згідно п.2.2.5, при настанні строків платежів, передбачених умовами цього Договору.

У зв'язку з неналежним виконанням Позичальником умов кредитного договору 23 червня 2009 року ЗАТ КБ Приватбанк звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за Кредитним договором № HET0GA00001824 від 21 березня 2007 року, яка виникла станом на 21 травня 2009 року в розмірі 19923.47 доларів США, що еквівалентно 151617.64грн., з яких : 18336.25 доларів США - заборгованість за тілом кредиту, 515.81 доларів США - проценти за користування кредитом, 80 доларів США - комісія, 11.39 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань та 980.02 доларів США - штрафні санкції.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2011 року у справі за позовом ЗАТ КБ Приватбанк до ТОВ УФА Верус , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором позовні вимоги Банку задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь Банку заборгованість за Кредитним договором № HET0GA00001824 від 21 березня 2007 року, станом на 21 травня 2009 року в розмірі 151617.64грн. у задоволені решти вимог відмовлено.

Рішення набрало законної сили.

Згідно Висновку судової почеркознавчої експертизи №336 від 31 січня 2017 року підписи в першому та другому примірниках договору за №HETОGA00001824 від 21 березня 2007 року виконані не ОСОБА_2. Підписи від імені ОСОБА_2 виконано іншою особою.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог ПАТ КБ Приватбанк про стягнення заборгованості за кредитним договором суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами відсутні договірні кредитні правовідносини оскільки ОСОБА_2 не підписувала Кредитний договір № HET0GA00001824.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Згідно частини 3 ст. 61 ЦПК України, в редакції чинній на час ухвалення рішення, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Аналогічні положення містить ч.4 ст. 82 ЦПК України, в редакції чинній на час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Після набрання рішенням законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини (ч.2 ст. 223 ЦПК України в редакції чинній на час ухвалення рішення).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2011 року, яке набрало законної сили та є чинним на час розгляду справи, встановлено, що 21 березня 2007 року між ЗАТ КБ Приватбанк та ОСОБА_2 укладений Кредитний договір № HET0GA00001824, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 22250 доларів США на ремонт житла та сплату страхових платежів.

Тобто зазначеним рішенням, що набрало законної сили та має преюдиційне значення, встановлено правомірність та дійсність кредитного договору укладеного між сторонами і вказана обставина не може оспорюватися в іншому процесі.

Висновок судової почеркознавчої експертизи в силу вимог ч.6 ст. 147 ЦПК України, в редакції чинній на час ухвалення рішення, не є обов'язковим для суду і оцінюється судом за правилами, встановленими ст. 212 ЦПК України.

Згідно вимог ст. 110 ЦПК, в редакції чинній на час перегляду справи судом апеляційної інстанції, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.

З огляду на зазначені положення законодавства колегія суддів дійшла висновку, що при наявності рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2011 року, яке має преюдиційне значення для суду при вирішені даної справи, суд не вправі його змінювати, зокрема шляхом спростування обставин встановлених цим рішенням.

Аналогічні висновки висловлені Верховним Судом України у правових позиціях у справах №6-1199цс16 від 06.07.2016 та №6-1414цс17 постанова від 13.09.2017.

Крім того, як вбачається з виписок по картці/рахунку : НОМЕР_1 за період з 01.01.2008 по 16.02.2017 та по картці/рахунку: НОМЕР_2, які належать ОСОБА_2, та визнається сторонами у справі починаючи з 2011 року з карткового рахунку ОСОБА_2 здійснюється автоматичне списання грошових коштів на погашення простроченої заборгованості(а.с.158-183).

При цьому ОСОБА_2 неодноразово зверталась до Банку із заявами з проханням розібратися за фактами неповного надходження списаних з її карткового рахунку грошових коштів на погашення заборгованості за кредитним договором стягнутої з неї рішенням Жовтневого суду м. Дніпропетровська (а.с.199,200), що свідчить про обізнаність ОСОБА_2 як про наявність кредитного договору, так і про наявність заборгованості за даним договором та рішення суду про стягнення заборгованості.

Враховуючи, що ОСОБА_2 питання про визнання кредитного договору не порушувала, вчиняла дії направлені на погашення стягненої за рішенням суду заборгованості суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність кредитних відносин між сторонами.

Разом з тим, дослідивши обставини справи колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволенню не підлягають.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Позика. Кредит. Банківський вклад ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Частино 1 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Умовами Кредитного договору, укладеного між сторонами (п.2.3.3) Банку надано право на власний розсуд змінити умови договору - зажадати від Позичальника дострокового повернення кредиту, сплати винагороди, комісії й відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за цим договором у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення.

Звернувшись до суду з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості (кредиту, процентів за користування кредитом, пені, штрафу), що виникла станом на 21 травня 2009 року Банк на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку виконання зобов'язання за кредитним договором з 21 березня 2007 року по 21 травня 2009 року, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, із чим погодився суд, який задовільнив вимоги ЗАТ КБ Приватбанк .

Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні.

Посилання представника Банка на те, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення суперечить зазначеним вище нормам, оскільки наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора надає кредитору право лише на отримання сум, передбачених ч.1 ст. 625 ЦК України, проте з такими вимогами Банк до суду не звертався.

Що стосується зустрічних позовних вимог, то колегія суддів також вважає їх такими, що не підлягають задоволенню.

Як вбачається зі змісту зустрічних позовних вимог позивач просила заборонити Банку провидити автоматичне списання коштів з картки для виплат, що відкрита на її ім'я, стягнути з Банка безпідставно списані грошові кошти та відшкодувати моральну шкоду, посилаючись на відсутність законних підстав для такого списання оскільки між нею та Банком не існує кредитних відносин.

Правомірність та дійсність Кредитного договору № HET0GA00001824 укладеного 21 березня 2001 року між сторонами , як зазначалось вище, встановлені рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2011 року, яке набрало законної сили є чинним на час розгляду справи та має преюдиційне значення для розгляду даної справи.

Отже висновок суду першої інстанції щодо відсутності законних підстав для автоматичного списання грошових коштів з рахунку ОСОБА_2 у зв'язку із відсутністю між сторонами договірних кредитних відносин не відповідає обставинам справи.

Як вбачається з виписок по картковим рахункам, відкритим на ім'я ОСОБА_2 (а.с.158-183) за період з 04 березня 2009 року по 16 лютого 2017року Банком здійснено автоматичне списання грошових коштів у загальній сумі 92202.09грн. Відповідно до виписки по рахунку ОСОБА_2 за період з 14.03.2000 по 14.04.2017 Банком з 30 грудня 2009 року по 13 квітня 2017 року здійснено автоматичне списання в рахунок погашення заборгованості погашення заборгованості,а також списання штрафів (фіксованого та від суми позовної заяви), державного мита, доплат при зверненні до суду на загальну суму 152499.53грн.

Відповідно до ст. 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунку клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком та клієнтом.

Положеннями п. 1.38 ст. 1 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні передбачена можливість договірного списання коштів, яким є списання банком з рахунку клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб, у разі, якщо кредитором за договором є обслуговуючий платника банк, право банку на проведення договірного списання передбачається в договорі на розрахунково-касове обслуговування або в іншому договорі про надання банківських послуг.

Отже, із наведених норм слідує, що банк має право здійснювати списання грошових коштів з рахунків клієнта у випадках передбачених укладеним між банком та клієнтом договором.

Відповідно до пункту 2.3.5 Кредитного договору Банк має право списувати кошти з поточних рахунків Позичальника, згідно з п. 2.2.5., при настанні строків платежів, передбачених умовами цього Договору.

Пунктом 2.2.5 Кредитного договору Позичальник доручив Банку списувати кошти із всіх своїх поточних рахунків у валюті Кредиту або у валюті, відмінної від валюти кредиту, при наявності на них необхідної суми коштів, не наданих у Кредит, у межах сум, які підлягають сплаті Банку за цим Договором, при настанні строків платежів (здійснювати договірне списання). Списання коштів здійснюється відповідно до встановленого законодавством порядком.

Отже, укладеним між сторонами Кредитним договором, а саме п. 2.3.5., Банку (відповідачу за зустрічним позовом) надано право списувати кошти з поточних рахунків позичальника (позивача) згідно з п. 2.2.5., при настанні строків платежів, відповідно до встановленого законодавством порядком .

Враховуючи наявність у ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором у розмірі 151617.64грн, стягнутої рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2011 року, колегія суддів вважає, що списання Банком кредитних коштів з рахунку позивача не є безпідставним, а має правове підґрунтя, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення зустрічних позовних вимог позивача про стягнення з відповідача безпідставно списаних грошових коштів, заборону Банку проводити автоматичне списання грошових коштів з картки для виплат, що відкрита на ім'я позивача та відшкодування моральної шкоди.

Отже, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, прийшов до висновку який не відповідає дійсним обставинам справи.

Зважаючи на викладене колегія суддів вважає, що рішення суду, відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України, слід скасувати, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ Приватбанк до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовити та у задоволені зустрічних позовних вимог ОСОБА_2. до ПАТ КБ Приватбанк про захист прав споживача, визнання протиправними стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382 ЦПК України, суд

постановив :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк задовольнити частково.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 04 грудня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовити.

У задоволені зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк про захист прав споживача, визнання протиправними стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складений 28 серпня 2018 року.

Головуючий Л.А. Приходько

Судді: В.О. Бездрабко

О.А. Кузнєцова