Ухвала

від 20.08.2018 по справі 210/3635/18

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-сс/774/1021/18 Справа № 210/3635/18 Слідчий суддя - Суддя-доповідач - ОСОБА_1

Категорія: ст. КПК України

У Х В А Л А

ІМ ЕН ЕМ У КР АЇ НИ

20 серпня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

Головуючого судді доповідача ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

при секретарі ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Дзержинского районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27.07.2018 р. про відмову в арешті майна, -

ВСТАНОВИЛА:

В апеляційнійскарзі прокурор порушує питання про скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді Дзержинского районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27.07.2018 р. про відмову в арешті майна та постановлення нової ухвали, якою клопотання слідчого задовольнити, накласти арешт на зерно ячменю ярого сорту «Сталкер», вагою 11740 кг, що зібраний на земельній ділянці без кадастрового номеру площею 11 га, шляхом заборони використання та розпорядження ним будь-яким особам, крім слідчого та прокурора; дозволити зберігати вказане зерно на території зерноскладу ТОВ «АФ «Красний забойщик»; надати слідчому дозвіл на реалізацію вказаного зерна.

Оскаржуваною ухвалою слідчого судді від 27.07.2018 р. клопотання слідчого про накладення арешту на вищезазначене зерно ячменя було залишене без задоволення.

Обґрунтовуючи прийняте рішення, слідчий суддя зазначив, що у даному кримінальному провадженні відсутня особа, якій повідомлено про підозру, а також не встановлена вартість майна, яке пропонується арештувати, його індивідуальні ознаки, не встановлена кількість зерна ячменю, посіяна на відповідній земельній ділянці, що унеможливлює вирішення питання про співмірність обмеження права власності.

Крім того, дане майно не може вважатися речовим доказом зважаючи на те, що воно не зберегло на собі слідів кримінального правопорушення, а предметом розслідуваного кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, є відповідна земельна ділянка, при цьому санкцією вказаної статті закону України про кримінальну відповідальність додаткове покарання у виді конфіскації не передбачене.

Також зазначив, що слідчим у клопотанні не зазначений спосіб визначення точної ваги зерна ячменю, на яке необхідно накласти арешт, і не доведено як необхідність такого арешту, так і наявність будь-яких ризиків з числа передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України.

Щодо вимоги слідчого про надання йому дозволу на реалізацію вказаного зерна ячменю слідчий суддя вказав, що такий дозвіл не передбачений положеннями КПК України, та являє собою захід забезпечення кримінального провадження, не передбачений законом, а отже у задоволенні клопотання у цій частині також належить відмовити.

Обґрунтовуючи вимоги своєї апеляційної скарги, прокурор зазначає, що рішення слідчого судді є необґрунтованим та незаконним, а в арешті було відмовлено з порушенням вимог процесуального закону.

Так, на думку апелянта, слідчим суддею не було взято до уваги, що накладення арешту у даному випадку є необхідним для збереження зерна ячменю ярового сорту «Сталкер» вагою 11740 кг як речового доказу, що підтверджує подію кримінального правопорушення самовільне зайняття земельної ділянки. Цивільний позов у даному кримінальному провадженні не заявлено, втім це не є перешкодою для арешту майна з огляду на те, що вказане зерно належить державі та повинне бути звернуте в її дохід.

Крім того зазначає, що відповідно до положень ст. 100 КПК України речові докази у виді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливе без зайвих труднощів, або витрати по забезпеченню належних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у виді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню, передаються для реалізації за згодою власника, а за її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду, а отже вимоги клопотання у відповідній частині є обгрунтованими.

Вказує, що слідчим суддею було допущене істотне порушення вимог кримінального процесуального закону у зв`язку з врахуванням ним обставин, які не підлягають врахуванню при арешті речових доказів, зокрема розумності та співмірності вартості майна розміру шкоди, відсутності повідомлення будь-якій особі про підозру у даному кримінальному провадженні тощо.

Крім того посилається на безпідставність висновку суду про те, що у клопотанні слідчого не наведені достатні відомості про майно, яке належить арештувати, з огляду на те, що всі необхідні відомості у клопотанні зазначені.

Зазначає, що належить прийняти до уваги вкрай важку ситуацію, що склалася на даний час на території держави, яка ускладнюється низкою факторів - економічною кризою, анексією Криму, подіями на сході України, та тим, що кошти від реалізації арештованого майна можуть бути переведені до Державного бюджету України та використані на державні потреби, вирішення нагальних суспільних потреб.

Прокурор до суду апеляційної інстанції не з`явився, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши надані матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що остання не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому зазначеним Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним з видів заходів забезпечення кримінального провадження, а отже за правилами ст. 132 КПК України його застосування не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:

1)існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для вжиття заходів забезпечення кримінального провадження;

2)потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться у клопотанні слідчого або прокурора;

3)може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається з клопотанням.

У рішенніЄвропейського судуз правлюдини від07.06.2007р.у справі«Смирнов протиРосії» буловисловлено правовупозицію проте,що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

Вирішуючи з урахуванням положень ст. 132 КПК України питання про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, у зв`язку з яким прокурор порушує питання про арешт майна, колегія суддів приходить до наступного.

Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.2004 р. у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», для вирішення питання про обрання запобіжного заходу факти, що викликають підозру, не обов`язково мають бути встановлені до ступеню, необхідного для засудження або навіть пред`явлення обвинувачення, а згідно рішення Європейського суду з прав людини від 30.08.1998 р. у справі «Кемпбелл та Хартлі проти Сполученого Королівства» наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або відомостей, на підставі яких об`єктивний спостерігач зробив би висновок, що дана особа могла б скоїти злочин.

Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 197-1 КК України, обов`язковою ознакою складу злочину, передбаченого вказаною частиною статті закону України про кримінальну відповідальність є наявність істотної шкоди. Разом з тим, будь-які відомості про те, в чому виражається така шкода, чим підтверджується її наявність, яким є її розмір та у який спосіб він був визначений, слідчим та прокурором не надані, а отже її наявність у розмірі, достатньому для висновку про її істотність, не підтверджена.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 276 КПК України повідомлення про підозру обов`язково здійснюється зокрема у випадку наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Як вбачається з матеріалів справи, особи, що здійснили самовільне зайняття відповідної земельної ділянки, органом досудового розслідування достовірно встановлені та у своїх письмових поясненнях і інших документах обставини її безпідставного використання підтвердили (а.с. 12-20). На думку колегії суддів, той факт, що за вищенаведених обставин про підозру у даному кримінальному провадженні не повідомлена жодна особа, свідчить про відсутність достатньою мірою обгрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення.

Також є правильними висновки слідчого судді про те, що, майно, на яке пропонується накласти арешт, не відповідає критеріям ст. 98 КПК України щодо речових доказів, оскільки воно не містить на собі слідів кримінального правопорушення, не є безпосереднім предметом кримінального правопорушення, а також з клопотання, доданих до нього документів та апеляційної скарги неможливо встановити, яким чином було достовірно встановлено, що саме це зерно ячменю і саме у такому обсязі було зібране саме з самовільно зайнятої земельної ділянки.

З урахуванням цього, належить вважати правильним і висновок слідчого судді про відсутність підстав для вирішення питання про подальшу долю вказаного майна як речового доказу в порядку ст. 100 КПК України.

Доводи апеляційної скарги прокурора, які в цілому повторюють доводи клопотання про арешт майна та зводяться до незгоди з оцінкою, наданою ним слідчим суддею суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, не можуть бути прийняті до уваги з вищенаведених міркувань.

Так, посилання апелянта на те, що арешт на зазначене у клопотанні слідчого майно як на речовий доказ може бути накладений незалежно від обставин, зазначених слідчим суддею як перешкода для цього, - відсутності цивільного позову, неможливості оцінки розумності і співрозмірності обмеження права власності, відсутності повідомлення про підозру будь-якій особі, - є неспроможними зважаючи на те, що дане майно не відповідає критеріям ст. 98 КПК України щодо речового доказу.

З тих самих міркувань не можуть бути прийняті до уваги і посилання апелянта на необхідність прийняття щодо вказаного майна як речового доказу рішення в порядку ст. 100 КПК України.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 131, 132, 170-173, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого суддіДзержинского районногосуду м.Кривого РогуДніпропетровської областівід 27.07.2018р.про відмовув арештімайна залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3