Рішення

від 20.08.2018 по справі 910/5226/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.08.2018Справа № 910/5226/18

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Спеціалізовані роздрібні системи до Аграрного фонду простягнення 1464780,94 грн Суддя Смирнова Ю.М.

Секретар судового засідання Багнюк І.І.

Представники учасників процесу:

від позивачаВойтович В.А. від відповідачаДелявська Г.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Спеціалізовані роздрібні системи звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Аграрного фонду1464780,94 грн, з яких: 1349264,82 грн основного боргу, 91518,31 грн інфляційних втрат та 23997,81 грн 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору складського зберігання цукру №1ц від 06.10.2015 в частині здійснення оплати за надані послуги зберігання за період з 01.06.2017 по 31.08.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2018 відкрито провадження у справі №910/5226/18, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 31.05.2018.

Судове засідання, призначене на 31.05.2018, не відбулося у зв'язку із перебуванням судді Смирнової Ю.М. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2018 підготовче засідання у справі призначено на 18.06.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2018 відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

У підготовчому засіданні 18.06.2018 оголошувалась перерва до 03.07.2018.

Судове засідання, призначене на 03.07.2018, не відбулося.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2018 підготовче засідання у справі призначено на 06.07.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.08.2018.

В судовому засіданні 14.08.2018 оголошувалась перерва 20.08.2018.

Представник позивача в судове засідання з'явився, позов підтримав.

Відповідач проти задоволення позову заперечує. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що на сьогоднішній день позивач продовжує виконувати свої зобов'язання щодо зберігання цукру-піску, які виникли на підставі договору складського зберігання цукру №1ц від 06.10.2015. Проте, вимог щодо оплати послуг із зберігання за період з 01.06.2017 по 31.08.2017 за визначеним в Договорі тарифом Аграрний фонд не отримував. Також відповідач зазначає, що в актах виконаних робіт, які надійшли на адресу Аграрного фонду не було враховано рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2017 у справі №910/23166/16, відповідно до якого за ТОВ Солодка країна-А визнано право власності на цукор-пісок І категорії в кількості 8267 тонн та не зменшено обсяг цукру-піску, який зберігається.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників учасників справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

06.10.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю Спеціалізовані роздрібні системи (зберігач) та Аграрним фондом (поклажодавець) укладено Договір складського зберігання цукру №1ц, відповідно до умов якого зберігач надає поклажодавцю послуги щодо складування та зберігання (складування та зберігання цукру-піску в м. Луцьк Волинської обл.), код ДК 016:2010-52.10.1.

Відповідно до п.п. 1.2 Договору поклажодавець передає, а зберігач приймає цукор-пісок буряковий на відповідальне відокремлене зберігання згідно ДСТУ 4245:2003 в кількості 38833,395 тонни, якість якого відповідає ДСТУ 4623:2006, упакованого (масою нетто 50,00 кг) в поліетиленові мішки з поліетиленовими або поліпропіленовими мішками-вкладками, у кількості 776668 штук. Прийняття цукру на зберігання відбувається після проведення інвентаризації за участю сторін.

Згідно з п.1.2 Договору, факт прийняття цукру на зберігання зберігачем та повернення його зі зберігання поклажодавцю, посвідчується актом передавання-приймання, що формується на підставі акту інвентаризації, що визначає фактичну кількість та якість цукру та є невід'ємною частиною цього договору. Фактичне місце зберігання цукру: Волинська обл., м.Луцьк, вул.. Карбишева, 1.

Згідно з п.3.6 Договору, поклажодавець зобов'язаний своєчасно сплатити вартість наданих йому послуг на підставі актів, зміст та форма яких відповідають чинному законодавству України, в межах коштів, передбачених Законом України Про Державний бюджет України на відповідний рік.

Пунктом 4.1 Договору визначено, що розрахунки за надання послуг щодо зберігання проводяться в грошовій формі з урахуванням податку на додану вартість шляхом перерахування на поточний рахунок зберігача, вказаний в розділі 11 цього Договору.

Відповідно до п.4.2 Договору, тариф за надання послуг щодо зберігання становить 12,50 грн за 1 тонну в місяць з урахуванням ПДВ.

Поклажодавець сплачує вартість послуг щодо зберігання цукру на підставі актів виконаних робіт, підписаних уповноваженими представниками сторін та скріплених печатками (п.4.3 Договору).

Згідно з п. 5.1 договору, строк зберігання цукру - до пред'явлення вимоги поклажождавцем .

Відповідно до п.8.1 Договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками та підписами сторонами акту передавання-приймання цукру на зберігання і діє до 31.12.2015 року, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань у повному обсязі.

За правовою природою укладений між сторонами Договір є договором зберігання.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Статтею 946 Цивільного кодексу України визначено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов Договору відповідач передав, а позивач прийняв на відповідальне відокремлене зберігання цукор-пісок.

При цьому, як вказує позивач, строк дії Договору закінчився, однак відповідач товар переданий на зберігання не забрав, що обумовило фактичне продовження надання послуг по зберіганню цукру.

Факт того, що на момент розгляду справи позивач продовжує виконувати свої зобов'язання щодо зберігання цукру-піску, які виникли на підставі Договору позивачем визнається, про що зазначено у відзиві на позовну заяву.

В матеріалах справи наявні копії актів наявності цукру закупленого до державного інтервенційного фонду та відповідності їх кількісним та якісним показникам від 07.06.2017, від 07.07.2017, від 01.08.2017 та від 06.09.2017, які складені з посиланням на договір складського зберігання №1ц від 06.10.2015 та відповідно до яких підтверджується наявність на складах позивача цукру-піску бурякового (2010-2012р.р.) у кількості 27713,790 тонн та цукру-піску тростинного в кількості 8266,605 тонн, що в цілому складає 35980,395 тонн.

Листом вих. №9 від 11.09.2017 позивач звернувся до відповідача із претензією, в якій вимагав не пізніше 7 днів з моменту надіслання претензії сплатити на користь позивача 3213409,08 грн витрат за зберігання цукру-піску за період з 01.06.2017 по 31.08.2017 за Договором складського зберігання цукру №1ц від 06.10.2015.

До претензії були додані підписані з боку позивача акти виконаних робіт до Договору, а саме:

- акт виконаних робіт за період зберігання з 01.06.2017 по 30.06.2017 на суму 1071136,36 грн;

- акт виконаних робіт за період зберігання з 01.07.2017 по 31.07.2018 на суму 1071136,36 грн;

- акт виконаних робіт за період зберігання з 01.08.2017 по 31.08.2017 на суму 1071136,36 грн.

Проте, відповідач акти не підписав, вартість послуг зберігання не оплатив.

Порядок приймання-передачі наданих послуг прямо не визначений у законодавстві. В такому випадку слід звернутись до аналогії закону за ст. 8 Цивільного кодексу України та застосувати до законодавчо неврегульованих відносин ті норми права, які регулюють подібні за змістом цивільні відносини.

Так ч. 4 ст. 882 Цивільного кодексу України передбачено, що акт, підписаний однією стороною, є належним доказом виконання роботи, за умови, що судом не визнано мотиви відмови від підписання іншою стороною обґрунтованими.

Відповідачем доказів в підтвердження не надання позивачем послуг за договором не подано. Також відповідачем не подано доказів того, що відповідач отримавши зазначені вище акти надавав позивачу обґрунтовані відмови або зауваження саме щодо якості наданих послуг.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Отже, виходячи з наведених вище вимог чинного законодавства та умов договору, суд дійшов висновку, що строк оплати за надані послуги по зберіганню цукру-піску в загальній кількості 35980,395 тонн за період з 01.06.2017 по 31.08.2017, наданих позивачем відповідачу, настав.

Проте, відповідачем свої обов'язки в частині оплати за надані послуги по договору складського зберігання цукру № 1ц від 06.10.2015 у обсязі та строки, які визначено умовами зазначеного правочину, виконано не було.

Суд відзначає, що в актах виконаних робіт до Договору за спірний період позивачем не вірно розраховано плату за зберігання цукру-піску, а саме неправомірно застосовано тариф за зберігання 1 тонни цукру-піску за місяць у сумі 29,77 грн.

Так, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до п. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України, плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Відповідно до п. 4.2 договору тариф за надання послуг щодо зберігання становить 12,50 грн. за 1 тонну в місяць з урахуванням ПДВ.

Як зазначає позивач, оскільки за період з липня 2011 року по лютий 2017 року сумарний рівень інфляції склав 202,14%, а ріст деяких компонентів послуги зберігання, як то вартість електроенергії і заробітна плата, значно перевищили цей показник, то з метою врегулювання питання щодо зберігання цукру та приведення тарифу до економічно обґрунтованого розміру, 27.02.2017 позивач звертався до Аграрного фонду з пропозицією внесення змін у Договір, встановивши тариф за надання послуг зберігання у 2017 році в розмірі 29,77 грн за 1 тонну в місяць з урахуванням ПДВ. Але листом від 07.03.2017 №40-07/211 Аграрний фонд, посилаючись на наказ Міністерства аграрної політики і продовольства України від 30.05.2011 №213 відмовив у внесенні змін до Договору.

На думку позивача, додаткова угода від 27.02.2017 № 1 до договору складського зберігання цукру № 1ц від 06.10.2015, яка складена та підписана позивачем в односторонньому порядку є достатньою правовою підставою для зміни умов договору складського зберігання цукру № 1ц від 06.10.2015, а саме зміни тарифу з 12,50 грн. за 1 тонну цукру в місяць на 29,77 грн. за 1 тонну цукру в місяць.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зміни у цей договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, та оформлюються додатковою угодою до цього договору (п. 8.4 договору).

Враховуючи те, що додаткова угода від 27.02.2017 № 1 до договору складського зберігання цукру № 1ц від 06.10.2015 з боку відповідача не підписана, тому фактично позивач змінив в односторонньому порядку п. 4.2 Договору, здійснивши розрахунок наданих послуг по зберіганню цукру-піску із застосуванням тарифу у розмірі 29,77 грн за 1 тонну цукру-піску, замість передбачених 12.50 грн, що в свою чергу є прямим порушенням чинного законодавства України та умов договору складського зберігання цукру № 1ц від 06.10.2015.

В той же час, в рамках даної справи позивачем заявлено до стягнення вартість послуг зберігання за період зберігання з 01.06.2017 по 31.08.2017, розраховану виходячи із тарифу, погодженому у Договорі - 12,50 грн за 1 тонну в місяць з урахуванням ПДВ.

Враховуючи положення п. 4.2 Договору, загальна вартість послуг зберігання наданих позивачем за період з 01.06.2017 по 31.08.2017 становить 1349264,82 грн.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За приписами ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідачем належними та допустимими доказами факту наявності заборгованості у заявленому позивачем розмірі не спростовано, доказів її погашення в добровільному порядку не надано.

Посилання відповідача на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2017 у справі №910/23166/16, яким за ТОВ Солодка країна-А визнано право власності на цукор-пісок першої категорії в кількості 8267 тон і, як наслідок, доводи щодо необхідності зменшення вартості послуг зберігання такого цукру-піску, суд відхиляє. Укладеним між сторонами Договором чітко визначений обсяг прийнятого на зберігання цукру-піску і погоджено розмір вартості послуг позивача з надання послуг такого зберігання. Відтак, за умовами Договору відповідач має сплатити позивачу вартість послуг, виходячи з фактичної кількості переданого на зберігання майна. Відповідач не позбавлений можливості заявити майнові претензії до особи власника цього цукру у встановленому законом порядку.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основної заборгованості за Договором складського зберігання цукру №1ц від 06.10.2015 у розмірі 1349264,82 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім основного боргу, за прострочення виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача 91518,31 грн інфляційних втрат та 23997,81 грн 3% річних, нарахованих за період прострочення з 23.09.2018 по 20.04.2018.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних є правомірними.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку про його вірність, а тому вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 91518,31 грн підлягають задоволенню.

В свою чергу, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми 3% річних, в межах визначеного позивачем періоду нарахування, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 3% річних у розмірі 23288,68 грн.

Враховуючи викладене, позов підлягає частковому задоволенню.

У відповідності до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також позивач просить суд покласти на відповідача понесені ним витрати на правову допомогу у розмірі 28000,00 грн.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. ч. 3, 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Для долучення до матеріалів справи позивачем надано копію договору №1/04/18 про надання правової допомоги від 16.04.2018, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також квитанції на загальну суму 28000,00 грн.

Як передбачено ч. ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

20.08.2018 до початку судового засідання відповідачем було подано заперечення проти клопотання позивача про включення до судових витрат витрати ТОВ Спеціалізовані роздрібні системи на правову допомогу у справі №910/5226/18.

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (наприклад, рішення у справі East/West Alliance Limited проти України , заява N 19336/04, п. 269).

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України також роз'яснено, що оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Враховуючи предмет та підстави позовних вимог у справі №910/5226/18, обставини даної справи та її складність, суд вважає, що заявлений позивачем розмір витрат на правову допомогу у розмірі 28000,00 грн є завищеним та такі витрати не відповідають критерію розумності їхнього розміру та реальності адвокатських витрат.

Виходячи з конкретних обставин даної справи, на думку суду, за результатами розгляду справи на відповідача слід покласти витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 10000,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 74, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Аграрного фонду (01001, м.Київ, вулиця Грінченка, будинок 1, ідентифікаційний код 33642855) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Спеціалізовані роздрібні системи (43023, Волинська обл., місто Луцьк, вулиця Карбишева, будинок 1, ідентифікаційний код 38409955) суму основної заборгованості у розмірі 1349264 (один мільйон триста сорок дев'ять тисяч двісті шістдесят чотири) грн 82 коп., інфляційні втрати у розмірі 91518 (дев'яносто одна тисяча п'ятсот вісімнадцять) грн 31 коп., 3% річних у розмірі 23288 (двадцять три тисячі двісті вісімдесят вісім) грн. 68 коп., судовий збір у розмірі 21960 (двадцять одна тисяча дев'ятсот шістдесят) грн 72 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 (десять тисяч) грн 00 коп.

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. При цьому, згідно з п.п.17.5 п. 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено: 29.08.2018.

Суддя Ю.М. Смирнова