Постанова

від 15.01.2019 по справі 910/5226/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2019 р. Справа№ 910/5226/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мартюк А.І.

суддів: Калатай Н.Ф.

Зубець Л.П.

при секретарі Гуцал О.В.

за участю представників

від позивача: Войтович В.А., за дов. № б/н від 14.01.2019

від відповідача: не з явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Аграрного фонду

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2018

у справі № 910/5226/18 (суддя Смирнова Ю.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізовані

роздрібні системи"

до Аграрного фонду

про стягнення 1464780,94 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Спеціалізовані роздрібні системи" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Аграрного фонду1464780,94 грн., з яких: 1349264,82 грн. основного боргу, 91518,31 грн. інфляційних втрат та 23997,81 грн. 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору складського зберігання цукру №1ц від 06.10.2015 в частині здійснення оплати за надані послуги зберігання за період з 01.06.2017 по 31.08.2017.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.08.2018 у позов задоволено частково. Стягнуто з Аграрного фонду на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізовані роздрібні системи" суму основної заборгованості у розмірі 1 349 264 грн. 82 коп., інфляційні втрати у розмірі 91 518 грн. 31 коп., 3% річних у розмірі 23 288 грн. 68 коп., судовий збір у розмірі 21 960 грн. 72 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. 00 коп.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Аграрний фонд звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2018 у справі № 910/5226/18 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково, стягнути з Аграрного фонду на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізовані роздрібні системи" суми основної заборгованості у розмірі 1 349 264,82 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.10.2018 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Мартюк А.І. (головуючий суддя), Калатай Н.Ф., Зубець Л.П.

Ухвалою Північного господарського суду від 29.10.2018 справу № 910/5226/18 за апеляційною скаргою Аграрного фонду на рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2018 у справі № 910/5226/18 залишено без руху. Надано десять днів з дня вручення ухвали Товариству з обмеженою відповідальністю "Кібернетичні системи" для усунення недоліків, а саме шляхом звернення до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку.

29.11.2018 через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшла заява про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2018 у справі № 910/5226/18.

Розглянувши апеляційну скаргу та додані до неї матеріали, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Оскільки апеляційна скарга подана з додержанням вимог ст. ст. 256, 258 та 259 ГПК України, суд визнає подані матеріали достатніми для відкриття апеляційного провадження у справі та призначення справи до розгляду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Аграрного фонду на рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2018. та призначено розгляд справи № 910/5226/18 на 15.01.2019.

15.01.2019 через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду представником позивача було подано клопотання про приєднання до матеріалів справи копію акту № 1 від 21.08.2018 приймання-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги № 1/04/18 від 16.04.2018

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив у її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Встановлено, що 15.01.2019 представник відповідача у судове засідання не з'явився. Причини неявки суду не повідомив, хоча про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

06.10.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спеціалізовані роздрібні системи" (зберігач) та Аграрним фондом (поклажодавець) укладено Договір складського зберігання цукру №1ц, відповідно до умов якого зберігач надає поклажодавцю послуги щодо складування та зберігання (складування та зберігання цукру-піску в м. Луцьк Волинської обл.), код ДК 016:2010-52.10.1.

Відповідно до п.п. 1.2 Договору поклажодавець передає, а зберігач приймає цукор-пісок буряковий на відповідальне відокремлене зберігання згідно ДСТУ 4245:2003 в кількості 38833,395 тонни, якість якого відповідає ДСТУ 4623:2006, упакованого (масою нетто 50,00 кг) в поліетиленові мішки з поліетиленовими або поліпропіленовими мішками-вкладками, у кількості 776668 штук. Прийняття цукру на зберігання відбувається після проведення інвентаризації за участю сторін.

Згідно з п.1.2 Договору, факт прийняття цукру на зберігання зберігачем та повернення його зі зберігання поклажодавцю, посвідчується актом передавання-приймання, що формується на підставі акту інвентаризації, що визначає фактичну кількість та якість цукру та є невід'ємною частиною цього договору. Фактичне місце зберігання цукру: Волинська обл., м.Луцьк, вул.. Карбишева, 1.

Згідно з п.3.6 Договору, поклажодавець зобов'язаний своєчасно сплатити вартість наданих йому послуг на підставі актів, зміст та форма яких відповідають чинному законодавству України, в межах коштів, передбачених Законом України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік.

Пунктом 4.1 Договору визначено, що розрахунки за надання послуг щодо зберігання проводяться в грошовій формі з урахуванням податку на додану вартість шляхом перерахування на поточний рахунок зберігача, вказаний в розділі 11 цього Договору.

Відповідно до п.4.2 Договору, тариф за надання послуг щодо зберігання становить 12,50 грн за 1 тонну в місяць з урахуванням ПДВ.

Поклажодавець сплачує вартість послуг щодо зберігання цукру на підставі актів виконаних робіт, підписаних уповноваженими представниками сторін та скріплених печатками (п.4.3 Договору).

Згідно з п. 5.1 договору, строк зберігання цукру - "до пред'явлення вимоги поклажождавцем".

Відповідно до п.8.1 Договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками та підписами сторонами акту передавання-приймання цукру на зберігання і діє до 31.12.2015 року, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Статтею 946 Цивільного кодексу України визначено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Згідно із ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

На виконання умов Договору відповідач передав, а позивач прийняв на відповідальне відокремлене зберігання цукор-пісок, що підтверджується матеріалами справи.

Позивач вказує, на те, що строк дії Договору закінчився, однак відповідач товар переданий на зберігання не забрав, що обумовило фактичне продовження надання послуг по зберіганню цукру.

Відповідачем визнається факт того, що позивач продовжує виконувати свої зобов'язання щодо зберігання цукру-піску, які виникли на підставі Договору.

В матеріалах справи наявні копії актів наявності цукру закупленого до державного інтервенційного фонду та відповідності їх кількісним та якісним показникам від 07.06.2017, від 07.07.2017, від 01.08.2017 та від 06.09.2017, які складені з посиланням на договір складського зберігання №1ц від 06.10.2015 та відповідно до яких підтверджується наявність на складах позивача цукру-піску бурякового (2010-2012р.р.) у кількості 27713,790 тонн та цукру-піску тростинного в кількості 8266,605 тонн, що в цілому складає 35980,395 тонн.

11.09.2017 позивач звернувся до відповідача із претензією, в якій вимагав не пізніше 7 днів з моменту надіслання претензії сплатити на користь позивача 3213409,08 грн. витрат за зберігання цукру-піску за період з 01.06.2017 по 31.08.2017 за Договором складського зберігання цукру №1ц від 06.10.2015.

До претензії були додані підписані з боку позивача акти виконаних робіт до Договору, а саме: акт виконаних робіт за період зберігання з 01.06.2017 по 30.06.2017 на суму 1071136,36 грн.; акт виконаних робіт за період зберігання з 01.07.2017 по 31.07.2018 на суму 1071136,36 грн.; акт виконаних робіт за період зберігання з 01.08.2017 по 31.08.2017 на суму 1071136,36 грн.

Відповідач акти не підписав, вартість послуг зберігання не оплатив.

Відповідно до ч. 4 ст. 882 Цивільного кодексу України передбачено, що акт, підписаний однією стороною, є належним доказом виконання роботи, за умови, що судом не визнано мотиви відмови від підписання іншою стороною обґрунтованими.

Відповідачем доказів в підтвердження не надання позивачем послуг за договором не подано. Також відповідачем не подано доказів того, що відповідач отримавши зазначені вище акти надавав позивачу обґрунтовані підстави відмови підписання або зауваження саме щодо якості наданих послуг.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов вірного висновку, що строк оплати за надані послуги по зберіганню цукру-піску в загальній кількості 35980,395 тонн за період з 01.06.2017 по 31.08.2017, наданих позивачем відповідачу, настав.

Відповідачем свої обов'язки в частині оплати за надані послуги по договору складського зберігання цукру № 1ц від 06.10.2015 у обсязі та строки, які визначено умовами зазначеного правочину, виконано не було.

Слід зазначити, що в актах виконаних робіт до Договору за спірний період позивачем не вірно розраховано плату за зберігання цукру-піску, а саме неправомірно застосовано тариф за зберігання 1 тонни цукру-піску за місяць у сумі 29,77 грн.

Так, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до п. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України, плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Відповідно до п. 4.2 договору тариф за надання послуг щодо зберігання становить 12,50 грн. за 1 тонну в місяць з урахуванням ПДВ.

Позивач зазначає, що оскільки за період з липня 2011 року по лютий 2017 року сумарний рівень інфляції склав 202,14%, а ріст деяких компонентів послуги зберігання, як то вартість електроенергії і заробітна плата, значно перевищили цей показник, то з метою врегулювання питання щодо зберігання цукру та приведення тарифу до економічно обґрунтованого розміру, 27.02.2017 позивач звертався до Аграрного фонду з пропозицією внесення змін у Договір, встановивши тариф за надання послуг зберігання у 2017 році в розмірі 29,77 грн. за 1 тонну в місяць з урахуванням ПДВ. Але, листом від 07.03.2017 №40-07/211 Аграрний фонд, посилаючись на наказ Міністерства аграрної політики і продовольства України від 30.05.2011 № 213 відмовив у внесенні змін до Договору.

На думку позивача, додаткова угода від 27.02.2017 № 1 до договору складського зберігання цукру № 1ц від 06.10.2015, яка складена та підписана позивачем в односторонньому порядку є достатньою правовою підставою для зміни умов договору складського зберігання цукру № 1ц від 06.10.2015, а саме зміни тарифу з 12,50 грн. за 1 тонну цукру в місяць на 29,77 грн. за 1 тонну цукру в місяць.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зміни у цей договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, та оформлюються додатковою угодою до цього договору (п. 8.4 договору).

Оскільки, додаткова угода від 27.02.2017 № 1 до договору складського зберігання цукру № 1ц від 06.10.2015 з боку відповідача не підписана, тому фактично позивач змінив в односторонньому порядку п. 4.2 Договору, здійснивши розрахунок наданих послуг по зберіганню цукру-піску із застосуванням тарифу у розмірі 29,77 грн. за 1 тонну цукру-піску, замість передбачених 12.50 грн., що в свою чергу є прямим порушенням чинного законодавства України та умов договору складського зберігання цукру № 1ц від 06.10.2015.

Позивачем в рамках даної справи заявлено до стягнення вартість послуг зберігання за період зберігання з 01.06.2017 по 31.08.2017, розраховану виходячи із тарифу, погодженому у Договорі - 12,50 грн. за 1 тонну в місяць з урахуванням ПДВ.

Враховуючи положення п. 4.2 Договору, загальна вартість послуг зберігання наданих позивачем за період з 01.06.2017 по 31.08.2017 становить 1349264,82 грн.

Відповідачем належними та допустимими доказами факту наявності заборгованості у заявленому позивачем розмірі не спростовано, доказів її погашення в добровільному порядку не надано.

Щодо посилання відповідача на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2017 у справі № 910/23166/16, яким за ТОВ "Солодка країна-А" визнано право власності на цукор-пісок першої категорії в кількості 8267 тон і, як наслідок, доводи щодо необхідності зменшення вартості послуг зберігання такого цукру-піску, то місцевий суд дійшов вірного висновку про їх відхилення, оскільки укладеним між сторонами Договором чітко визначений обсяг прийнятого на зберігання цукру-піску і погоджено розмір вартості послуг позивача з надання послуг такого зберігання. Відтак, за умовами Договору відповідач має сплатити позивачу вартість послуг, виходячи з фактичної кількості переданого на зберігання майна. Відповідач не позбавлений можливості заявити майнові претензії до особи власника цього цукру у встановленому законом порядку.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми основної заборгованості за Договором складського зберігання цукру №1ц від 06.10.2015 у розмірі 1 349 264,82 грн.

Також, позивач просив суд, стягнути з відповідача 91518,31 грн. інфляційних втрат та 23997,81 грн. 3% річних, нарахованих за період прострочення з 23.09.2018 по 20.04.2018.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних є правомірними.

Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов вірного висновку, що з відповідача підлягають до стягнення 3% річних у розмірі сумі 23 288,68 грн. та інфляційних втрат у розмірі 91 518,31 грн.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Також, позивач просив суд покласти на відповідача понесені ним витрати на правову допомогу у розмірі 28000,00 грн.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. ч. 3, 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Для долучення до матеріалів справи позивачем надано копію договору №1/04/18 про надання правової допомоги від 16.04.2018, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також квитанції на загальну суму 28000,00 грн.

Як передбачено ч. ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

20.08.2018 до початку судового засідання відповідачем було подано заперечення проти клопотання позивача про включення до судових витрат витрати ТОВ "Спеціалізовані роздрібні системи" на правову допомогу у справі №910/5226/18.

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (наприклад, рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04, п. 269).

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" також роз'яснено, що оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Враховуючи предмет та підстави позовних вимог у справі №910/5226/18, обставини даної справи та її складність, суд вважає, що заявлений позивачем розмір витрат на правову допомогу у розмірі 28000,00 грн. є завищеним та такі витрати не відповідають критерію розумності їхнього розміру та реальності адвокатських витрат.

Виходячи з конкретних обставин даної справи, на думку суду, за результатами розгляду справи на відповідача слід покласти витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 10000,00 грн.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставин, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2018 у справі № 910/5226/18 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Аграрного фонду залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2018 у справі № 910/5226/18 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/5226/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.І. Мартюк

Судді Н.Ф. Калатай

Л.П. Зубець